Як створювався Укроборонпром
Як і для чого утворювався “Укроборонпром”
Оборонна промисловість України завжди знаходилася у центрі уваги спецслужб Російської Федерації, які пильно відслідковували її і використовували у власних інтересах.
Особливий інтерес представляють події, які відбувалися напередодні військової агресії Російської Федерації.
Одразу після Конституційного перевороту, вчиненого Президентом України Януковичем В. Ф. 30 вересня 2010 року, частина повноважень Уряду, зокрема щодо організації системи центральних органів виконавчої влади, перейшла до Президента.
Невдовзі з’явився Указ від 09.12.10 № 1085 “Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади”, яким було передбачено:
1) утворення Державного агентства України з управління державними корпоративними правами та майном шляхом реорганізації Міністерства промислової політики;
2) здійснення Урядом протягом місяця заходів щодо створення державного господарського об’єднання “Укроборонекспорт” з державних підприємств, які здійснюють господарську діяльність у сфері розроблення, виготовлення, реалізації, ремонту, модернізації та утилізації озброєння, військової і спеціальної техніки та боєприпасів і які беруть участь у військово-технічному співробітництві з іноземними державами.
Звертає на себе увагу назва об’єднання — “Укроборонекспорт”, за аналогією з російським — “Рособоронэкспорт”. Але на відміну від України, в Уряді Російської Федерації є ще державний орган, який опікується всією оборонною промисловістю – “Военно-промышленная комиссия” Рогозіна Д. О.
В Уряді ж України нічого подібного не було і немає.
До сфери управління Мінпромполітики на той час входили підприємства:
цивільного машинобудування, хімічної, металургійної, гірничорудної, деревообробної та іншої промисловості;
оборонних галузей промисловості.
Перша група підприємств відійшла до сфери управління новоутвореного Державного агентства України з управління державними корпоративними правами та майном, а друга — до державного господарського об’єднання “Укроборонекспорт”. Саме Міністерство промислової політики ліквідовувалося.
Держагентство з управління державними корпоративними правами та майном пізніше також було ліквідоване.
Внаслідок такої реформи державні підприємства оборонних галузей промисловості виводилися з під централізованого управління державних органів і відпускалися у вільне плавання на чолі з державним господарським об’єднанням “Укроборонекспорт”, тобто, набули статусу саморегулівної організації.
Судячи з назви об’єднання, підприємства у подальшому повинні були орієнтуватися на експорт.
Забезпечення потреб оборони і безпеки України відходило на другий план, оскільки головною метою будь-якого державного господарського об’єднання, згідно Господарського кодексу, є отримання прибутку.
Абсурдність такого рішення є очевидною, оскільки в жодній країні світу, крім України, оборонна промисловість не створювалася, не утримувалася і не функціонувала для того, щоб експортувати військову зброю за кордон та оснащувати нею збройні сили інших держав.
Невдовзі в оточенні Януковича В. Ф. зрозуміли помилку і з’явився ще один Указ від 28.12.10 № 1245 “Про заходи щодо підвищення ефективності діяльності оборонно-промислового комплексу України”, яким на часткову зміну попереднього Указу слово “Укроборонекспорт” замінено словом “Укроборонпром”.
В Указі визначено, що метою створення Концерну є підвищення ефективності діяльності підприємств оборонно-промислового комплексу, а одним із пунктів встановлено, що генеральний директор Концерну призначається на посаду Президентом України за поданням Прем’єр-міністра.
Тобто, суб’єктом управління об’єктами державної власності згідно Закону України “Про управління об’єктами державної власності” є Кабінет Міністрів, але призначає керівника державного господарського об’єднання Президент?!
У який спосіб і за рахунок чого державне господарське об’єднання зможе досягти цієї мети, якщо протягом двадцяти років управління цими підприємствами державні органи не змогли завантажити їх державним оборонним замовленням або експортними контрактами, в Указі не сказано, що одразу поставило під сумнів мету утворення Концерну. Трохи пізніше Концерн звернувся до Президента з проханням доручити Прем’єр-міністрові виділити з державного бюджету 1 млрд. гривень для поповнення статутного капіталу Концерну, на що Уряд відреагував дуже в’яло.
Можна припустити, що справжньою метою утворення Концерну було не підвищення ефективності діяльності підприємств оборонної промисловості, а виведення їх з-під управління та контролю державних органів, у тому числі Уряду.
Подальші події та прийняті акти законодавства підтверджують це припущення.
