РУС
5137 посетителей онлайн
Янукович пообещал Медведеву защитить русский язык в самое ближайшее время
Президент Виктор Янукович обещает не откладывать принятие законов для защиты прав русскоязычного населения в Украине.
"Мы примем все необходимые законы. И это программное мое решение я выполню перед украинским народом. Этот вопрос будет решен в самое ближайшее время", - заявил Янукович в пятницу на пресс-конференции в Кремле, отвечая на вопрос, будет ли решаться проблема защиты русского языка в Украине.Он убежден в том, что народ Украины понимает необходимость такого закона.
"Я уверен, что украинский народ столь же мудрый, как и русский народ. Он понимает, что сегодня нужно создавать комфортные условия для проживания всех национальностей, в том числе и многочисленного населения, которое говорит на русском языке", - подчеркнул президент Украины.
Источник: Интерфакс-Украина
Був членом Спілки письменників України з 1968 р.
Журнал "Перець", поновлений 1941 році виходить у Києві. У післявоєнні часи стає одним з найпопулярніших видань в Україні та за її межами. Разом з тим, що журнал стояв на прорадянських позиціях відносно зовнішньої політики, у ньому критикувалися вади суспільства, пияцтво, бюрократія. Завдяки чому він був популярнішим офіційного видання ЦК КПРС московського «Крокодила» як серед українських читачів так і серед багатьох передплатників зі всього Радянського Союзу.
Снова белым — черное назвали,
Белое — мазнули чернотой,
По мордам друг другу надавали
Ради правды! Истинной!! Святой!!!
Раны и обиды вспоминали,
Ничего былаго не щадя,
И бока друг другу наминали,
Счеты несведенные сведя.
И пока мечи опять ковали —
Из орал, из молотов, серпов...
Всё жиды украли и урвали —
От ракет, икон — до пустяков.
Да еще подзуживали снизу —
Спорщиков в ушибах и в крови:
«А вот там из бывших — жополизы,
А вон там — из нынешних. /\ови!».
И ловили, и крушили лихо,
В щепки — от завода до горшка...
А жиды растаскивали тихо
Всё, что создавалось за века.
Те же, вдруг припомня Окраину,
Встали — и руками развели:
«Кто же нам побил горшки и спины,
Кто же нашу хату развалил?!».
И, сверкая глупыми очами,
Ну искать врагов за три межи...
А жиды в то время за плечами
Делят меж собою барыши.
Потому что в Украинской ССР все хорошие книги в магазине подписных изданий были только на украинском. На вопрос о изданиях на русском был ответ - «бронь» обкома партии
В Молдавии при коммунистах в каждом райцентре был магазин «Лумина» типа нашей Свитлыци. И там в пыльных углах стояли и Рей Бредбери и Над пропасть во ржи и братья Стругацкие с Вайнерами и тд и тп. на русском, не говоря уже о собраниях сочинений русских и мировых классиков
Точно так -же пылились эти книги на молдавском. Нема было спросу у местного населения. Книги были им пох. Что на молдавском, что на русском
Я захожу сегодня в гулкую пустоту «официального» книжного магазин, вижу много украинских книг и не вижу покупателей
Я иду на «Книжку» и между лотков валютных менял нахожу нужные мне книги на русском. Я не один. Нас, покупателей, здесь много.
А продавцы русскоязычных книг уверенно планируют свой бизнес
В многонациональной Индии, где по Конституции страны установлены два государственных языка - хинди и английский язык. После обретения страной независимости хинди стал одним из двух юридически признанных государственных языков, наряду с английским. Все остальные языки страны имеют статус языков штатов, что и закреплено в Конституции Республики Индия, принятой в 1950 г.
По Конституции страны в многоязычной Южно-Африканской Республике объявлены государственными одиннадцать языков: два традиционных государственных языка - английский и африкаанс и еще дополнительно девять местных африканских языков.
