Ілюзія миру Т. Карлсона та Ю. Мендель: розбір трьох міфів про занепад України

Чергове інтерв’ю колишньої прессекретарки Президента України Юлії Мендель американському медіа-популісту Такеру Карлсону стало яскравою ілюстрацією того, як емоційні маніпуляції та безальтернативна поразка запаковуються у "турботу про націю" та "боротьбу за мир".

Звертаючись до західної аудиторії, Мендель вкотре конструює похмурий, майже апокаліптичний образ України, пропонуючи слухачам не тверезий аналіз воєнно-політичної реальності, а набір емоційно заряджених тверджень, які дивним чином збігаються з ключовими тезами російської пропаганди. Під маскою гуманістичного заклику до зупинки кровопролиття просуваються три небезпечні міфи, покликані підірвати волю України до опору та переконати Захід у недоцільності подальшої підтримки.

Перший і найбільш фундаментальний з цих міфів стосується так званої "суїцидальності" української оборони та неминучого краху держави. Мендель оперує спрощеною метрикою, зіставляючи мобілізаційний ресурс України, який вона оцінює у 4 мільйони чоловіків із 38-42 мільйонами в Росії. Наводячи цифри щомісячних втрат у 30 тисяч осіб убитими й пораненими, вона робить категоричний висновок: війна на виснаження є "суто суїцидальною політикою", яка перетворить Україну на "васальну державу" за сценарієм Афганістану.

Такий підхід свідомо ігнорує технологічний характер сучасної війни, значення асиметричних стратегій, високоточного озброєння та підтримки союзників. Проте найголовніша маніпуляція полягає у замовчуванні того факту, що капітуляція або заморожування конфлікту на умовах агресора не зупиняють демографічне та фізичне знищення нації, а лише позбавляють її єдиного інструменту захисту. Залякування "зникненням з карти" ставить за мету спровокувати у суспільстві екзистенційну паніку та нав'язати думку, що опір є безглуздим і єдиним правильним рішенням є капітуляція.

Другий наративний шар переносить на персоніфіковане звинувачення керівництва держави у "бізнесі на крові". Мендель стверджує, що війна триває виключно через особисті інтереси Зеленського для якого її завершення нібито означатиме "політичне самогубство". У хід ідуть сенсаційні заяви про те, що удари по російській інфраструктурі є лише суто комерцією – мовляв, українська влада "продає" Заходу яскраві фото й відео з палаючими об'єктами в РФ, щоб отримувати фінансування та нові замовлення для оборонних компаній, а компанія Firepoint просувається задля збагачення наближених осіб.

Подібне зведення російсько-української війни за виживання до "приватної наживи верхівки" можна трактувати не інакше як спробу підриву внутрішню легітимність інститутів та міжнародної довіри. Західному платнику податків пропонують думку, що його допомога осідає у кишенях корупціонерів, а українському солдату, що він гине за статки можновладців.

Третій міф зображує Україну як тоталітарну систему, "концтабір", де повністю придушено свободу слова, а населення утримується в заручниках. Мендель цитує порівняння країни з концтабором, стверджує, що нібито лише 2-3% із тих чоловіків, яких примусово мобілізують, дійсно потрапляють на передову, а решта 97-98% - відкуповуються хабарями, щоб уникнути фронту. Ця цифра є абсурдною з точки зору військової логіки (якби на фронт потрапляло лише 2-3% мобілізованих, армія взагалі не мала б поповнення). Сюди ж додаються закиди у втраті легітимності через скасування виборів та заяви про те, що Зеленський у минулому "чотири рази ухилявся від призову".

Гіперболізуючи реальні проблеми та системні зловживання до рівня загального і єдиного правила, Мендель конструює образ "знедоленого народу", який нібито мріє про капітуляцію, але перебуває під гнітом "нелегітимного режиму". При цьому повністю ігнорується, що обмеження виборчих процесів під час воєнного стану є прямою вимогою Конституції України задля збереження керованості державою, а не свавільним рішенням окремої особи.

Шоу Карлсона та виступ Мендель створюють небезпечну ілюзію миру, де відмова від боротьби підноситься як єдиний рятівний вихід. Проте експертний аналіз показує, що всі три просувані наративи позбавлені об'єктивної фактологічної основи та тримаються на емоційному залякуванні, спотворенні причинно-наслідкових зв'язків і прямому дублюванні кремлівських тез. Справжнє завершення війни неможливо побудувати на маніпуляціях та капітуляції. Щоб зберегти українську державність і націю, міжнародній спільноті та українському суспільству важливо чітко відрізняти щирий прагматичний пошук безпеки від емоційної пропаганди, яка під виглядом просування миру позбавляє країну права на захист свого існування.