Суддя має думати про закон, а не про те, як вижити після відставки, - Марина Барсук, суддя-речниця ПАГС
«У дискусіях про довічне утримання суддів часто губиться важливий факт: Україна не вигадувала дану модель. Ми імплементували стандарт, обов'язковий для всіх країн, що прагнуть до верховенства права».
Марина Барсук, суддя-речниця Північного Апеляційного Господарського Суду зазначає, що ще у 1983 році Монреальська декларація про незалежність правосуддя зафіксувала просту істину: економічна залежність судді автоматично перетворюється на політичну залежність судової системи.
Згодом, у 1998-му, Європейська хартія про статус суддів закріпила право кожного судді на пенсію, співмірну з останньою винагородою - як гарантію гідного рівня життя після відставки.
А вже у 2010 році Рада Європи у своїх Рекомендаціях CM/Rec(2010)12 підтвердила: виплати після виходу на пенсію мають відповідати попередньому рівню оплати праці судді. За словами судді-спікера, всі ці документи сходяться на одному:
«Належна оплата та гідне утримання після відставки - це не "бонус", а запобіжник від корупції та тиску. Стабільні державні гарантії зміцнюють внутрішню стійкість судді».
Виходить, що суспільство отримує незалежний суд, суддя- компенсацію за професійні обмеження. Довічне утримання - це не «подарунок від держави», а компенсація за обмеження й відповідальність, які суддя несе протягом всього життя.
