Некомбатант на війні без тилу
Некомбатант на війні без тилу
«Щоб ти жив за цікавих часів».
Один британець говорив, що так лаються китайці
Як нецікаво жити «за цікавих часів»! На столі біля ноутбука лежить телефон і негучно вібрує, коли оголошують повітряну тривогу. З огляду на стан здоров'я та обмежену спроможність рухатись - інформація для мене не надто корисна.
До того ж сам я не надто цікавлю одне хворе на голову нещастя з потягом до світового панування. Бо, на мою рідку удачу, за будь-якої «погоди» ніхто мене нізащо не прозиватиме ані «Батьком», ані «Батьком Нації», ані навіть «Зе…» … (ні, не скажу і не буду наголошувати, що снобам та особам без почуття гумору не читати - читатимуть).
У нас від давніх часів повелося, що всенародним героям, які постійно привертають загальну увагу, дають незнищенні «другі імена» або панібратські лагідно-дражливі наймення, ну а всезагальним посміховиськам - влучні та дошкульні прізвиська. На щастя, зараз у нас є такий всенародний герой. Обраного всенародною більшістю у менш буремні часи, зараз його сприймають усі українці - і не тільки його «симпатики». Наші смертельні вороги, не облишаючи своєї личини «злих блазнів», «нагороджують» його спробами замахів на вбивство.
І потрібно було такому трапитися, що ще раніше досить дошкульне прізвисько отримав від українського народу один злокапосний та «токсичний» пройдисвіт. І неабиякий, виходець з самої клоаки столиці злочинності півночі Європи - з найбільш криміналізованих нетрів Петербургу. Ця начебто людська істота проросла, як отруйний лишайник зі страшних казок, від самого глибинного багна суспільства до самих вищих його щаблів, попутно акумулюючи у собі усе найогидніше та найотрутніше з того, з чим ця потвора стрічалася.
Жахливо, що й саме російське суспільство радо переймало і переймає аналогічні риси цієї потвори. Це суспільство не просто хворе. Це - сукупність різних людських особин, кожна з котрих у міру своїх індивідуальних особливостей дублює у собі світогляд обговорюваного покидька.
Прізвисько обговорюваного «еталонного об'єкту» має абсолютно точну відповідність поза цариною слів, заборонених до публічного вжитку. Це прізвисько допустимою в товаристві мовою «перекладається» як недоговороздатний, тобто той, хто не тільки не додержується даного ним слова за несприятливих умов, але й за відповідної ситуації домовляється лише для того, щоб не додержуватися домовленостей, отримуючи від цього вигоду.
Отже, українців смертельно ненавидять один оскаженілий пройдисвіт та десь зі сотня мільйонів небезпечно божевільних його невдалих карикатурних копій. Дивовижно, але головною причиною цього «великого почуття» є усе-таки не згадане вдале і дошкульне прізвисько, а звичайнісінька заздрість у поєднанні з небезпечною географічною наближеністю. Виглядає сумнівно, але так воно і є. Ми начебто аж ніяк не найбагатші в Європі, але декому здається, що нас зручніше грабувати, ґвалтувати і вбивати. Та й щодо статків … Усе стає зрозумілим у порівнянні: для сина простого табунщика-вівчаря з гирла Волги чи передгір'я Кавказу унітаз значить більше, чим для парижанина Мона Ліза або для баварця Нойшванштайн.
Тому сам по собі як потенційний «об'єкт бажань» я відволікаю навіть менше однієї сорокачотирьохмільйонної частки сукупної уваги цих чудовиськ - немає на що звертати увагу. З іншого боку, навіть поза засобами масового ураження сучасні технології вбивства значно «вирівнюють мої шанси». То ж, можливо, саме зараз летить якась «бойова частина» з «моїм» елементом ураження і вже визначилась миттєвість, коли я потраплю в компанію з симпатичною жінкою-продюсером телепередач, відомим спортсменом-вдівцем і батьком маленької дівчинки, статечними хазяями доглянутих садиб Бучі чи Ірпеня, мешканцями Маріуполя. А нічого було б так товариство!
У своєму некороткому житті я вже мав досить часу, щоб спостерігати учасників попередньої світової війни. Для мене ці спостереження стали міцним підґрунтям кількох узагальнень та умовиводів, а саме:
війна приносить кожній людині, котру вона хоч якось зачепила, лише негативний досвід;
усе негативне в такій людині посилюється;
усе краще в такій людині проявляється надзвичайно виразно;
час на війні набуває нового сенсу, нової якості.
