Вся наша армія — це ветерани

У розмові з міністром ветеранів найбільш тригерною є сама рамка розмови.
Вони ведуть діалог так, ніби ось-ось скоро закінчиться війна і всі будуть вертатися. І вже на часі обговорювати абсолютно комунікаційно недоречні в період війни на виснаження питання-страшилки про "кримінал серед тих ветеранів, кому не вдасться знайти добре оплачувану роботу", чи варто "боятися" цього "криміналу", що так "точно буде", шо люди, яких ми нині захищаємо, мають чи не мають в майбутньому "працювати за тих, хто їх захищає".
Чарівним чином і інтервʼюверка, і пан Кім проігнорували той момент, що більшість ветеранів, які не мають серйозних поранень (а іноді і з серйозними пораненнями) - служать нині у ЗСУ і не мають перспектив отримати ту реабілітацію, яку вони довго обговорюють. Що дехто вдається до нелегальних методів, аби списатися.
Агов! Вся наша армія - це власне ветерани. Учасники бойових дій є ветеранами і навіть разом з УБД в нормальних підрозділах отримали давно медальки, де так і написано - "ветеран війни". Ви про це памʼятаєте? Про наші інтереси - тих ветеранів, хто служить? Про те, що міністр може зробити для захисту наших прав? Яка в нього співпраця з Міноборони та Військовим Омбудсменом? Чи усвідомлює, що навчання і пристосування треба починати вже тоді, коли ветеран ще на службі?
Знову розмова в рамці типової помилки: що ветерани - це в першу чергу чи мало не виключно лише ті, хто вже не служать в ЗСУ, хто звільнився.
Але справа в тому, що більшості ветеранів не світять навіть такі базові речі, як терміни служби чи підвищення базової зарплатні у війську, не кажучи вже про далеку заобрійну реабілітацію та "перенавчання", про які говориться багато хвилин у розмові так, ніби війну вже ось-ось буде виграно.
Адекватно було б говорити, окрім іншого, і про те, як поєднувати реабілітацію і служба для тих ветеранів, хто не має легальних підстав на звільнення. Як нас адаптувати до іншого життя, коли ми ще служимо, наскільки це реально, як давати таким чином надію на іншу професію тим, хто вже себе ніде крім війська не бачить? Чи це інше? І ми неправильні ветерани?
Інтервʼюверка згадувала про високі зарплати на бойових і як після них важко шукати роботу. Вона чомусь впевнена, що 85-100 тисяч грн, які заробляють далеко не всі військові навіть на бойових у прифронтових містах, бо їх служби не нараховують з різних причин і провтиків, з яких іде на взводні та ротні каси, ремонт автомобілів, паливо для автомобілів, і яких щороку стає менше і менше через інфляцію - це дуже смішні гроші, на які стає дедалі важче і важче жити. Де питання про те, що ветеранам, які служить далі у війську, не має жодних доплат за їхню вислугу. Що зарплата базова не піднімалася з 2022 року. Що новобранець та старий бойовий солдат чи сержант з десятирічною вислугою, який є ветераном (уявляєте?) отримують на бойових однакові зарплати. Це справедливо? (Інше улюблене слово міністра, з якого він любить іронізувати, та не звертати увагу, бо за цією цінністю, схоже, власне життя і погляди не будує).
Ветерани, які служать у тилу у війську - це узагалі люди, які поєднують, аби вижити собі та сімʼї, три-чотири роботи. Чому про цих ветеранів ви не поговорили?
Виграшна комунікація про справи ветеранів має враховувати рівноцінно і тих, хто на службі далі (уся наша армія - це ветерани) і хто звільнився.
А все звелося до часів перемоги за незламними спинами тих, хто є одночасно і військовим, і ветераном та має служити і воювати далі на мінімум грошей і підтримки.
Окремо скажу, що стигматизація психотерапії для ветеранів, "я в це не вірю" - у випадку того, хто займає посаду Мінстра ветеранів є не просто некомпетентністю, а навіть безвідповідальністю. Вона сприяє тому, що ще більше ветеранів ставитимуться вороже і скептично до цього, хоча шлях подолання травми завжди лежить тільки через психотерапію та допомогу фахівців. Вона має бути безкоштовною і доступною для кожного ветерана - того хто на службі чи не на службі. А міністр цим займатися, як я зрозуміла, взагалі не планує.
Особисто мені психотерапія допомогла відновитися та навіть опанувати ще одну бойову спеціальність як БПЛА після чотирьох років у іншій. Допомагає і далі.
Чи сказав би цю саму фразу нинішній міністр ветеранів нашим міжнародним партнерам - канадцям, британцям, європейцям, американцям, де психологічна допомога є настільки важливою частиною у підходах реабілітації ветеранів, що її досліджують і про неї пишуть дисертації у найкращих університетах світу поважні вчені, які часто самі колись пройшли службу у війську?
Магічне мислення з упередженнями не пасує державному управлінцю, навіть якщо він хороший менеджер. А якщо він не може його позбутися - то хоча б не показувати це в публічній комунікації, бо це сприяє тому, що котрийсь ветеран чи ветеранка і далі в нашій країні вважатиме психотерапію "казкою, на якій розводять на гроші", адже сам міністр про це говорить.
Є в цій розмові і раціональні речі, як-от складання реєстру ветеранів, цифровізація, але рамка розмови про "кримінал" і перспективу, ніби ми вже перемогли, заведення ветеранів тільки до тих, хто вже звільнився, та стигматизація психотерапії - зіпсували усе.
Гарно ж, коли перемога печеться сама чиєюсь ціною, і тих ветеранів, хто продовжує її наближати - можна навіть не згадувати.