РУС
5682 посетителя онлайн
"Левые" пугают Януковича гражданской войной, если он выполнит задуманное "черное дело"
Представители Коммунистической партии Украины категорически отказываются голосовать за президентский законопроект о допуске на территорию Украины войск иностранных государств, в том числе государств–членов НАТО, для проведения совместных учений с подразделениями вооруженных сил Украины в 2010 году.
«По таким принципиальным вопросам наша позиция не изменилась. Мы всегда были против учений НАТО на территории Украины», - заявил «Коммерсант-Украина» лидер Компартии Петр Симоненко.Представители непарламентских левых сил также недовольны действиями президента. «То, что Виктор Янукович зовет на нашу землю НАТО, - нонсенс. Если он не образумится и выполнит это черное дело, нас ждет гражданская война», - заявила лидер Прогрессивной социалистической партии Украины Наталья Витренко. Она пообещала, что в случае проведения учений ее партия обязательно организует массовые акции протеста, подобные тем, что проходили в предыдущие годы в Одессе и Крыму.
Однако Партия регионов, ранее выступавшая против подобных учений, готова поддержать законопроект Януковича.
«Мы голосовали против, потому что бездарный режим Ющенко тянул Украину в НАТО. Теперь ворота в НАТО закрыты минимум до конца столетия», - пояснил позицию ПР народный депутат Михаил Чечетов. Однако, по его словам, ничто не мешает Украине сотрудничать со странами НАТО в рамках различных программ: «Россия сотрудничает, почему бы и нам не проводить совместные учения?»
Напомним, в президентском проекте речь идет о семи многонациональных военных учениях: Sea Breeze-2010, «Кленовая арка-2010», «Барьер-2010», «Светлая лавина-2010», «Славяне за мир-2010», «Казацкая степь-2010» и Rapid Trident-2010. В них примут участие 2795 военнослужащих из 18 стран, в частности из США, Великобритании, Польши и Грузии.
Эксперты отмечают, что Украине не придется тратить на учения бюджетные средства. «Самое главное, что мы предоставляем свои полигоны. В прошлые годы корабли наших военно-морских сил даже заправлялись за счет стран-участниц», - говорит эксперт Центра исследований армии, конверсии и разоружения Сергей Згурец.
В Министерстве обороны также подчеркивают, что многонациональные учения способствуют укреплению боеспособности украинской армии.
не люблю тупых уродов...
на сайте
http://uionv.com/rus.htm
http://uionv.com/ukr.htm
ЗДЕСЬ ЖЕ Последние веселые новости читайте
Украинский Институт Новой Вирусологии -
***!
А как же ЧМФ РФ?
Их что тоже НАХ?
Во комуняки дают....
exactly Zajcev style
Еще и речи толкать будет на ржавом крейсере Мацква (как ленин на броневике)...
+1000
Сейчас Симоненко ПРОТИВ, а дадут ему Подонки Регионов, ещё 1,5 миллиона денег США, и КОММУНИСТ и "борець" с буржуями себе ещё один буржуйский домик построит и будет ЗА.
http://www.radikal.ru
Ити твою в качель ! Это скока раз уже ПРОХОДИЛИ совмесные военные учения с НАТО и гражданской войны НЕ намечалось , а тут вдруг случится гражданская война ?
Это по какому поводу ГРАЖДАНЕ будут воевать друг с другом ?
Кровь неизбежна...возможно и твоя. ЗАДУМАЙСЯ!
Коммуняки они от Сатаны, и без крови жить не могут.
то царя укокошат, то Гражданскую войну развяжут, то совместно с фашистами Вторую Мировую начнут. Я уже не говорю о МИЛЛИОНАХ невинно убиенных коммуняками за 74 года их ПАСКУДНОГО правления.
34% от тех кто пришел на выборы??? это меньше 30% от имевших право голоса.
ну и выбрали президента Донецкой республики. пусть чудит - может те, кто не пришел на выборы или против всих был посмотрят и подумают следующий раз...
___________________________________
Люди голосовали не за Яныка. а против Тимохи, так что не надо гнать! К тому же вступление в НАТО и совместные учения - это две большие разницы!
---------------
ведь орали апельсины - что присутствие на параде 9 мая россиян - это угроза целостности украины- ничего не случилось!!
---------------
пусть вояки вспомнят- что такое оружие и как с ним надо обращаться- а то от безденежья все уже забыли
когда яныка скинем - коммисаров всех к стенке...
с голубцами еще можно общие темы попробывать поискать, а этих в расход однозначно
Черноморский флот не помешает Украине вступить в НАТО
22.04.2010
http://www.vz.ru/news/2010/5/6/399743.html
НАТО: Украина примет участие в Силах реагирования альянса
6 мая 2010
Даже их долбаный ленин и тот говорил, что слияние правящей партии и олигархов ведет к фашизму. Так эти твари в коалиции со своими антогонизмами - ленин бы перевернулся в своем мавзолее, если бы узнал о таком. Так чьи интересы вы ссуки отстаиваете ? Укравших у народа фабрики и заводы или народа? Продажные гады....
