РУС
9477 посетителей онлайн
Во Львове очень недовольны лобзаниями Януковича и Кирилла
Прямая трансляция инаугурации президента в центре Львова, которая была предварительно запланирована, не состоялась. А глава областной администрации и мэр города проигнорировали торжества.
В последний день сторонники Виктора Януковича отказались от прямой трансляции инаугурации нового президента в центре Львова. Как они объясняют, из-за возможных провокаций. На пути планов стали их политические оппоненты, которые заявили о проведении своих акций в этот день и на этом же месте. И никаких массовых мероприятий никто не проводил.Партия регионов аргументировала это кризисом в государстве, другие политические силы – безразличием к событию. «Я не смотрел, потому что мне это было неинтересно, и большинство мыслящих львовян де-факто проигнорировали», - заметил в интервью «Немецкой волне» культуролог, главный редактор журнала «Ї» Тарас Возняк.
Большинство львовян, которые таки смотрели церемонию инаугурации, либо шутили, либо возмущались. Не скрывает возмущения и правозащитник, публицист Мирослав Маринович. Он считает, что новый президент должен был продолжить традицию предшественников и провести общий молебен предстоятелей разных церквей в Соборе cв. Софии за успех президентства.
«Для меня было важно видеть его во время молебна, для меня было грустно смотреть, что его благословил патриарх Московский, и не потому, что это его духовный лидер, это скорее выглядело – знайте, кто здесь «хозяин», - заметил Маринович.
И прибавил, отсутствие совместной молитвы доказывает, что Янукович воспринимает себя не как президента всего украинского народа, в который входят верующие разных церквей и религий, а как президента верующих московского патриархата.
Я просто знаю історію не тільки ссср. Багато мандрую. Читаю. І в мене були ще бабусі і дідусі.
Бабуля, прежде чем сказать что-нибудь умное, хоть в энциклопедии поройся))Уж не в результате ли Первой Мировой (1914-1918) эта империя перестала существовать?
Та ти що - москалі освіту принесли.
Моя прабабця народилась у 1907 році ще при Австро-Угорщині.І в ті роки ще до пергшої світової війни її навчили писати і читати саме австро-Угорці а не москалі.
А маскалі паспорти людям неробили до 60 р. щоб ті немогли відчути себе людьми.
Щодо як загдувалось - глава Київськог опатріархату - агент ФСБ.А можна подумати патрарх Кирило не Агент ФСБ, Путіна.Встиду немаг - духовна особа у великий піст він П"є коньяк і бужениною заїдає.Москальська морда.Уявляю я собі як він постить - самого тягне.
Моя бабушка работала в Черновицком университете. Студентов с галичины приходилось практически учить читать. В 50-е годы там люди еще о налоге на дым и на окна помнили - в хатах окна були пузыррями затянуты. В постолах ходили, с тайстрами - вонючие, грязные. Сифилис был повальный - целыми селами болели, педикулез вообще был в норме (сидели на паре и вшей щелкали). Черновцы - очень высококультурный город (евреи всегда стремились к образованию). Так люди были в шоке от этих "студентов". А учить было нужно. В СССР был девиз - повальная грамотность. Вот и отмывали, учили... А теперь они нос воротят.
Именно так написал о своих впечатлениях о Львове ХVIII века один из светских хроникеров. И добавил: «…играли в карты без памяти и напивались до смерти».
Наверняка это и стало ориентиром для Джованни Джакомо Казановы - дамского угодника, неутомимого путешественника, большого охотника до балов, да и картежника, желающего набить свой карман. И маршрут Казановы был определен - во Львов! - навстречу приключениям и новым любовным утехам. И он не ошибся.
В «поход на Львов» из Варшавы Казанова отправился не просто так, а с целым обозом. Зная о том, что шляхтичи селили приезжих из других стран в пустые апартаменты, дамский угодник прихватил с собой и мебель. По дороге Казанова посетил принца Замойского, у которого было, по воспоминаниям ловеласа, 40 000 дукатов, но вместе с тем и эпилепсия.
Но кроме богатства у принца Замойского было еще одно сокровище - его жена, которая слыла первой красавицей, а уж остаться равнодушным к ее чарам Казанове не представлялось возможным. К тому же принц явно не дорабатывал в любовном вопросе.