В государствах, где население пользуется более чем одним языком, официальный статус, как правило, имеют несколько языков. Так, например, в Швейцарии официальными языками признаны три - немецкий, французский и итальянский, а государственных языков вообще четыре: кроме вышеупомянутых, еще и ретророманский. В Канаде 16-й статьей Конституционного акта, принятого в 1982 году, официальный статус получили английский и французский языки, хотя франкоязычные канадцы живут только в двух провинциях. Два языка - английский и ирландский - используют ирландцы, финны - финский и шведский (в Лапландии, на территории проживания саамов, официальным языком считается также саамский). Примеры государств с двумя и более официальными языками показывают также Дания, Бельгия, Голландия, Турция, Финляндия и множество других стран. Есть регионы, где в качестве языка межэтнического общения принят язык национального меньшинства, например, суахили в Танзании, малайский язык в Индонезии.
В ряде стран третьего мира используются два официальных (или государственных) языка: например, в Кении — английский и французский; в Экваториальной Гвинее — французский и испанский; в Танзании, Уганде — суахили и английский; в Пакистане — урду и английский, в Индии — хинди и английский. Есть государства, где двум языкам-посредникам приписан разный общественный статус: один язык считается национальным, другой — официальным. Например, в Мавритании статус национального языка принадлежит арабскому, а официальным признан французский.
В большинстве постсоветских стран единственным государственным и официальным языком является язык титульной нации, и только в Белоруссии и Киргизии русский признан вторым государственным или приравнен к нему. В Казахстане, согласно Конституции, государственным языком является казахский, русский язык является официальным и употребляется наравне с казахским. В других странах СНГ русский не менее популярен, однако его популярность никак не влияет на правовой статус
http://www.russian.kiev.ua/books/zheleznyj/pdu2/pdu2_8.shtml
Державна свинoмова из свинагоги для свиней!
http://www.russian.kiev.ua/books/zheleznyj/pdu2/pdu2_8.shtml
Державна свинoмова из свинагоги для свиней!
Інтелектуальний рівень свиномовної бидлоти, чітко показує новообраний на пост президента, їхній обранець - колишній кримінальний злочинець а нині довбойоб.
http://www.russian.kiev.ua/books/zheleznyj/pdu2/pdu2_8.shtml
Дэржавна свинoмова из свинагоги для свиней!
Нині багато хто покликається на працю польського мовознавця, викладача Одеської гімназії в кінці минулого століття Михайла Красуського “Древность малороссийского языка”, опубліковану в Одесі у 1880 р., а в наш час передруковану в часописі “Індо-Європа” і в перекладі українською мовою — в “Дніпрі” (1991 р., № 10), у якій автор заявляє про те, що “малоросійська мова не тільки старша від так званої старослов`янської, але й від санскриту, грецької, латинської та інших мов”. Подібні твердження часто трапляються і в статтях та монографіях ******** авторів.
Проте спроби відсунути період появи українців і української мови в далеке минуле — аж до нашої ери — породжує безліч питань: де саме жили стародавні українці і чому вони не залишили жодних археологічних комплексів своєї культури, наявних в усіх інших стародавніх народів?
Отже, історію українців та української мови поза часом і простором і поза історією слов`янства взагалі — це значить відриватися від наукового грунту й літати в хмарах мрій і фантазій.
Коли йдеться про виникнення української мови як мови нашої нації, у свідомості багатьох ******** шукачів прадавніх коренів української мови у глибинах тисячоліть до н. е. вона часто асоціюється із ******** літературною мовою, тобто тією, яка щодня звучить по радіо й телебаченню, яку вивчають у школах, якою друкують книжки й газети і т. п. Проте національна мова — це не тільки спільна для всієї нації літературна мова, опрацьована майстрами художнього слова, але й мова народна, діалектна, відмінна в різних діалектних ареалах.
