Головний парадокс зустрічі Сі, Путіна і Трампа

Чому у трьох політиків пенсійного віку, яких сьогодні обговорює весь світ, не може бути спільного майбутнього? Коротка відповідь така: усі троє - це продукт Холодної війни, для яких нинішній саміт є чи не останньою спробою вдовольнити власне его. Але при цьому всі троє намагаються грати за правилами світу, якого більше не існує.
Проблема тільки в тому, що вони досі мають достатньо влади, щоб змінювати майбутнє нових поколінь, які до їхніх геополітичних фантазій жодного стосунку не мають. У цьому, мабуть, і полягає головний парадокс зустрічі Сі, Путіна і Трампа у Шеньчжені. Одна демократія, дві автократії - от де, здавалось, тут може бути спільний знаменник?
На тлі китайської гостинності, червоних доріжок і дипломатичного церемоніалу я просто виразно відчуваю запах нафталіну. Троє політиків із різними амбіціями, але дуже схожою потребою довести світові власну історичну значущість. Трамп демонструє особливу близькість з господарем прийняття, Путін намагається підтвердити свій статус (ой, я тут є - і ви вже повинні зі мною говорити), Сі ретельно тримає для кожного свою відміряну дистанцію. Навіть спільна фотосесія перетворюється на маленьку битву за місце в історії. Ну, або принаймні за вдалий ракурс.
Є в цьому щось від сеньйора Помідора з казки Джанні Родарі. Тільки замість боротьби за грядки - боротьба за вплив на подальший світовий порядок. Найсумніше, що майбутнє знову опинилося в руках людей, які психологічно й політично залишилися в минулому.