Мобілізація 50+: кількість чи ефективність?

Останнім часом дедалі частіше лунають заклики мобілізувати до війська пенсіонерів силових відомств та загалом чоловіків віком 50+ років. Аргумент простий: у країні триває війна, людей у війську не вистачає, отже необхідно збільшувати мобілізаційний ресурс. Але війна — це не бухгалтерія, де ефективність армії можна виміряти виключно кількістю мобілізованих. Армія потребує не просто людей у формі. Вона потребує фізично спроможних, мотивованих, професійних і здатних виконувати конкретні завдання військовослужбовців.

Тому питання потрібно ставити інакше: Чи кожен чоловік 50+ автоматично збільшує бойову спроможність армії?

І відповідь, очевидно, — ні.

Це не означає, що всі чоловіки після 50 років непридатні до військової служби. Серед них є чудові командири, фахівці, інструктори, медики, технічні спеціалісти, оператори систем, аналітики та люди з унікальним бойовим досвідом. Але саме тому підхід має бути індивідуальним і виключно добровільним.

1. Стан здоров'я — перше питання

Після 50 років імовірність наявності хронічних захворювань закономірно зростає. Це не питання вікової дискримінації. Це питання фізіології та реального стану конкретної людини. Військова служба, особливо в умовах бойових дій, передбачає значні фізичні та психологічні навантаження: тривале перебування в польових умовах, недосипання, холод, спеку, стрес, перенесення спорядження, швидке переміщення, необхідність приймати рішення в умовах небезпеки. Якщо людина вже до мобілізації має значні проблеми зі здоров'ям, виникає очевидне питання: чи буде вона виконувати військові завдання, чи військова система буде змушена займатися її лікуванням?

У другому випадку держава отримує зовсім інший результат. Людина проходить лікування, реабілітацію, повторні медичні огляди, тимчасово або тривало не виконує посадові обов'язки. На це витрачаються кошти, час медичного персоналу та ресурси військової системи. Тому сама цифра "мобілізовано ще 1000 людей віком 50+" нічого не говорить про посилення армії.

Потрібно рахувати інше: скільки з цих людей реально виконують завдання і який результат вони дають.

2. Фізична підготовка та бойова спроможність

Друга проблема — фізична спроможність. Не кожен 50-річний чоловік фізично слабкий. Навпаки, добре підготовлений 50-річний може бути набагато ефективнішим за непідготовленого 25-річного. Але якщо ми говоримо про масову мобілізацію, потрібно враховувати статистичну реальність: із віком зменшується фізіологічний резерв організму, а відновлення після значних навантажень зазвичай стає повільнішим. Для бойових спеціальностей це має принципове значення. Ситуація на війні часто вимагає:

• швидко переміщуватися;
• переносити спорядження;
• тривалий час працювати без нормального відпочинку;
• реагувати на раптову загрозу;
• працювати в стресовій ситуації;
• швидко приймати рішення;
• зберігати концентрацію протягом тривалого часу.

Окреме питання — зір, слух, швидкість реакції, координація та здатність швидко оцінювати ситуацію. Тому підхід "є 50 років — отже може воювати" так само неправильний, як і підхід "є 50 років — отже не може воювати". Потрібна реальна оцінка функціональної придатності до конкретної військової спеціальності.

3. "Тилова посада" не означає автоматично ефективного військового

Часто прихильники мобілізації старших людей відповідають:

"Не обов'язково відправляти їх на передову. Є тилові посади".

Але тут виникає інша проблема. Сучасна армія — це складна технологічна система. За останні роки військові технології змінилися надзвичайно швидко: цифрові системи управління, БПЛА, засоби зв'язку, автоматизовані системи, цифрові карти, системи ситуаційної обізнаності, нові засоби розвідки та ураження. Людина, яка 10–15 років тому залишила військову службу, може мати величезний досвід. Але досвід минулого не завжди дорівнює компетентності сьогодні. Якщо людина багато років не працювала в сучасному військовому середовищі, її необхідно навчити, адаптувати та перевірити. І тут виникає питання ефективності.

Якщо молодший спеціаліст уже працює з сучасними цифровими системами, швидко опановує нові технології та має актуальний досвід, чи є сенс призначати на цю посаду людину лише тому, що вона колись служила?

Не факт.

4. Радянська школа управління

Ще один аспект, про який часто не хочуть говорити, — система управлінського мислення. Значна частина людей, які сьогодні мають 50+ років, формувалася професійно ще в радянській системі. Це не означає, що кожна така людина має радянський стиль управління. Але проблема існує. Авторитарність, надмірна вертикальність, страх перед ініціативою підлеглих, орієнтація на формальне виконання наказу замість досягнення результату, небажання делегувати повноваження — усе це може бути серйозною проблемою для сучасного війська.

Сучасна війна потребує зовсім іншого підходу. Особливо на рівні молодших командирів та сержантського складу важливі: ініціативність, швидкість прийняття рішень, адаптивність, відповідальність і здатність діяти в умовах невизначеності. Командир не повинен чекати дозволу на кожен крок, якщо ситуація змінюється щосекунди. Тому при призначенні людини на командну посаду потрібно оцінювати не її вік і не колишнє звання, а сучасну управлінську компетентність.

5. Корупційні ризики: тут потрібні докази, а не стереотипи

Окремо варто говорити про корупцію. Не можна чесно стверджувати, що люди 50+ автоматично більш схильні до корупції лише через вік. Для такого твердження потрібна надійна статистика. Але є інший важливий момент. Якщо людина багато років працювала в старій системі державного управління, її необхідно перевіряти за тими самими стандартами доброчесності, що й будь-якого іншого військовослужбовця. Вік, звання або колишня посада не повинні давати людині жодного імунітету. Особливо це важливо для посад, пов'язаних із фінансами, матеріальними ресурсами, закупівлями, логістикою та управлінням. Тут мають працювати прозорі процедури контролю, а не припущення про моральність людини залежно від її віку.

