КАБи більше не є "невразливою зброєю"?

КАБи, КАБи,КАБи. Ця стаття виникла на прохання читачів. В ній ми спробуємо розібрати більш детально цю проблеми і шляхи її вирішення.

Російські керовані авіабомби — те, що у повсякденній мові називають КАБами, — стали одним із найважчих викликів цієї війни. Не тому, що це якась "суперзброя", а тому, що вони поєднали три неприємні для оборони властивості: велику масу бойової частини, відносну дешевизну та можливість запуску з дистанції, на якій літак-носій не мусить входити в найбільш небезпечну для себе зону.

Саме тому дискусія про протидію КАБам часто починається з хибного запитання: "Чому їх просто не збивають?" Правильніше питати інакше: на якому з етапів — до скидання, під час польоту бомби чи в момент її наближення до цілі — перехоплення є технічно можливим, економічно виправданим і достатньо масовим? Відповідь не лежить в одному комплексі ППО. Вона народжується на стику далекої протиповітряної оборони, радіоелектронної боротьби, радарів, штучного інтелекту, безпілотників-перехоплювачів, захисту об’єктів і здатності бити по авіації та її інфраструктурі.

Замість вступу: цифри, які говорять самі за себе

Керовані авіаційні бомби — КАБи, точніше авіабомби радянського виробництва, оснащені уніфікованим модулем планування та корекції (УМПК) — за останні два роки перетворилися з допоміжного засобу на становий хребет російської повітряної кампанії проти України. Динаміка застосування вражає: якщо в січні 2026-го авіація РФ скидала близько 5500 таких боєприпасів на місяць, то в липні цей показник наблизився до 9000, а за офіційними даними Міноборони України, липень 2026-го став рекордним місяцем — понад 8300 керованих авіабомб за місяць плюс майже 100 тисяч обстрілів і близько 8 тисяч бойових зіткнень по всій лінії фронту. У серпні окупанти застосували щонайменше 1500 КАБів лише за один тиждень, паралельно з 1400 дронами й 19 ракетами по 15 областях.

Це не просто статистика — це відображення воєнної логіки, яку Кремль вибудував після 2023 року: дешева, масова, відносно точна зброя, що дозволяє руйнувати укріплення, логістику та цивільну інфраструктуру без ризику для дорогих керованих ракет і без глибокого проникнення авіації в зону дії української ППО. Літак-носій — здебільшого Су-34 — скидає бомбу з дистанції 40–70 км від лінії фронту, залишаючись поза досяжністю більшості засобів протиповітряної оборони, а планувальний модуль доводить боєприпас до цілі з заявленою точністю до кількох метрів.

Саме тому 2025–2026 роки стали періодом інтенсивного пошуку відповіді — причому відповіді не одновимірної, а ешелонованої: від радіоелектронної боротьби до ударів по аеродромах базування, від класичної протиповітряної оборони до створення власних українських аналогів "чудо-зброї" ворога. Розглянемо кожен із цих напрямків детально.

1. Радіоелектронна війна за координати: цифрове "викрадення" бомб

Найбільш ефективним і водночас найдешевшим інструментом протидії КАБам на сьогодні визнано радіоелектронну боротьбу проти супутникового каналу наведення. Модуль УМПК орієнтується здебільшого на сигнал ГЛОНАСС (менш завадостійкий аналог GPS), і саме ця залежність стала вразливим місцем всієї системи.

Як працює "Ліма" та подібні системи

Однією з найбільш обговорюваних розробок стала система РЕБ під назвою "Ліма" від команди Night Watch. Про цю систему я вже писав окремо, кому цікаво, може прочитати. На відміну від класичних глушників, які просто "забивають" ефір радіошумом, "Ліма" застосовує комбінований принцип: одночасне глушіння, спуфінг (підміну справжніх координат фальшивими) та своєрідну кібератаку на навігаційний приймач боєприпасу. Представники розробника описують це як "цифрове втручання" в GNSS-канал.

Принципова перевага спуфінгу над звичайним глушінням у тому, що сучасні боєприпаси, зокрема КАБи з УМПК, мають захист від простого пропадання сигналу: якщо GPS/ГЛОНАСС зникає повністю, система автоматично перемикається на інерціальне наведення. А от коли сигнал є, але видає неправдиві координати, бомба "не підозрює" про підміну і продовжує летіти за фальшивим маршрутом, поступово відхиляючись від реальної цілі.

