Омана (Оповідання)

Молоко хлюпало у металевій кружці, йшло бульбашками, розплескувалося на стіл та сорочку. Він незадоволено, ніби з подивом, дивився на те, продовжуючи наливати молоко й тримаючи пакет надто високо. Чоловік вчепився зубами у мундштук люльки, що жевріла. Все в ньому видавало неабияку зосередженість. Нарешті закінчивши з молоком, він струсив пакет, почув легке плескання десь на дні й з задоволенням поставив пакет у холодильник. Підпалив люльку від сірника та вмостився на старому табуреті в кутку невеликої кухні.
Тепер він сидів у клубах диму та пив молоко.
Зайшла дружина та поставила на стіл пластиковий таз з випраними речима. Подивилася на нього, на кружку з молоком та люльку.
- Не дав Бог розуму, то буде срачка, - сказала на це вона.
Він у відповідь крякнув; так, ніби спочатку хотів щось заперечити, але в останній момент знайшов її слова дотепними і майже готовий був розсміятися.
Вона почала переповідати йому місцеві новини: в магазин привезли заморожену курятину, а от сиру знову нема, біда з ним; на пошті листів не було, проте вона побачила нові обличчя - якісь гарні, молоді дівчата, немісцеві, отримували посилку з Кривого Рогу; так, звісно, вона розговорилася з ними трохи, буквально ні про що, просто про погоду, про те, що ноги ломить, а вони сказали, що приїхали до своїх чоловіків, хоча могли збрехати, хто ж їх знає; поки йшла з пошти бачила "Шахед", а потім наші хлопці збили його і він вибухнув та впав десь у той бік, ближче до річки, може у ту балку, куди вона ходить збирати синьоніжки, бо ж він знає, має ще пам'ятати, як вона їх любить; а сусідка Мар'яна припахала солдатиків, щоб ті їй порізали сухі лози винограду, які майже видрали кабель зі стіни будинку; а вона їм казала, що можна сильно то не різати - так, трошки по боках і достатньо, бо Мар'яна роботу знайде будь-кому на рівному місці, а сама буде тільки охати та жалітися на своє важке життя самотньої жінки, бо ж єдиний її родич чоловічої статі давно вже поїхав до виродків, сучого племені того, хай він там і залишається, щоб чорти його взяли разом з ними, з цією пошестю клятою, тож з Мар'яною потрібно обережно, адже вона на шию сяде, як бик на корову влазить, а у солдатиків інших справ вистачає; тому вона згадала за наших вже й пішла додому, дістала їхнє прання з машинки й от прийшла розвішувати, бо хлопцям завтра ще їхати по роботі.
Він слухав її мовчки, весь у клубах диму та думках про щось своє. Дружина за цією легкою та нетривалою розмовою розвісила речі. Вона відкрила холодильник, взяла пакет з молоком і одразу зрозуміла.
- Ти кому це залишив ці мишачі краплі? Боже, що за людина! Піду коту виллю.
Жінка вийшла з хати, вилила залишки молока у брудне, все в залишках їжі та недоїдків блюдце. Вона подивилася в небо - чисте, спокійне, тихе небо, в якому не було ані хмарки, ані пташки. Покликала кота - спочатку на ім'я, потім почала його приманювати магічними звуками "кис-кис-кис".
Останнє спрацювало - розкішний, за місцевими мірками, пухнастий та абсолютно білий кіт прибіг з незадоволеним виглядом й ткнувся мордою у блюдце. Поки він пив, жінка з посмішкою дивилася на нього. На претензійне його "няв" вона тільки махнула рукою:
- Ой, йди вже хулера ясна!
Що він і зробив.
Кіт впевнено йде - спочатку своїм подвір'ям, потім вздовж сітки-рабиці, пірнає у дірку, поступово змінює ходу на більш м'яку та пружну; зупиняється біля зеленої шкарпетки з надписом ЗСУ, яку солдат Артемов вже два дні як оголосив у СЗЧ; не унюхавши нічого цікавого у тій, кілька днів тому випраній, а зараз загубленій шкарпетці, він йде далі у найважливіших у світі справах; можливо солдати ще не викинули сміття й можна буде покопирсатися у їхньому контейнері; головне не заходити в хату, якщо вони, раптом, або зі злого умислу залишили двері відчиненими, бо на кухні хоч й пахне смачно, але там живе миша, а миша - то не котяча справа, нехай люди самі з нею вирішують свої складні стосунки, без залучення третьої, котячої сторони; хода його граційна, така ніби кричить - дивіться всі, кіт йде, справжній володар світу, або хоча б цієї вулиці у прифронтовому селищі, в яке навіть ТЦК бояться сунути свій ніс, чи навіть носи; верховний хижак обходить свої володіння, зверхньо споглядаючи на все і всіх, адже немає і не може бути когось рівного йому.
Раптом котик починає танцювати; котик шалено сміється, йому дуже весело; котик курить папіросу і п'є чай з порцелянової чашки; котик то чорний, то стає рудим, а потім й зовсім плямистим; лавандовий кіт танцює ламбаду, фальшиво посміхається та дивиться на тебе відсутнім поглядом, який буває у тих, кого ніколи й не існувало.