«Я приласкал молодую жену Замойского, - пишет знаменитый волокита в своих воспоминаниях. - Она гордилась мужем, но была вынуждена отказывать ему, ведь приступы болезни всегда начинались у него в моменты любовного возбуждения. Судьба ее была горькой - постоянно отказывать супругу и даже убегать, когда он становился особенно настойчивым. Этот достойный человек, который вскоре умер, поселил меня в чудесной, абсолютно пустой комнате без мебели».
Служитель Амура развлекался с принцессой недолго. Через неделю он уже покорял львовских панянок.
Расстались с львовянкой из-за языка
Появление знаменитого любовника в одной из львовских гостиниц вызвало интерес женской половины населения. Неудивительно, что в отеле Казанова задержался совсем на чуть-чуть и уже через день-два развлекался в объятиях когда-то очень состоятельной светской дамы Каминской, которая к тому же была заклятым врагом самого короля!
«Она роскошно развлекала меня на протяжении целой недели», - продолжает описывать свои приключения дамский угодник.
Но из-за того что ни Каминская, ни Казанова не понимали друг друга - любовный визит не удовлетворил ни одну из сторон.
Уроки женщинам не прошли даром
Попрощавшись с Ревуцким, Казанова отправился в Кристинополь (сегодня - Червоноград Львовской области) к знаменитому графу Потоцкому, одному из любовников императрицы Анны Иоановны.
. Вскоре Казанова вернулся во Львов и продолжил свои похождения.
Целую неделю он развлекался с милой девушкой, которая после его «уроков» покорила любовными ласками старосту из города Снятина, который от счастья женился на ней. Так что «школа» любовных утех от Казановы помогла простолюдинке войти в благородное сословие.
КСТАТИ
Львовским дневникам Казановы уже более 300 лет. Князь Любомирский завещал их Львову. Распространяться об этих раритетах здесь не любят - все еще помнят громкие библиотечные кражи рисунков Дюрера и древних атласов. В свое время поляки хотели вернуть эти дневники себе, поэтому их хранят сейчас за семью печатями.
ИЗ ДНЕВНИКА ЛОВЕЛАСА
Простолюдинки тоже пользовались успехом у Джакомо
Смазливые служанки и горничные не проходили мимо похотливого глаза ловца удачи. Один из таких случаев он описал в своем дневнике:
«Привлекательная польская девушка вошла в мою комнату, и, поскольку она мне понравилась, я попробовал дать понять ей об этом, не прибегая к помощи слов, смысла которых она все равно не поняла бы.
Однако она сопротивлялась и так истошно кричала, что вошел служитель и сказал мне:
- Если вам понравилась девушка, почему вы не сделаете это так, как полагается?
- А как нужно?
- Поговорите с ее отцом и решите проблему полюбовно.
- Да, но я не знаю польского языка. Вы могли бы это устроить?
- Конечно. Я думаю, вы дадите за это 50 флоринов?
- Вы шутите? Я охотно дам 100, если она окажется невинной и будет покорной, как овечка.
Проблем в переговорах с отцом девушки не возникло, и лишение невинности состоялось уже вечером. Как только это случилось, «бедная овечка» поспешно выбежала. Ее отец, по всей видимости, заставил ее принять мое предложение. Если бы я знал, что это будет насильно, никогда бы не согласился.
На следующее утро мне предложили нескольких девушек. У них были закрыты лица.
- Где та девушка, которая была вчера? - спросил я. - Я хочу увидеть ее. Я хочу также увидеть лица остальных.
- Зачем вам лица, когда с остальным все в порядке?
- Видеть лицо чрезвычайно важно, - ответил я, - а остальное для меня является лишь дополнением.
Они не поняли этого. Наконец лица девушек открыли, но ни одна из них не возбудила моего желания».
Приглашать чужого попа, значит подчеркнуть, что свои не настоящие. Странно.
А мы ходим в церковь и не подозреваем, что у соседей есть настоящие священики-без члена и пупка
Это их основная гордость, это сквозит во всем (и когда ко мне приезжают дальние родственники из Ковеля, они с гордостью (глядя на меня ) говорят о том, что до Польши всего 50 км.
