Коли біль стає доказом: Чому світові варто подивитися в очі українській трагедії?

Цьогоріч у пам’ять врізалися два кінопокази — як суворий вирок сучасному варварству.

Я була запрошена на прем'єру фільму-розслідування "Режим Крим", ще одне потрясіння – документальна стрічка "Докази" про події в Ізюмі. Це зафільмовані живі свідчення українців, які остаточно викривають те, із чим ми маємо справу.

Для мене це не просто чергові хроніки війни. Харківщина — мій рідний дім, моє коріння. Херсонщина — земля моїх предків по батьківській лінії, з якою пов'язані найтепліші спогади життя. Бачити, як ці квітучі регіони перетворювали на концтабори та зони тотального терору — біль, який розриває зсередини.

Фільм-розслідування видання The Kyiv Independent "Режим Крим" (авторка — Олеся Біда, за участі журналістів закордонного відділу та розслідувачів War Crimes Investigations Unit Group) оголює страхітливу правду.

На фото: Рефат Чубаров під час обговорення фільму.

Окупований півострів росіяни перетворили на гігантську закриту тюрму під управлінням ФСБ. Після 2022 року там відкрили два нових СІЗО (зокрема СІЗО № 2 у Сімферополі), куди цілеспрямовано вивозили і, ймовірно, досі вивозять цивільних українців та кримських татар із захоплених територій півдня — з моєї рідної Херсонщини. Людей утримують без зв’язку з рідними, без права на адвоката, без імені. Вони просто зникають у репресивній машині.

Журналістам вдалося викрити конкретні імена керівників цих ізоляторів та офіцерів ФСБ, які курують катування. Це систематична, холоднокровно побудована індустрія знущання над людиною.

А в Гаазі — у самому серці світового правосуддя – у кінотеатрі Filmhuis Den Haag показали стрічку "Докази" Вероніки Марченко, створену у співпраці з Харківською обласною прокуратурою за підтримки проєкту GIDNA (БФ Future for Ukraine) та Project Expedite Justice.

Для Гааги це був справжній шок. Стрічка побудована на ексклюзивних матеріалах офіційного слідства та закритих допитах. Кадри й свідчення про сексуальне насильство, тортури та розстріли цивільних в Ізюмі... 

Історія дівчинки, яка в одну мить втратила батьків і бабусю під час авіаудару, та розслідування розстрілу місцевого судмедексперта з інвалідністю — не сюжетні лінії, а живі рани Харківщини.

Не дарма росіяни влаштували провокації. Спроби зірвати захід у Нідерландах провалилися. Показ відбувся. Бо правду неможливо заглушити вигуками агресора.

Звірства, катування та систематичний терор проти цивільних у XXI столітті — це свідома державна політика РФ, спрямована на знищення українців. Усі ці катувальні на Херсонщині, масові поховання в Ізюмі (де з 447 тіл переважна більшість — цивільні зі слідами тортур), застінки ФСБ у Криму — це не емоційні зриви окремих солдатів. Це виклик усьому цивілізованому світу.

І для цього світу настала межа, за якою "глибока стурбованість" вже дорівнює співучасті.

Робота слідчих Харківської обласної прокуратури, журналістів-розслідувачів доводить: кожен допит, кожна експертиза та фотографія стають цеглиною в майбутніх обвинувальних вироках. Україна має вимагати невідворотності покарання.

Принцип має бути чітким і безкомпромісним: відповідальність мають понести всі — від виконавця, який накладав електроди на руки полоненого в Ізюмі чи Сімферополі, до вищого політичного керівництва в Кремлі. Ми маємо домогтися не лише створення, а й реальної дієвості Спеціального Трибуналу. Воєнні злочини не мають строку давності.

Дивлячись у очі тим, хто пройшов крізь це пекло (на показі "Режиму Крим" у Києві був присутній один зі свідків, який відверто розповідав на камеру про нелюдські знущання), розумієш: наш обов'язок — не просто вистояти, а домогтися справедливого вироку та покарання.

За кожне зруйноване життя на моїй рідній Харківщині та Херсонщині, за кожного ув'язненого в Криму, за кожну загиблу дитину під час ракетних атак кати з конкретними прізвищами мають отримати конкретні строки та покарання. 

Світ більше не має права заплющувати очі.

Світ мусить діяти.