15929 посетителей онлайн
Редакция Цензор.НЕТ может не разделять позицию авторов. Ответственность за материалы в разделе "Блоги" несут авторы текстов.

Чому ворожі дрони "розбирають" Київ?

удар по мосту

Ситуація з орківськими дронами, які розбирають Київ, стала просто черговою з 100 500 проблем, пов'язаних із системним баченням (точніше, небаченням) інновацій у військовій сфері.

Мешканці Херсона, що потерпають від FPV, або мешканці Запоріжжя, що потерпають від КАБів, — не дадуть збрехати.

Коли ми "просираємо" якусь проблему — ми просираємо її глобально.

Просто цей кейс стався з киянами, яких багато і які (у масі) не очікували, що з ними трапиться таке лихо. А орки побачили технологічну можливість (дешеві швидкісні дрони) — і повною мірою її реалізували для досягнення військового результату.

І це те, у чому вони на голову випереджають нас.

Але ще більшою проблемою є навіть не самі "Герані" в Києві.

Проблемою є те, що в нас повністю відсутні чинники, які б могли це змінити.

Бо в більшості напрямків інновації вперлися в стелю — ми фактично вичерпали нішу "дешевих/простих" технологій.

Усі ті "дрони за 500 баксів, які збирають домогосподарки", — уже скінчилися.

Тобто все просте — уже зроблено. Тепер дійшла черга до складного. А складне — то дорого, довго й геморно. І ризиковано.

Зараз тільки початок інвестицій у технологічний продукт буде стартувати з десятків/сотень тисяч доларів.

І отут ми й доходимо до нашої основної проблеми.

Типовий шлях виробу ОіВТ "зараз" виглядає так: вклали гроші – отримали продукт – кодифікували – знайшли військових, які підпишуть "потребу" – отримали держконтракт. Якщо пощастило виконати без штрафних — заробили грошей.

Кінець.

Але через пів року продукт застарів.

І якщо в "простих" технологіях, типу FPV, воєнні на лабах розібралися: "Треба передавач не на 3 вати, а на 4". Власник виробництва почухав потилицю, сказав: "Хрін з вами, на дрон +1000 грн і буде вам новий передавач", — це ще якось працює.

То в складних технологіях ти можеш упертися в технологічну стелю, "пробивання" якої може коштувати вже геть інші гроші.

Наприклад — граємося в детекцію FPV.

Камери (та хоч тепловізори), звук — це все сотні доларів. Ну, тисячі.

Але щоб воно працювало надійно — це радари. А це — уже десятки/сотні тисяч доларів за систему.

З важкою технікою ще більші проблеми. Зміни потребують перепроєктування корпусу, змін у виробництві, додаткових матеріалів…

І ось тут виникає питання — ми вже маємо продукт.

Кодифікований, він уже продається.

Робити суттєвий апгрейд — вкладати дикі гроші. R&D, закупівлі нових матеріалів.

Починати новий процес кодифікації — увесь юридичний гемор.

Нащо?

Наприклад: Президент наказав купити 50 000 НРК у 2026 році. Він же не сказав "купити 50 000 хороших НРК" чи "50 000 НРК, що відповідають сучасним вимогам".

А якщо треба просто продати 50 000 НРК — то чому б їх і не продати?

Таким чином бачимо насправді дві проблеми:

  • поріг інвестицій у мілтек стрімко зростає. А Палмерів Лакі та Еріків Шмідтів щось якось не видно на горизонті, тому —

  • відповідно, стартапи інвестуються "великими гравцями сучукрмілтеку", які приносять сформований бізнес-процес, кінцем якого є держамовлення. Не початком нового циклу, як мало б бути, а саме кінцем.

А якщо хтось із осіб, які ухвалюють рішення, намагається перестати купувати щось, що не відповідає сучасним умовам, — то він може й "за забор" сходити негайно (колишній міністр оборони не дасть збрехати).

І ситуація з реактивними дронами просто стала блискучим прикладом цієї моделі роботи.

За функціоналом я відвідую десятки виставок, презентацій, газерінгів, пітчингів та іншої зумерської херні.

Минулого року запросили оцінити перехоплювач.

Їхати — в жопу світу, вихідний, сонце пече. Але хто я такий, щоб не дивитися на інновації?