Наслідки цієї технології отримали публічне підтвердження навіть з боку супротивника: неофіційний телеграм-канал російських ВПС Fighterbomber визнав, що "золота ера" УМПК добігає кінця саме через ефективні українські глушилки, які "переповнили лінію фронту". За оцінками аналітиків, наведеними виданням Forbes, у деяких секторах — зокрема на харківському та запорізькому напрямках — щільність покриття РЕБ настільки висока, що частина бомб або відхиляється від курсу і падає в полях, або взагалі не долітає до цілі.

Показовий побічний ефект: за оцінками фахівців, для гарантованого ураження одного об'єкта в зонах щільного покриття РЕБ російська авіація змушена інколи скидати 8–16 бомб замість 1–2, як це було на початку масового застосування УМПК. Це різко підвищує витрати боєкомплекту та знижує реальну ефективність повітряного терору навіть попри номінальне зростання кількості скидань.

Обмеження та виклики РЕБ-протидії

Утім, картина далека від ідилічної. Авіаційний експерт Валерій Романенко наголошує, що на сьогодні глушіння наведення — це фактично єдиний реально працюючий спосіб масової протидії КАБам, тоді як усі інші методи мають допоміжний характер. Водночас представники розробників РЕБ-систем визнають: навіть найбільш успішні станції на кшталт "Ліми" покривають лише кілька ключових ділянок фронту, а не всю лінію зіткнення. Причина прозаїчна — виробнича й економічна: якщо російська сторона нерідко використовує готові комерційні компоненти (наприклад, елементи з китайських роботів-газонокосарок) для власних, часто малоефективних глушилок, то українським виробникам доводиться розробляти станції "з нуля", що подовжує й здорожчує цикл виробництва.

Крім того, за оцінкою фахівця з озброєнь Івана Киричевського, засоби впливу на супутникову навігацію не є українським унікальним ноу-хау — росіяни застосовують подібні інструменти проти власних цілей навзаєм, хоча якість їхніх глушилок помітно нижча. Показово, що за оцінками британської розвідки, кількість випадків, коли російські КАБи через технічні збої чи вплив РЕБ падали на власну територію РФ або окуповані ділянки, становила 165 випадків у 2024 році, 143 — у 2025-му, і лише 25 — за перші місяці 2026-го, що може свідчити або про покращення російської підготовки й екранування обладнання, або про банальне скорочення запасів і зміну тактики скидання.

2. Удари по джерелу: знищення носіїв на аеродромах

Другий, паралельний напрямок боротьби — не протидія бомбі в польоті, а виведення з ладу платформи, яка її несе. Логіка проста й водночас стратегічно фундаментальна: немає справного літака — немає скинутого боєприпасу.

Протягом 2025–2026 років Сили безпілотних систем та інші компоненти Сил оборони суттєво розширили географію та частоту ударів по аеродромах базування Су-34 — основного носія КАБів — та супутньої авіації (Су-57, Су-35). Знакові епізоди останнього часу:

• Квітень 2026 року — удар по аеродрому "Шагол" у Челябінську, на відстані приблизно 1700 км від державного кордону України, з підтвердженим ураженням двох Су-57 та одного Су-34.

• Серпень 2026 року — атака на аеродром "Ахтубинськ" в Астраханській області, де базуються літаки 929-го Державного льотно-випробувального центру Міноборони РФ; підтверджено пошкодження Су-34 та витік пального.

• Регулярні удари по прифронтових аеродромах (Морозовськ та інші) із застосуванням далекобійних дронів власного виробництва.

Аналітики підкреслюють, що ефект від таких ударів виходить далеко за межі простого "бухгалтерського" підрахунку втрат техніки. Кожне влучання змушує російське командування розосереджувати авіапарк, вкладатися в бетонні укриття для літаків, будувати хибні цілі, частіше ротувати борти між аеродромами та тримати додаткові сили ППО над об'єктами, які раніше вважалися глибоким тилом. Ці ресурси — увага, гроші, засоби протиповітряного прикриття — вилучаються з інших ділянок і фактично не з'являються "з повітря" безкоштовно.

Водночас військові експерти, зокрема представники руху за посилення ударного потенціалу, наголошують на впущених можливостях: свого часу обмеження з боку західних партнерів на застосування далекобійної зброі по глибокій території РФ не дозволили Україні одночасно вивести з ладу десятки Су-34 на прикордонних аеродромах у момент, коли це технічно було можливо. Відтоді ворог посилив захист авіабаз засобами ППО та РЕБ і побудував укриття для літаків, що суттєво ускладнило повторення подібних масштабних операцій.

