Апаратна гра: вартість дотику
Це історія про людину, яка не носить погони, але тримає в руках усі ключі до обласного бюджету, і про те, як скромний посадовець із зарплатою, що ледь сягає середньої по області, примудряється бути головним диспетчером фінансових потоків цілого регіону.
Ігор Кальченко, керівник апарату Сумської обласної державної адміністрації - обласної військової адміністрації, не має ні зброї, ні дубинок. Його інструменти - гербова печатка, регламенти та особистий графік прийому громадян. Але саме він вирішує, чиї проєкти потраплять до порядку денного сесії, чиї тендери отримають «зелене світло», а чиї - задихнуться на стадії погодження. У 2022 році, коли область перейшла на воєнний стан, його посада набула ще більшої ваги: будь-яке розпорядження губернатора проходить через його стіл, будь-яке фінансування з резервного фонду - через його резолюцію. Він не голова, але без нього голова - як без рук.
В офіційній декларації Кальченка - зразкова бідність. Його заробітна плата не сягає й півмільйона гривень на рік, у власності - скромна квартира в старому районі Сум, автівка вітчизняного виробництва десятирічної давності, а на банківських рахунках - суми, яких вистачить хіба що на кілька продуктових кошиків. Його дружина, за документами, працює в маленькому комунальному підприємстві, отримуючи мізерну зарплату, а діти навчаються у звичайних місцевих школах. Ні яхт, ні вілл, ні елітних автівок - усе максимально пристойно, майже показово.
Але якщо придивитися до дрібних деталей, картина змінюється. У 2023 році в його декларації з'являється додаткове благо від одного з комунальних закладів - кілька тисяч гривень, позначених як «премія за сумлінну працю». Сума сміховинна, але сам факт цікавий: хто і за що нагороджує керівника апарату? Таких «подарунків» протягом року набирається з десяток - від різних департаментів, підприємств і фондів. Кожен окремо - копійки, але разом вони створюють видимість широких зв'язків. І це лише верхівка.
Справжня машина заробітку Кальченка - це «погоджувальний візок». Жоден великий тендер на ремонт доріг, будівництво шкіл або закупівлю медичного обладнання не проходить без його візи. І за кожен «дозвільний» візик на перемогу в тендері певній фірмі він отримує свою частку - не грошима, а послугами.
Особливо показовою стала історія з фортифікаційними спорудами у 2023-2024 роках. Сумська ОВА уклала договори на будівництво оборонних укріплень із кількома підрядними організаціями. Одна з них, отримавши значні суми авансу, фактично заблокувала роботи - компанія фізично не могла освоїти 304,5 мільйона гривень у встановлені терміни, зірвавши плани з оборони області. У результаті прокуратура подала 25 позовів і через суд домоглася повернення коштів та штрафних санкцій. При цьому назви компанії-підрядника так і не були оприлюднені. Але саме цей випадок став відправною точкою для масштабної «ревізії» всієї системи: робоча група «Прозорість і підзвітність» почала перевіряти не лише фортифікації, а й ремонти доріг, і будівництво освітніх об'єктів.
Ключовою ланкою всієї схеми стали будівельні фірми, через які проходили бюджетні кошти. Серед них - ТОВ «СУ-630», яке фігурувало у звітах робочої групи як підрядник за трьома фортифікаційними об'єктами, де перевірка виявила додаткову економію близько 8 мільйонів гривень. Також у тендерах на реконструкцію об'єктів у Сумській області брало участь ТОВ «СУ Хімонтаж 14». На постачанні будівельних матеріалів спеціалізувалося ТОВ «Ферум Плюс 2023». Дорожні підряди часто діставались таким компаніям, як «Роуд Констракшн» і «Спецтехстрой». Але головною «золотою жилою» стала фірма «СБК Саргон», яка, за даними журналістських розслідувань, за час війни отримала державних підрядів на 4,4 мільярда гривень.
При цьому Кальченко має блискучу репутацію - його ніколи не ловили на гарячому, жоден компромат не дійшов до суду. Він навчився працювати через третіх осіб, на відстані, використовуючи лише дзвінки та короткі зустрічі без свідків. Його головна зброя - довіра губернатора, який вважає його незамінним менеджером, і добрі стосунки з правоохоронцями, які ніколи не чіпають «своїх».
Фінал цієї історії такий самий, як і в попередній: цифри в його декларації не брешуть, вони просто не говорять усієї правди. Вони чесно показують мізерні зарплати та скромне майно, але залишають за дужками ремонт квартири в київському ЖК, який зробила «вдячна» будівельна фірма, паливні картки, що поповнюються щомісяця, та готівку в доларах, яку привозять у невеличкому кейсі щоразу після закриття чергового великого тендеру. І коли хтось із журналістів намагається копнути глибше, Кальченко просто знімає слухавку й дзвонить своєму «другові» Зарембі, який за п'ять хвилин знаходить в архівах МВС компромат на будь-якого надокучливого правдолюбця, і матеріал зникає без сліду, наче його й не писав ніхто.
