Кадрова криза в політиці та військовому управлінні

Чим далі, тим більш очевидною стає кадрова криза і в політиці, і у військовому управлінні. Проблема не лише в якості поточного складу. Складається враження, що порожніє навіть лава запасних.

І це значно небезпечніше, ніж здається.

Одна з причин - відсутність стратегії майбутнього. Коли система не має на меті підготовку наступного покоління управлінців, а зосереджена на утриманні власного крісла, потенційний наступник автоматично сприймається як конкурент. Сильних не піднімають - їх відсувають. Самостійних не розвивають - їх нейтралізують. У результаті система роками "вбиває" власний кадровий резерв.

Може хтось з вас бачить, хто може очолити країну в разі, якщо владу знесуть або представники будуть не в стані продовжувати виконувати свої обов’язки? Чи хтось з військово-політичного керівництва має собі заміну в разі чого?

Так формується замкнене коло: боротьба за владу породжує страх перед конкуренцією, знищення конкуренції послаблює інституції, а послаблені інституції дедалі більше залежать від особистої волі та сили окремого лідера. Держава поступово відкочується від правил і процедур до моделі правління сильного - коли все тримається не на інституціях, а на одній фігурі та її оточенні.

Під час війни така політика особливо небезпечна.

Війна природно послаблює частину цивільних інституцій і водночас концентрує ресурси, авторитет, організаційні можливості та суспільну довіру навколо людей і структур, пов’язаних із силовим блоком.

Якщо після цього виникає політичний вакуум, його заповнюють не обов’язково найбільш компетентні чи відповідальні. Часто перевагу отримують найкраще організовані й ті, хто має силу. А сьогодні це так чи інакше особи або групи, пов’язані з військом.

І тут проходить дуже тонка межа.

Найімовірніше, ми дедалі частіше стикатимемося з маніпуляціями на кшталт: "і що ти? Ваєвал?" або "Ми військові, нам можна". Цим можуть прикривати неправомірні та злочинні дії. Певні приклади вже можна побачити у публічних зверненнях людей, щодо яких ведуться розслідування.

Військовий або ветеранський статус сам по собі не є ані гарантією державницького мислення, ані індульгенцією. Фрази "ми військові" чи "ми ветерани" не можуть бути універсальним виправданням політичних амбіцій, насильства, беззаконня або злочинних дій. Повага до служби має поєднуватися з однаковою відповідальністю перед законом.

Бо найгірший сценарій кадрового вакууму - це не просто прихід слабких управлінців.

Це ситуація, коли слабкість інституцій може зустрітися з організованою силою, яка починає вважати себе вищою за інституції. А далі заходимо на повторний цикл історії.

Також важливо розрізняти дві речі. Сильний, рішучий і безкомпромісний лідер може бути необхідним, особливо коли йдеться про захист суверенітету, територіальної цілісності та здатність держави вистояти у війні. Але якщо створюється кадрова пустка, знищуються конкуренти й не формується наступне покоління відповідальних управлінців, наслідки можуть бути протилежними. На вершину можуть прийти ті, хто не збереже здобуте, а спустить усе до нуля.

Саме тому кадрова політика сьогодні - це питання того, якою буде українська держава після війни і чи залишатиметься сила підконтрольною державі, а не держава - силі.

Навіяно нещодавніми розмовами і подіями.. чи дійсно ми "готові до будь-якого сценарію"..?