Раніше я просто не вважав актуальними для себе ці знання. «Нові цікаві часи» не додали для мене у цей перелік нічого нового, але дали змогу впевнитися у відсутності помилок у перелічених попередніх висновках. Крім останнього з цього переліку - цей висновок став для мене більш зрозумілим.
Загальновідомою є «максима» (чи, швидше, трюїзм): «усі люди смертні, причому раптово смертні» («привіт» Булгакову). «Наша» війна - новітня війна без тилу. Будь-хто з нас може загинути у будь-який момент не внаслідок нещасного випадку чи виключно з власної вини. Ми гинемо лише тому, що ми - українці. І нашим смертям байдуже, чи ми українці від народження, чи стали такими, залишаючись при цьому кожен самим собою. З нашими смертями просто зникають усі наші думки, не поділені з друзями, і залишаються невиконаними справи, до яких ми «не дотягнулися». Ось вона - ціна часу людського життя на «нашій» війні!
У мене є думки, які, - і я у цьому впевнений, - можуть допомогти дітям-школярам молодших класів та їх батькам. Досліджуючи запровадження інформаційних технологій, я, здається, побічно знайшов ефективний шлях швидкого набуття початкової математичної освіти. Висловлюючись у «провокативно-парадоксальній» формі, кожен малюк, кожен школяр молодших класів є латентним математичним вундеркіндом, що приховує свої здібності, бо йому нецікаво, а використати ці здібності малюк зможе, якщо сам захоче грати у велику гру під назвою «математика». Гру на все життя.
Коли я розмірковую над усім цим, то сам відчуваю себе хлопчиком, який шукає красиві камінці на березі моря і радується, коли знаходить. Ні, я не здурів. Таке відчуття - звичне для науковців. Про таке говорили років зо двісті тому. Сам я зрідка «знаходжу красиві камінці» - маю наукові публікації та вчений ступінь.
Здається, для початку слід лише звернути увагу на засади та механізми формування математичних понять інтелектом - чи то природним, чи то штучним. І збагнути, що справжнім актом набуття нового знання в умовах навчання є акт усвідомленого відкриття та усвідомленого виправлення нової помилки учнем. Хай живуть нові помилки, коли їх викрито - не в житті, а в навчанні та у грі в науку!
За мирних часів я потихеньку складав книжечки, що мають допомагати дітям грати в математику, а їх батькам - не заважати таким іграм. Потихеньку, бо я аж ніяк не дитячий психолог і, на моє щастя, не сімейний психіатр. І є ще багато цікавих мені інших тем.
Війна змінила «розцінки». І не лише для мене одного. В месенджерах з'явилося багато конференцій з народної просвіти, що містять ігрові мультимедійні курси шкільних предметів для віддаленого навчання. Ці мультимедійні курси - справжній воєнний подвиг українських учителів!
Тим більше, що в засадах шкільної освіти кардинально не змінилося нічого. Праця учителів передбачає надзвичайно високі професійні вимоги. Ця праця надзвичайно трудомістка. Реальну практику народної освіти попри жертовність справжніх професійних вчителів можна охарактеризувати як «краще з гіршого» або «краще хоч щось, чим зовсім нічого».
З урахуванням зазначених обставин намагаюся встигнути зробити те, що потрібно лише закінчити - книжечку для батьків, яка буде починатися цією «незапланованою передмовою». Спробую викласти цю книжечку в Інтернеті, додавши перелік посилань на книжки, які можна використати для гри в математику, а також перелік посилань на книжки для читання батьками, щоб їм не було соромно перед дітьми за своє невігластво. Мрію про сайт та чат для обговорення усіх таких книжок. Намагатимусь хоч щось з зазначеного встигнути зробити швидше за наших убивць.
Один мудрий чоловік сказав приблизно таке (дослівної точності перекладу не гарантую, лише смисл): «Життєві плани потрібно складати років на десять - п'ятнадцять, а жити - вважаючи поточний день свого життя останнім». Встигнути якби! …
То живімо швидше за наших убивць! Їм - вбивати, ґвалтувати, красти і псувати. Нам - рятувати, закохувати, творити і відбудовувати!
