Проєкт “Leif Erikson”: як Канада та Європа прокладають інтернет-кабель в обхід США

Канада та Євросоюз мають амбітний проєкт “Leif Erikson”, який передбачає прокладання підводного інтернет-кабелю в обхід США. Цікаво, чи вдасться їм реалізувати цей задум і як він змінить цифрову незалежність Європи та Канади.

За вісім днів у Монреалі стартує саміт Канада – ЄС. Серед тем у порядку денному є підводний кабель, який може змінити карту інтернету. Канада та Європа прагнуть зменшити свою залежність від американської інтернет-інфраструктури. Новий трансатлантичний оптоволоконний кабель допоможе досягти цієї мети, обходячи Сполучені Штати та з'єднуючи два континенти.

Інтернет не живе у «хмарі»

Ми звикли говорити про «хмару», «мережу», «цифровий простір», ніби дані літають у повітрі. Насправді вони лежать на дні океанів. За даними TeleGeography, у 2025 році працювало близько 570 систем підводних кабелів, ще 81 було заплановано. Оцінки частки міжнародного трафіку, що йде кабелями, коливаються від 95 до 99 відсотків. Супутники передають лише решту. Тому суперечка про кабелі нині є суперечкою про владу.

Тим цікавіший проєкт «Leif Erikson», названий на честь вікінга, який першим із європейців дістався Північної Америки. Це підводна лінія від півдня Норвегії до Ньюфаундленда й Лабрадора та далі суходолом до Монреаля. За задумом, вона з'єднає Європу й Канаду, жодного разу не торкнувшись американської території.

Проєкт старший, ніж нинішня політична криза

Медіа подають «Лейфа Еріксона» як відповідь на ворожість Вашингтона. Це не зовсім так. Про технічну доцільність кабелю заговорили ще восени 2021 року. Тоді норвезька Bulk Fiber Networks і консалтингова WFN Strategies оголосили початок техніко-економічного обґрунтування лінії між півднем Норвегії та Атлантичною Канадою із заходом у Гуз-Бей і планами продовжити її суходолом до Монреаля. Головний аргумент тоді був екологічним: це мала бути перша трансатлантична лінія, що живиться виключно відновлюваною енергією.

На сайті Bulk Infrastructure проєкт досі описаний як такий, що має бути готовим до експлуатації у 2026 році. Цей термін, очевидно, провалено: восени 2026-го кабель існує лише на папері. Є й розбіжність у цифрах. Раніше компанія називала довжину підводної частини у 4200 км, а в публікаціях Bloomberg ідеться про 4600 км. Ймовірно, змінилася траса або методика підрахунку, але публічно це не пояснювали.

Показово інше. Коли проєкт замислювали, його продавали як «зелений» і комерційний. Тепер його подають як питання суверенітету. Змінилася не лінія, а політичний контекст.

Залежність, про яку знали давно

Для Канади цей контекст болісний. Ще у 2012–2013 роках дослідники Джонатан Обар і Ендрю Клемент проаналізували понад 25 тисяч трасувань і описали явище «бумерангової маршрутизації», коли трафік між двома канадськими точками проходить територією США. Згідно з пізнішим викладом їхньої роботи, 22 відсотки відстежуваного канадського трафіку проходили хоча б через одне велике американське місто.

Оцінки сильно різняться залежно від методики. Видання The Globe and Mail писало, що приблизно 90% інтернет-комунікацій канадців проходять через США. Причина, за його версією, проста: Канада не має достатнього доступу до трансокеанських оптоволоконних кабелів. Нещодавні публіцистичні тексти оперують ще різкішими цифрами, наприклад «81 відсоток», але це полемічні матеріали без чіткої методології, тож до них варто ставитися обережно. Безсумнівно лише те, що значна частка канадського трафіку справді залежить від американської інфраструктури. Це не лише питання безпеки, а й слабкість у переговорах: країна, чиї дані фізично проходять через сусіда, мусить рахуватися з його настроями.

Канадські правозахисники давно вимагають «мережевого суверенітету». Їхні рецепти приземлені: будувати публічні точки обміну трафіком, щоб утримувати внутрішні потоки в межах країни. Новий кабель не замінює цієї роботи, а доповнює її на міжнародному рівні.