Якби оборонна промисловість розробляла, виготовляла, ремонтувала, продукцію цивільного або промислового призначення, яка знаходиться у вільному обігу в Україні та на зовнішніх ринках, то можливо така схема управління була б цілком виправданою. Але оборонна промисловість будь-якої держави, у першу чергу, спрямована на забезпечення потреб оборони і безпеки власної держави і найновітніші розробки озброєння, військової і спеціальної техніки, практично, не постачаються іншим державам, навіть дружнім.
Водночас розроблення, виробництво, обслуговування і ремонт озброєння, військової і спеціальної техніки через їх специфічне призначення, високу наукоємність, необхідність укомплектування високоосвіченими науковими, інженерними та робітничими кадрами, а також специфічні обмеження щодо вільного обігу такої продукції на ринках, не були привабливими для бізнесу, тому українські олігархи жодної копійки у них не вкладали.
Періодична участь окремих підприємств малого та середнього бізнесу у виконанні державного оборонного замовлення не взмозі суттєво вплинути на масштабне переозброєння Збройних Сил України, які до початку військової агресії, практично, на 100 відсотків були оснащенні зразками радянського виробництва.
За всі роки незалежності ні приватний бізнес, ні держава, не створили жодного підприємства чи конструкторського бюро, які виготовляли б або розробляли б сучасні зразки озброєння. Навпаки, Міністерство машинобудування, військово-промислового комплексу та конверсії та його правонаступник — Мінпромполітики, шляхом конверсії, корпоратизації та приватизації привели до занепаду та ліквідації сотень найсучасніших підприємств радіоелектронної та інших галузей, які за часів СРСР були флагманами.
На виконання цього Указу (від 28.12.10 № 1245) Кабінет Міністрів вже наступного дня прийняв постанову від 29.12.10 р. № 1221 про утворення Державного концерну “Укроборонпром у складі семи “спецекспортерів”, які входили до Державної компанії “Укрспецекспорт”, очолюваної вже на той час Дмитром Саламатіним.
Постановою також доручалося Мінекономрозвитку, Державному агентству з управління державними корпоративними правами, Державній компанії “Укрспецекспорт разом з Міноборони, МВС, Державним космічним агентством та Фондом держмайна:
1) узгодити перелік підприємств, які необхідно включити до складу Концерну;
2) розробити та подати на розгляд КМУ проект Статуту Концерну.
Слід зазначити, що Державна компанія “Укрспецекспорт” з часу її утворення (1996 рік) входила безпосередньо до сфери управління Кабінету Міністрів, хоча неофіційно — контролювалася Банковою.
Вже через кілька днів Указом Президента від 04.01.11 № 2 Генеральним директором Державного концерну “Укроборонпром” було призначено громадянина Російської Федерації з цікавою біографією Саламатіна Д. А.
Наступною постановою КМУ від 19.01.11 № 53 склад Концерну поповнився ще шістьма підприємствами із сфери управління Мінпромполітики, а у квітні 2011 року постановою КМУ від 06.04.11 № 374 формування основного складу учасників Концерну, практично, було завершено.
До складу Концерну увійшли ремонтні підприємства Міноборони, які виконують особливо важливу функцію підтримання боєздатності Збройних Сил під час ведення бойових дій, і всі підприємства оборонних галузей промисловості ліквідованого Мінпромполітики.
Треба віддати належне тодішньому керівництву Державного космічного агентства, яке під шаленим тиском Клюєва А. П., під різними приводами, до останнього затягувало вирішення питання передачі і не передало жодного підприємства до сфери управління Концерну. Таким же чином поступило і МВС, залишивши у себе казенне науково-виробниче підприємство “Форт”.
Постало питання, як управляти Концерном, якщо у Саламатіна Д. А. відсутній будь-який досвід роботи в оборонній промисловості не те, що в Україні, а навіть у Республіці Казахстан, де він навчався, а також Російській Федерації?
Вихід було знайдено. Уряд постановою від 09.06.11 № 654 утворив Міжвідомчу комісію з реструктуризації підприємств оборонно-промислового комплексу. Головою комісії було призначено Першого віце-прем’єр-міністра — Міністра економічного розвитку Клюєва А. П., а заступником — Генерального директора Державного концерну “Укроборонпром” Саламатіна Д. А.
Наступним завданням в організації роботи Концерну постало питання розроблення та затвердження Статуту. Але тут юристи Концерну наштовхнулися на супротив Кабінету Міністрів, який не сприйняв проект у запропонованому варіанті і дав йому негативну оцінку.
