Одна з вразливостей українців в масштабних конфліктах
Давно не дописував, але події вчорашнього дня аж надто вже тривожні перспективи малюють. Політично Україна зараз в настільки ж небезпечній ситуації, як в кінці 2013 (а в дечому й набагато гіршій).
Про-кацапське ОЗУ повністю контролює владу, і вже навіть може дозволити собі звільнити Головнокомандувача ЗСУ, без котрого Україна навряд чи відбилася б від першої навали, і котрому довіряло біля 90% українців. Замість нього назначили етнічного москаля Сирського з сумнівною репутацією серед військових. Начальником штабу буде Баргилевич, котрий повністю саботував орг-цію ТРО перед війною. Ще в штаб набирають не достатньо компетентних (на цьому рівні) офіцерів. Не знаю, чим їм приглянулися Гнатов та Драпатий, але навіть по коротких біографіях видно їх стрімкий кар'єрний ріст в останні роки.
Чи не повторюється тут фокус а-ля з Будановим? Звільнити дуже доброго фахівця і призначити некомпетентну людину з низів на саму верхівку, щоб досягти двох цілей одним махом - різке пониження рівня компетентності генштабу (головна ціль), плюс можна очікувати на лояльність некомпетентної людини на високій посаді, бо повністю залежна від начальства.
Мабуть, можна бути переконаним, що ЗСУ очікує значне зростання втрат через втягування в непотрібні "м'ясорубки" - спеціалізація Сирського. Це викличе різкий спад боєздатності, бо втрачатиметься накопичений досвід і війська перестануть довіряти командуванню. І це в умовах, коли США скоротять (чи взагалі обріжуть) допомогу в близькій перспективі, і коли від ЄС можна отримати виключно фінанси, а не військові технології,... і то при умові, що німці це питання не заговорять, як вже почали.
Чому Україна прямує так швидко до статусу Афганістану, коли її ще так недавно підтримувало так багато держав - теж "завдяки" продуманій (на жаль кацапами) зовнішній політиці України? Легко зрозуміти, якщо глянути на події останніх півроку, і ціну для України конфліктів ЗЕ з британцями та поляками на рівному місці..
Чи маємо готуватися до чергової втрати незалежності в найближчі 2-5 років? Цілком ймовірно.
(До заголовку)
Якщо почитатувати історію Західної Європи, то легко зауважити таку відмінность, як їх відношення до некомпетентних чи підозрюваних в зраді військових (та не тільки) лідерів - їх позбуваються дуже швидко любими методами, це завжди вбивство чи страта. Часто навіть людьми, котрі не претендують на лідерську роль. Тоді ж як в українській історії це явище рідкісне, і найчастіше причина вбивства чи страти в боротьбі за владу.
В українських традиціях скоріше відмова підкорятися, поділ прихильників на табори і утворення автономії чи відгалуження. Може, це пов'язано з підставовою антисистемністю, що тягнеться (часом як перевага, але часто як прокляття) з зародження слов'янства... і це не було виправлено через брак державницьких традицій в українців. Може, тут є інші причини.
Але фактом є те, що в українців (як нації) немає розуміння, до яких трагічних наслідків _завжди_ призводить допущення до керівництва людей, граючих на ворожу сторону.
Військові (хто виживе) мабуть помудрішають після програної війни на еміграції, як це було на початку 20 ст. А поки державницького мислення у військових принаймні на рівні Єгипту\Чилі\Таїланду\... не спостерігається.
Але от глянемо, як поводиться найбільша фракція патріотичних політиків - БП. Це не військовики, це політики. Теж там багато розумних людей, вони мають дуже розумного лідера, тобто можна бути впевненим на 100%, що в БП є розуміння того, що при владі зараз люди, котрі постійно саботують військові зусилля України. БП теж є переслідуваною за даної влади. Але вони далі самообмежуються в боротьбі проти узурпаторів (д'Єрмака ж ніхто не обирав!), а натомість мають повно претензій і звинувачень в сторону інших патріотичних сил. Тобто (підсвідомо??) їхня гра спрямована на те, щоб стати головним опозиціонером - центром, навколо якого мають об'єднатися всі незгідні з владою... перед тим як розділитися, чи як??