Щодо походження ******** української мови ніяких проблем немає: загальновідомо, що її започаткував І. Котляревський, а основоположником став Т. Шевченко; вони почали писати свої твори народною мовою на основі українських середньонаддніпрянських говірок. До І. Котляревського і Т. Шевченка існувала ствроукраїнська писемна мова (ХІІІ — ХVІІІ ст.), що сформувалася на основі давньоруський літературних традицій і впливу живого народного мовлення, а давньоруська писемно-літературна мова виникла під безпосереднім впливом старослов`янської (церковнослов`янської) мови, запозиченої від болгар разом із прийняттям християнства.
Отже, цілком зрозуміло, що коли ми говоримо про древність української мови і шукаємо її коріння в глибині століть, ідеться не про її ******** літературний варіант, а про народне мовлення, тобто про народні діалекти.
Історія народно-діалектного мовлення складалася зовсім по-іншому. Воно розвивалося за своїми внутрішніми законами і майже не залежало від державного чи релігійного життя суспільства. Саме в народному мовленні виникли ті специфічні фонетичні, граматичні, лексичні риси, які згодом стали характерними особливостями української мови.
Отже, дослідити походження української мови — це насамперед з`ясувати послідовність, місце і час виникнення окремих українських діалектних рис, що поступово склали специфічну мовну систему середньонаддніпрянський варіант якої став основою ******** української літературної мови.
Загальновідомо, що ******* українська етномовна територія діллиться на три великі діалектні масиви-наріччя: північне, південно-західне, південно-східне. На думку багатьох дослідників, воно виникло лише в ХVІ —ХVІІ ст. на базі говірок переселенців з Полісся і особливо з Волині та Поділля, які почали з`являтися на Середній Наддніпрянщині з ХІІІ — ХІV ст. До того ******* пвденно-східні українські землі були диким полем. Мова ж стародавніх полян і їхніх нащадків, а також пізніші київсько-переяславські говірки мали виразну північну (поліську) діалектну основу (щоправда, деякі дослідники вважають ці говірки не пов`язаними з північними, а самостійними, через що й усе південно-східне наріччя вважають не новоутворенням, а стародавнім, хоч для цього на наш погляд, не має достатніх підстав).
Таким чином, можна сказати ще конкретніше: щоб дослідити походження української мови, слід з`ясувати місце і час утворення північного та південно-західного українського наріччя.
Коли ж починається їхня історія?
******* світова славістика має в своєму розпорядженні надійні й опробовані методи наукових досліджень далекого минулого, що дали позитивні й незаперечні результати. Зокрема, в жодного авторитетного славіста нашої планети не викликає сумнівів існування в минулому давнього спільнослов`янського (праслов`янського) періоду, під час якого праслов`янські племена мали більш-менш однорідну матеріальну та духовну культуру і користувалися близькоспорідненими діалектами з багатьма спільними рисами, які дали підставу вченим ввести в науковий обіг поняття “праслов`янська мова”. Усе це збігається зі свідченням про слов`ян стародавніх істориків і політичних діячів: Геродота (V ст. до н. е.), Птолемея (ІІ ст. до н. е.), Плінія, Таціта (І ст. н. е.), готського історика Іордана (VІ ст. н. е.) та ін., з археологічних досліджень наших і зарубіжних спеціалістів.
Отже, слід завжди пам`ятати, що українська мова — це одна із багатьох слов`янських мов, а українці — частина слов`янського світу. Слов`яни ж разом із багатьма іншими народами — індоєвропейці.
