"Скринінг 40+": цифровий експеримент у якому немає місця для хворих і бідних

Є у МОЗ цікава програма — "Скринінг здоров’я 40+". Її представляють як надзвичайно важливу можливість для українців після сорока перевірити здоров’я, вчасно виявити захворювання та запобігти ускладненням. Держава дає дві тисячі гривень, людина проходить обстеження, лікар надає рекомендації. У презентації все виглядає чудово. А тепер глянемо на реальність.

Програма зосереджена на серцево-судинних захворюваннях, цукровому діабеті другого типу та проблемах психічного здоров’я. Передбачені анкетування, оцінювання ризиків, вимірювання тиску, пульсу, ваги, зросту, окружності талії, лабораторні дослідження та консультація. Це важливі речі.

Водночас ціла низка поширених після сорока захворювань залишилася поза межами програми: пакет не передбачає, наприклад, мамографії, колоноскопії чи огляду офтальмолога для виявлення катаракти. МОЗ називає це "скринінгом здоров’я", але пропонує дуже обмежену перевірку. Ніби після сорока люди хворіють лише за коротким переліком, затвердженим міністерством. Люди мають цілком зрозуміле право запитати, чому в розрекламованому "скринінгу здоров’я" немає того, що потрібно саме їм.

Тим більше що частина запропонованих послуг давно належить до роботи сімейного лікаря. Вимірювання тиску, оцінювання ризиків, визначення глюкози та загального холестерину за медичною потребою вже мають бути доступними без додаткової оплати. Тоді що саме держава купує додатково і чому для цього знадобився окремий механізм із заявками та банківськими картками? Якщо первинна ланка не забезпечує належної профілактики, потрібно розбиратися з її фінансуванням, навантаженням і можливостями лікарів.

Більше того, у багатьох комунальних закладах скринінг перетворюється на звичайне формальне заповнення паперів "про людське око". Перевантажені лікарі часто сприймають програму як додаткове бюрократичне навантаження, через що весь "комплексний огляд" зводиться до швидкої галочки в анкеті без глибокого занурення в стан пацієнта.

Наскільки пропозиція МОЗ відповідає очікуванням людей, уже видно з участі їх у програмі. На 2026 рік планували обстежити близько п’яти мільйонів. На 16 вересня скринінг пройшли понад 693 тисячі людей. Приблизно 14% річного орієнтира. До завершення року ще є час, але назвати таке охоплення переконливим результатом язик не повертається.

Понад 1,8 мільйона поданих заявок свідчать, що є люди, які зацікавлені в обстеженні. Але, знову ж таки, скринінг за 9 місяців пройшли лише трохи більше 693 тисяч. Такий розрив мав би стати для МОЗ приводом розібратися, на якому етапі й чому люди зупиняються. А не тішитися лише цифрами поданих заявок.

Тут, щоправда, є й інший бік монети. Медики скаржаться, що їх змушують проходити скринінг і залучати до нього родичів, знайомих та сусідів. Тобто вчергове МОЗ намагається "виїхати" з ганебної ситуації за рахунок медиків, щоб покращити свою статистику.

Проте проблема не вичерпується переліком послуг або способом залучення людей. Достатньо пройти шлях, який організатори передбачили для пацієнта і зрозуміти чи потрібен вам насправді той скринінг. Тут пацієнтів уже поділили на тих, хто має можливості і доходи, і на тих хто цього всього немає.

Для легкого і простого шляху потрапити на обстеження треба мати сучасний смартфон, реєстрацію в Дії, ID паспорт чи біометричний закордонний паспорт. Подати заявку в Дії, відкрити картку й дочекатися двох тисяч гривень — їх обіцяють зарахувати протягом семи днів. Потім знайти заклад, записатися і розрахуватися.

Але картка віртуальна, тому смартфон має підтримувати NFC для безконтактної оплати. Не підтримує? Тоді до маршруту додається похід по пластикову картку в банк. І тут вибір особливо "широкий": за інформацією на сайті програми, отримати її у відділенні можна лише в ПриватБанку. Чому державна програма створює ексклюзивні умови для однієї фінансової установи, змушуючи людей вистоювати черги саме в ній — питання окреме.

