РУС
9434 посетителя онлайн
Верховная Рада проголосовала за новый состав Кабинета Министров. СПИСОК
Парламент проголосовал за новый состав правительства.
За новый Кабмин проголосовали 240 депутатов.Андрей Клюев - первый вице-премьер министр
Борис Колесников - вице-премьер министр по вопросам Евро-2012
Владимир Семиноженко - вице-премьер министр по гуманитарным вопросам
Владимир Сивкович - вице-премьер министр по силовым вопросам
Виктор Слаута - вице-премьер министр по вопросам АПК
Сергей Тигипко - вице-премьер министр по экономическим вопросам
Виктор Тихонов - вице-премьер министр по вопросам региональной политики
Виктор Бойко - министр охраны окружающей среды
Юрий Бойко - министр топлива и энергетики
Дмитрий Колесников - министр промполитики
Константин Ефименко - министр транспорта
Александр Лавринович - министр юстиции
Михаил Кулиняка - министр культуры и туризма
Зиновий Митник - министр здравоохранения
Анатолий Могилев - министр внутренних дел
Василий Надрага - министр социальной политики
Александр Попов - министр ЖКХ
Николай Присяжнюк - министр аграрной политики
Равиль Сафиулин - министр по делам молодежи и спорта
Дмитрий Табачник - министр образования и науки
Анатолий Толстоухов - министр кабинета министров
Василий Цушко - министр экономики
Владимир Яцуба - министр по делам регионального развития
Федор Ярошенко - министр финансов
Юрий Ященко - министр угольной промышленности
Нестор Шуфрич - министр по вопросам чрезвычайных ситуаций
Константин Грищенко - министр иностранных дел
Михаил Ежель - министр обороны
Валарий Хорошковский - председатель СБУ
Николай Азаров - премьер министр Украины
Источник: Цензор.НЕТ
СДАВШАЯ национальные интересы Украины Тимошенко, подписавшая газовую угоду с Газпромом
Едва не объявивший Войну России и СДАВШИЙ кусок черноморского шельфа Румынии Огрызко
РАЗОРУЖИВШИЙ Украину и снявший с боевого дежурства ракеты ПВО Гриценко
СБЕЖАВШИЙ Пинзенек, кстати не не самый худший из министров
Поставивший выше Моцарта своего СЫНКА министр Образования Вакарчук
АЛКАШ и ДЕБОШИР - Луценко
ПЬЯНЬ и ПЕДОФИЛ - Терехин.....
Список можно продолжить....
и зачем глупости пишешь?
Слава сифилисным бандеровцам!
И быть вертикали.
Лучьше помогите работать, а не .............
Пока все идет, как по маслу, ПР консолидирует власть
Теперь либо свидомня делает что-то в реале, либо через пару лет они будут уже только клювом щелкать
Пиши на свинoмове, быдло!
Шо такой злобно-возбУжденный?
козлы которые мешают нам жить?
Долбитесь башкой о стену,....от и не живётся вам,...свидомые.
И нет вам покоя,
Говнись, но - живи,
Погоня, погоня,.....
В горячей крови!
От такой политклимакс,....шановни.
Ох он ей вспомнит, ох рейтинг репрессиями поднимет
фсё... у бабы точно климакс... крышу рвёт
СПИСОК:
Парламент проголосовал за новый состав правительства.
Кабинет министров украины. Фото Алексея Перкина, Цензор.НЕТ За новый Кабмин проголосовали 240 депутатов.