Тим більше — готовність 95%, TRL8 (!!!), "перебуває у процесі кодифікації", інвестують виробники з мілтеку — має бути все тіп-топ.

Бери та збивай.

Сувора реальність: FPV у формофакторі "пісюн", відео-аналог, виключно ручне керування (915, куди ж без неї), ніякої ні з чим інтеграції, із визначених характеристик — тільки максимальна швидкість 250 км/год. Тривалість, дальність, висота — "у процесі уточнень". Бойового (чи хоча б тренувального) досвіду — ясен красен — немає.

Питаю: — Ви можете перехоплювати "Шахеди" в такому виконанні тільки атакою з задньої напівсфери (навздогін). Для цього потрібно мати запас по швидкості мінімум 25–30%. Що буде, якщо "Шахед" полетить швидше? — Такого не може бути. — Чи плануєте ви інтеграцію автопілота, самонаведення, директивного керування, радіолокації, систем наведення? — Це непотрібно, наша ставка — простота та дешевизна, 1000 доларів за дрон. — Для одного ешелону оборони навколо одного Києва знадобиться мінімум 12–15 позицій. Тобто 36–45 підготовлених екіпажів — тільки на один ешелон. А ваша "система" — вона насправді не зовсім і система, і масштабуванням тут навіть не пахне. — Ні, навпаки. Перехоплювач зможе освоїти будь-який FPV-шник, без усіх складнощів з інтеграцією та підготовкою.

Ясно-понятно, до побачення. (До речі, вони вже кодифіковані й цілком успішно продаються).

Сьогодення: сама по собі швидкість перехоплювача не є перешкодою для перехоплення.

ЗРК успішно та цілком надійно перехоплюють повітряні цілі, які інколи мають на порядок вищу за них швидкість.

Перешкодою є недостатня швидкість реакції безволосої мавпи для перехоплення на зустрічних (!!!) курсах — і відсутність адекватної системи автоматичного наведення.

Радіолокаційне виявлення, розрахунок траєкторії цілі, видача керування засобу перехоплення — технологія, яка успішно винайдена у 50-х роках минулого сторіччя.

Більше того, враховуючи характеристики FPV-дронів (зміна швидкості та напрямку руху) — це навіть простіше, ніж керування ракетою.

Більше того, у нас уже був "весняний" факап.

Коли Україна спочатку продала 100 500 дронів нещасним арабам, що потерпають від "Шахедів", а потім раптово виявила, що в арабів з керуванням FPV геть не альо.

І довелося раптово знайти та відправити туди ще 200+ фахівців.

Це мало б наштовхнути на думку, що з "технологією" щось не те.

Але ніт.

Тому виробники просто рік робили просто-дрони.

Пройшов рік, противник змінив технологію — і ми лишилися за бортом.

Точніше, не так: ми насправді ніхєра не зрозуміли й знов намагаємося наздогнати, збільшуючи швидкість дрона-перехоплювача. Щоб "доганяти" "Герань".

А не створювати систему перехоплення.

І якщо вузькі замінять двигун (на той, що ми з колегою 2 роки обговорюємо) — вони приберуть своє вузьке горлечко постачань (китайські двигуни) і зможуть легко зробити Х2 за кількістю дронів.

Або збільшать потужність існуючих двигунів, допрацюють аеродинаміку — збільшать швидкість. І щоб перехопити такий дрон — знадобиться надзвуковий перехоплювач (а це вже геть інша історія).

І ось тоді настане справжня жопа — уже геть іншої глибини.

Це — у розрізі приватних виробників.

Теоретично ще мала б якось працювати державна система.

А тут усе ще простіше.

Для того щоб державна установа почала витрачати державні гроші, вона повинна отримати або сформовану потребу, або ТТЗ на розробку від військових.

Для цього збираються 100 500 нарад, створюються робочі групи, проводиться збір даних та узагальнення вимог.

І тому з цим напрямком усе просто: зазвичай ТТЗ встигає надійно та безповоротно застаріти ще до початку самих робіт із упровадження.

А років через 3, коли народжується сам виріб — ти навіть придумати не можеш, де його застосувати.

Да, Аркадій?

Тому ситуація з реактивними дронами ще не один раз повториться.

Бо ми не робимо висновків.

Більше того — у системі, що побудована, реалістичні зміни неможливі.

І саме це — основна жопа.

Загрузка...