Гонор львовян- это гонор работника в панском доме к другому работнику, то есть он считает себя выше потому что ближе к богатому человеку и этим как бы возвышается
Гнать всю эту мовнячо- интеллектуальную *****обратию назад на хутор. Второй вариант- пусть варяться в своем соку, но не давать им возможности рисоваться на ТВ или в органах госвласти тем более
Родившись на территории Польши (его родители работали на ферме на панов), волею коммунистов (они всегда ставили на посты идеологов местных, в данном случае укра западенского) он стал президентом всей украины.
Поскольку планированию и управлению он никогда не учился (а только языком о Партии), он решил, что Восток будет работать, а Запад украины будет осуществлять идеологическую поддержку нового режима, обоснование незалежности так сказать и пр.
За двадцать лет вырастили в результате целое поколение львовских дебилов, которые в реале считают что они призваны поучсать а не работать, что они умнее, порядочнее и культурней (???)
Эту тварь Кравчука нужно наказать за надругательство над мозгами украинцев
Ну а вообще не так важно кто они родом, главное- что они ополячены, можно и русского человека ополячить и назвать украинцем
На большее не тянеш как не старайся
Но самое страшное,что галичанские фашисты травят ядом русофобии молодежь всей Украины.А это очень опастно.Ведь если усталая от вечной травли Россия покажет нам кузькину мать-то беда будет очень страшная.Поэтому только федерация и запрещение нацистких организаций в Украине.
26-02-10 13:36
------------
Для начала как в Бельгии (по- моему), обязательно по закону во всех отраслях власти пропорциональное представительство национальностей...
Вплоть до пожарников.
Как в цивилизованных странах.
Мовнюки (низший класс при царе, самый необразованный) засел в кабинетах и обворовывают страну
Вчора у Львовi акцiя пройшла успiшно, обiсраний триколор кинутий пiд iхне консульство.
_______________________
....В 2005-м Киев так же засрали.....как грится - шо умеешь - не пропьёшь!
Потому что, они вуйки!
______________________________________________
В Украине отменили свободу вероисповедания?
Или за веру стал Львов отвечать?
О ВСЕОБЩЕМ СЧАСТЬЕ
1. всем с сегоднешнего дня быть счастливым 25 02 2010
2. Кто не будет счастливым получит в дыню
президент
25022010
Після завершення останніх президентських виборів у нашій державі мені до певної міри стало навіть дещо жаль росіян. Ті пристрасті, що впродовж останніх місяців кипіли в російських ЗМІ щодо українських справ, ту хворобливу заангажованість московських медійників, політиків і пересічних громадян Росії в боротьбу між кандидатами в президенти складно пояснити звичайною сусідською цікавістю.
Я також не вірю в те, що таку реакцію російського суспільства можна було організувати з Кремля. На таке не вистачить ані грошей, ані влади. Ні, більшість росіян уболівала за результат наших виборів щиро і зовсім з інших причин.
Про одну з них (мабуть, головну) довідався від дописувача на російському інтернет-форумі, на якому (як і на всіх інших форумах Росії цими днями) дружньо лаяли “хохлов” і “бандеровцов”. Аргументуючи думку про те, чому Україна не повинна бути незалежною, молодий росіянин написав: “Ведь Украина – главнейшая часть России”. Ось він – ключ до розуміння ******** російської душі. Росіянам бракує України. Без нас вони почуваються неповноцінними. Але їм бракує не просто території, наших фабрик, заводів, хліба. Радше за все, вони не можуть змиритися з тим, що втрачають право бути співучасниками нашої історії, культури, зрештою, нашої європейськості.
Історики довели, що освіта й наука в Московію прийшли з колонізованої України. Бо в часи, коли Пьотр І стриг бороди неграмотним російським боярам, у нас уже давно діяла початкова освіта в селах, були вищі школи, а діти заможних українців навчалися в Європі. І тоді, як, зрештою, і сьогодні, українці почувалися самодостатньою нацією, із власними культурою, мовою, Церквою і військом. У важкі хвилини своєї історії вони шукали собі тільки союзників, але аж ніяк не “старших братів”. І навіть три століття панування Росії не змогли знищити відчуття тієї самодостатності. Скажімо, українцям нині байдуже до політичного, громадського, культурного життя в РФ. Ми не вболіваємо за результати російських виборів і не переймаємося перманентною війною на Кавказі.
