Збільшення ПДВ до 21%: які будуть наслідки для економіки, бізнесу і населення?

Підвищення ПДВ з 20% до 21%, закладене в проєкт бюджету на 2027 рік, - це чергове "просте рішення" уряду для проблеми, яку потрібно розв'язувати зовсім іншими інструментами.

Базова ставка ПДВ в Україні не змінювалася з 1997 року. Уряд пропонує підняти її на один пункт у наступному році, щоб наповнити фонд, із якого держава мала б компенсувати підприємствам втрати від російських ударів. Таким чином Україна нібито продемонструє державам-партнерам, що готова самостійно вкладатися в захист економіки. Очікується, що цей внесок буде помножено у чотири рази за рахунок міжнародної допомоги, і загальний страховий фонд на наступний рік складатиме 5 млрд дол. США.

Заплановане підвищення ставки принесе бюджету лише 58,7 млрд грн, тобто близько 1% із запланованих 5,65 трлн грн доходів. Натомість наслідки відчують усі.

Перший очевидний наслідок – зростання цін через те, що ПДВ входить у кінцеву ціну майже кожного товару. Інфляція й без того прискорюється: у вересні 2026 року річна інфляція в Україні становила 10% після 8,1% у серпні. Ще 17 вересня Національний банк підвищив облікову ставку до 16%, щоб стримати ціни. Новий податковий імпульс змусить його тримати ставку високою довше або піднімати її далі. Для бізнесу – це дорожчі кредити й відкладені інвестиції. Тобто той самий бізнес, який уряд обіцяє "застрахувати", заплатить за підвищення ПДВ ще й вищими відсотками.

Другий наслідок – менший попит і вужча податкова база. Вищі ціни зменшать конкурентоспроможність українських товарів, але для значної частини економіки проблема вже не в рентабельності. Підприємство, чий цех, склад чи порт знищено, вже не зможе заплатити ПДВ. Цілі галузі української економіки, такі як металургійні підприємства, ризикують повністю зупинити виробництво. За підсумками дев’яти місяців 2026 року бюджет недоотримав близько 49,5 млрд грн податкових надходжень. До кінця року до кінця року сума може сягнути 70 млрд грн або навіть більше за песимістичного сценарію.

Третій наслідок – тінізація. Найбільше від збільшення податку виграють ті, хто вже працює за тіньовими схемами. Тіньова економіка в Україні за різними оцінками вже перевищує 30% ВВП. У тютюновій галузі тіньовий ринок, за даними Kantar, становить 21,6%, а втрати бюджету від нього - понад 36 млрд грн на рік. Тому підвищення ПДВ тиснутиме насамперед на легальний бізнес, який і так ледве тримається на плаву. Для багатьох підприємців перехід у тінь стане способом вижити. Виглядає як парадокс: уряд одночасно піднімає ставку і закладає в бюджет детінізацію як джерело нових надходжень, хоча перше рішення працює проти другого.

Якщо говорити не про бізнес, а про звичайних людей, найбільше втратять ті, хто майже весь дохід витрачає на споживання: переселенці з ТОТ, пенсіонери, багатодітні сім'ї. Для таких людей додатковий відсотковий пункт ПДВ буде відчутним через подорожчання усіх товарів та послуг.

Інші країни в подібних ситуаціях здебільшого починали з адресної допомоги, а не з нових податків. Ізраїль уже восени 2023 року, після атаки угруповання "ХАМАС" 7 жовтня, затвердив гранти для бізнесу, чий оборот упав більш ніж на чверть. Прифронтовим підприємствам держава відшкодовувала збитки повністю через окремий компенсаційний фонд. ПДВ Ізраїль підвищив лише згодом, на один пункт, з 17% до 18%, і вже для покриття загальних витрат на війну, а не як умову допомоги бізнесу.

Через те, що Україна – кандидат на членство в ЄС, тож логічно подивитися на ставки ПДВ в державах Європейського Союзу. Стандартна ставка ПДВ там коливається від 17% у Люксембурзі до 27% в Угорщині, середня складає 21,9%. Тобто формально показник ПДВ в Україні відповідає ставкам в Європі.