Россия-сосед! кровавый,пьяный и в любой момент может предать...,но это брат! и если вам так ненавистен Янукович,почему за 5лет полной власти-все на что вы были способны это-КРЫСИНАЯ ДРАКА ЗА ШМАТ СЫРА С ГОСДЕПОВСКОГО СТОЛА)))))
ВМЕСТО ТОГО,ЧТОБ РЕАЛЬНО ВОПЛОЩАТЬ В ЖИЗНЬ ВСЕ ВАШИ МАЙДАУНТОВЫЕ ОБИЦЯНКЫ(в том числе и "бандитам-тюрьмы") ВЫ ПРОСВИСТЕЛИ ДОВЕРИЕ ЦИВИЛИЗОВАННОГО МИРОВОГО СООБЩЕСТВА, И ПОГРЯЗЛИ В ВОРОВСТЕ И СВОРАХ....
ВЫ НИЧЕМ НЕ ЛУЧЩЕ НЫНЕШНИХ ТВАРЕЙ!!!!!!!!!!!!!!!!!!
дрочун малолетний))))
А искать среди них кто лучше, это всё равно что искать себе еду в выгребной яме, внимательно обнюхивать одну за другой какашку и прикидывать какая же из них съедобнее ...
Они все там одинаковые,
Пора бы комунякам это понять.
А учения - дело нужное:хоть с РФ, хоть с США, хоть с НАТО, хоть с Гондурасом......
Армия должна проводить учения для боеспособности.
"Тяжело в учении - легко в бою"
Старший брат...
Видать далеко пойдут.
тело - к телу,
и намечается тёмное дело!
(загадка для самых маленьких)
1686 р. — Ліквідація автономії української церкви, незаконне й насильницьке приєднання Київської митрополії до Московського патріархату і встановлення Московським патріархом контролю в Україні над церквою, освітою і культурою.
1687 р. — Вимоги Москви до гетьмана України сприяти збільшенню кількості змішаних шлюбів між українцями та росіянами («Коломацькі статті»).
1689 р. — Заборона Києво-Печерській лаврі друкувати будь-які книжки без дозволу Московського патріарха.
1690 р. — «Анафема» Московського собору на «киевские новые книги» — книжки П. Могили, К. Ставровецького, І. Галятовського, Я. Барановича, А. Радивиловського, І. Славинецького та інших, писані тодішньою українською літературною мовою.
1693 р. — Заборона Московського патріарха привозити до Москви українські книжки.
1708 р., листопад — Зруйнування за наказом Петра І гетьманської столиці Батурина (з винятковою жорстокістю було замордовано всіх його мешканців — 6 тис. чоловіків, жінок і дітей, а місто дощенту зруйновано і спалено).
1709 р. — Указ Петра І про запровадження цензури при друкуванні українських книжок у Москві.
1720 р. — Указ Петра І про заборону друкування нових книжок українською мовою в Києво-Печерській та Чернігівській друкарнях, а старі книжки перед друкуванням було наказано привести у відповідність з російськими, «дабы... особливого наречия в оных не было».
1721 р. — Указ Петра І про цензурування українських книжок. Знищення Чернігівської друкарні.
1729 р. — Указ царя Петра II (внука Петра І), який зобов'язував переписати з української мови на російську всі державні постанови й розпорядження.
1755, 1766, 1769, 1775, 1786 рр. — Заборони Петербурзького синоду друкувати українські книжки.
1764 р. — Інструкція Катерини II князю О. В'яземському про посилення русифікації України, Смоленщини, Прибалтики та Фінляндії.
1764 р., 10 листопада — Указ Катерини II про ліквідацію в Україні гетьманського правління.
1769 р. — Указ синоду про вилучення в населення українських букварів та українських текстів з церковних книг.
1775 р., 3 серпня — Маніфест Катерини II «Об уничтожении Запорожской Сечи и причисления оной к Малороссийской губернии» та про закриття українських шкіл при полкових козацьких канцеляріях.
1783 р., 3 травня — Указ Катерини II про закріпачення селян у Лівобережній Україні.
1784 р. — Русифікація початкової освіти в Україні.
1786 р. — Заборона церковних відправ українською мовою, запровадження російської вимови церковнослов'янських текстів. Наказ про обов'язковість «чистого российского языка» в Київській академії.
1800 р. — Наказ Павла І про запровадження в Україні будівництва церков у московському синодальному стилі й заборона церковного будівництва в стилі козацького бароко.
1817 р. — Закриття Києво-Могилянської академії.