Натомість у росіян виробилося відчуття духовної залежності від України. І в цьому є певний резон. Тільки з Україною вони можуть називатися християнською державою. Адже половина парафій РПЦ – на території нашої країни. Тільки з нами вони мають шанс зберегти свою “слов’янскість” – за підрахунками деяких міжнародних організацій, до середини цього століття число росіян-мусульман зросте до 50% усього населення РФ. Зрештою, єдність з Україною – це ще й головний доказ тієї “слов’янськості” для Росії. А отже, і причетності до західної цивілізації. Невипадково ж російська еліта старанно плекає фальсифіковану Єкатєріной ІІ історію “государства Российского”, соромлячись його монголо-татарських коренів.
Можна було б згадати ще й про те, що Росії нині вкрай потрібні українці-вояки, українці-науковці (росіяни самотужки ніяк не навчать літати свою “Булаву”), українці-робітники. А ще ж у мільйонів росіян волають українські гени, які непомильно відчувають, де їхня давня батьківщина...
Тому нам аж ніяк не позбутися хворобливо-пристрасного вболівання росіян за наші внутрішні справи. Росія залежна від нас передовсім духовно. У цьому сенсі Україна – її старший брат. І немає на те ради.
Василь Терещук
Після завершення останніх президентських виборів у нашій державі мені до певної міри стало навіть дещо жаль росіян. Ті пристрасті, що впродовж останніх місяців кипіли в російських ЗМІ щодо українських справ, ту хворобливу заангажованість московських медійників, політиків і пересічних громадян Росії в боротьбу між кандидатами в президенти складно пояснити звичайною сусідською цікавістю.
Я також не вірю в те, що таку реакцію російського суспільства можна було організувати з Кремля. На таке не вистачить ані грошей, ані влади. Ні, більшість росіян уболівала за результат наших виборів щиро і зовсім з інших причин.
Про одну з них (мабуть, головну) довідався від дописувача на російському інтернет-форумі, на якому (як і на всіх інших форумах Росії цими днями) дружньо лаяли “хохлов” і “бандеровцов”. Аргументуючи думку про те, чому Україна не повинна бути незалежною, молодий росіянин написав: “Ведь Украина – главнейшая часть России”. Ось він – ключ до розуміння ******** російської душі. Росіянам бракує України. Без нас вони почуваються неповноцінними. Але їм бракує не просто території, наших фабрик, заводів, хліба. Радше за все, вони не можуть змиритися з тим, що втрачають право бути співучасниками нашої історії, культури, зрештою, нашої європейськості.
Історики довели, що освіта й наука в Московію прийшли з колонізованої України. Бо в часи, коли Пьотр І стриг бороди неграмотним російським боярам, у нас уже давно діяла початкова освіта в селах, були вищі школи, а діти заможних українців навчалися в Європі. І тоді, як, зрештою, і сьогодні, українці почувалися самодостатньою нацією, із власними культурою, мовою, Церквою і військом. У важкі хвилини своєї історії вони шукали собі тільки союзників, але аж ніяк не “старших братів”. І навіть три століття панування Росії не змогли знищити відчуття тієї самодостатності. Скажімо, українцям нині байдуже до політичного, громадського, культурного життя в РФ. Ми не вболіваємо за результати російських виборів і не переймаємося перманентною війною на Кавказі.
Натомість у росіян виробилося відчуття духовної залежності від України. І в цьому є певний резон. Тільки з Україною вони можуть називатися християнською державою. Адже половина парафій РПЦ – на території нашої країни. Тільки з нами вони мають шанс зберегти свою “слов’янскість” – за підрахунками деяких міжнародних організацій, до середини цього століття число росіян-мусульман зросте до 50% усього населення РФ. Зрештою, єдність з Україною – це ще й головний доказ тієї “слов’янськості” для Росії. А отже, і причетності до західної цивілізації. Невипадково ж російська еліта старанно плекає фальсифіковану Єкатєріной ІІ історію “государства Российского”, соромлячись його монголо-татарських коренів.
