Перемога AfD на виборах в Німеччині – не поразка проєвропейських сил, а суворе попередження

Праворадикальна Альтернатива для Німеччини (AfD) очікувано виграла місцеві вибори в землі Саксонія-Ангальт. Що виявилося неочікуваним – це рахунок, з яким вона випередила інших (43.8%), у т.ч. християнських демократів Прем’єр-міністра Фрідріха Мерца (17.2%). Німецькі соціал-демократи опинилися на 3-му місці з результатом 9.3%.

Для абсолютної більшості у місцевому парламенті AfD бракує 3 голоси, а решта партій-переможців категорично відмовляються йти з нею у коаліцію. Тому, поки що не ясно, чи зможуть праворадикали отримати повний контроль над місцевим парламентом та урядом.

AfD виступає за різке скорочення міграції та депортацію частини мігрантів, проти подальшої європейської інтеграції, пропонує відмовитися від євро, а в перспективі - вийти з ЄС. Праворадикали не засуджують рф за вторгнення в Україну і виступають за припинення військової підтримки Києва, пропонують зняти санкції з росії і відновити з нею економічну співпрацю, зокрема у газовій сфері, перезапустити газопровід "Північний потік".

Слід відзначити, що AfD має сильну підтримку лише у східних землях, на території колишньої НДР. Якщо ж подивитися на Німеччину загалом, незважаючи на лідерство AfD, розподіл публічних симпатій вже не виглядає таким драматичним.

Станом на 8 вересня, за середньозваженими даними всіх соціологічних служб (https://politpro.eu/uk/nimechchyna ), у разі проведення виборів до Бундестагу, AfD може отримати 27,9 %, правлячий блок ХСС/ХДС - 20,9 %, зелені - 14,4 %, а соціал-демократи - 12,3 %. Тому на загальнонаціональному рівні зберігається можливість нейтралізації радикалів шляхом створення центристських коаліцій. 3.3 % ліво-популістського Альянсу Сари Вагенкнехт, який розглядається як можливий партнер AfD, недостатньо для приведення радикалів до влади. Принаймні поки що, оскільки тенденції не на користь центристів.

Перемога праворадикалів, хоча й локальна, викликала серйозну стурбованість як в німецькому політикумі, так і в Європі. Вона похитнула і так не дуже стабільні позиції Канцлера Мерца, якого однопартійці звинуватили у програші. Вона стимулювала внутріпартійні дискусії щодо його можливої відставки, які вже циркулювали певний час на тлі послаблення електоральної підтримки через слабкий ріст економіки, підвищення цін на енергоносії та зростання популярності ультраправих.

Сам Мерц заявив, що у відставку не збирається. Але 20 вересня відбудуться вибори ще у двох східних округах – у землі Мекленбург-Передня Померанія і в Берліні. Якщо результати виявляться такі ж розгромні для християнських демократів, питання відставки може почати обговорюватися більш предметно.

Зростання популярності ультраправих в Німеччині з напруженням сприймається в мейнстрімних партіях Європи, як "екстремістська загроза" (іспанський прем’єр Педро Санчес), "серйозний виклик з боку популістів" (французький міністр економіки і фінансів Ролан Лескюр), "дуже тривожний знак" (польський міністр закордонних справ Радослав Сікорський), перемога сил, які є "антагоністами ліберальним і західним цінностям" (італійський міністр закордонних справ Антоніо Таяні).

Зате москва сприйняла результати виборів у землі Саксонія-Анхальт з ентузіазмом, оскільки вони повністю вписуються у курс путіна на розвал ЄС. Кіріл дмітрієв назвав це "історичною перемогою прагматичної AfD".

Підтримали перемогу AfD і у Вашингтоні, у т.ч. особисто Президент Дональд Трамп і мільярдер Ілон Маск.

Привітали перемогу політичних союзників і деякі діячі в Європі, зокрема італійський віцепрем’єр Маттео Сальвіні, лідер праворадикальної нідерландської Свободи Герт Вільдерс, лідери ультраправих Іспанії і Португалії, а також колишній прем’єр Угорщини Віктор Орбан.

У числі симпатиків AfD опинилася і польська партія Право і Справедливість.

Водночас французьке ультраправе "Національне об’єднання" вважає риторику AfD занадто радикальною і не планує входити з нею у жодні союзи.

Відомими є й відмінності між різними крайніми правими силами Італії, зокрема з питань України.

Тому прихід до влади правих радикалів у низці ключових держав-членів Євросоюзу, що так турбує європейський політичний мейнстрім, не означатиме ще автоматичного створення єлиного євроскептичного проросійськи налаштованого фронту на континенті.

Аналітика Київського Безпекового Форуму