Історичними, археологічними, лінгвістичними матеріалами доведено, що спільнослов`янський період тривав приблизно до середини І тис. н. е. Після розпаду праспільнослов`янської етномовної спільності у VІ—VІІ ст. почалося формування східнослов`янських племен та їх союзів, подальша консолідація яких на різних теренах Східної Європи призвела до формування українського, російського, білоруського народів. З цього часу намітилися і тенденції формування окремих східнослов`янських мов. За припущенням учених, східнослов`янські племена, поряд із етнічними розходженнями, відрізнялися також і своїми діалектами. Разом із тим, ціла низка фонетичних, граматичних, лексичних особливостей була спільною для всіх діалектів. Саме такі мовні риси й створювали особливий східнослов`янський діалектний тип. Але вже в цей час протоукраїнська мовна територія була неоднорідна і виразно ділилася на два етнографічно і, вірогідно, діалектно відмінні масиви: північний і південний.
Північний масив, який охоплював Середню Наддніпрянщину, Полісся, Волинь, Наддністрянщину й Прикарпаття (від Прип`яті до витоків Стиру, Горині, Случі, Тетерева й Ірпіня), був частиною значно ширшого ареалу археологічної культури празько-корчацького типу (V—VІІ ст.). Цей ареал у загальних рисах відповідає території розселення склавінів, про яких розповідає Іордан (VІ ст.). Нащадки празько-корчацької культури влилися безпосередньо в культуру Київської Русі. Північний діалектний масив став у майбутньому основою північного наріччя української мови.
Південний протоукраїнський етномовний масив сформувався на початку VІ ст у лісостепах Середньої Наддніпрянщини, включаючи й середні течії Сули, Псла, Ворскли, а також у Надпоріжжі, по Дніпру між Тясмином і Россю та в Прутсько-Дніпровському межиріччі. Цей тип в фрхеології дістав назву “Культура пеньківського типу”, яка проіснувала до другої половини VII ст. н. е. Ареал пеньківської культури чітко збігається з территорією антів, про яких повідомляють Іордан та Прокопій Кесарійський. У південному діалектному ареалі, на основі якого згодом сформувалося південно-західне наріччя, виникла більшість фонетичних рис, характерних лише для української мови. Отже, відомі нам з літопису східнослов'янські угрупування (на території нашої України у павнічної частини — це дуліби, бужани, волиняни, деревляни, поляни, сіверяни, у південній етномовній зоні — частина полян, уличи, тиверці, білі хорвати) на передодні об'єднання їх у межах Київської Русі являли собою територіальні, політичні союзи державного типу.
Повного й остаточного злиття колишніх союзів у так звану давньоруську народність не сталося, спільної давньоруської народнорозмовної мови ніколи не було.
Термін “давньоруська мова” має право на існування, але вживати його правомірно лише щодо писемно-літературної мови, яка, поряд із церковнослов'янською, обслуговувала всі сфери державного життя і була спарвді спільною (хоч і з певними регіональними мовними особливостями) для всієї території Київської Русі.
Не всі дослідники з цим погоджуються. Традиційне твердження про Київську Русь як колиску трьох східнослов'янських народів не має під собою реального наукового грунту, — його слід відкинути як ідеологічну вигадку.
У пам'ятках другої половини XI ст. вже засвідчено чимало українських діалектних особливостей (зокрема, перехыд вибухового g у фрикативний h, злиття голосного ы, і у специфічний український звук и, зближення ненаголошених е—и у вимові типу сеило, веисна, веиликий, перехід “ятя” в і тощо).
Виразні місцеві протоукраїнські особливості формувалися у галузі граматики, ситаксису, лексики.
Як відомо, унаслідок занепаду зредукованих ъ та ь виникло чимало фонетичних перетворень, спільних для всіх східнослов`янських діалектів, але значна кількість цих змін у різних діалектних ареалах дала різні результати, що стали новими розрізнювальними особливостями окремих східнослов`янських мов, зокрема, стали притаманними лише українській мові: перехід о, е в і у нових закритих складах (віл, кінь, піч), розвиток приставних голосних о, і (овруч, олжа, іржа, імла), поява сполучень -ри-, -ли- у позиції між приголосними (глитати, дрижати), поява форм типу відкритий, рий, злий, шия, умийся, зміна приголосних л>ў (вовна, вовк, товстий), пом`якщення приголосних з, ц, с у суфіксах -зький, -цький, -ський (польський, галицький), асиміляція j м`якими приголосними і як наслідок, — їх подовження (життя, зілля, збіжжя, суддя, ніччю)тощо.