Можна було б згадати ще й про те, що Росії нині вкрай потрібні українці-вояки, українці-науковці (росіяни самотужки ніяк не навчать літати свою “Булаву”), українці-робітники. А ще ж у мільйонів росіян волають українські гени, які непомильно відчувають, де їхня давня батьківщина...
Тому нам аж ніяк не позбутися хворобливо-пристрасного вболівання росіян за наші внутрішні справи. Росія залежна від нас передовсім духовно. У цьому сенсі Україна – її старший брат. І немає на те ради.
Василь Терещук
Після завершення останніх президентських виборів у нашій державі мені до певної міри стало навіть дещо жаль росіян. Ті пристрасті, що впродовж останніх місяців кипіли в російських ЗМІ щодо українських справ, ту хворобливу заангажованість московських медійників, політиків і пересічних громадян Росії в боротьбу між кандидатами в президенти складно пояснити звичайною сусідською цікавістю.
Я також не вірю в те, що таку реакцію російського суспільства можна було організувати з Кремля. На таке не вистачить ані грошей, ані влади. Ні, більшість росіян уболівала за результат наших виборів щиро і зовсім з інших причин.
Про одну з них (мабуть, головну) довідався від дописувача на російському інтернет-форумі, на якому (як і на всіх інших форумах Росії цими днями) дружньо лаяли “хохлов” і “бандеровцов”. Аргументуючи думку про те, чому Україна не повинна бути незалежною, молодий росіянин написав: “Ведь Украина – главнейшая часть России”. Ось він – ключ до розуміння ******** російської душі. Росіянам бракує України. Без нас вони почуваються неповноцінними. Але їм бракує не просто території, наших фабрик, заводів, хліба. Радше за все, вони не можуть змиритися з тим, що втрачають право бути співучасниками нашої історії, культури, зрештою, нашої європейськості.
Історики довели, що освіта й наука в Московію прийшли з колонізованої України. Бо в часи, коли Пьотр І стриг бороди неграмотним російським боярам, у нас уже давно діяла початкова освіта в селах, були вищі школи, а діти заможних українців навчалися в Європі. І тоді, як, зрештою, і сьогодні, українці почувалися самодостатньою нацією, із власними культурою, мовою, Церквою і військом. У важкі хвилини своєї історії вони шукали собі тільки союзників, але аж ніяк не “старших братів”. І навіть три століття панування Росії не змогли знищити відчуття тієї самодостатності. Скажімо, українцям нині байдуже до політичного, громадського, культурного життя в РФ. Ми не вболіваємо за результати російських виборів і не переймаємося перманентною війною на Кавказі.
Натомість у росіян виробилося відчуття духовної залежності від України. І в цьому є певний резон. Тільки з Україною вони можуть називатися християнською державою. Адже половина парафій РПЦ – на території нашої країни. Тільки з нами вони мають шанс зберегти свою “слов’янскість” – за підрахунками деяких міжнародних організацій, до середини цього століття число росіян-мусульман зросте до 50% усього населення РФ. Зрештою, єдність з Україною – це ще й головний доказ тієї “слов’янськості” для Росії. А отже, і причетності до західної цивілізації. Невипадково ж російська еліта старанно плекає фальсифіковану Єкатєріной ІІ історію “государства Российского”, соромлячись його монголо-татарських коренів.
Можна було б згадати ще й про те, що Росії нині вкрай потрібні українці-вояки, українці-науковці (росіяни самотужки ніяк не навчать літати свою “Булаву”), українці-робітники. А ще ж у мільйонів росіян волають українські гени, які непомильно відчувають, де їхня давня батьківщина...
Тому нам аж ніяк не позбутися хворобливо-пристрасного вболівання росіян за наші внутрішні справи. Росія залежна від нас передовсім духовно. У цьому сенсі Україна – її старший брат. І немає на те ради.
Василь Терещук
Після завершення останніх президентських виборів у нашій державі мені до певної міри стало навіть дещо жаль росіян. Ті пристрасті, що впродовж останніх місяців кипіли в російських ЗМІ щодо українських справ, ту хворобливу заангажованість московських медійників, політиків і пересічних громадян Росії в боротьбу між кандидатами в президенти складно пояснити звичайною сусідською цікавістю.