6. Найскладніше питання — мотивація

Мабуть, найважливіше питання — мотивація. Уявімо людину 52–55 років, яка багато років тому завершила службу, отримує пенсію і вже побудувала цивільне життя. Її примусово повертають у військову систему. Якою буде її мотивація?

У когось — високою. Хтось скаже:

"Я вже служив і готовий знову виконувати свій обов'язок".

І така людина може стати дуже цінним військовослужбовцем. Але інший скаже:

"Я вже відслужив. Я виконав свій обов'язок. Тепер мене змусили повернутися знову віддавати борг, який вже раніше віддав, за що отримав довічне державне утримання".

І це принципово різні ситуації. Військовослужбовець із низькою мотивацією може формально виконувати накази, але не демонструвати необхідної ініціативи, не прагнути розвитку, уникати відповідальності або всіма можливими способами намагатися отримати переведення, лікування чи звільнення від виконання завдань.

І тоді виникає головне питання: чи збільшує така людина бойову спроможність підрозділу?

Іноді — так. А іноді — навпаки.

7. Пенсія не повинна бути аргументом "за" або "проти"

Особливо багато дискусій виникає навколо військових пенсіонерів. Тут потрібно розділити дві речі. Перша — право людини на вже призначене пенсійне забезпечення. Друга — її придатність та мотивація до повторної військової служби. Сам факт отримання пенсії не робить людину ні кращим, ні гіршим військовослужбовцем. Але держава повинна чесно порахувати повну вартість такого рішення: грошове забезпечення + пенсійні виплати + лікування + реабілітація + забезпечення + навчання + адміністративні витрати. І порівняти це з реальним внеском людини в обороноздатність. Бо держава має право вимагати службу, але вона також зобов'язана раціонально використовувати свої ресурси.

8. Армії потрібні не "вікові категорії", а конкретні компетенції

Найбільша помилка — розглядати чоловіків 50+ як однорідну групу.

Серед них є:

• бойові ветерани;
• колишні командири;
• технічні спеціалісти;
• медики;
• інженери;
• оператори;
• інструктори;
• водії;
• управлінці;
• цивільні підприємці;
• люди з унікальними професійними знаннями.

І є люди, які фізично, психологічно та професійно не відповідають вимогам військової служби. Тому правильне питання звучить не: "Чи потрібно мобілізувати 50+?"

А: "Яку конкретну користь ця конкретна людина може принести Силам оборони?"

Це принципово інший підхід. Багато прикладів, коли офіцери повертаються до війська на тилові посади щоб "досидіти" до перерахунку пенсії, додати роки до стажу і при цьому не проявляючи жодної ініціативи або бажання виконувати поставлені завдання.

9. Мобілізаційна статистика не повинна підміняти результат

Можна красиво звітувати:

"Ми мобілізували ще 10 000 пенсіонерів з силових структур".

Але для фронту набагато важливіше інше:

• скільки з них пройшли якісну підготовку;
• скільки реально виконують свої обов'язки;
• скільки здатні працювати у своїх підрозділах;
• скільки залишаються боєздатними;
• який результат вони дають;
• скільки потребують тривалого лікування;
• скільки звільняються або переводяться через невідповідність посаді.

Людина у військовій формі — ще не бойова спроможність. Бойова спроможність виникає тоді, коли підготовлена людина здатна ефективно виконати конкретне завдання.

10. Що було б раціональніше?

Замість масового підходу "50+ — у військо" логічніше застосовувати систему індивідуального відбору. Перш за все, на добровольчих засадах. Зняти цю категорію з обліку і залучати лише за умови індивідуального звернення для підписання контракту на конкретну посаду за умови оцінки:

1. Здоров'я.
Не тільки формальну придатність, а реальну функціональну спроможність.

2. Фізичну підготовку.
Особливо відповідно до майбутньої спеціальності.

3. Актуальні професійні навички.

4. Військовий досвід.
Причому не тільки звання, а реальні результати служби.

5. Сучасність компетенцій.

6. Психологічну готовність.

7. Мотивацію.

8. Здатність працювати в сучасній військовій системі.

9. Доброчесність.

10. Конкретну користь для конкретної посади.

І лише після цього приймати рішення. Для чоловіків 50+ має бути конкурсний відбір, а не примусова мобілізація!

11. Нам потрібна не армія "для статистики", а армія для перемоги

Війна — це не змагання цифр. Не має сенсу пишатися тим, що ми поставили у стрій певну кількість людей, якщо значна частина з них не може ефективно виконувати завдання. І це стосується не тільки людей 50+. Такий принцип повинен працювати для будь-якого віку. Молодий, але непідготовлений і невмотивований військовослужбовець теж може бути проблемою для підрозділу. Так само 55-річний добре підготовлений фахівець із величезним бойовим досвідом може бути надзвичайно цінним. Тому проблема не в цифрі "50". Проблема — у механічному підході до людського ресурсу.

Висновок

Я не закликаю звільняти від служби всіх чоловіків 50+ і тим більше не стверджую, що вони не можуть бути корисними армії.

Навпаки.

Серед цієї категорії є люди, які можуть принести величезну користь Силам оборони. Але мобілізувати людину тільки тому, що вона має призивний вік, — нераціонально. Нам потрібна максимальна ефективність кожної людини, яку держава залучає до оборони. Інакше замість лікування хронічної проблеми нестачі особового складу ми можемо отримати нову хронічну хворобу — "мобіки 50+ заради статистики". А перемогу визначає не статистика мобілізованих. Її визначає ефективність війська.