"Не зараз" як спосіб управління

Керувати людиною — це не лише вказувати, що їй можна робити, а чого не можна. Почати можна з регламентування того, коли саме вона може діяти. Так людину поступово привчають до втрати суб’єктності.

Особливо дієвим цей спосіб управління стає тоді, коли ініціатива "ну не зараз же" походить від самого керованого або коли він вважає, що відкладає рішення з власної волі. Насправді ж той, хто керує, розуміє: об’єкт впливу не готовий одразу відмовитися від свого рішення, — і створює умови, за яких йому здається, що краще це рішення відкласти. Особливо якщо йдеться не про перенесення на визначений термін, а про невизначене "не зараз".

Саме такий спосіб схилити українців до відмови від ушанування УПА нині обрали польські політики. Вони розуміють, що зараз досягти цієї мети нереально, тому створюють відповідні умови. Зокрема, використовують тему військової допомоги для тиску й організовують витоки інформації про те, що її нібито вже зупинили. Мета — спонукати навіть тих українців, які позитивно ставляться до УПА, погодитися з тезою про "невчасність" такого вшанування.

Та всі розуміють: не настане якогось "завтра", коли польські політики сприйматимуть такі рішення спокійно. Їхні вимоги в цьому питанні можна буде задовольнити лише відмовившись від самого вшанування. Тож відкласти в цьому випадку означає відмовитися, а отже — мовчки погодитися на керованість.

Адже йдеться не лише про моральний обов’язок ушановувати тих, хто боровся за нашу свободу тоді, коли ця боротьба триває й тепер. Ідеться також про те, за що боролися тоді й боремося тепер: за право бути собою, ухвалювати потрібні саме нам рішення, бути відповідальними суб’єктами історії, а не об’єктами дій сторонніх сил, які реалізують власні інтереси.