Я також не вірю в те, що таку реакцію російського суспільства можна було організувати з Кремля. На таке не вистачить ані грошей, ані влади. Ні, більшість росіян уболівала за результат наших виборів щиро і зовсім з інших причин.
Про одну з них (мабуть, головну) довідався від дописувача на російському інтернет-форумі, на якому (як і на всіх інших форумах Росії цими днями) дружньо лаяли “хохлов” і “бандеровцов”. Аргументуючи думку про те, чому Україна не повинна бути незалежною, молодий росіянин написав: “Ведь Украина – главнейшая часть России”. Ось він – ключ до розуміння ******** російської душі. Росіянам бракує України. Без нас вони почуваються неповноцінними. Але їм бракує не просто території, наших фабрик, заводів, хліба. Радше за все, вони не можуть змиритися з тим, що втрачають право бути співучасниками нашої історії, культури, зрештою, нашої європейськості.
Історики довели, що освіта й наука в Московію прийшли з колонізованої України. Бо в часи, коли Пьотр І стриг бороди неграмотним російським боярам, у нас уже давно діяла початкова освіта в селах, були вищі школи, а діти заможних українців навчалися в Європі. І тоді, як, зрештою, і сьогодні, українці почувалися самодостатньою нацією, із власними культурою, мовою, Церквою і військом. У важкі хвилини своєї історії вони шукали собі тільки союзників, але аж ніяк не “старших братів”. І навіть три століття панування Росії не змогли знищити відчуття тієї самодостатності. Скажімо, українцям нині байдуже до політичного, громадського, культурного життя в РФ. Ми не вболіваємо за результати російських виборів і не переймаємося перманентною війною на Кавказі.
Натомість у росіян виробилося відчуття духовної залежності від України. І в цьому є певний резон. Тільки з Україною вони можуть називатися християнською державою. Адже половина парафій РПЦ – на території нашої країни. Тільки з нами вони мають шанс зберегти свою “слов’янскість” – за підрахунками деяких міжнародних організацій, до середини цього століття число росіян-мусульман зросте до 50% усього населення РФ. Зрештою, єдність з Україною – це ще й головний доказ тієї “слов’янськості” для Росії. А отже, і причетності до західної цивілізації. Невипадково ж російська еліта старанно плекає фальсифіковану Єкатєріной ІІ історію “государства Российского”, соромлячись його монголо-татарських коренів.
Можна було б згадати ще й про те, що Росії нині вкрай потрібні українці-вояки, українці-науковці (росіяни самотужки ніяк не навчать літати свою “Булаву”), українці-робітники. А ще ж у мільйонів росіян волають українські гени, які непомильно відчувають, де їхня давня батьківщина...
Тому нам аж ніяк не позбутися хворобливо-пристрасного вболівання росіян за наші внутрішні справи. Росія залежна від нас передовсім духовно. У цьому сенсі Україна – її старший брат. І немає на те ради.
Василь Терещук
Після завершення останніх президентських виборів у нашій державі мені до певної міри стало навіть дещо жаль росіян. Ті пристрасті, що впродовж останніх місяців кипіли в російських ЗМІ щодо українських справ, ту хворобливу заангажованість московських медійників, політиків і пересічних громадян Росії в боротьбу між кандидатами в президенти складно пояснити звичайною сусідською цікавістю.
Я також не вірю в те, що таку реакцію російського суспільства можна було організувати з Кремля. На таке не вистачить ані грошей, ані влади. Ні, більшість росіян уболівала за результат наших виборів щиро і зовсім з інших причин.
Про одну з них (мабуть, головну) довідався від дописувача на російському інтернет-форумі, на якому (як і на всіх інших форумах Росії цими днями) дружньо лаяли “хохлов” і “бандеровцов”. Аргументуючи думку про те, чому Україна не повинна бути незалежною, молодий росіянин написав: “Ведь Украина – главнейшая часть России”. Ось він – ключ до розуміння ******** російської душі. Росіянам бракує України. Без нас вони почуваються неповноцінними. Але їм бракує не просто території, наших фабрик, заводів, хліба. Радше за все, вони не можуть змиритися з тим, що втрачають право бути співучасниками нашої історії, культури, зрештою, нашої європейськості.