Але таке порівняння схоже на порівняння цін на автомобілі в Україні та Німеччині: ціна однакова, але ж номінальні доходи в українців у 10 разів менші. Різниця ще й у тому, що більшість країн ЄС компенсують високу загальну ставку зниженими ставками на продукти та інші базові потреби. Франція оподатковує більшість продуктів харчування за ставкою 5,5%, Ірландія застосовує до продуктів нульову ставку. Польща хоч і має ставку ПДВ у 23%, але оподатковує продукти харчування лише у 5%. Так само чинять і за межами ЄС: Велика Британія не оподатковує більшість продуктів, Туреччина зі стандартними 20% має знижені ставки 1% і 10% на різні категорії продуктів.

На цьому тлі держава обіцяє бізнесу певне полегшення регулювання ПДВ. 6 жовтня податковий комітет Ради рекомендував ухвалити за основу та в цілому законопроєкт № 16037-д. Він надасть усім платникам ПДВ можливість попереднього автоматичного заповнення податкової звітності та податкових накладних на підставі інформації, наявної в інформаційних системах Державної податкової служби, дозволить ФОП – платникам ПДВ можливість самостійно обирати квартальний або місячний звітний період, а поріг відшкодування ПДВ, після якого можна призначити позапланову перевірку, підніме зі 100 тис. до 1 млн грн.

Кожна з цих норм розумна. Але чому їх не ухвалили раніше? Проблеми, які вони мають розв'язати, давно відомі. Минулого року в судах розглядали 22,5 тис. справ про блокування податкових накладних, і близько 92% із них суди вирішили на користь бізнесу. Держава роками витрачала свій і чужий час на процедури, які здебільшого не витримували судової перевірки, і взялася їх спрощувати лише тоді, коли знадобилося підняти ставку.

Проблема, яку уряд намагається розв'язати, зрозуміла і цілком реальна. Майже п'ятий рік Україна протистоїть повномасштабній російській агресії, а утримання Сил оборони лишається найбільшою статтею видатків держави. Проєкт бюджету на 2027 рік передбачає 7272 млрд грн видатків за 5648 млрд грн доходів, а дефіцит перевищує 1,6 трлн грн. За словами голови бюджетного комітету Роксолани Підласи, потреба в міжнародній підтримці на наступний рік становить 52,6 млрд дол. США. Партнери поки підтвердили лише 20 млрд дол. США, тож непокритими лишаються 32,6 млрд дол. США.

Тому питання не в тому, чи потрібні державі додаткові гроші. Питання в тому, де їх брати. Податок, який б'є по найбідніших і по бізнесу, – найдорожчий спосіб закрити цю діру, тим більше що є інструменти, здатні дати значно більше.

По-перше – добиватися, щоб європейські держави партнери напряму оплачували грошове забезпечення українських військових. Майже п'ять років Росія щодня здійснює терористичні атаки по українських містах ракетами й дронами. Водночас РФ продовжує качати нафту і газ і продавати їх у тому числі європейцям. Вимагати за таких умов, щоб Україна й далі протистояла агресору в борг, – лицемірство. Кредит на 90 млрд від ЄС, навіть із поверненням після російських репарацій, лишається кредитом. Якщо партнери готові збільшувати внесок у фонд страхування бізнесу, то й внесок у стійкість армії, яка фактично захищає їхні кордони, не повинен лежати виключно на бюджеті країни, яку атакують.

По-друге – шукати кошти на страхування бізнесу через детінізацію. Проєкт бюджету на 2027 рік передбачає 64,9 млрд грн від кращої роботи митниці та скорочення ухилення від митних платежів. Це більше, ніж має дати підвищення ПДВ. Логічніше прив'язати наповнення страхового фонду саме до перевиконання митного плану. Тоді за страхування бізнесу заплатять ті, хто сьогодні заробляє на заниженій митній вартості, а не покупці в супермаркетах.

По-третє – дати постраждалим підприємствам адресні податкові інструменти, які нічого не коштують покупцям. Йдеться про відстрочку сплати податків без відсотків і застави для тих, хто втратив виробничі потужності через удари, паузу в планових перевірках на період відбудови та окрему процедуру для підприємств, чиї документи знищено. Такі рішення не потребують нових податків і починають діяти одразу.

Справжнє питання не в одному відсотковому пункті ПДВ, а в тому, як держава вибирає між двома типами рішень. Рішення першого типу дають гроші одразу і не вимагають нічого змінювати всередині системи, проте платять за них покупці й легальний бізнес, а економіка, яка й так ледве тримається, пригнічується ще більше. Рішення другого типу дають значно більше, але потребують реформ і реальної боротьби зі схемами, з якими, схоже, ніхто й не збирався боротися.