Хто володіє трубами

Є й менш помітний вимір. За оцінкою, що наводиться з посиланням на TeleGeography, гіперскейлери (Google, Meta, Microsoft, Amazon) контролюють близько 71 відсотка світової підводної ємності, а в трансатлантичному попиті їхня частка сягає 84 відсотків. Цифри з вторинного джерела, тож їх варто перевіряти, але тенденція очевидна: кабелі дедалі частіше будують приватні платформи для власних потреб.

Саме так виглядає канадський випадок. Найновіший канадський кабель, що веде до Японії, Topaz, належить Alphabet, власнику Google. Жоден із наявних підводних кабелів країни не має канадського власника. Тому «Leif Erikson» цікавий і як кабель, і як спроба створити лінію, де власник і користувач мешкають по один бік від національного кордону.

Від кабелю до «альянсу майбутнього»

Проєкт з'явився не у вакуумі. За чернеткою спільної заяви, про яку писала Canadian Press, Канада та ЄС готують «альянс заради майбутнього»: вхід Канади до європейської навігаційної системи Galileo, угоду про європейські інвестиції в канадські критичні мінерали та зобов'язання «посилювати цифровий суверенітет». Особливо важливий пункт щодо цифрової інфраструктури: Канада отримає статус асоційованої країни за пропонованим Європейською комісією Актом про хмарні та ШІ-технології, тобто вважатиметься членом під час тендерів на критичну цифрову інфраструктуру.

На цьому тлі кабель має символічний і практичний сенс. Спільна цифрова політика потребує спільного фізичного каналу, а інакше це лише декларації. Партнерство також не нове: Цифрове партнерство ЄС – Канада діє з 2023 року і охоплює штучний інтелект, безпечне міжнародне з'єднання, кібербезпеку та цифрову ідентичність.

Політичний градус залишається високим. Урсула фон дер Ляєн пропонувала розглянути можливість першого в історії ЄС «асоційованого членства» Канади, але канадська міністерка закордонних справ Аніта Ананд заявила, що Оттава повного членства не шукає і не прагне наразі називати відносини якимось конкретним терміном. Тобто амбіції зростають, але публічно сторони обережні.

Чому все ще не «Північний потік»

Заголовок з оригінального тексту, що називає проєкт «Інтернетовим Nord Stream», ефектний, але оманливий. Nord Stream був трубою, яка зробила Європу залежною від одного постачальника. «Leif Erikson» мав би діяти навпаки: розширювати вибір, а не звужувати його. До того ж обхід США не робить кабель невразливим. Лише на сухопутній ділянці у Квебеку й Лабрадорі для прокладання доведеться домовлятися з корінними громадами, а це не формальність, а тривалі й складні перемовини. Підводні кабелі також страждають від якорів, рибальських суден і навмисного саботажу. За даними, що циркулюють у галузі, щороку фіксують від 150 до 200 пошкоджень кабелів у світі.

Фінансова невизначеність теж велика. Оцінка у понад 620 мільйонів доларів із повідомлення Bloomberg поки що лише прикидка. Норвезька компанія шукає канадського стратегічного партнера, що купить контрольний пакет, а клієнти мають підтвердити зацікавленість. Без них кабель, який уже кілька років «ось-ось» будується, може залишитись красивою ідеєю. Нарешті, Монреальська декларація, за словами джерел, не буде остаточним схваленням проєкту. Вона визначить напрям, а не рішення.

Що тут насправді стоїть на кону

Для Норвегії та північної Європи кабель означає доступ до Північної Америки без транзиту й до того ж ставку на дата-центри. Як зазначали в галузевій пресі, партнери хочуть просувати лінію як «магістраль» до північних дата-центрів на відновлюваній енергії, а Норвегія прагне подвоїти зростання ВВП до 2030 року завдяки ШІ та великим даним. Холодний клімат, гідроенергія Квебеку й Лабрадора, чиста електроенергія для обчислень: у світі, де ШІ стає насамперед питанням енергії, це реальні конкурентні переваги.

Для Канади ставка ще вища. Це шанс уперше мати міжнародний канал, який вона може називати своїм, і водночас сигнал Вашингтону, що країна шукає інших партнерів. Для самого Вашингтона кабель не катастрофа. Американські гіганти, ймовірно, також стануть клієнтами нової лінії. Але він змінює баланс сил: залежність перестає бути безальтернативною.

Тому головна новина не в самих кілометрах оптоволокна. У XXI столітті суверенітет вимірюється не лише кордонами й арміями, а й тим, хто контролює канали, якими рухаються дані. Монреальський саміт 29–30 жовтня покаже, чи готові Канада та Європа інвестувати в цю формулу всерйоз.