Як Безугла мені відмовила

Я запропонував народній депутатці Мар’яні Безуглі зустрітися з представниками 425-го полку Скеля. Вона не перша і не остання, кому я пропоную зустрітися і обгворити усі наявні до нас питання. Бо це нормально, це по-дорослому. Хтось погоджується і йде на контакт, хтось відмовляє. Вона відмовилась.

Аргументи Безуглої зводяться до того, що вона не має бажання та не бачить сенсу у цій розмові. Ніби вислухала всіх потрібних і додаткова інфа заангажованої сторони їй не потрібна.

Мені складно це зрозуміти.

До служби я багато років працював журналістом. Один із базових принципів нашої професії дуже простий: якщо існує конфлікт або серйозні звинувачення, варто вислухати різні сторони. Не обов’язково їм вірити чи погоджуватися з якоюсь зі сторін. Але звернутися і поговорити - треба.

Ба більше, під час війни я взагалі не хочу дивитися на цю ситуацію як на розмову "двох сторін". У нас є один бік - Україна. З іншого боку - росія.

Якось один мій вчитель у журналістиці, а нині командир підрозділу БПЛА сказав: у війську я зустрів багато осіб, яким у цивільному житті до війни руку б не потиснув, а тепер ми воюємо разом. І це дійсно так, можу підтвердити зі свого 4-річного досвіду служби. У війську ми маємо значно менші можливості обирати своє коло спілкування та команду для роботи. Частіше доводиться працювати з тими, хто є. І якщо умовно вчора у нас були світоглядні розбіжності, різні політичні погляди та переконання, ми могли стирати букви на клавіатурі в онлайн-протистояннях в соцмережах, то зараз у нас одна мета – стерти пдрів.

Це все не означає, що військових не можна критикувати. Скоріше навпаки: конструктивна критика ззовні допомагає вирішити певні проблеми, які не можна подолати внутрішніми зусиллями. При цьому критикам зовні бажано утримуватися від поверхневого сприйняття проблем та вимог "простих та швидких рішень", а глибоко розбиратися в темі, щоб вирішення проблем не створювало ще більші проблеми.

І саме тому нам необхідно розмовляти одне з одним: депутатам, військовим, журналістам, волонтерам, громадським активістам. І ми в Скелі сповідуємо цю відкритість до діалогу: у вас є складні та неприємні питання до нас – ок, ми готові відповідати, давайте точку та час, ми будемо.

Що я бачу важливим для себе, коли пропоную різним людям зустрітися? Щоб їхня оцінка окремих осіб не переносилася на увесь полк, на всіх бійців та наших друзів.

Нещодавно в ефірі Суспільного Безугла накинулася на свого колегу - нардепа Федієнка лише через те, що він прийшов на ефір у мерчі Скелі.

Цю футболку ми подарували Федієнку під час його візиту до полку. Так само, як Безуглу, я запрошував і Федієнка. Він приїхав, поспілкувався з командуванням і бійцями. Щось мені підказує, що він відчув той біль хлопців, коли всіх під одну гребінку. Ну і побачив, що штурмовий полк кардинально відрізняється від уявлення про нього: "он посадочка, йди штурмуй, або я тебе завалю".

Повертаючись до інциденту з футболкою Скелі на Суспільному. Мерч - це частина символіки нашого підрозділу. Символіку Скелі носять люди, які воюють. Коли у нас з’явилися ці футболки, багато хто з бійців захотів і собі таку. І який приклад депутатка подала аудторії Суспільного? Побачите бійця у такій футболці – можете так само на нього накинутись, як Безугла на Федієнка? Такі меседжі мають нести суспільству гідні депутати?

Ще раз. Переносити провину однієї чи кількох осіб на всіх, хто носить мерч або шеврон Скелі, означає відмовитися від принципу індивідуальної відповідальності. Щоб це було зрозуміліше окремій депутатці та її прихильникам, проведу аналогію з Верховною Радою.

Я багато років працював парламентським кореспондентом, бачив дуже різні скликання і добре пам’ятаю узагальнення, що "всі депутати однакові дармоїди". Але за весь час у Верховній Раді бачив дуже різних депутатів. Чи всі вони однакові лише через те, що мають однакові посвідчення та нардепські значки? Чи можна/потрібно ту ж Безуглу ставити в один ряд з Медведчуком і Шуфричем (вони ж з однієї Ради) або з Дубінським та Скороход (вони ж з однієї фракції)?

Щось мені підказує, що депутатка не хоче, щоб їй приписували всі гріхи згаданих осіб. Але сама вчиняє саме так: "усі в Скелі однакові".

Підсумовуючи. Доки у нас у країні залишається агресор, якй хоче всіх нас знищити, нам життєво необхідно комунікаувати між собою, шукати точки дотику, об’єднуватися, вирішувати проблеми та ставати сильніше. Тому моя пропозиція Мар’яні Безуглі залишається в силі: хочете до нас, побачити Скелю на місці – ласкаво просимо, простіше зустрітися у Києві чи будь-де – ми готові приїхати.

Ми не набиваємось у друзі. Але і протистояння зі своїми не підтримуємо. Якби свої один до одного не ставились, ворог у нас один.

Честь маю! Офіцер Скелі Олексій Братущак, позивний Журналіст