Андрей Клюев — первый вице-премьер министр
Борис Колесников — вице-премьер министр по вопросам Евро-2012
Владимир Семиноженко — вице-премьер министр по гуманитарным вопросам
Владимир Сивкович — вице-премьер министр по силовым вопросам
Виктор Слаута — вице-премьер министр по вопросам АПК
Сергей Тигипко — вице-премьер министр по экономическим вопросам
Виктор Тихонов — вице-премьер министр по вопросам региональной политики
Виктор Бойко — министр охраны окружающей среды
Юрий Бойко — министр топлива и энергетики
Дмитрий Колесников — министр промполитики
Константин Ефименко — министр транспорта
Александр Лавринович — министр юстиции
Михаил Кулиняка — министр культуры и туризма
Зиновий Митник — министр здравоохранения
Анатолий Могилев — министр внутренних дел
Василий Надрага — министр социальной политики
Александр Попов — министр ЖКХ
Николай Присяжнюк — министр аграрной политики
Равиль Сафиулин — министр по делам молодежи и спорта
Дмитрий Табачник — министр образования и науки
Анатолий Толстоухов — министр кабинета министров
Василий Цушко — министр экономики
Владимир Яцуба — министр по делам регионального развития
Федор Ярошенко — министр финансов
Юрий Ященко — министр угольной промышленности
Нестор Шуфрич — министр по вопросам чрезвычайных ситуаций
Константин Грищенко — министр иностранных дел
Михаил Ежель — министр обороны
Валерий Хорошковский — председатель СБУ
Николай Азаров — премьер министр украины
В истории человечества достаточно примеров, когда научные достижения одних ученых приписываются другим. Это произошло и с понятием «подсознания», четко ассоциирующегося у подавляющего большинства с именем Зигмунда Фрейда. На самом деле, впервые данная дефиниция была введена в конце ХIХ века и детально описана в работах с характерными названиями «Ментальное состояние истериков» и «Психический мир истериков» французским психиатром Пьером Жане.
Выдающийся медик, имевший дело с самыми сложными расстройствами психики, понимал под подсознанием психические процессы, протекающие без отображения их в сознании и помимо сознательного управления.
Можно не сомневаться, что, будь доктор Жане жив, он обязательно обратил бы внимание на последнее высказывание Ющенко, посвященное голодомору: «32-33-й рік, шановні мої, – це не минуле. Це наше *******... От вдумайтеся: після 75-ти років трагедії ми сьогодні маємо честь, маємо насолоду слухати жертв».
Голодомор: воспоминание о настоящем
Лучшую иллюстрацию к «Ментальному состоянию истериков», чем президентская подсознательная проговорка, придумать трудно. Подсознание, помимо сознательного управления, выдало «на гора» подлинные мысли и ощущения человека, сделавшего историческую некрофилию основой существования (точнее, развала) государства. Ющенко чрезвычайно напоминает один персонаж замечательной книги для детей Льва Кассиля «Кондуит и Швамбрания»: «Рыбы жили в аквариуме. Однажды заметили, что маленькие золотые рыбки стали исчезать одна за другой. Оказалось, что Оська выуживал их, клал в спичечные коробки и зарывал в песок. Ему очень нравился похоронный церемониал. Во дворе обнаружили целое кладбище рыб».
Видимо, майданным правителям тоже настолько нравится похоронный церемониал, что ради него они превратили 1932-1933 годы из прошлого в настоящее, а вместо кладбищ рыб поставили целью всемерное расширение человеческих некрополей. Это произошло благодаря пятилетней напряженной работе Ющенко и Тимошенко, результативности которой нельзя не отдать должное. В том числе в отношении крестьянства, которое Ющенко считает «основой нации». За время их правления с карты Украины полностью исчезло около трехсот сел, а несколько тысяч существуют только на бумаге – в них уже не осталось ни одного жителя. Только за 2008-2009 годы в нашей стране закрылось более 400 средних школ. А за время президентства Ющенко с лица Украины исчезло более тысячи учебных заведений.
В далеко не самом депрессивном регионе Украины – Черниговской области – в каждом десятом селе стоят одни заколоченные дома, а во многих остальных остались всего несколько доживающих свой век в нищете стариков.
Не менее потрясающие потери Украина понесла и в отношении численности населения. Только за прошлый год население Украины уменьшилось на 229 тысяч человек, а в 2009 г., исходя из уже имеющихся данных по месяцам, итоговая цифра будет еще выше. Подобная страшная динамика характерна для каждого года «оранжевого» правления, и «солнечное чудо майдана» стоило Украине только по официальным данным около 1,5 млн. человек.
В 2008 г. в 20 тысячах (!) населенных пунктов Украины не было зафиксировано ни одного рождения. Украина имеет самый высокий в Европе коэффициент смертности – 17 на 1000 человек и один из самых низких коэффициентов рождаемости – 11 на 1000 человек. Если сказать проще – народ вымирает, в отличие от ющенковской «моей нации» с ее счетами в западных банках и коттеджами в родном Чикаго.