Але ж, зараз НЕ йде боротьба між різними однотипними фракціями, коли після поразки завжди можна переформуватися і спробувати знову. Зараз йде війна за виживання нації і держави! Вже було втрачено дуже багато можливостей для легкої і швидкої перемоги через саботаж владою ракетних програм (і загалом воєнпрому), дипломатичні зусилля України були спрямовані на руйнування власної проти-кацапської коаліції, і от тепер дожилися, як на наших очах до кінця року розвалюватимуть ЗСУ (а якщо не вдасться з якихось причин, то з причин організовних великих втрат на фронті завжди можна зробити перемир'я, провести демобілізацію і відкрити кордони на виїзд, що на порядок ослабить ЗСУ).
БП мала б усвідомлювати, скільки часу і можливостей (для України в першу чергу, але для них зокрема теж!) вони втратили, не змінивши свою наївну (і шкідливу!) позицію як тільки фронт стабілізувався. В них єдиних (на військових надій вже немає) ще залишилися ресурси не тільки стати ініціаторами об'єднуючого українського руху за виживання, але й зробити це швидко і ефекивно.
Так, для цього доведеться поступитися певними амбіціями (бо Порошенко і сам робив коштовні помилки, і не зміг оборонитися від медіа-кампанії очорнення, тому навряд чи реально сподіватися, що він зможе стати людиною-символом опору... доведеться ділитися та співпрацювати), і протистояння з владою завжди не просто.
Залужний міг би стати таким символом, але малі шанси на те, що з успішного генерала вийде успішний політик. І (головне) це було би великою втратою для пост-зеленської України. Залужний потрібний, як генерал. Формулу успіху ще треба буде знайти... на ходу.
А часу залишається дуже мало. Вже в травні ЗСУ під проводом Сирського може почати серію самовбивчих кампаній.
І якщо не помиляюся, 20 травня закінчуються повноваження теперішнього Препидента. Шанси на те, що вдасться мирно змусити його піти, є невеликі. І тільки у випадку, коли загроза вертикалі влади буде реальна.
Але принаймні зробити спробу врятуватися українці просто зобов'язані і перед предками, і перед собою, і перед нащадками. Цей шанс буде даний тільки загальному об'єднанню і надзусиллям всіх патріотичних сил (як в 2004 чи 2013\14 роках), бо кожен поділ може буде використаний владою для розбурхування сумнівів в суспільстві, тільки єдність дає імунітет від таких технологій. І часу, щоб розбудити суспільство є обмаль - 3 місяці це дуже мало в умовах тотальної державної монополії на медіа, ще й при воєнному стані.
А інерція - велика сила. Прозівавши закінчення повноважень Препидента, важко буде знайти нагоду для (відносно) мирного вирішення проблеми.
Звільнення надпопулярного командуючого і його надуспішної команди без жодних мотивів, та заміна їх на суміш некомпетентності та лизодупії, може дати добрий старт кампанії для змінуи недолугої влади. Але треба діяти.
Треба буде пробити стіну людського нерозуміння - мене це дивує, але справді можна знайти багато освічених людей з ознаками критичного мислення, але котрі не надто цікавляться політичними подіями, і котрих першою реакцією просто на погані новини є шаблон "тю, фу, це ж рос. ІПСО". Що ж говорити про пересічних українців?
Єдине, що трохи полегшить завдання на останньому етапі - виразна анти-українськість ЗЕ-кодли. Їм буде вкрай важко оборонитися при досить високому градусі протистояння, бо в них не буде масової підтримки. А сам держ.апарат має (хай великі, але) обмежені ресурси, і теж піддається впливу.
А якщо БП далі буде плисти по течії, як раніше, і якщо серед військових не знайдеться кількох передбачливих, сміливих та відповідальних майорів чи полковників? Важко сказати, може ініціатором об'єднавчого руху зможе стати хтось інший... але домовлятися з БП йому все ж доведеться.
Одного можна бути певним - підтримка зі сторони США зменшуватиметься, США докладатимуть зусилля тільки для заморозки конфлікту. Бо з їхньої точки зору, Україна перетворюється в копію Афганістану. Європа мабуть даватиме гроші і трішки техніки, наскільки німці дозволятимуть... Воєнпрому в Україні не буде, бо д'Єрмак не дозволяє. Перспективи на перемогу маліють. Це не вирок звісно, завзяття часто змінює баланс сил... але не під керівництвом зрадників (самовбивче завзяття лемінгів до нічого доброго не доведе).
З.І. Автори Конституції заклали бомбу під саме існування Української держави, закладаючи (винятково антиісторичне!) положення про неможливість виборів під час війни. Так наче справедливість виборів може бути важливішою від існування самої держави. Але головне зло зараз все ж в узурпації ворожим агентом повноти влади в Україні.