3. Класична протиповітряна оборона та авіація: перехоплення в польоті

Третій ешелон протидії — це спроби збивати КАБи безпосередньо в повітрі за допомогою зенітних ракетних комплексів чи авіації. Тут прогрес є, але він обмежений фізикою самого боєприпасу.

За даними, оприлюдненими наприкінці 2025 року, зенітні ракетні війська Повітряних Сил ЗСУ у вересні–листопаді того ж року знищили до 100 ворожих керованих авіабомб. Це підтверджує принципову можливість кінетичного перехоплення, проте масштаб таких успіхів поки що на порядки менший за загальну кількість застосованих ворогом боєприпасів (десятки тисяч на місяць).

Проблема в тому, що КАБ — це малорозмірна, відносно швидка ціль з невеликою ефективною площею розсіювання, що суттєво ускладнює її виявлення радарами класичних систем ППО на фоні земного покриву, особливо на кінцевій ділянці траєкторії планування. Використання дорогих зенітних ракет (наприклад, комплексів NASAMS чи Patriot) для збиття відносно дешевого боєприпасу економічно невигідне за визначенням — саме тому основний акцент робиться не на прямому перехопленні кожної бомби, а на превентивних заходах: знищенні носіїв та зриві наведення.

Українські винищувачі F-16, які станом на середину 2026 року виконують до 80% усіх бойових вильотів Повітряних Сил, головним чином задіяні для перехоплення крилатих ракет, балістичних цілей та ударних дронів, а не безпосередньо КАБів — через специфіку профілю польоту авіабомби та обмежений час реакції. Втім, саме нарощування парку західних винищувачів опосередковано тисне на тактику застосування Су-34: наближення винищувача з системою радіолокаційного виявлення змушує носії КАБів триматися на більшій дистанції або взагалі відмовлятися від вильоту в певні періоди.

4. Найцікавіша нова розробка: радар, ШІ та дрон-перехоплювач в одному контурі

Найконкретніший публічно підтверджений проєкт, спрямований саме проти КАБів, розвивається за участі НАТО та України. У межах 15-го NATO Innovation Challenge навесні 2025 року 40 команд запропонували рішення, серед яких були ШІ-перехоплювачі, рої дронів, РЕБ і радари. Переможцями стали французька Alta Ares, німецька Tytan Technologies та французька ATREYD.

Восени 2025 року JATEC і Командування НАТО з питань трансформації провели у Франції наступний етап випробувань. За повідомленням МОУ, тестували комплекс із радара, програмного забезпечення на основі штучного інтелекту та дрона-перехоплювача: сенсори виявляють і супроводжують умовну ціль, ШІ обчислює траєкторію, а перехоплювач виходить на ураження.

Це важлива новина, але її не варто перебільшувати. Відкриті джерела підтверджують випробування прототипів, а не масове бойове чергування готової системи. Різниця принципова: успішно перехопити модельну ціль на полігоні — необхідний крок, проте бойове застосування вимагатиме стійкості до погоди, перешкод, хибних цілей, складного рельєфу, масованого застосування боєприпасів і нестачі часу.

Найцінніше тут — не сам дрон, а весь "ланцюг рішення": виявити, класифікувати, спрогнозувати траєкторію, призначити перехоплювач, уразити. Штучний інтелект у цьому контурі не має магічно "воювати замість людини". Його практична роль — скоротити секунди між появою цілі на радарі та рішенням, яке мусить бути ухвалене майже миттєво.

5. Дзеркальна відповідь: власні українські керовані авіабомби

Окремий і концептуально важливий напрямок 2026 року — не оборона, а створення симетричної відповіді. У травні 2026 року тодішній очільник профільного відомства повідомив про завершення випробувань першої української керованої авіабомби. Наразі Сили оборони отримують серійні зразки під назвою "Вирівнювач", яка, за словами полковника Владислава Волошина з Центрального управління інноваційної діяльності ЗСУ, здатна "якісно вирівняти ситуацію" на фронті.

За офіційними заявами, наразі в Україні одночасно розробляється близько десятка перспективних зразків подібного класу озброєння, причому щонайменше сім виробників активно працюють саме в напрямку керованих авіабомб. Ключова конкурентна перевага вітчизняних розробок — суттєво нижча собівартість порівняно із західними аналогами, що теоретично дозволяє швидко нарощувати обсяги виробництва і бити ворога його ж методом: масовим, дешевим, високоточним боєприпасом, скинутим з безпечної дистанції.