И это только прямые потери. А сколько миллионов людей бежали от оранжевого «рая» и никогда уже не вернутся на Родину? А сколько граждан Украины – пенсионеров, малообеспеченных, безработных – медленно умирают из-за недостаточного питания и невозможности получить необходимую медицинскую помощь? Не будет преувеличением утверждение, что результаты правления националистов для народа Украины не менее катастрофичны, чем массовый голод начала тридцатых.
А в некоторых аспектах «оранжевый» голодомор имеет и более тяжелые последствия, чем его предшественник. Тогда центральная («колониальная», по определению националистов) власть, увидев катастрофические последствия проводимой ЦК КП(б)У и харьковским Совнаркомом политики, не только быстро и жестко наказала виновных, но и предприняла экстренные меры, в результате которых село сумело быстро возродиться и получить положительную динамику развития. С 1934-го вплоть до 1941 г. численность населения неуклонно возрастала, а ежегодный прирост составлял примерно такую же цифру, как ныне ежегодная убыль.
В сегодняшней Украине ни президента, ни правительство, в отличие от бывших «колониальных» властей, не волнует начавшаяся демографическая катастрофа. Если немедленно не остановить набирающий обороты процесс вымирания, то недалек час, когда численность населения достигнет довоенного уровня.
Но «оранжевую» клику судьба простых украинцев не интересует. Ей незачем исправлять ситуацию – воры и грабители не думают о будущем жертв. Зато президент исполнил свое давнее обещание «вдягнути Україну в білу сорочку». Ему осталось всего ничего – положить ее в гроб. Благо, изготовление по госзаказу голодоморных декоративных гробиков стало выгодным бизнесом, и недостатка в них нет.
Чтобы окончательно понять реальное соотношение между современностью и событиями начала тридцатых, следует напомнить, что незаангажированные отечественные и зарубежные историки оценивают реальное количество жертв 1932-1933 гг. в Украине в 2,5-3,5 млн. человек. Цифра, безусловно, огромная – зачем же тогда националисты так стремятся ее дополнительно многократно увеличить? Между тем, сервильными украинскими историками-приспособленцами на госфинансировании с каждым годом увеличиваются цифры потерь – 8, 10, 12, 15 миллионов. Точку (пока) поставил лично Ющенко, заявивший, что во время голодомора умирало 25 тысяч человек ежедневно, что составляет 18 млн. за два года. Это притом, что на территории УССР проживало менее 28 млн. человек!
Откуда же тогда в 1939 г. в Украине взялось 40,5 млн. жителей, если присоединенная по пакту Молотова–Риббентропа территория Восточной Польши дала немногим более восьми миллионов новых граждан?
Ответ очевиден. Во-первых, для того, чтобы стереть в народной памяти память о подвиге Великой Отечественной, без чего невозможно изменение менталитета народа и превращение его в послушную «евроатлантическим» кукловодам биомассу. Для «оранжевых» принципиально важно, чтобы цифра потерь от голодомора превышала 8 миллионов погибших в войну, которые официальной пропагандой представляются не стоящими внимания «второстепенными» жертвами. Еще бы – они ведь не пошли в услужение оккупантам и не воевали за бандеровскую «самостийную державу»!
И, во-вторых, что наиболее важно для националистов, – астрономическая цифра необходима, чтобы доказать геноцидный характер голода. Отсюда идет и стремление сделать количество жертв голода большим, чем погибших от Холокоста во всей Европе в 1938-1945 годах.
Мифология геноцида
http://www.versii.com/news/194218
Високошановний Голово! Шановні народні депутати! Місяці, що минули від того дня, як в цій залі відбулися парламентські слухання присвячені вшануванні пам'яті жертв голодомору. На них від уряду України була виголошена доповідь, в якій, на нашу думку, давався аналіз жахливих і трагічних подій 70-річної давнини. Були зроблені відповідні політичні і наукові висновки, внесені необхідні пропозиції. Але цього замало. Ми маємо ще і ще раз говорити про цю страхітливу трагедію, щоб слова глибокої скорботи не лише дійшли до свідомості кожного, але і увійшли в його серце.
