12737 посетителей онлайн
141 0
Редакция Цензор.НЕТ может не разделять позицию авторов. Ответственность за материалы в разделе "Блоги" несут авторы текстов.

Портал, який виріс швидше за довіру до нього

У вересні 2023 року Національне агентство з питань запобігання корупції запустило Єдиний портал повідомлень викривачів. На той момент це справді виглядало як важливий крок уперед. Раніше людина, яка хотіла повідомити про корупцію на роботі, мала сама з’ясовувати, куди звертатися і як правильно оформити повідомлення. Портал мав це змінити: один захищений канал, через який можна повідомити про порушення, зокрема анонімно.

З технічного боку система розвивалася дуже швидко. На початку 2024 року до порталу було підключено 95 організацій, наприкінці року – вже понад 7,9 тисячі, а у звіті за 2025 рік НАЗК говорить про понад 11 тисяч. Цей прогрес помітили й міжнародні експерти. В останньому моніторингу ОЕСР система захисту викривачів в Україні отримала 90,2 бала зі 100, а створення порталу було названо одним із важливих досягнень.

Але розбіжність між мережею та її використанням стала помітною. За даними самого НАЗК, у 2025 році через портал надійшло 3 488 повідомлень проти 7 236 роком раніше – падіння на 52%, хоча кількість підключених організацій продовжувала зростати. Ще показовіше, що повідомлення від осіб, які відповідають законодавчому визначенню викривача, становлять лише невелику частку всього потоку: за розрахунками НАЗК, у 2025 році – це близько 2% повідомлень через Портал загалом і 0,74% повідомлень, що надійшли безпосередньо до Агентства. Із 46 осіб, які у 2024 році звернулися до НАЗК із проханням про захист як викривачів, статус було підтверджено у 16 випадках.

НАЗК пояснює спад кількома причинами: ефект новизни минув, триває війна, немає мобільного застосунку, частина людей обирає інші канали: від НАБУ до журналістів. Але серед причин агентство називає й кризу довіри громадян до механізмів правового захисту. Люди бояться, що на місцевому рівні їхнє повідомлення зареєструють як звичайне звернення громадянина. А це означає, що статус викривача і пов’язані з ним гарантії можуть бути втрачені ще на самому початку.

На мою думку, є щонайменше дві причини, чому довіра не встигає за розвитком інфраструктури. І обидві пов’язані не із зовнішніми обставинами, а з тим, як сам портал спроєктований.

Перша проблема: людина не знає, хто бачить її повідомлення. За чинним порядком спочатку до порталу підключають керівника організації, а вже він надає доступ іншим уповноваженим особам. У відповіді на запит про публічну інформацію в липні 2026 року НАЗК прямо підтвердило: портал не повідомляє викривача про те, хто саме отримав доступ до його повідомлення. Так само система не інформує його, якщо доступ згодом надають іншій особі, зокрема тому, хто тимчасово виконує обов’язки керівника.

Простіше кажучи, людина не знає, хто читає її повідомлення. І не дізнається, якщо коло таких осіб розшириться.

Водночас певний захист існує. Якщо заявник зазначає, що повідомлення стосується керівника організації, воно автоматично спрямовується керівнику уповноваженого підрозділу, а сам керівник організації та його заступник його не бачать. Але для цього заявник має сам правильно скористатися цією опцією і довіритися, що система спрацює саме так, як задумано.

На цю проблему звертають увагу і представники громадянського суспільства у звіті ОЕСР: доступ керівника організації до всіх повідомлень за замовчуванням створює потенційний конфлікт інтересів і може відлякувати працівників від внутрішнього повідомлення.

Друга проблема: форма порталу вимагає більшого, ніж закон. Закон і порядок ведення порталу говорять про можливі факти: людина має вказати, як їй стала відома інформація, і навести фактичні дані, які можна перевірити. Юридичної кваліфікації від неї ніхто не вимагає, а переконання в достовірності, за роз'ясненнями самого НАЗК, це суб'єктивна впевненість. Проте, за описом ОЕСР, функціонал порталу змушує заявника самостійно оцінити правову природу порушення, а форма, за словами користувачів, містить застереження, що неточність може позбавити захисту. Людина, яка бачить такі запитання й застереження, цілком раціонально питає себе: що буде, якщо я помилюся?

Чому ж портал працює саме так? Перша проблема, відсутність сповіщень, пояснюється тим, що ані закон, ані порядок ведення порталу не вимагають інформувати заявника про доступ до його повідомлення. Друга проблема інша: вимога кваліфікувати порушення не випливає ні з закону, ні з порядку, вона з'являється вже у формі порталу. В основі обох лежить те, що систему створювали для вужчого завдання, повідомлень про корупцію, а не для захисту людей, які повідомляють про широкий спектр порушень суспільного інтересу.

І саме тут ситуація незабаром стане ще складнішою. Україна найближчим часом має імплементувати Директиву ЄС 2019/1937, а це означає, що сфера захисту викривачів має вийти далеко за межі корупції. Директива вимагає, щоб канали повідомлення були безпечними, доступ до них мав лише належним чином уповноважений персонал, а особа викривача залишалася конфіденційною.

Чим ширшою стає сфера захисту, тим менш реалістично очікувати, що людина сама правильно визначить, до якої юридичної категорії належить її випадок. Тому нинішня вимога самостійно кваліфікувати порушення ризикує перетворитися з незручності на реальний бар’єр.

Тому наступний етап розвитку порталу варто вимірювати не кількістю нових підключень. Значно важливіше змінити те, що бачить і відчуває людина в момент, коли вирішує повідомити про порушення.

Викривач має знати, хто отримав доступ до його повідомлення і коли це коло змінилося. Він повинен мати можливість обрати адресата серед уповноважених осіб. Від нього не слід вимагати самостійної юридичної кваліфікації порушення.

І головне – успіх порталу варто оцінювати не лише за кількістю підключених організацій, а й за тим, скільки людей справді вірять, що можуть скористатися ним безпечно.

Бо навіть технічно бездоганний інструмент мало що змінює, якщо люди бояться ним користуватися.

Загрузка...