1817 р. — Запровадження викладання польською мовою в усіх початкових і вищих народних школах Галичини, яка входила в той час до Австро-Угорської імперії. 1831 p. — Скасування царським урядом Магдебурзького права (це поклало край неросійському судочинству, виборам урядовців та місцевій автономії в Україні).
1834 р. — Відкриття Київського імператорського університету з метою русифікації «Юго-Западного края».
1847 р., березень—квітень — Розгром «Товариства св. Кирила і Мефодія» у Києві, арешт його учасників і покарання ув'язненням та засланням у віддалені губернії Росії. Посилення переслідувань української мови, літератури та культури.
1847 р., 5 квітня — Арешт і безстрокове заслання Тараса Шевченка рядовим солдатом в окремий Оренбурзький корпус за резолюцією Миколи І «під найсуворіший нагляд, із забороною писати й малювати», що було рівнозначне ув'язненню (пробув там до 2 серпня 1857 р.).
1859 р. — Заміна австро-угорською владою української абетки латинською у Східній Галичині та на Буковині.
1862 р. — Закриття українських недільних і безплатних шкіл для дорослих.
1863 р., 18 липня — Циркуляр міністра внутрішніх справ Роси П. Валуєва про заборону друкування книг українською мовою в Російській імперії («Валуєвський циркуляр»).
1869, 1886 рр. — Укази царської адміністрації про доплати чиновникам «в десяти Юго-Западных губерниях лицам русского происхождения, исключая, однако, местных уроженцев», за успіхи в русифікації України.
1876 р., 18 травня — Таємний Емський указ Олександра II про заборону ввезення з-за кордону до імперії будь-яких українських книг і брошур, заборону українського театру й друкування українською мовою оригінальних творів художньої літератури, текстів українських пісень під нотами.
1881 р. — Циркуляр міністерства внутрішніх справ на роз'яснення Емського указу всім губернаторам Росії.
1881 р. — Заборона виголошення церковних проповідей українською мовою.
1883 р. — Заборона Київським генерал-губернатором Дрентельном театральних вистав українською мовою на підпорядкованих йому територіях (Київщина, Полтавщина, Чернігівщина, Волинь і Поділля). Ця заборона діяла протягом 10 років (до 1893 р.).
1888 р. — Указ Олександра III про заборону вживання української мови в офіційних установах і хрещення дітей українськими іменами.
1895 р. — Заборона українських книжок для дітей.
1899, 1903 рр. — Заборона української мови на Археологічному з'їзді в Києві та на відкритті пам'ятника І. Котляревському в Полтаві.
1907 р. — Закриття царським урядом української періодичної преси, конфіскація виданої в роки революції 1905—1907 рр. української літератури, репресії проти діячів української культури.
1908 р. — Указ сенату Російської імперії про «шкідливість» культурної та освітньої діяльності в Україні, «могущей вызвать последствия, угрожающие спокойствию и безопасности».
1910 р. — Циркуляр П. Столипіна про заборону створення «инородческих товариществ, в том числе украинских и еврейских, независимо от преследуемых ими целей».
1914 р., березень — Заборона царським режимом святкування 100-річчя від дня народження Т. Шевченка.
1914 р., вересень — Арешт і страта відступаючими австрійцями та угорцями сотень українців без слідства й суду за підозрою в проросійських симпатіях (30 тис. галичан і буковинців було інтерновано в концтаборах).1914 p. — Указ Миколи II про скасування української преси. Заборона в окупованих російською армією Галичині та на Буковині вживання української мови, друкування книг, газет і журналів українською мовою. Розгром товариства «Просвіта», зруйнування бібліотеки Наукового товариства імені Шевченка. Депортація багатьох тисяч свідомих українців до Сибіру.
1918 р., 7 січня — Наступ більшовицьких військ під проводом В. Антонова-Овсієнка на Лівобережжя й Південну Україну.
1918 р., 29 січня — Битва під Крутами між 4-тисячною більшовицькою армією М. Муравйова та 300 національно свідомими київськими студентами (всі юнаки загинули в нерівній борні).
1918 р., 11 листопада — Румунські війська захопили Чернівці, а згодом — і решту Північної Буковини.
1918 р., листопад — Польські війська окупували Лемківщину, Надсяння, Холмщину та Підляшшя.
1918 р., 21 листопада — Поляки захопили Львів.
1918 р., 28 листопада — Скликаний румунами «Генеральний конгрес Буковини» проголосив злуку Буковини з Румунією.
1918 р., початок грудня — Другий наступ більшовицьких військ на Україну.
1918 р., 18 грудня — Французько-грецький десант в Одесі.
1919 р., січень—березень — Війська Антанти захопили Південно-Західну Україну з м. Одесою, Миколаєвом, Херсоном.