Сьогодні ми ще раз хочемо підкреслити всю значущість нинішнього активного процесу усвідомлення причин та наслідків народної трагедії 1932-1933 років для історії України, для історії всієї світової спільноти.
Вперше Президент України, Верховна Рада, Кабінет Міністрів, одним словом всі найвищі керівники держави і найвищі її органи відверто заявили про штучних характер голодомору, про майже півсотлітнє приховування компартійним режимом правди про причини і небачений масштаб цього злочину проти українського народу, свідомо заподіяного сталінізмом та місцевими виконавцями його вказівок.
Перед нами, нащадками тих, хто зміг пережити голодомор, і тих, кому не судилося це, постає завдання надзвичайної моральної та політичної ваги гідно вшанувати пам'ять його жертв. Саме на цьому наголошувалося у минулорічному Указі Президента України про заходи у зв'язку з 70-ми роковинами голодомору в Україні, наступним розпорядженням Президента України про додаткові заходи у зв'язку з 70-ми роковинами голодомору. Зокрема, це встановлення пам'ятників, монументів, пам'ятних знаків, впорядкування міст поховання жертв голодомору, в тому числі спорудження відповідного меморіалу в Києві, надання матеріальної допомоги особам, які пережили голодомор.
Влітку виповнюється 12 років нашої незалежності, але ми, як і раніше, у величезному боргу перед людьми, котрі стали жертвою сталінських репресій. Таких людей особливо багато в Україні, тому що режим завжди боявся національно-визвольного руху українського народу і завжди прагнув попередити назріваючу небезпеку превентивними репресіями. Чверть століття, впродовж яких Україна перебувала в епіцентрі політичних репресій тоталітарного режиму виявились найбільш жахливими у більш, ніж тисячолітній історії українського народу.
Незалежна і суверенна Україна прагне спокути перед тими мільйонами, які загинули лютою голодною смертю. На жаль, 60-ту річницю голодомору жертви не були вшановані належним чином. 10 років, які прожиті після цієї річниці, теж практично були втрачені. Прилюдне засудження голодомору звучало тільки у виступах Президента України, окремих народних депутатів та офіційних посадових осіб. Причин цьому багато. Одна з них - довголітнє політичне протистояння в суспільстві і в парламенті. Тема голодомору, на жаль, часто використовувалася як політична зброя. Одні вимагали виставити рахунок Росії, яка прийняла на себе всі зобов'язання Радянського Союзу - хай приймає і це.
Інші звинувачували у винищенні українства комуністів, які народилися після 1933 року.
А треті робили вигляд, що їм нічого невідомо про голодомор, якщо в Україні був тоді голод, то він був і в інших регіонах Радянського Союзу.
Часи протистояння навколо цієї теми в нашій історії, сподіваємося, проходять. Свідченням цього і політичною оцінкою є нинішнє спеціальне засідання Верховної Ради України. Це природньо, коли в суспільстві панують різні настрої. Природньо, коли відбуваються змагання політичних сил у парламенті. Але глибоко переконаний, є роки в нашій історії, які повинні не роз'єднувати, а згуртовувати суспільство. Цього вимагають національні інтереси, цього вимагає наш моральний обов'язок перед пам'яттю безневинних жертв.
Одним, вважаю, необхідно було б нагадати, що в тоталітарній державі народ не міг нести відповідальності за дії свого уряду, які могли набувати злочинного характеру. Іншим варто згадати, що Компартія України визнала факт голоду після 50-річного табу і ще, перебуваючи при владі, опублікувала у партійному видавництві збірник жахливих документів про голод.
Третім можна порадити ознайомитися з документами хоча б цього збірника. А всім нам таким різним тепер треба пригадати хто бив у набат тоді до грудня 1987 року, коли голод 33-го року був забороненою темою.
Три голоди за чверть століття. До такого звикнути не можна, тому тепер нашим обов'язком є донесення правди про голодомор до кожного громадянина України і до народів усього світу. Треба сповна реалізувати ті заходи, які сприятимуть поставленій меті. Треба зробити їх довгочасними і масштабними.
