18712 посетителей онлайн
564 0
Редакция Цензор.НЕТ может не разделять позицию авторов. Ответственность за материалы в разделе "Блоги" несут авторы текстов.

Екологічний парадокс Білогірщини: як справа СБУ про пісок та розорані пасовища у Сушівцях вивели на російські регалії засновника "Перлини Поділля"

манько

ТОВ Науково-виробнича агрофірма "Перлина Поділля" - один із помітних аграрних операторів Хмельниччини, що обробляє значні масиви земель, займаючись рослинництвом та молочним тваринництвом. Компанію очолює родина Іващуків: засновник і голова наглядової ради -75-річний Петро Іващук - науковець та "академік", а генеральним директором є його син, депутат Хмельницької обласної ради Сергій Іващук.

Утім за декларованими стандартами "науково-виробничого" господарювання криється юридична та економічна колізія, пов'язана із цільовим використанням комунальних земель Білогірської громади.

Замість пасовища - посіви

У 2026 році Білогірська селищна рада двічі ухвалювала рішення щодо передачі землі "Перлині Поділля". У травні підприємству передали 20 ділянок, у серпні - ще чотири. Загалом - 46,5481 га.

Ще 191,679 га за травневим рішенням передали для співвласника агрофірми, якому, за даними відкритих реєстрів, належить 35% компанії. Разом - 238,2271 га землі, передачу якої погодили агрофірмі та її співвласнику. Частину ділянок передали в оренду на 49 років.

Ще до травневого рішення за Іващуками зареєстрували право оренди 27 га комунальної землі біля Сушівців, відведені для сінокосіння та випасання худоби.

Згідно із Земельним кодексом України, сіножаті та пасовища мають особливий статус: їх заборонено розорювати та засівати сільськогосподарськими культурами. Оскільки на таких землях можна лише випасати худобу чи косити сіно, орендна плата за них є мінімальною, через що місцевий бюджет отримує небагато коштів.

Проте супутникові знімки та фото з місця показують зовсім інше. На ділянці площею 27 гектарів біля села Сушівці (кадастровий номер 6820388500:03:010:0021) замість пасовища видно сліди важкої техніки та повноцінні посіви комерційних культур.

манько
манько

Земельні "аномалії" на пасовищах Білогірщини постають не єдиним епізодом у господарській практиці агрофірми. Значно серйозніші юридичні ризики лежать у площині використання надр громади.

За наявними даними, йдеться про систематичний видобуток піску поблизу села Синютки. Будівельні матеріали, за попередньою інформацією, масово спрямовувалися на спорудження нових животноводчих комплексів компанії у селах Гулівці та Жижниківці. Утім, надання відповідних спеціальних дозволів та ліцензій на користування цими надрами у відкритих реєстрах відсутнє.

Правову оцінку цій ситуації вже надають правоохоронні органи. 30 жовтня 2025 року за матеріалами Управління СБУ в Хмельницькій області було зареєстровано кримінальне провадження № 42025242250000057 за ч. 3 ст. 240 Кримінального кодексу України (незаконне видобування корисних копалин загальнодержавного значення).

Наразі у межах досудового розслідування слідчі фіксують точні обсяги вилученої породи та розраховують розмір збитків, завданих екології та бюджету громади. Однак сам факт проведення матеріально-технічного оновлення великого агробізнесу під прицілом статті КК України додає суттєвих штрихів до загальної картини корпоративного управління підприємства.

Регалії з Санкт-Петербурга: титул, який у воєнний час перестав бути формальністю

Найбільше питань викликає науковий профіль засновника компанії. Офіційна біографія Петра Іващука на сайті Національної академії аграрних наук України містить перелік звань: кандидат сільськогосподарських наук, почесний професор, "доктор філософії", почесний член НААН, а також "доктор екології" і член-кореспондент Міжнародної академії наук екології і безпеки життєдіяльності (МАНЕБ).

http://en.naas.gov.ua/academi/4/326/

У 1975-1983 роках освітній шлях Петра Іващука пролягав від Рівненської радянсько-партійної школи до заочного диплома агронома, а основні наукові звання він здобув у віці 56–59 років, на піку управління агрофірмою та депутатської діяльності. У 2007 році захистив кандидатську дисертацію з вирощування кукурудзи в Подільському державному аграрно-технічному університеті, спонсором якого виступала агрофірма і де він ще з 2004 року мав звання почесного професора. У 2009 році став "доктором екології" та членом-кореспондентом МАНЕБ, а у 2010-му, після появи свого прізвища серед співавторів 1088-сторінкового підручника "Рослинництво", - почесним членом НААН.

Саме епізод 2009 року сьогодні потребує окремої уваги. МАНЕБ - не державна академія наук, а громадське об'єднання, зареєстроване в санкт-петербурзі, і її "доктор екології" не є науковим ступенем, який присуджують в Україні. В українських реєстрах засновником регіональних відділень МАНЕБ записана організація з країною реєстрації "російська федерація", а співголовою редакційної ради її журналу є академік російської академії наук, заступник голови санкт-петербурзького наукового центру ран.

Тим часом з 2022 року Україна послідовно розриває наукові зв'язки з росією - зокрема, вийшла з міжнародного наукового центру в москві через неприйнятність співпраці з країною-агресором. Попри це петербурзький титул досі фігурує в біографії Петра Іващука на сайті НААН, а публічних заяв про відмову від нього знайти не вдалося.

Парадокс полягає в тому, що диплом "доктора екології" від санкт-петербурзької громадської організації поєднується в біографії українського аграрія з нехтуванням базовими нормами збереження ґрунтового покриву на Білогірщині. А в умовах повномасштабної війни такі регалії стають питанням репутації - не лише для самого засновника, а й для його сина-депутата та підприємства, яке отримує в користування комунальні землі громади.

Загрузка...