Симулякр (оповідання)
"Я з тих людей, які однією рукою лайкають мечеті, а іншою — оголених жінок", — каже він, не випускаючи цигарку з рота. Дим лоскоче його очі. Чоловік невдоволено примружується, проте не робить нічого, щоб позбутися дискомфорту. Ця людина повністю впевнена у своїх діях. Якби він був капітаном Costa Concordia, то особисто виносив би на руках пасажирок з їхніх комфортабельних кают. Принаймні, він так каже оточенню.
Він сидить за столиком у придорожньому кафе та п'є гарячий шоколад. Каже, що втомився від кави по-ірландськи й хоче дати своєму серцю трошки перепочинку.
Байки сиплються з нього рясно, ніби крупа з дірявого мішка. Ось він порівнює будинки селища, що лежить у балці, з начинкою на піці, яка сповзає з розпеченого тіста. І миттєво згадує про один випадок на Балканах, коли він випадково замовив кальцоне. "Бачиш, друже, ось це тату?! — несподівано кричить він, тицяючи в цифру 25, вибиту в нього на лівому зап'ясті. — Тебе там не було, а я був!" Після цього починає розповідати абсолютно іншу історію — цього разу про бурхливу пристрасть з француженкою, яка підступно спокусила його та миттєво вступила з ним в інтимну близькість. Це було тихої ночі в одній з країн Північної Африки, а сам акт кохання відбувся виключно в його уяві, проте — він наголошує на цьому, — проте вона так на нього дивилася, що не може бути жодних сумнівів — в її голові вони вдвох займалися тим самим, що і в його. Щойно проговоривши останнє, як виявляється, слово цієї оповіді, він одразу ж починає говорити про неспроможність сучасних режисерів зняти комедію через брак почуття гумору та схильність до депресії. І так цілий день стрибає він з теми на тему, з однієї розповіді на іншу.
Очі його лише зрідка зупиняються на співрозмовнику, адже їм потрібно встигнути охопити чималий простір: кафе, вхід в магазин, стоянка, зупинка на тому боці дороги, подвір'я школи. "Я знаю, що ти хочеш, уважаємий, — каже він, переходячи одночасно на шепіт та на суржик, — але ти не отримаєш більше справедливості, ніж зможеш взяти сам".
Він каже, що річку можна побачити з дороги, а от чи можна буде побачити тіла — це вже питання. Вони будуть, каже він, обов'язково будуть. Багато тіл, бо для нього це не проблема. "Смерть для мене не проблема, — каже він і посміхається. — Проблема в тому, що в тебе занадто багато ворогів. Навіть якщо я зроблю так, що їхні понівечені та роздуті тіла будуть плисти тут цілу добу, тобі це не принесе задоволення. Потрібно буде самому взяти справу в руки".
Він знає все і може все. Його вузлуваті, засмаглі руки витягували рибу з Японського моря, будували паркани у Польщі, розкопували давні поселення готів в Україні; вони однаково вправні і зі зброєю, і з чоботарським ножем.
Він мав би стати легендою, однак не став, тому що справедливість інколи пробивається крізь перепони та бере усю владу світу у свої руки. Інтерв'ю ще було на стадії розшифровки, коли стало відомо, що він напідпитку сів за кермо та на смерть збив дитину — майже навпроти того самого місця, де розповідав, що порве голіруч будь-кого, хто навіть подумки образить когось із малюків, які навчаються у цій школі. Він, звісно, втік з місця, але був затриманий. На опублікованих фотографіях можна було побачити розгублене й перелякане обличчя людини, яка не знає, що робити. Пізніше продавчиня з магазину в коментарях для місцевих ЗМІ неодноразово заявила, що цей чоловік протягом останнього тижня купував "на зошит" виключно горілку.