1919 р., 15 січня — Чеські війська захопили Ужгород.
1919 р., 23—31 січня — Хотинське повстання проти румунської окупації Бессарабії.
1919 р., травень—червень — Окупація Східної і Південної України військами А. Денікіна.
1919 р., 31 серпня — Захоплення Києва денікінцями.
1919 р., жовтень — Армія А. Денікіна зайняла Правобережну Україну.
1919 р., 7 листопада — Початок третього наступу більшовиків на Україну (до середини лютого 1920 р. вони витиснули війська А. Денікіна з України).
1919 р., 16 грудня — Більшовики втретє захопили Київ.
1920 р., 20 січня — Скасування поляками Галицького Крайового Сейму та Крайового Виділу і поділ Галичини на 3 воєводства. Заборона української преси, підпорядкування шкільництва польському міністерству освіти.
1920 р., 26 травня — Контрнаступ більшовиків на Україну (12 червня вони зайняли Київ, у липні— серпні — майже всі українські землі, за винятком Галичини).
1921 р., серпень — Більшовики розгромили загони Н. Махна.
1921 р., 22 листопада — Розстріл більшовиками 359 полонених бійців армії УНР під проводом Ю. Тютюнника під м. Базар на Житомирщинні.
1921—1923 рр. — Голод у степових районах України, спричинений політикою «воєнного комунізму» та продовольчою розверсткою на селі, унаслідок якого загинуло до 1,5 млн. селян.
1924 р., 26 липня — Прийняття в Румунії закону, на підставі якого українців проголошено тими румунами, що «забули свою рідну мову». Посилена румунізація всіх видів шкільної освіти (завершена 1927 р.).1924 р., 31 липня — Заборона української мови в польських державних та самоуправних установах Західної України.
1926 р., 25 травня Вбивство С. Петлюри в Парижі.
1929 р., вересень — Арешт визначних діячів української науки, культури й УАПЦ за «належність» до вигаданих ОДПУ Спілки Визволення України (СВУ) та Спілки Української Молоді (СУМ).
1929—1930 рр. — Перша фаза колективізації й «розкуркулення» в Україні. Виселення сотень тисяч українських заможних селян до Сибіру та на Далекий Схід.
1930 р., 28—29 січня — Надзвичайний Церковний Собор у Києві ліквідував УАПЦ і Всеукраїнську Православну Церковну Раду (ВПЦР). Арешт митрополита М. Борецького та інших церковних діячів.
1930 р., 9 березня—19 квітня — Судовий процес у Харкові над 45-ма діячами української науки, літератури, культури, УАПЦ за належність до так званої «Спілки Визволення України» (СВУ).
1930 р., вересень—листопад — «Пацифікація» (жорстокі репресивні акції за наказом Ю. Пілсудського проти українського населення та провідних діячів українського політичного і культурного життя) в Галичині. Нищення українських культурних установ, кооперативів, масові арешти.
1931 р., лютий — Арешти колишніх діячів УНР (В. Голубович, П. Христюк, М. Шраг та ін.).
1931 р., лютий Депортація М. Грушевського до Москви.
1932 р., 23 квітня — Постанова ЦК ВКП(б) про ліквідацію літературних організацій і утворення єдиної Спілки письменників СРСР.
1932 р., 7 серпня — Ухвалення ЦК ВКП(б) і Раднаркомом СРСР закону «Про охорону соціалістичної
власності», який за «присвоєння» селянами навіть жмені колгоспного зерна карав розстрілом або концтабором.
1932 р., 23 грудня — Поляки стратили бойовиків ОУН В. Біласа і Д. Данилишина.
1933 р., 13 травня — Самогубство М. Хвильового як протест проти погрому більшовицьким керівництвом української культури.
1933 р., 7 липня — Самогубство М. Скрипника, доведеного до відчаю більшовицькою владою.
Кінець 1932 — весна 1933 року — Організація більшовицьким режимом штучного голодомору в Україні, унаслідок якого загинуло 8 млн. українських селян. Масове переселення росіян у вимерлі українські села.
1933 р. — Погром українців на Кубані.
1933 р., 22 листопада — Постанова ЦК КП(б)У про припинення українізації.
1934—1941 рр. — Знищення архітектурно-культурних пам'яток у різних містах України, арешт і страта 80% української інтелігенції.
1934 р., 18 червня — Створення польським урядом концентраційного табору в Березі-Картузькій, у якому перебувало значна кількість українських політичних діячів.
1934 р., 13—15 грудня — У зв'язку з убивством С. Кірова засудження до розстрілу діячів української культури, серед яких — письменники Г. Косинка, К. Буревій, Д. Фальківський, О. Близько, І. Крушельницький та ін.