Історики довели, що освіта й наука в Московію прийшли з колонізованої України. Бо в часи, коли Пьотр І стриг бороди неграмотним російським боярам, у нас уже давно діяла початкова освіта в селах, були вищі школи, а діти заможних українців навчалися в Європі. І тоді, як, зрештою, і сьогодні, українці почувалися самодостатньою нацією, із власними культурою, мовою, Церквою і військом. У важкі хвилини своєї історії вони шукали собі тільки союзників, але аж ніяк не “старших братів”. І навіть три століття панування Росії не змогли знищити відчуття тієї самодостатності. Скажімо, українцям нині байдуже до політичного, громадського, культурного життя в РФ. Ми не вболіваємо за результати російських виборів і не переймаємося перманентною війною на Кавказі.
Натомість у росіян виробилося відчуття духовної залежності від України. І в цьому є певний резон. Тільки з Україною вони можуть називатися християнською державою. Адже половина парафій РПЦ – на території нашої країни. Тільки з нами вони мають шанс зберегти свою “слов’янскість” – за підрахунками деяких міжнародних організацій, до середини цього століття число росіян-мусульман зросте до 50% усього населення РФ. Зрештою, єдність з Україною – це ще й головний доказ тієї “слов’янськості” для Росії. А отже, і причетності до західної цивілізації. Невипадково ж російська еліта старанно плекає фальсифіковану Єкатєріной ІІ історію “государства Российского”, соромлячись його монголо-татарських коренів.
Можна було б згадати ще й про те, що Росії нині вкрай потрібні українці-вояки, українці-науковці (росіяни самотужки ніяк не навчать літати свою “Булаву”), українці-робітники. А ще ж у мільйонів росіян волають українські гени, які непомильно відчувають, де їхня давня батьківщина...
Тому нам аж ніяк не позбутися хворобливо-пристрасного вболівання росіян за наші внутрішні справи. Росія залежна від нас передовсім духовно. У цьому сенсі Україна – її старший брат. І немає на те ради.
Василь Терещук
Після завершення останніх президентських виборів у нашій державі мені до певної міри стало навіть дещо жаль росіян. Ті пристрасті, що впродовж останніх місяців кипіли в російських ЗМІ щодо українських справ, ту хворобливу заангажованість московських медійників, політиків і пересічних громадян Росії в боротьбу між кандидатами в президенти складно пояснити звичайною сусідською цікавістю.
Я також не вірю в те, що таку реакцію російського суспільства можна було організувати з Кремля. На таке не вистачить ані грошей, ані влади. Ні, більшість росіян уболівала за результат наших виборів щиро і зовсім з інших причин.
Про одну з них (мабуть, головну) довідався від дописувача на російському інтернет-форумі, на якому (як і на всіх інших форумах Росії цими днями) дружньо лаяли “хохлов” і “бандеровцов”. Аргументуючи думку про те, чому Україна не повинна бути незалежною, молодий росіянин написав: “Ведь Украина – главнейшая часть России”. Ось він – ключ до розуміння ******** російської душі. Росіянам бракує України. Без нас вони почуваються неповноцінними. Але їм бракує не просто території, наших фабрик, заводів, хліба. Радше за все, вони не можуть змиритися з тим, що втрачають право бути співучасниками нашої історії, культури, зрештою, нашої європейськості.
Історики довели, що освіта й наука в Московію прийшли з колонізованої України. Бо в часи, коли Пьотр І стриг бороди неграмотним російським боярам, у нас уже давно діяла початкова освіта в селах, були вищі школи, а діти заможних українців навчалися в Європі. І тоді, як, зрештою, і сьогодні, українці почувалися самодостатньою нацією, із власними культурою, мовою, Церквою і військом. У важкі хвилини своєї історії вони шукали собі тільки союзників, але аж ніяк не “старших братів”. І навіть три століття панування Росії не змогли знищити відчуття тієї самодостатності. Скажімо, українцям нині байдуже до політичного, громадського, культурного життя в РФ. Ми не вболіваємо за результати російських виборів і не переймаємося перманентною війною на Кавказі.