Отже, заключним етапом процесу формування української мови як самостійної мовної системи був занепад зредукованих ъ та ь.
Цей процес у південно-західних протоукраїнських говорах завершився в першій половині ХІ ст. У протоукраїнських північних говорах — протягом першої половини ХІІ ст., а в проторосійських говорах — лише в кінці ХІІІ ст.
Формування української мови, як і інших східнослов`янських, почалося від праслов`янського періоду і розтягнулося на декілька століть. проте процес становлення східнослов`янських мов не був синхронним. Найраніше він розпочася з української мови через те, що майже вся територія нинішньої України була частиною прабатьківщини слов`ян, а інші східнослов`янські регіони в той час ще були заселені неслов`янськими племенами — балтами та фінно-уграми.
Отже, рубіж ХІ—ХІІ ст. можна умовно визнати початком самостійної історії української мови як мови українського народу.
Григорій Півторак. Коли ж виникла українська мова / Історія української мови (Хрестоматія). — К.: Либідь, 1996. — С. 270-279.
http://www.chaspik.info/bodynews/6308.htm
СВИНOМОВНЫЙ — ЭТО ЖИД!
Парллельно нужно перевести все области на САМОФИНАНСИРОВАНИЕ.
Тогда бандерлоги не только заткнутся,а будут вспоминать русский с удовольствием.
Ох же ж ці злобні галичани!
http://www.vesti.ru/doc.html?id=345688&cid=5
05 марта 2010 г. 20:26
Пресс-конференция Дмитрия Медведева и Виктора Януковича. Полный текст
ВОПРОС: Виктор Фёдорович, мы все неоднократно могли убедиться, что Вы говорите и на русском языке, и на украинском языке – как, в общем, большинство жителей Украины. В ходе своей предвыборной кампании Вы неоднократно высказывались по поводу статуса русского языка. Теперь Вы Президент. Так когда и как будет решаться эта проблема?
В.ЯНУКОВИЧ:
Но я уверен в том, что украинский народ – мудрый, такой, как и русский народ, он понимает, сегодня люди в Украине понимают, что нужно создавать комфортные условия для проживания всем национальностям, которые проживают на территории Украины, и конечно, многочисленное население, которое говорит на русском языке, – чтобы его права были защищены.
Украина давно ратифицировала европейскую хартию, которая эта предусматривает, но за это время не были приняты соответствующие законы. Мы примем все необходимые законы, и это моё программное решение я выполню перед украинским народом, этот вопрос будет решён в самое ближайшее время.
і ПОМІДОРИ густо зашарілись,
і в пляшці, чиста ,мов роса,
ГОРІЛОЧКА домашня зачаїлась!
і ніжно САЛО зваблює кільцем,
і ХЛІБ наставив загорілу спину,
якщо ти млієш, коли бачиш це,
ЧОМУ Ж ТИ , ГАД, НЕ ЛЮБИШ УКРАЇНУ?
Посоветуйте сначала "кльтурно развиваться" бандерложьим филологам.
Для начала мадам Фарион.
А вообще все области на САМОФИНАНСИРОВАНИЕ.
Языковой вопрос сразу отпадет.
По нынешней укр. конституции президент может назначить всенародное голосование (референдум) по любым «спорным» вопросам; поэтому решение языковаго вопроса надо быстро и непременно выносить на всенародное голосование, совместив его с выборами во ВРУ уже в этом году. Тогда ПР наберет во ВРУ большинство голосов.
Как скажет народ, так и сделать; скажет большинство народа: похоронить свинoмову, надо похоронить мову для свиней!
СВИНOМОВНЫЙ — ЭТО ЖИД = ***** ГНОЙНЫЙ.