1936 р., 13 січня — Варшавський процес над 12-ма членами ОУН, звинувачених у вбивстві Б. Пєрацького. Засудження керівників ОУН С. Бандери, М. Лебедя та М. Карпинця до смертної кари. 1936 р., квітень — Арешт і розстріл Ю. Коцюбинського як нібито керівника українського троцькістського центру.
1936 р., жовтень — 1938 р., листопад — Чергова чистка КП(б)У і масовий терор в Україні (так звана «єжовщина»).
1937 р., 19—20 квітня, 23 червня — Два політичні процеси румунського військового суду над українськими націоналістами на Буковині, яких було звинувачено в революційній діяльності та в заперечуванні законності румунської влади над українськими землями.
1937 р., 30 серпня - Самогубство голови уряду УРСР П. Любченка.
1937 р., друга половина — Ліквідація майже всього складу уряду УРСР і всього ЦК КП(б)У.
1937 р., листопад — Масовий розстріл ув'язнених на Соловках українських письменників та інших діячів української культури (до 20-річчя жовтневого перевороту).
1938 р. — Сталінська постанова «Про обов'язкове вивчення російської мови в національних республіках СРСР».
1938 р., 24 квітня — Впровадження російської мови як обов'язкової в усіх школах України.
1938 р., 23 травня — Вбивство Є. Коновальця більшовицьким агентом у Роттердамі.
1938 р. — Посилення русифікації України у зв'язку з рішеннями XIV з'їзду КП(б)У 13—18 червня.
1939 р. — Розгром польською владою української православної церкви на Холмщині (знищено 189 церков, а 149 було передано римо-католикам).
1939—1941 рр. — Широкомасштабні репресії органів ДКВС проти українців західних областей. Масові депортації українського населення у віддалені райони СРСР.
1941 р., січень «Процес 59» членів ОУН у Львові.
1941 р., 22 червня — Початок Великої Вітчизняної війни. Захоплення німцями Львова (30 червня), Галичини (липень), згодом — усієї України (19 вересня — Києва, 26 жовтня — Одеси, 24 жовтня — Харкова, у липні—серпні 1942 р. — Слобожанщини й Кубані). У ході війни на фронтах загинуло 8,8 млн. українців (загальні втрати України у Другій світовій війні становлять 17 млн. осіб), зруйновано 30 тис. сіл та 870 міст, знищено щонайменше 45% економіки.
1941 р., 12 липня — Арешт німецькими фашистами організаторів Українського Державного Правління у Львові на чолі з Я. Стецьком, а згодом — і С. Бандери (перебував у концтаборі до вересня 1944 р.).
1941 р., кінець липня — серпень — Знищення більшовиками під час відступу радянських військ до 15 тис. українських політичних в'язнів, що перебували у в'язницях Львова, Золочева, Дубна, Рівного, Луцька, Києва, Харкова та інших міст. Розстріл у Києві агентами НКВД групи видатних діячів української культури, серед яких — українська письменниця й громадська діячка Л. Старицька-Черняхівська, оперний співак М. Донець та ін. Депортація відомих українських діячів у віддалені райони СРСР, під час якої багато з них загинуло або були знищені НКВД (В. Свідзінський, І. Юхименко, А. Кримський, К. Студинський, П. Франко та ін.).
1941 р., 1 серпня — Включення німцями Галичини до Генеральної Губернії (дистрикт Галичина).
1941 р., 19 серпня — Передача Румунії української території між Дністром і Бугом (так звана «Трансністрія») на підставі німецько-румунського договору.
1941 р., 20 серпня — Створення Рейхскомісаріату України на чолі з Е. Кохом зі столицею в м. Рівному.1941 р., 30 серпня — Вбивство в Житомирі провідних членів ОУН О. Сеника та М. Сціборського.
1941 р., 15 вересня — Масовий арешт німецькими фашистами членів ОУН С. Бандери. Початок підпілля й активної боротьби ОУН проти німецько-фашистських окупантів.
1941 р., грудень — Арешт і розстріл (у лютому 1942 р.) в Києві німецькими фашистами групи українських націоналістів, у тому числі поетеси Олени Теліги.
1942 р., 13 лютого — Початок примусового вивезення українців («остарбайтерів») з центральних і східних областей на роботу до Німеччини (протягом 1941—1944 рр. було вивезено до 2,5 млн. осіб).
1942 р., 25 липня — Німецькі фашисти розстріляли в Києві крайового провідника ОУН С. Банд ери Д. Мирона-Орлика.
1942 р., 25 липня — Три військові угорські суди над приблизно 150 членами націоналістичного підпілля на Закапратті.
1944 р., червень — У німецькому концтаборі Шаксенгаузен закатовано українського письменника Олега Ольжича-Кандибу (сина О. Олеся).