Концерн взяв паузу, відізвав проект і невдовзі Міністерством економічного розвитку і торгівлі до Кабінету Міністрів було внесено законопроект “Про особливості управління об’єктами державної власності в оборонно-промисловому комплексі”, який мав підготувати підґрунтя для подальшого затвердження Статуту Концерну.
Законопроект під реєстраційним номером 8462 від 29.04.11 викликав бурхливу реакцію Комітету з питань національної безпеки і оборони Верховної Ради України. Напередодні його розгляду у Верховній Раді Комітет зробив висновок про неприйнятність законопроекту і звернувся до Голови Верховної Ради України з відповідним листом.
Також негативний висновок надало Головне науково-експертне управління Апарату Верховної Ради. Зокрема зазначалося, що у законопроекті:
• відсутні компетенція і функції Кабінету Міністрів у сфері управління об’єктами державної власності в оборонно-промисловому комплексі;
• відсутні повноваження Фонду державного майна, який реалізує державну політику у сфері управління об’єктами державної власності;
• не визначена роль Державного концерну “Укроборонпром” у забезпеченні національної безпеки і оборони держави, а також взаємодія його зі Збройними Силами;
• Закон України “Про управління об’єктами державної власності”, який є базовим у цій сфері, не передбачає такого органу управління як “уповноважений суб’єкт господарювання” та його статусу.
Але сталося те, що сталося, покійний Михайло Чечетов махнув рукою і законопроект було прийнято, а вже 31.08.11 постановою Уряду № 993 вже було затверджено Статут Концерну.
Що ж цікавого є у цих документах?
Закон України “Про особливості управління об’єктами державної власності в оборонно-промисловому комплексі”:
1. До складу Концерну входять державні підприємства оборонно-промислового комплексу на основі фінансової залежності від одного або групи учасників Концерну (державні підприємства, що стали учасниками Концерну, раніше входили до сфери управління дев’яти міністерств військово-промислового комплексу та Міноборони СРСР і ніякої фінансової залежності від одного або групи підприємств в Україні не мали і не мають).
2. Учасники Концерну не перебувають в управлінні органів виконавчої влади (ізоляція і виведення з під контролю Кабінету Міністрів та інших державних органів Концерну та його учасників. Сектор оборони і безпеки держави, яким є оборонна промисловість, втрачає централізоване управління з боку держави).
3. Вищим органом управління Концерну є його Наглядова рада. Члени Наглядової ради працюють на громадських засадах (уникнення відповідальності за прийняті помилкові стратегічні рішення у сфері оборони і безпеки держави, оскільки колегіальний орган, що працює на громадських засадах, не може бути притягнутий до кримінальної відповідальності).
4. Наглядова рада складається з п’яти членів, три з яких призначаються Президентом України, а два – Кабінетом Міністрів. (Контроль за діяльністю Концерну з боку Банкової. Кабінет Міністрів з 2011 до 2018 року жодного разу не призначав своїх представників до Наглядової ради Концерну).
Статут Концерну:
1. Концерн не несе відповідальності за зобов’язаннями його учасників.
Учасники не несуть відповідальності за зобов’язаннями Концерну.
Держава не несе відповідальності за зобов’язаннями Концерну.
Концерн не відповідає за зобов’язаннями держави.
(без коментарів)
3. Члени Наглядової ради працюють на безоплатній основі і не перебувають з Концерном у трудових відносинах (безоплатним буває тільки сир у мишоловці).
2. Генеральний директор Концерну призначається на посаду за поданням Прем’єр-міністра України і звільняється з посади Президентом України (Прем’єр-міністр позбавлений права ініціювати звільнення).
3. Генеральний директор Концерну:
призначає та звільняє з посади заступників генерального директора (самостійно, без будь-якого погодження з державними органами);
призначає на посаду та звільняє керівників учасників Концерну, укладає і розриває з ними контракти та здійснює контроль за їх виконанням (усунення Уряду та інших державних органів від здійснення кадрової політики у сфері безпеки і оборони. Дмитро Саламатін скористався таким правом і одразу звільнив з посади начальника Харківського конструкторського бюро з машинобудування імені Морозова, уповноваженого Кабінетом Міністрів Генерального конструктора України із створення бронетехніки, Героя України, доктора технічних наук БОРИСЮКА Михайла Дем’яновича, а заодно зірвав пів-мільярдний контракт на поставку бронетранспортерів БТР-4Е міністерству оборони Республіки Ірак, який, начебто, перехопила РФ).
4. Учасники Концерну зобов’язані сплачувати внески в порядку та розмірах, визначених генеральним директором Концерну (звітування Концерну перед Урядом щодо використання внесків підприємств – учасників законодавством не передбачено).
