Дежавю, але ситуація ще гірша

Сьогодні зранку в мене сталося дежавю.

Згадала, як у березні 2019 року прокурор ГПУ Костянтин Кулик оголосив про підозри Валерії Гонтаревій, Борису Ложкіну, Олексію Філатову та Костянтину Стеценку. Генпрокуратура тоді публічно відмежувалася від власного прокурора і заявила про порушення процедури. Згодом щоправда частина підозр повернулася вже із санкцією керівництва ГПУ.

Але сьогоднішня ситуація ще гірша.

Генпрокурор Руслан Кравченко після резонансних свідчень у справі "Карфаген" подав у відставку, але юридично досі залишається генпрокурором. І тому підписав підозру директору НАБУ Семену Кривоносу, звинувачує НАБУ і САП в узурпації влади та " виїхав за кордон" у "відрядження" розповідати партнерам про "реальний стан справ" в антикорупційних органах.

Президент на фоні всього цього заявив, що генпрокурора є лише один шлях — звільнення.

Повірити, що Кравченко у розпал скандалу і на тлі перспективи самому отримати підозру просто вирішив поїхати у закордонне відрядження, а президент не знав ані про поїздку, ані про її мету, доволі складно.

Якщо Кравченко діє самостійно — це катастрофа.

Якщо після "Карфагена" він злякався за власне майбутнє і шукав гарантій безпеки, а удар по керівництву НАБУ і САП став частиною цих гарантій і був погоджений зверху — це ще гірше.

Звісно, можна запитувати, як такі люди опиняються на вершині правоохоронної системи в такий страшний для країни час, але відповідь тут майже очевидна. Кравченко не призначив себе сам.

Тому політичну відповідальність за цю історію несе Володимир Зеленський. За кадровий вибір, стан системи і те, що конфлікт дійшов до цієї точки. Зрештою власним політичним рейтингом.

І звільнення Кравченка, на жаль, цю відповідальність не обнулить.

Щодо оприлюднених фактів по керівництву НАБУ та САП, вони, звісно потребують оцінки, і ми маємо почути керівників обох інституцій. Від співрозмовників у правоохоронних органах маємо інформацію, що ці підозри були в Кравченка майже рік. І неодноразово це ставало інструментом для шантажу керівників антикорупційних органів. Зокрема і минулого тижня.

Захищати НАБУ і САП як інституції — не означає захищати конкретних людей від відповідальності. Але й використовувати можливі порушення конкретних людей для атаки та дискредитаціі інституціі — неприпустимо.