1944—1955 рр. — Каральні акції органів НКВД СРСР проти українських сил опору, в процесі яких було вбито понад 150 тис. бійців УПА та ОУН, заарештовано понад 100 тис. і депортовано до Сибіру понад 200 тис. осіб із західних областей України.
1945 р., Ув'язнення українських греко-католицьких владик з митрополитом Й. Сліпим.
1946 р., 8—10 березня — Ліквідація греко-католицької церкви і підпорядкування її Російській православній церкві.
1946 р., березень — Закритий судовий процес у Києві над греко-католицькою церковною ієрархією на чолі з митрополитом Й. Сліпим.
1946 р., 24 серпня — Постанова пленуму ЦК КП(б)У «Про перекручення і помилки у висвітленні історії української літератури у «Нарисі історії української літератури», різка критика часописів «Вітчизна» і «Перець» (ця постанова була згодом підтверджена XVI з'їздом КП(б)У 25—26 січня 1949 р.).
1946—1949 рр. — Ліквідація російськими шовіністами українських культурних здобутків під час Другої світової війни («ждановщина»).
1947 р., З березня — Призначення Л. Кагановича першим секретарем ЦК КП(б)У і нова «чистка» серед українських культурних кадрів, звинувачених в «українському буржуазному націоналізмі».
1947 р., квітень—травень — Депортація лемків та українців з Холмщини до північної та західної Польщі (операція «Вісла»).
1949 р. — Чергова «чистка» в КП(б)У у зв'язку з рішеннями її XVI з'їзду 25—28 січня (за звинуваченням в українському націоналізмі від січня 1949 р. до вересня 1952 р. було виключено з партії 22 175 її членів).
1949 р., 28 серпня — Скасування уніатської греко-католицької церкви на Закарпатті на релігійному з'їзді в Мукачеві.
1950 р.,. 5 березня — У сутичці із загонами МВД біля м. Львова загинув головний командир УПА Т. Чупринка (Р. Шухевич).
1950 р., 28 квітня — Скасування унії на Пряшівщині (Чехословаччина).
1951 р., 2 липня — Погромні статті в московській газеті «Правда» проти «націоналістичних ухилів в українській літературі» (різка критика вірша В. Сосюри «Любіть Україну» та лібрето опери «Богдан Хмельницький» О. Корнійчука і В. Василевської).
1954 р., 23—26 березня — XVIII з'їзд КПУ схвалив набір юнаків і дівчат з України на Сибір і до Казахстану для освоєння цілинних і перелогових земель (протягом 1952—1956 рр. туди виїхало приблизно 100 тис. осіб).
1954 р., 7 липня — Таємна постанова ЦК КПРС про посилення антирелігійної пропаганди.
1957—1961 рр. — Посилені антирелігійні акції в УРСР, ліквідація приблизно половини церковно-релігійних установ (парафій, монастирів, семінарій).
1958 р., 12 листопада — Постанова Пленуму ЦК КПРС «Про зміцнення зв'язку школи з життям і про дальший розвиток народної освіти», на основі якої Верховна Рада УРСР ухвалила закон від 17 квітня 1959 р., спрямований на посилену русифікацію України (зокрема, про необов'язкове, а «за бажанням батьків» вивчення української мови в російських школах України).
1959 р., 15 жовтня — Убивство С. Бандери агентом КДБ Б. Сташинським.
1961 р., січень — Закритий суд у Львові над членами Української Робітничо-Селянської Спілки (Л. Лук'яненко, І. Кандиба, С. Вірун та ін.), які обстоювали право виходу УРСР зі складу СРСР. Засудження Л. Лук'яненка до смертної кари.
1961 р., жовтень — Прийняття нової програми КПРС її XXII з'їздом, яка проголошувала політику «злиття націй» і подальшу русифікацію союзних республік.
1962 р. — Судовий процес над 20 членами Львівського Українського Національного Комітету, чотирьох з яких було засуджено до розстрілу.
1963 р. — Підпорядкування національних Академій наук союзних республік московській Академії наук СРСР.
1964 р., 24 травня — Умисний підпал Державної Публічної Бібліотеки АН УРСР у Києві; протест громадськості (самвидавний матеріал «З приводу процесу над Погружальським»).
1965 р., серпень—вересень — Перша велика хвиля арештів українських діячів в Україні (Богдан і Михайло Горині, П. Заливаха, С. Караванський, В. Мороз, М. Осадчий, А. Шевчук та ін.).
1967 р., З серпня — Арешт В: Чорновола (був засуджений на 3 роки ув'язнення в таборах суворого режиму).
1968 р., 26 листопада, 14 грудня — Зумисні підпали у Видубицькому монастирі в Києві.
1969 р., червень — Лист українських політичних в'язнів (М. Гориня, І. Кандиби, Л. Лук'яненка) до Комісії охорони прав людини в ООН про отруювання політв'язнів.