28 листопада минулого року Верховна Рада України ухвалила Постанову про 70-ті роковини голодомору. Фактично цією постановою започатковано проведення заходів на вшанування пам'яті жертв голодомору впродовж цілого року в рамках встановленого указом Президента України дня пам'яті жертв голодомору і політичних репресій.
Деякі заходи, затверджені Верховною Радою, вимагають більшого терміну для їх реалізації. Однак обов'язком уряду не тільки конституційним, але і моральним є їх неухильне виконання.
На виконання рішень Верховної Ради, Кабінету Міністрів України, організаційного комітету з підготовки та проведення заходів у зв'язку з 70-ми роковинами голодомору в Україні, в усіх регіонах зусиллями державних та місцевих органів влади впорядковуються могили, складається реєстр пам'ятників і пам'ятних знаків жертвам голодомору, до яких у день пам'яті жертв голодомору та політичних репресій відбувається покладання траурних вінків та квітів, проведення молитв і панахид, проводяться круглі столи у роки пам'яті та наукові конференції щодо цієї трагічної події.
Керівники церков і релігійних організацій відгукнулися на заклик Верховної Ради і уряду і проводять у всіх храмах України поминальні панахиди. В засобах масової інформації виступають та надають спогади, інтерв'ю очевидці трагічних подій 1932-33 років, а також вчені, керівники органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, проводяться виставки та широкі видання архівних документів, матеріалів і спогадів про голодомор, організовано цикли теле- та радіопередач, публікації документів і матеріалів про ці трагічні події. Завершується робота над телевізійним фільмом про голодомор, про політичні оцінки цієї події.
Урядом прийнято рішення про створення державного історико-меморіального комплексу жертв голодомору, політичних репресій та насильницьких депортацій у складі монументу, музею, конференц-залу та науково-дослідного центру.
Уряд особливо детально хотів також проінформувати про здійснення кількох нових важливих проектів, що пов'язані з дослідженням архівних та усних джерел народної пам'яті про голодомор.
Досі ми задовольнялися, так би мовити, екстенсивним шляхом у вивченні джерельної бази проблеми голодомору і оприлюднили на сьогоднішній день в архівних публікаціях, практично, всі наявні у наших архівах документи у вигляді різножанрових документальних публікацій та довідників.
Зусиллями науковців і архівістів опубліковано окремим виданням 15 документальних збірників та 23 добірки на журнальних сторінках, більше 1000 архівних свідчень представлено на газетних шпальтах.
До широкого суспільного обігу введено більше 10 тисяч оригінальних документів як тогочасних установ різного рівня, так і спогадів, свідчень, рефлексій, зафіксованих вже з певною часовою дистанцією. Зокрема, це унікальні збірники документів "Голод 1932-1933 років в Україні", "Колективізація і голод в Україні", "Упокорення голодом". Дванадцять масштабних обласних документальних видань, менших за обсягом, проте не менш важливих за змістом опублікованих документів. Вони, в цілому дають уявлення про джерельне базу відомостей про голодомор в Україні. Загалом йдеться про майже півтори тисячі архівних фондів установ та організацій, що існували на територій 17-ти нинішніх областей України. В них налічується понад 200 тисяч справ, що в комплексі складають повноцінний і надзвичайно насичений банк даних, на жаль, досі не оформлений як самостійна інформаційна база ретроспективної документації. У своїй сукупності вона змальовує жахливу картину впровадження голодомору як політичного засобу упокорення тогочасного українського суспільства, як своєрідного терору голодом.
Мета, поставлена перед такими публікаціями, досягнута український народ знає про свою трагедію. Нині настав час переорієнтуватися на більш широкі, вже інтенсивні напрями науково дослідження.
Крім необхідності залучення до наукового обігу відомостей закордонних архівів, передусім російських, а також західноєвропейських і американських, йдеться про необхідність розширення усної історії голодомору, це збирання і впорядкування спогадів свідків цих подій або народних переказів про них, що побутують серед нащадків жертв голодомору - цієї своєрідної генетичної пам'яті, яка збереглася, не дивлячись на всі намагання правлячого режиму витравити її.
Нині відповідно до рекомендації парламентських слухань та доручень уряду Держкомархів працює над розробленням проекту державної програми "Усна історія голодомору". Ще один аспект - це оприлюднення зображувального ряду епохи 30-их років, публікація всіма найновішими засобами візуальних документів про історичні процеси тієї доби - колективізацію, розкуркулення, політичні репресії, штучний трудовий ентузіазм тощо.
