Вирівнювання медицини: не підтягнути слабких, а опустити сильних

У мене дедалі більше запитань до того, куди саме Міністерство охорони здоров’я веде українську медицину. Бо останні рішення виглядають не як спроба підтягнути слабші ланки системи до кращих, а навпаки — як бажання всіх зрівняти. Причому під один, старий і дуже некомфортний гребінець.

Приватні лабораторії вже зіткнулися з тим, що держава суттєво урізала їм оплату за аналізи, які вони виконують для пацієнтів у межах Програми медичних гарантій.

У CSD LAB наводили просту цифру: досліджень виконали на 191 млн гривень, а компенсація склала лише 68 млн. Але реальна вартість реагентів, роботи персоналу, обладнання, логістики та інших витрат від цього нікуди не зникає. Цю різницю все одно хтось має покрити — сама лабораторія або зрештою пацієнт. CSD LAB та Synevo з такими правилами не погодилися і вже пішли до суду, оскаржуючи нові умови фінансування.

Але проблема тут не лише в грошах. Приватні лабораторії сьогодні часто дають пацієнтові те, чого державна система роками не могла забезпечити: широкий вибір досліджень, сучасну логістику, швидкість, електронні результати, нормальний сервіс. У великих мережах доступні сотні видів аналізів, а у багатьох комунальних закладах, особливо поза великими містами, можливості значно скромніші.

Замість того щоб використати цю інфраструктуру в інтересах пацієнта, МОЗ фактично робить участь приватних лабораторій у державній програмі дедалі менш вигідною.

Тепер схожа історія може розгорнутися навколо КТ і МРТ. Поки що йдеться про законодавчу ініціативу МОЗ, яку лише обговорюють. Міністерство пропонує заборонити приватним діагностичним центрам, які працюють у приміщеннях державних та комунальних лікарень, брати гроші безпосередньо з пацієнтів за дослідження, які мають покриватися державою.

Сам задум ніби звучить правильно. Якщо пацієнт має право на безоплатне КТ чи МРТ, його не повинні ставити перед вибором: кілька місяців чекати або заплатити тут і зараз. Штучні черги, подвійна оплата, навмисне направлення у "потрібний" приватний кабінет — це справді треба припиняти.

Але боротися зі схемами — не означає ламати саму систему.

МОЗ пропонує, щоб приватний центр працював за договором із державною чи комунальною лікарнею, яка отримує фінансування. Тобто між тим, хто реально зробив дослідження, і державними грошима з’являється ще одна ланка — адміністрація лікарні.

Навіщо? Чому не укласти прямий договір із приватним центром, встановити зрозумілий тариф і платити за реально виконане КТ чи МРТ? Пацієнту абсолютно байдуже, кому належить томограф. Йому потрібно пройти обстеження вчасно і отримати якісний результат.

Асоціація приватних медичних закладів України (АПМЗУ) попереджає, що запропонована МОЗ модель фактично робить керівництво лікарні єдиним замовником приватної діагностики. Тобто проблема нікуди не зникає — просто рішення про те, хто отримає замовлення і гроші, концентрується в руках адміністрації лікарні. Асоціація пропонує інший підхід: контролювати кожне конкретне дослідження і джерело його фінансування, чітко розділити платні та безоплатні послуги, але не забороняти законні моделі роботи приватних центрів.

Більше того, АПМЗУ звертає увагу ще на одну проблему: запропоновані формулювання можуть зачепити не лише оплату безпосередньо пацієнтом, а й цілком законні способи фінансування — медичне страхування, корпоративні програми, допомогу благодійних фондів, міжнародних організацій та клінічні дослідження.

Тим більше на прикладі лабораторій ми вже бачимо, що відбувається, коли держава хоче отримати послугу, але не готова повністю покривати її вартість. І немає жодної гарантії, що з КТ та МРТ не буде так само: приватний центр виконає дослідження, а потім чекатиме розрахунку від лікарні, отримає його із затримкою або не в повному обсязі. Представники самих діагностичних центрів прямо вказують на цей ризик: адміністрація лікарні фактично вирішуватиме не лише, чи направляти пацієнтів до конкретного центру, а й чи перераховувати йому кошти за вже виконані послуги.

Є й інша незручна тема. Приватні діагностичні центри часто працюють на сучаснішому обладнанні, тоді як у багатьох державних і комунальних лікарнях, особливо на периферії, ситуація зовсім інша. Там досі працюють КТ і МРТ старих поколінь, є постійні проблеми з ремонтом, обслуговуванням та комплектуючими. Десь сучасного обладнання немає взагалі, десь воно є, але бракує фахівців, здатних повноцінно на ньому працювати та проводити складні дослідження. І саме приватні центри багато років фактично закривали ці прогалини.

І замість очевидного рішення — використовувати сильні сторони приватного сектору, купувати в нього послугу за зрозумілою ціною і давати пацієнту вибір — МОЗ знову хоче все максимально зарегулювати.

Мені взагалі дуже не подобається ця логіка. Якщо в приватному секторі щось працює краще, не треба робити так, щоб воно працювало так само погано, як у найслабшій комунальній лікарні. Треба навпаки — підтягувати нашу систему до кращих стандартів: сучасного обладнання, нормальних строків, широкого спектра діагностики, сервісу і реальної конкуренції за пацієнта.

А наслідок такого підходу доволі прогнозований: приватні лабораторії та діагностичні центри не зникнуть, вони просто можуть перестати працювати з державою. Тоді безоплатних аналізів, КТ та МРТ стане менше, черги — довшими, вибір — вужчим, а платні послуги можуть подорожчати. І в результаті пацієнт платитиме більше саме тоді, коли МОЗ декларує боротьбу за безоплатну медицину.

Боротися треба зі штучними чергами, подвійною оплатою і конкретними зловживаннями. Але якщо під виглядом цієї боротьби створюються умови, за яких приватним закладам просто невигідно працювати з державою, результатом буде не захист пацієнта, а ще менший доступ до якісної діагностики.