1970 р., січень — Судовий процес проти І. Сокульського, М. Кульчицького В. Савченка — ініціаторів «Листа творчої молоді Дніпропетровська» проти русифікації.
1970 р., 28 листопада — Трагічна смерть (убивство) української художниці А. Горської у Василькові на Київщині.
1971 р., 22 травня — Виступ А. Лупиноса біля пам'ятника Т. Шевченкові в Києві і його арешт.
1971 р., 17 червня — Помер у таборі Дубровлагу український політичний в'язень М. Сорока.
1971 р., літо — Нищення могил Українських січових стрільців на Янівському цвинтарі у Львові.
1972 р., січень—травень — Друга велика хвиля арештів в Україні [В. Чорновіл, Є. Сверстюк, І. Світличний, І. Дзюба, М. Осадчий, В. Стус, І. Калинець, І. Стасів-Калинець, о. В. Романюк (згодом — патріарх Володимир УПЦ КП), Н. Світлична, Ю. Шухевич та ін.].
1972 р., травень — Усунення з посади першого секретаря ЦК КПУ П. Шелеста за український націоналізм; чистка керівних кадрів КПУ.1977 р., 5 лютого — Арешт членів Української Гельсінської групи (УГГ) М. Руденка й О. Тихого; суд над ними 23 червня — 1 липня і вирок М. Руденкові 7 років ув'язнення та 5 років заслання й О. Тихому відповідно 10 та 5 років.
1977 р., 4 квітня — Арешт членів УГГ М. Матусевича і М. Мариновича (засуджені 23—30 березня 1978 р. на 7 років ув'язнення в таборах суворого режиму і 5 років заслання).
1977 р., 12 грудня — Другий арешт Л. Лук'яненка в Чернігові (був засуджений у липні 1978 р. на 10 років ув'язнення і 5 років заслання).
1978 р., 11 листопада — Директива колегії Міністерства освіти УРСР «Удосконалювати вивчення російської мови в загальноосвітніх школах республіки» (посилення русифікації).
1979 р., березень—жовтень — Нові арешти українських діячів в Україні: О. Бердника (6 березня), Ю. Бадзя (23 квітня), Ю. Литвина (6 серпня), М. Горбаля (23 жовтня) та ін. (усі вони були засуджені до максимальних строків ув'язнення в таборах суворого режиму й заслання у віддалені райони Росії).
1979 р., 18 травня — Загадкове вбивство композитора В. Івасюка біля Львова.
1979 р., 29 травня — Ухвала Ташкентською конференцією нових русифікаторських заходів щодо неросійських народів СРСР.
1980 р., червень — Арешт засновника УГГ Оксани Мешко.
1981 р. — Арешт українських політичних діячів С. Набоки, Л. Мілявського, Л. Лохвицької.
1983 р. — Постанова ЦК КПРС про посилення вивчення російської мови в школах і виплату 16% надбавки до платні вчителям російської мови та літератури («Андроповський указ») та директива колегії
Міністерства освіти УРСР «Про додаткові заходи по удосконаленню вивчення російської мови в загальноосвітніх школах, педагогічних навчальних закладах, дошкільних і позашкільних установах республіки», спрямована на посилення русифікації.
1984 р. — Померли в таборах О. Тихий, Ю. Литвин, В. Марченко.
1985 р., 4 вересня — У концтаборі помер поет В. Стус.
1986 р., 26 квітня — Катастрофа на Чорнобильській атомній електростанції (побудованій за рішенням Москви всупереч протестам українських учених і широкої громадськості), яка призвела до тяжких наслідків, рівнозначних геноциду.
1989 р. — Постанова Пленуму ЦК КПРС про єдину офіційну загальнодержавну мову [російську] в СРСР.
1990 р., квітень — Постанова Верховної Ради СРСР про надання російській мові статусу офіційної мови в СРСР.
Прошу продолжить...
Сагайдачный
Польша …1618 г. она обратилась к нему с просьбой помочь королевичу Владиславу, двинувшемуся под Москву; С., с 20000 казаков, овладел Ливнами и Ельцем, разбил московские ополчения Пожарского и Волконского и вывел Владислава из затруднительного положения.
http://historik.ru/books/item/f00/s00/z0000010/st011.shtml
В 1659 году изменник Выговский с татарами нанес московским воеводам поражение под Конотопом.
http://gatchina3000.ru/great-soviet-encyclopedia/bse/007/886.htm
Гадячский договор 1658, «Гадячская уния», между украинским гетманом-изменником И. Выговским и польским правительством, заключён 6(16) сентября в г. Гадяче. Г. д. предусматривал передачу Украины Польше и восстановление власти польских феодалов.
http://gatchina3000.ru/great-soviet-encyclopedia/bse/110/316.htm
Тетеря, Моржковский, Мережковский Павел Иванович (умер около 1670), гетман Правобережной Украины в 1663—65, волынский шляхтич.