Ця розробка вписана в ширшу екосистему тестування озброєнь, яку розбудовує Генштаб ЗСУ — проєкт "Залізний полігон", де відбувається системне випробування нових зразків техніки й озброєння перед постановкою на озброєння. Для порівняння масштабів: якщо у 2025 році на полігоні випробували 2500 зразків озброєння та техніки, то за перше півріччя 2026-го — вже 1800, що демонструє як пришвидшення циклів розробки, так і посилення вимог до відбору.

6. Суміжний фронт: дрони-перехоплювачі та інтеграція радарного поля

Хоча дрони-перехоплювачі спочатку розроблялися передусім для боротьби з ударними БПЛА типу "Шахед" (зокрема проти нового покоління реактивних дронів, що розвивають швидкість понад 600 км/год), технологічний стек, який при цьому напрацьовується — швидкісні перехоплювачі, алгоритми наведення, інтегроване радарне поле — має пряме значення й для протидії КАБам у середньостроковій перспективі.

Наразі щонайменше чотири вітчизняні компанії представили власні прототипи дронів-перехоплювачів на стадії польових випробувань. Дрон під назвою "Стінг" вже має підтверджені збиття реактивних цілей, а компанія F-Drones модернізувала апарати до швидкості понад 400 км/год. Паралельно ЗСУ working на розбудові єдиного інтегрованого радіолокаційного поля та ШІ-системи керування боєм на рівні бригада–корпус, що в перспективі має дозволити швидше виявляти й супроводжувати низьколітаючі малорозмірні цілі, включно з КАБами, ще на ранній ділянці траєкторії.

На міжнародному рівні також триває робота над апаратними рішеннями: у межах ініціативи НАТО Innovation Challenge, про яку вперше стало відомо в лютому 2025 року, альянс завершив випробування засобів перехоплення керованих авіабомб, а проєкт передбачає паралельну розробку захисту і від ударних БПЛА "Шахед". Це свідчить про визнання проблеми КАБів на рівні всього оборонного альянсу, а не лише як суто українського виклику.

Чому "срібної кулі" не існує

Ключовий висновок, який випливає з аналізу всіх напрямків протидії, полягає в тому, що жоден окремий інструмент — ні РЕБ, ні удари по аеродромах, ні класична ППО, ні симетрична відповідь власними авіабомбами — не здатний самостійно нейтралізувати загрозу КАБів. Ефективність досягається лише через накладання всіх ешелонів одночасно:

1. РЕБ знижує точність і змушує ворога витрачати більше боєприпасів на одну ціль, але покриває не всю лінію фронту.

2. Удари по аеродромах скорочують кількість справних носіїв і змушують ворога розосереджувати авіацію, але вимагають доступу до далекобійної зброї та несуть політичні ризики, пов'язані з обмеженнями партнерів.

3. Класична ППО й авіація дають точкові, але статистично малопомітні результати через невигідне співвідношення вартості перехоплювача до вартості цілі.

4. Власні керовані авіабомби — стратегічно найамбітніший напрямок, здатний у перспективі 2027 року змінити баланс сил, але поки перебуває на ранній стадії масштабування виробництва.

Показово й те, що навіть російська сторона визнає проблему — офіційні джерела та профільні телеграм-канали фіксують падіння ефективності "золотої ери" УМПК, хоча загальна кількість скидів продовжує зростати рекордними темпами (з 5500 до майже 9000 на місяць протягом 2026 року). Це вказує на своєрідну "гонку озброєнь у мініатюрі": Росія намагається компенсувати падіння точності нарощуванням обсягів, а Україна відповідає паралельним розвитком усіх чотирьох згаданих напрямків.

Найбільш імовірний сценарій на найближчу перспективу — подальша фрагментація й спеціалізація засобів протидії: щільніші зони покриття РЕБ навколо ключових логістичних вузлів і міст, продовження глибоких ударів по авіабазах як інструменту стратегічного виснаження, поступове насичення війська власними керованими боєприпасами класу "Вирівнювач", а також перші практичні впровадження напрацювань НАТО Innovation Challenge у вигляді серійних систем кінетичного перехоплення. Жодна з цих ліній сама по собі не "закриє" проблему КАБів, але їх сукупна дія вже сьогодні змінює математику війни — перетворюючи колись "чудо-зброю" на дедалі дорожчий і менш передбачуваний інструмент для самої Росії.