10268 посетителей онлайн
356 0
Редакция Цензор.НЕТ может не разделять позицию авторов. Ответственность за материалы в разделе "Блоги" несут авторы текстов.

Українська енергетика: нові ризики для інвесторів

Українська енергетика: нові ризики для інвесторів

Заява Президента України Володимира Зеленського про те, що країна сьогодні генерує більше електроенергії, ніж споживає, але через російські удари по мережевій інфраструктурі окремі регіони залишаються без світла, порушує значно ширше питання, ніж поточна ситуація в енергосистемі.

Це питання майбутнього української енергетики та економічної доцільності інвестицій у її відновлення.

Ми звикли говорити про дефіцит генеруючих потужностей, необхідність будівництва нових електростанцій, розвиток розподіленої генерації та систем накопичення енергії. І це правильні стратегічні пріоритети.

Але паралельно виникає інша проблема, яку не можна ігнорувати: зниження ринкової вартості електроенергії в окремі періоди та зростання невизначеності щодо майбутніх доходів інвесторів.

За даними АТ "Оператор ринку", у жовтні 2026 року середня ціна електроенергії BASE на ринку "на добу наперед" становила близько 4 631 грн/МВт·год. Це приблизно на 22,7% нижче відповідного показника жовтня 2025 року.

Для споживачів зниження вартості електроенергії є позитивним економічним явищем. Але для компаній, які планують вкладати сотні мільйонів євро в нову генерацію, така динаміка стає серйозним сигналом для перегляду інвестиційних моделей.

І тут виникає принципова суперечність: Україна гостро потребує нових енергетичних потужностей, але економічні умови їх будівництва можуть ставати менш привабливими для приватного капіталу.

Інвестор оцінює енергетичний проєкт не лише з погляду його стратегічної важливості для держави. Його цікавлять прогнозований дохід, операційні витрати, можливість обслуговування кредитів, строк повернення капіталу та ризики реалізації.

Для газової генерації ключове значення має різниця між ціною електроенергії та вартістю природного газу з урахуванням ефективності обладнання. Для систем накопичення енергії — різниця між погодинними цінами, доходи від балансування та допоміжних послуг. Для відновлюваної енергетики — прогнозована ціна реалізації виробленої електроенергії та можливість її фактичного відпуску в мережу.

Коли ринкова ціна знижується, а вартість обладнання, фінансування, страхування та будівництва залишається високою, фінансова модель може втратити свою привабливість.

Особливо небезпечною така ситуація стає для України, де інвестор додатково бере на себе воєнні, регуляторні, валютні та інфраструктурні ризики.

Окремої уваги заслуговує проблема передачі електроенергії.

Якщо держава має достатній обсяг генерації, але через пошкодження підстанцій та магістральних мереж не може доставити електроенергію до споживача, то будівництво додаткових потужностей саме по собі не вирішує проблему.

Більше того, нова електростанція, підключена до вразливого мережевого вузла, може опинитися в ситуації, коли технічно здатна виробляти електроенергію, але не має можливості реалізувати її в запланованому обсязі.

Для інвестора це означає ще один ризик — ризик обмеження видачі потужності, який безпосередньо впливає на повернення вкладеного капіталу.

Саме тому Україні необхідно переглянути підхід до формування інвестиційних пріоритетів.

На моє переконання, сьогодні головним критерієм має бути не кількість нових мегаватів, а їхня реальна цінність для енергосистеми.

Нам потрібні маневрові потужності, здатні швидко реагувати на зміну попиту та пропозиції. Потрібні системи накопичення енергії, які забезпечуватимуть балансування. Потрібна розподілена генерація, максимально наближена до центрів споживання. І, безумовно, необхідні інвестиції в захист, модернізацію та відновлення мережевої інфраструктури.

Але навіть правильний технологічний вибір не гарантує інвестиційної привабливості.

Держава повинна запропонувати інвестору не гарантію високої ціни електроенергії, а передбачувані правила отримання доходу та справедливий розподіл ризиків.

Йдеться про довгострокові договори купівлі електроенергії, механізми оплати доступності маневрових потужностей, розвиток ринку допоміжних послуг, прозорі правила компенсації мережевих обмежень та ефективні інструменти страхування воєнних ризиків.

Не менш важливим є залучення міжнародних фінансових інституцій, які можуть допомогти знизити вартість капіталу та зробити стратегічні проєкти економічно життєздатними.

При цьому не слід робити висновок, що Україна вже має сталий надлишок електроенергії. Поточний баланс генерації та споживання не відображає майбутніх зимових піків, регіональних обмежень і можливих нових пошкоджень. Так само падіння ціни протягом одного місяця ще не означає формування довгострокового тренду.

Однак для інвестора важлива не лише сьогоднішня ситуація. Він оцінює сценарії на наступні 10–15 років. І якщо ринок демонструє високу волатильність, а механізми захисту доходів залишаються недостатніми, рішення про інвестування закономірно відкладається.

Україна не може дозволити собі такої паузи.

Ми вже втратили надто багато часу, генеруючих потужностей та енергетичної інфраструктури. Але відновлення не повинно перетворитися на механічне будівництво нових електростанцій без розуміння їхньої майбутньої економіки.

Головний виклик сьогодні — не просто залучити гроші в українську енергетику. Головний виклик — створити умови, за яких інвестор буде готовий вкладати капітал навіть в умовах війни, цінової нестабільності та високих інфраструктурних ризиків.

Енергетична безпека держави та економічна ефективність приватних інвестицій не повинні суперечити одна одній.

Навпаки, саме їх поєднання має стати основою нової енергетичної політики України.

Інакше ми ризикуємо отримати парадоксальну ситуацію: країна потребуватиме нових електростанцій, технології та проєкти будуть готові до реалізації, але інвесторів, готових їх фінансувати, не буде.

Олексій Бутенко

Експерт зі стратегічного розвитку та антикризового управління в енергетиці

Загрузка...