Зокрема "Інтернет" відкриває надзвичайно широкі можливості для увічнення у свідомості людства одного з найбільших злочинів сталінізму та однієї з найбільших трагедій ХХ століття - голодомору в Україні.Впродовж останніх років у всесвітній мережі витворився потужний інформаційний ресурс - спеціальні веб-сайти з голодомору офіційних установ, громадських організацій, меморіальних об'єднань, тематичні розділи, присвячені цій проблемі, численні повнотекстові публікації документів, сотні тематичних публікацій на електронних сайтах з історії України, відомості з електронних каталогів бібліотек, інших бібліографічних довідників тощо.
Досить інформативним є перший український спеціалізований сайт, присвячений трагедії українського народу, що підготовлений Державним комітетом архіву. На наш погляд, це - дуже перспективний і важливий напрямок нового розкриття всіх аспектів людської трагедії семидесятирічної давнини, орієнтований передусім на молоде покоління та міжнародну спільноту. Так само молоді адресована та хрестоматія, роботу над якою завершують Держкомархів спільно з Міністерством освіти і науки. Її завдання - мовою документів, але популярно і дохідливо масовим тиражем розповісти учням, ліцеїстам, студентам про цю жахливу сторінку нашої історії.
Користуючись нагодою, хочу порушити проблему, яка. без перебільшення, має надзвичайне, я би сказав, навіть глобальне значення. Мова йде про міжнародне визнання акту геноциду українського народу у роки голодомору. Поза всяким сумнівом голодомор є злочином проти людяності. Однак. будь-яка міжнародна організація не визнає злочин проти людяності актом геноциду. Є конвенція Організації Об'єднаних націй про попередження злочину геноциду і покарання за нього, яка була відкрита для ратифікації резолюції Генеральної асамблеї від 9 грудня 1948 року та набула сили 12 січня 1949 року. Під геноцидом, в цьому документі розуміють дії, що здійснювались з наміром знищити повністю або частково яку-небудь національну, етнічну, расову або релігійну групу як таку. Тобто, геноцидом можуть бути визнані дії, які спричинили загибель десятків або сотень тисяч людей і невизнані дії, які спричинили загибель мільйонів людей. Комісія конгресу Сполучених Штатів по голоду 32-го, 33-х років в Україні, яка завершила свою роботу 22 квітня 1988 року, визнала цей голод актом геноциду. Міжнародна комісія по розслідуванню голоду в Україні 32-го, 33-х років, яка працювала під керівництвом професора Санберга в 1988-89 роках теж призвела до такого ж висновку: "Голод - є актом геноциду".
Щоправда, Генеральний адвокат цієї міжнародної комісії опротестував вирок, керуючись такими мотивами. Перше. Під час подій, що розглядались комісією Конвенції ООН по геноциду не існувало. Друге. Як нікого з винуватців трагедії на той час немає в живих. Третє. Тільки Радянський Союз повинен був вирішувати, порушувати справу в рамках конвенції по геноциду чи ні. Комісія розглянула протест генерального адвоката, думки її поділились. Але, більшість членів комісії дійшла висновку, що питання про притягнення винних до відповідальності може не стояти, досить винести принципове політичне рішення про визнання факту голоду 1932-1933 років геноцидом. Радянського Союзу більше не існує і питання про визнання голоду 1932-33 років в Україні може бути порушено перед ООН Верховною Радою України.
В руки міжнародних організацій, які розглядатимуть це питання за дорученням ООН, Держкомархів за дорученням уряду, Національна Академія наук може надати всю інформацію що нагромаджена за півтора десятиліття науково-дослідної роботи. Ця інформація підтверджує на нашу думку те, що голодомор в Україні був не тільки злочином проти людяності, але й потрапляє під дію конвенції, як акт геноциду.
На цьому дуже коротко зупинюсь, щоб окреслити можливі на нашу думку концептуальні напрями аргументації Верховної Ради України перед Органіцією Об'єднаних Націй.