Натомість у росіян виробилося відчуття духовної залежності від України. І в цьому є певний резон. Тільки з Україною вони можуть називатися християнською державою. Адже половина парафій РПЦ – на території нашої країни. Тільки з нами вони мають шанс зберегти свою “слов’янскість” – за підрахунками деяких міжнародних організацій, до середини цього століття число росіян-мусульман зросте до 50% усього населення РФ. Зрештою, єдність з Україною – це ще й головний доказ тієї “слов’янськості” для Росії. А отже, і причетності до західної цивілізації. Невипадково ж російська еліта старанно плекає фальсифіковану Єкатєріной ІІ історію “государства Российского”, соромлячись його монголо-татарських коренів.
Можна було б згадати ще й про те, що Росії нині вкрай потрібні українці-вояки, українці-науковці (росіяни самотужки ніяк не навчать літати свою “Булаву”), українці-робітники. А ще ж у мільйонів росіян волають українські гени, які непомильно відчувають, де їхня давня батьківщина...
Тому нам аж ніяк не позбутися хворобливо-пристрасного вболівання росіян за наші внутрішні справи. Росія залежна від нас передовсім духовно. У цьому сенсі Україна – її старший брат. І немає на те ради.
Василь Терещук
МП РПЦ — это свинагога, созданная в сентябре 1943 года жидом сталиным и его кагалом.
Гореть вам в геене огненной!!!
ВИКТОР ЯНУКОВИЧ - ЗА ФАЛЬСИФИКАЦИЮ ВЫБОРОВ 2004 года , ЗА БЕСПЛАТНУЮ ОТДАЧУ В ОРЕНДУ СЕВАСТОПОЛЯ РОССИИ ПРИ ЗАКЛЮЧЕНИИ ХАРЬКОВСКИХ СОГЛАШЕНИЙ , ЗА ВОРОВСТВО МИЖГИРЪЯ , ЗА ПОДПИСАНИЕ С РОССИЕЙ В 2007 ГОДУ ( БУДУЧИ ПРЕМЬЕР-МИНИСТРОМ ) СОГЛАШЕНИЙ И КАК СЛЕДСТВИЕ ПОДНЯТИЕ ЦЕНЫ НА ГАЗ ДЛЯ НАСЕЛЕНИЯ НА 70 % .
ГЕНЕРАЛЬНОГО ПРОКУРОРА ПШОНКУ - ЗА ТО ЧТО ПРИКРЫВАЕТ КАЗНОКРАДОВ - НИКОЛАЯ АЗАРОВА - ЗА ПЕРЕЧИСЛЕНИЕ 200 МИЛЛИОНОВ ГРИВЕН НА СЧЕТ ФИРМЫ СВОЕГО СЫНА , БЛИЗНЮКА ( 200 МЛН - НА ФИРМУ СЫНА ), КЛЮЕВА - 400 МЛН НА СВОЮ ФИРМУ, НЕ ДАЕТ ХОДА ПИСЬМЕННОМУ ЗАЯВЛЕНИЮ ПО СК ОЛИМПИЙСКИЙ О ЗЛОУПОТРЕБЛЕНИЯХ КОЛЕСНИКОВЫМ НА 2 МЛРД...., ОКРОПИЛ ХИЩЕНИЕ ЧЕРЕЗ РОСУКЭНЕРГО ФИРТАША 5 МЛРД. ДОЛЛАРОВ .
АННА ГЕРМАН - ЗА ОТКРОВЕННУЮ ЛОЖЬ С ЭКРАНОВ ТЕЛЕВИЗОРОВ .
МОЛОДЫЕ ЛИДЕРЫ НОВОГО ПОКОЛЕНИЯ СМОГУТ ИЗМЕНИТЬ УКРАИНУ .
СВОБОДНЫЕ И ЧЕСТНЫЕ ЛЮДИ , КОТОРЫЕ ДУМАЮТ О СВОЕМ БУДУЩЕМ И БУДУЩЕМ СВОИХ ДЕТЕЙ - ВСЕ НА МАЙДАН !
www.youtube.com/UKRAINASPRAVJNYA