Таким чином один із диверсійних планів спецслужб Російської Федерації щодо підготовки до майбутньої військової агресії проти України (паралізувати вертикаль централізованого управління оборонною промисловістю), було реалізовано. Сектор оборони і національної безпеки, яким є оборонно-промисловий комплекс, трансформовано у саморегулівну організацію “Укроборонпром”. Гібридній війні — гібридне управління сектором безпеки.
Свій зиск з реалізації такої схеми управління отримало і оточення колишнього Президента.
Після зміни керівництва держави та початком військової агресії, з наслідками утворення Концерну зіткнувся Прем’єр-міністр Арсеній ЯЦЕНЮК, який провів щонайменше чотири наради, щоб тільки через півроку затвердити державне оборонне замовлення на 2014 рік.
Водночас Прем’єр-міністр доручив Секретаріату Кабінету Міністрів розібратися з Концерном, здійснивши аналіз положень Закону України “Про особливості управління об’єктами державної власності в оборонно-промисловому комплексі” (№ 3531-VI від 16.06.11) та постанови Кабінету Міністрів України від 31.08.11 № 993 “Деякі питання державного концерну “Укроборонпром”.
За результатами аналізу Кабінет Міністрів прийняв наступне рішення:
“ВИТЯГ З ПРОТОКОЛУ № 80
Засідання Кабінету Міністрів України
від 23 вересня 2014 року
7. Рішення з окремих питань
1. Мінекономрозвитку разом з Мін′юстом, Мінфіном, Міноборони та Державним концерном “Укроборонпром” у зв’язку з неможливістю здійснення Кабінетом Міністрів дієвого контролю за функціонуванням Державного концерну “Укроборонпром” і підприємств, що входять до його складу, та з метою підвищення ефективності функціонування підприємств оборонно-промислового комплексу, забезпечення здійснення належного контролю та підвищення відповідальності керівництва Концерну за результати господарської діяльності та стан використання майна опрацювати питання щодо внесення змін до Закону України “Про особливості управління об’єктами державної власності в оборонно-промисловому комплексі” та Статуту Концерну щодо приведення їх у відповідність з Конституцією України, та Законами України “Про Кабінет Міністрів України”, “Про центральні органи виконавчої влади”, “Про управління об’єктами державної власності”, іншими законами та подати у двотижневий строк Кабінетові Міністрів узгоджені пропозиції”.
Прем’єр-міністр України А. ЯЦЕНЮК
Міністр
Кабінету Міністрів О. СЕМЕРАК”
Протокольне рішення засідання Кабінету Міністрів України до цього часу не виконано.
P.S. Єдиним потужним проривом і поштовхом розвитку оборонної промисловості в новітній історії України була ініціатива Володимира Павловича ГОРБУЛІНА щодо створення Державної комісії з питань оборонно-промислового комплексу, як центрального органу виконавчої влади зі спеціальним статусом (Указ Президента України від 14.08.00 № 893), яку він сам і очолив.
За менш ніж два роки невеличкий (у кілька десятків) колектив високопрофесійних, кваліфікованих фахівців і аналітиків на чолі з Володимиром Павловичем зумів ініціювати розроблення і прийняття низки системних документів стратегічного значення, серед яких:
• Указ Президента України від 14.12.00 № 1337 “Про заходи щодо розвитку оборонно-промислового комплексу”.
• Концепція структурної перебудови оборонно-промислового комплексу України, затверджена Указом Президента України від 05.03.02 № 219.
• Положення про генерального конструктора із створення техніки для потреб оборони і безпеки держави, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 23.04.01 № 392.
• Утворено Раду генеральних конструкторів із створення техніки для потреб оборони і безпеки держави, спочатку під патронатом Держкомісії, а пізніше — Кабінету Міністрів.
• Розпорядження Кабінету Міністрів України від 13.09.01 № 419 “Про перелік видатків державного бюджету на потреби оборони”.
• Розпорядження Кабінету Міністрів України від 16.11.01 № 1490 “Про прогнозні показники видатків державного бюджету на потреби оборони у період до 2010 року”.
• Проект Державної цільової оборонної програми розвитку озброєння, військової і спеціальної техніки Збройних Сил України, інших військових формувань, розвідувальних і правоохоронних органів на довгостроковий період та багато інших документів.
Успіхи та ефективна діяльність Державної комісії з питань оборонно-промислового комплексу не могли бути не поміченими спецслужбами Російської Федерації, тому Указом Президента України від 11.12.02 № 1143 вона була неочікувано ліквідована, без будь-якого обґрунтування та пояснення причин.
______________________________