Нужно наконец провести всенародное голосование с вопросами об изменении или даже упразднении этой поганой укрожидовской конституции:
1) «Нужно ли изменить название нашего государства на старинное его название — Русь или малая Русь, или оставить чужое нынешнее название — окраина?»
2) «Какой язык должен быть государственным на Руси — русский язык? Или другой — какой?»
3) Вы за упразднение этой антинародной конституции?
Вот уж, а после сего обязательно надо разделяться и по названию и по гос. языку; и людям будет понятно и всё четко. Свинoмовных депортировать в Польшу, остальное всё наше.
Пускай народ сам себе выберет в каком государстве ему жить, а не терпит, скрипя зубами, выбор этих поганых жидов: Кравчуков, Кучманов, USщeнков, Григян иже с ними.
В МУНДИРАХ СС
Не случайно великий украинский писатель и мыслитель Иван Франко с горечью отмечал, что Галиция для Украины является не Пьемонтом, а Вандеей.
Характеризуя галичскую интеллигенцию, Франко писал: «Незнание и непонимание живых интересов народа, с одной стороны, а погоня за наживой и карьерой — с другой, поперли ее на такие тропинки, на которых она вынуждена хотя бы непроизвольно выступить против народа, стать его врагом и пиявкой».
Примерно такую же характеристику дал галицийской элите гетман П. Скоропадский, резко возражавший против попыток навязывания украинскому обществу галицийской культуры и их диалекта. В своих воспоминаниях, относящихся к периоду 1917—1918 гг. (см. П. Скоропадський. Спогади. — Киев — Филадельфия, 1995. — С. 233—234), гетман подчеркивал: «Культурный действительно класс украинцев очень малочислен. Это и является бедой украинского народа. Есть много людей, горячо любящих Украину и желающих ей культурного развития, но сами-то эти люди русской культуры, и они, заботясь об украинской культуре, нисколько не изменят русской. Это узкое украинство исключительно продукт, привезенный нам из Галици, культуру каковой целиком пересаживать нам не имеет никакого смысла: никаких данных на успех нет и является просто преступлением, так как там, собственно, и культуры нет.
Ведь галичане живут объедками от немецкого и польского стола. Уже один язык их ясно это отражает, где на пять слов четыре польского и немецкого происхождения...
Великороссы и наши украинцы создали общими усилиями русскую науку, русскую литературу, музыку и художество, и отказываться от этого своего высокого и хорошего для того, чтобы взять то убожество, которое нам, украинцам, так наивно любезно предлагают галичане, просто смешно и немыслимо ».
Думается, что немалый интерес для современного украинского читателя представляет и следующая мысль П. Скоропадского: «Нельзя упрекнуть Шевченко, что он не любил Украины, но пусть мне галичане или кто-нибудь из наших украинских шовинистов скажет по совести, что, если бы он был теперь жив, отказался бы от русской культуры, от Пушкина, Гоголя и тому подобных и признал бы лишь галицийскую культуру; несомненно, что он, ни минуты не задумываясь, сказал бы, что он никогда от русской культуры отказаться не может и не желает, чтобы украинцы от нее отказались. Но одновременно с этим он бы работал над развитием своей собственной, украинской, если бы условия давали бы ему возможность это делать. Насколько я считаю необходимым, чтобы дети дома и в школе говорили на том же самом языке, на котором мать их учила, знали бы подробно историю своей Украины, ее географию, насколько я полагаю необходимым, чтобы украинцы работали над созданием своей собственной культуры, настолько же я считаю бессмысленным и гибельным для Украины оторваться от России, особенно в культурном отношении».
Э. Прус в работе «Бандеровцы — дефект истории», вышедшей в 1993 году во Вроцлаве, отмечает: «Украинский национализм (фашизм, бандеровщина) — не что иное, как продукт галицицйского провинциального (хуторянского) сознания».