По-перше. Варто відзначити, що голодомор був наслідком не тільки і не стільки примусових завищених хлібозаготівель, а суцільне і цілеспрямоване вилучення продовольства будь-якого виду в усіх регіонах СРСР, населення яких на дві третини і більше складалося з українців.
По-друге. Доцільно визначити причини привінтивних репресій різного роду і різного спрямування: масові репресії індивідуального характеру, терор голодом, депортації, які торкнулися у 30-ті роки саме України як національної республіки. З нашої точки зору, якщо Верховна Рада аргументовано сформулює і поставить перед Організацією Об'єднаних Націй проблему визнання голодомору в Україні актом геноциду у 1992-1993 роках, то Україна має історичну можливість довести міжнародній спільноті факт геноциду українського народу у ХХ столітті.
Шановні народні депутати, покоління ХХІ століття має чітко усвідомлювати масштаби втрат, що поніс народ України, адже саме йому робити висновки на майбутнє. І тому сьогодні ми маємо докласти всіх зусиль, щоб у майбутньому житті українського народу - це ніколи не повторилося. Ми просто зобов'язані пам'яті безневинних жертв голодомору віднести на такий рівень увічнення їх пам'яті, який існує в світі щодо жертв холокосту, рівень який відбиває дуже ємна формула: "Навчати, пам'ятати, досліджувати". Ми мусимо донести до світу, що штучні голодомори радянської епохи були нашим українським голокостом. Це був свідомий геноцид українського народу, який наклав свій безжальний відбиток на всю нашу історію, на національну свідомість. Жертв геноциду та їх нащадків мають знати. Ніхто незабутий і ніщо незабуте.
Дякую вам за увагу.
ГОЛОВА. Дякую Дмитро Володимирович. Я запрошую до співдоповіді голову комітету Геннадія Удовенка.
11:41:24
Список:
Андрей Клюев — первый вице-премьер министр.
Борис Колесников - вице-премьер министр по вопросам Евро-2012.
Владимир Семиноженко — вице-премьер министр по гуманитарным вопросам.
Владимир Сивкович — вице-премьер министр по силовым вопросам.
Виктор Слаута — вице-премьер министр по вопросам АПК.
Сергей Тигипко — вице-премьер министр по экономическим вопросам.
Виктор Тихонов — вице-премьер министр по вопросам региональной политики.
Виктор Бойко — министр охраны окружающей среды.
Юрий Бойко — министр топлива и энергетики.
Дмитрий Колесников — министр промполитики.
Константин Ефименко — министр транспорта.
Александр Лавринович — министр юстиции.
Михаил Кулиняка — министр культуры и туризма.
Зиновий Митник — министр здравоохранения.
Анатолий Могилев — министр внутренних дел.
Василий Надрага — министр социальной политики.
Александр Попов — министр ЖКХ.
Николай Присяжнюк — министр аграрной политики.
Равиль Сафиулин — министр по делам молодежи и спорта.
Дмитрий Владимирович Табачник — министр образования и науки.
Анатолий Толстоухов — министр кабинета министров.
Василий Цушко — министр экономики.
Владимир Яцуба — министр по делам регионального развития.
Федор Ярошенко — министр финансов.
Юрий Ященко — министр угольной промышленности.
Нестор Шуфрич — министр по вопросам чрезвычайных ситуаций.
Константин Грищенко — министр иностранных дел.
Михаил Ежель — министр обороны.
Валарий Хорошковский — председатель СБУ.
Николай Янович Азаров — председатель кабинета министров украины.
а) объяснил всей Украине что в ходе выборов нельзя принимать никаких постановлений об изменении их правил ( помните - он ещё с футболом это сравнивал, мол нельзя посреди матча объявлять, что теперь и руками можно играть?)
б) а чарез несколько дней он же на ясном глазу объяснял всей Украине, что да - абсолютно правильно, что за два дня до второго тура изменили закон.
И вот этот клоун становиться не каким -либо миниммтром вообще, а министром ЮСТИЦИИ. ЧТоб всем сразу стало ясно какой проституткой будет юстиция голубых.
Ты лучче вспомни речи Ющенки (размещенные на его президентском сайте) о его толерантности и поддержке росийськомовных,....и последуещей украинизации, закрытии русских школ.....