Але самої Дії на телефоні замало: у ній має відображатися українська ID-картка або біометричний закордонний паспорт. Якщо немає жодного з цих документів, заявку через застосунок подати не вийде. Тоді маршрут до омріяного скринінга буде такий як і у тих, у кого немає ані смартфона, ані Дії. Спочатку — у відділення того ж таки ПриватБанку відкрити спеціальну фізичну картку. Потім потрібно йти в ЦНАП щоб подати заявку, а далі чекати зарахування грошей, шукати заклад та записатися на обстеження.

Для мешканців сіл цей "квест" перетворюється на суцільне випробування. Там часто немає ні ЦНАПів, ні банківських відділень, ні партнерських клінік. Аби пройти кілька кіл цієї бюрократії у райцентрі, людина витратить на дорогу більше сил та власних грошей, ніж уся "цінність" запропонованого пакету.

Або уявімо літню людину з хворими суглобами, задишкою чи поганим зором. Їй і до амбулаторії дістатися непросто, а тут ще потрібно відвідати банк і ЦНАП, розібратися з карткою та заявкою, дочекатися грошей. Якщо щось не спрацювало — знову розібратися, з’ясовувати, добиватися. Важко повірити, що такий маршрут спонукає її скористатися цією МОЗівською "благодаттю". Хтось із розробників програми взагалі спробував пройти його очима такої людини?

Поруч може не бути дітей, які все оформлять і всюди відвезуть. Може не бути грошей на кілька поїздок, а фізичних сил — навіть на одну. І саме їй пропонують докласти стільки зусиль, щоб потрапити на профілактичний огляд, який і за наповненням так собі. Виходить, для участі у "Скринінгу 40+" треба мати достатньо здоров’я, аби витримати шлях до нього, і грошей.

Є ще одна умова: виділені пару тисяч гривень потрібно використати протягом двох місяців, інакше вони повернуться до бюджету. Але спочатку ви тижнями чекаєте на зарахування коштів замість обіцяних семи днів, а потім впираєтесь в чергу до лікаря, яка розписана на місяці наперед. Дорогоцінний час спливає, і ви просто не встигаєте пройти всі процедури. Але це вже ваші проблеми: не використані вчасно дві тисячі благополучно "згорять" і повернуться назад у бюджет.

Тож для чого потрібна ця програма і саме в такому вигляді? Яку проблему вона вирішує краще, ніж доступна первинна допомога, адресне запрошення людей із ризиками та пряма оплата закладу за фактично надану послугу?

МОЗ повідомляло про понад 30 тисяч людей, які після обстеження уперше дізналися про серцево-судинні захворювання, та майже сім тисяч — про діабет. Це важливі результати. А далі що? Скільки пацієнтів розпочали лікування, скільки отримують препарати, скільком вдалося взяти під контроль захворювання? Адже сам по собі діагноз без безкоштовного "другого кроку" та доступної спеціалізованої допомоги залишає людину сам на сам із хворобою. Скринінг виявив проблему, а далі пацієнт знову змушений шукати гроші на повноцінне лікування з власної кишені.

Тепер — про гроші. На "Скринінг 40+" у 2026 році заклали 10 мільярдів гривень. Уже в серпні 2,5 мільярда з них перекинули до Програми медичних гарантій — щоб погасити борги перед аптеками за "Доступні ліки". Після того як від програми забрали чверть річного фінансування, логічно було б переглянути її масштаб і правила. Натомість у проєкті бюджету на 2027 рік для неї знову записали 10 мільярдів.

Чим обґрунтована саме ця сума? Чи розширять перелік обстежень? Чи дозволять оформити участь безпосередньо в медзакладі, без окремого походу до банку та ЦНАП? Як допоможуть маломобільним людям? У представленому бюджетному обґрунтуванні відповідей немає.

У медицині надто дорого обходиться впертість чиновників, які не хочуть визнавати недоліки власних рішень. Найгірший наслідок цього цифрового експерименту за мільярди гривень — остаточна втрата довіри людей до профілактичної медицини. Пройшовши крізь черги, бюрократичний хаос та формальний огляд один раз, пацієнт навряд чи повернеться до державних програм знову. А головне — найбільш незахищені українці, бідні, одинокі та маломобільні люди, заради яких нібито й мала б працювати соціальна медицина, взагалі залишаються за бортом. Вони просто не проберуться крізь цей цифровий та бюрократичний паркан, залишившись і далі без допомоги — тільки тому, що вони хворі і бідні. І жодна кількість гучних презентацій від МОЗ це не виправдає.