15217 посетителей онлайн
1 056 1
Редакция Цензор.НЕТ может не разделять позицию авторов. Ответственность за материалы в разделе "Блоги" несут авторы текстов.

Перспективний міністр Кім

Колись дуже давно на лекціях один лектор-німець мені пояснив, що таке тактовність: "Не можна казати, що країна - жахлива, треба казати "перспективна".

Тож я вважаю, що в нас дуже перспективний Міністр у справах ветеранів. Жахливо, що він так і не розібравшись в чутливих для нас-ветеранів питаннях все ж поліз на інтерв'ю, добре, що тепер він зможе навчитись на помилках.

Віталій Кім дуже хвацько почав інтерв'ю і привів у приклад до якого ми будемо прагнути ветеранську політику США. Визнав, що в Україні звісно є проблеми, але зазначив, що і програми з їх вирішення існують "просто не всі про то знають". Щоб його не вважали голослівним він зразу почав конкретизувати і назвав програми "деякими", а досягнення "великими".

Основною задачею ветеранської політики він визначив "Повернути в точку де взяли". "По особам з інвалідністю інший план", але не поточнив який.

Потім були доволі правильні речі про те що дійсно після війни ветеран хоче переоцінити своє життя. Про те, що в державу не буде можливості датувати сім'ї ветеранів, і що ветерани мають стати рушійною силою економіки. Загалом то й зрозуміло 3 млн. людей зі статусом ветерана, мільйон з яких той фронт в очі не бачив, і ще мільйон бачив лише в екран монітору ну точно не мають навіть морального права не працювати. До речі, я б от дуже радив починати перевірки присвоєння статусу УБД окремим прокурорам, силовикам, які далі Покровська в 2022му не заїхали, а також водіям, коханкам коханцям "батьків командирів" - там роботи не початий край, але я відволікся.

Далі пішло те лайно, яке всі ми хаваєм року так з 2016го. Чути з боку Міністра стигматизацію в стилі "неадекватний атошнік", який принесе з собою після війни "кримінал, революції, напруження" - це от просто не те що нам всім хотілося б.

Потім можливо намагаючись виправитись прозвучала ще одна цікава фраза "Не треба боятись ветерана. У ветерана вимоги до суспільства: "Я за вас воював, ви мені винні".

Не знаю чи боялись мене сусіди до цього дня, але тепер треба буде піти і попередити, що вони мені винні.

"Ветеран має стати прикладом для суспільства, тож Будем залучати людей медійних для того щоб переламувати чи зменшувати негативний ефект в майбутньому" - отут вибачте моїх аналітичних здібностей не вистачило, щоб зрозуміти цю фразу хоч в контексті, хоч без нього, а журналістка явно не була зацікавлена в поточнюючих питаннях.

Далі пішла мова про фахівців із супроводу ветеранів  (до речі цей інститут працівників був створений задовго до пана Кіма) і перейшла в пріоритетизацію направлення зусиль Міністерства для допомоги ветерану.

"Допомагати треба тим кому найважче. У Києві всі мають час, освіту, можливості, зв’язки, крикливість. Вони всі мають вищу освіту вони всі мають доступ до високої якості послуг…Наша задача дотягнутись до тих хто в малих містах і селах…Тут у Києві тобі на кожному кутку допоможуть"

Загалом, доволі правильний підхід. Якість надання послуги має вирівнюватись не по її якості і доступності у столиці, а в самому забитому селі нашої країни…Але звучало це або як комплекс, людини з маленького міста, або як людини, яка спілкується трохи не з тими ветеранами. І я б застеріг Віталія Олександровича судити по ветеранам Києва через призму враження від тих ветеранів, які бгають за ним в надії на черговий грант. І точно не судити о ветеранах по гопкомпанії під назвою керівництво Ради ветеранів)

Далі пан Міністр спробував бути людяним і розказав, як заправив військових у яких не було грошей і далі цитати: "Мені було не важливо чи він в СЗЧ їде чи реально до дому"…

І коментуючи фінансову ситуацію військового зазначив: "А може він ті гроші в казино програв"

Ну по-перше, СЗЧ (самовільне залишення частини) – це важкий кримінальний злочин. І якщо посадовець публічно толерує злочинцям, то в мене питання до його моральних орієнтирів. А щодо того, що у солдат грошей не було, то можна було б придумати тисячу і одне пояснення (позичив побратиму, віддав дружині, віддав всі гроші на ремонт корча), а не нав’язувати суспільству стереотип, що солдати лише тим і зайняті, що пройобують гроші в казино.

Про реабілітацію

Пан Віталій знов приводить в приклад США зазначаючи, що якби держава не старалась, але все одно всім не вгодиш, мовляв у США теж ветерани живуть на вулиці. Хоча порівняння максимально не коректне, адже  США ветеранами називають всіх і хто воював, і хто має вислугу років в армії.

Щодо вектору реабілітації, то Кім зазначив: "Реабілітація має бути із сім’єю". Абсолютно погоджуюсь, от тільки цікаво скільки вже пройшли таку реабілітацію за фінансування держави? У той же час Міністр вважає, що психологічна реабілітація не може бути примусова.

Цитати

"70% самі з усім справляться". Абсолютно вірне твердження, але як розрізнити тих хто відноситься до 70%, які самі з усім справляться і 30%, які не можуть? Міністр відповіді не дає

"Я не вірю в (психологічні?) травми, то все маркетингова історія". "Хі-хі, психологи знайдуть у кожного проблеми" - тут важко коментувати…для розмови на кухні нормально, для позиції міністерства…таке

Питання житла

"Після війни можна буде будувати на землях МінОборони в них багато землі"…Я просто побачив щасливе обличчя Хмари, який хоче віддати землі свого міністерства, хоча думаю дужа багато девелоперів дуже уважно почули меседж. Але є і другий план "землі в ОТГ під будівництво безкоштовно, мережі безкоштовно".

Розподіл житла покласти на Бригади, щоб ті розподіляли по заслугам. Отут я думаю багато хто пригадає, свій досвід і окремих офіцерів управління, які "богдана" на день народження отримували, і персональних психологинь, які не встигали собі срібні хрести вішати…І для керівництва окремих Бригад вони будуть точно ближче, аніж боєць, що з посадки не вилазить.

Окрема думка по журналістці

Я певен це дуже професійна пані, але, на жаль, яка а не орієнтується у ветеранській політиці абсолютно і скоріш за все не взяла на себе турботу просто підготуватись до інтерв’ю.

Окремі перли:

"На війні він (ветеран) побачив людожерський досвід"

"А він (ветеран) вважає що в нього все ок, бо він токсично мускуліний" (знов стигматизація)

"Та в нас п’ять років війни" (війна почалась у 2014 році змусьте своїх працівників вивчити цю дууууууже просту істину)

Із висновків, пану Міністру важливо все ж зрозуміти, що він не в Миколаєві і тут ніхто не буде захоплено плескати людині тільки через її посаду. Коли йдеш на інтерв’ю, треба задати собі питання, що ти хочеш донести своїй аудиторії. Те що ти класний хлопець з Миколаєва ми і так знаємо. Далі що?

Міністерське крісло – це електричний стілець і не треба збільшувати в ньому напругу лише через недостатню підготовку до інтерв’ю в час коли тебе і так звинувачують у не компетентності. У той же час я щиро бажаю Віталію Кіму зрозуміти тих людей заради яких йому треба як мінімум ще рік працювати.

Загрузка...