В 1658 участвовал в заключении так называемой Гадячской унии (см. Гадячский договор 1658). В 1663 стал гетманом Правобережной Украины. Присоединился к походу (1663—64) польского короля Яна Казимира за Днепр, результатом которого было опустошение Левобережной Украины.
http://gatchina3000.ru/great-soviet-encyclopedia/bse/001/657.htm
Брюховецкий Иван Мартынович
Стремясь сохранить свою власть, Б. стал на путь предательства; в феврале 1668 начал мятеж против России (с тем, чтобы отдать Украину под власть турецкого султана), но был убит восставшими казаками.
http://gatchina3000.ru/great-soviet-encyclopedia/bse/032/509.htm
Дорошенко Пётр Дорофеевич (1627, Чигирин, — 1698, с. Ярополча, ныне Ярополец Волоколамского района Московской области), гетман Правобережной Украины в 1665—76.
Д. перешёл в подданство турецкого султана. По договору 1669 с Д. Подолия переходила под власть Турции, Д. обязывался оказать ей помощь в установлении в этих областях турецкой власти
http://www.izvestia.ru/comment/article3113640/
Мазепа - предатель или герой?
Игорь Являнский, обозреватель "Известий"
вопрос о снятии анафемы с гетмана Мазепы. Он был ей предан в 1708 году за нарушение данной на Евангелии присяги на верность русскому царю. Украинская православная церковь самостоятельно отменить анафему Мазепе не может. Случаев посмертной отмены анафемы в ХIХ-ХХ веках не было.
http://gatchina3000.ru/brockhaus-and-efron-encyclopedic-dictionary/041/41152.htm
Запорожская Сечь
В 1701 г. в Сечи решено было заключить союз с Крымом и воевать Московское государство, план этот не был приведен в исполнение только вследствие отказа хана. Когда совершилась измена Мазепы, кошевым в Сечи был Костя Гордеенко, Гордеенко в м. Будищах передался Карлу XII, с 8000 войска и всею почти старшиной.
26 мая 1709 г. Петр издал манифест, объявлявший об уничтожении Сечи и предписывавший впредь запорожцев в русские границы не пускать, за исключением тех, которые придут поодиночке с повинной, без оружия; таких дозволялось селить в Малой России в качестве обыкновенных поселян.
Запорожье было еще необходимо до той поры, пока опасным представлялось для России Крымское ханство. После полного разгрома последнего в войну 1769-74 гг. этой необходимости более не существовало, и участь Сечи была решена ее столкновениями с генерал-губернатором вновь образованной Новороссийской губ., Потемкиным. По представлению последнего ему поручено было имп. Екатериной уничтожить Сечь.
http://dic.academic.ru/dic.nsf/sie/12702/ОРЛИК
ОРЛИК
Филипп (1672-1742) - укр. казацкий старшина, приверженец И. С. Мазепы. Подписанные О. "статьи" (договор) признавали вечный протекторат Швеции над Украиной.
http://gatchina3000.ru/great-soviet-encyclopedia/bse/120/548.htm
Центральная рада,
1918 Ц. р. 27 января (9 февраля) заключила предательский Брест-Литовский договор с австро-германским блоком, и 1 марта вернулась в Киев вместе с австро-германскими войсками, которые в феврале— апреле оккупировали почти всю Украину.
http://gatchina3000.ru/great-soviet-encyclopedia/bse/010/012.htm
Гетманщина
Контрреволюционная помещичье-буржуазная диктатура в 1918 на Украине ставленника германских оккупантов бывшего царского генерала, крупного помещика П. П. Скоропадского.
http://gatchina3000.ru/great-soviet-encyclopedia/bse/088/641.htm
Петлюровщина, , буржуазное националистическое движение на Украине во время Гражданской войны 1918—20, названное именем одного из его главарей — С. В. Петлюры.
Бежавшая из Киева Центральная рада 27.1(9.2) 1918 заключила в Брест-Литовский договор, по которому австро-германские войска в феврале 1918 оккупировали почти всю Украину.
В начале 1919 Директория заключила с Францией договор, по которому она признавала французский протекторат над УНР. 16 января 1919 УНР объявила войну Советской России.
... Получив помощь от боярской Румынии, передавшей Директории интернированной весной 1919 так называемый «запорожский корпус» (перешедший под ударами Красной Армии на румынскую территорию), петлюровцы перешли в наступление и захватили Киев
21 апреля 1920 Петлюра заключил договор с Польшей, которая признала «независимость» Украины за уступку Польше Восточной Галиции, Западной Волыни и части Полесья. Когда 25 апреля 1920 белополяки начали наступление на украинские земли, вместе с ними шли и петлюровские отряды
в ноябре 1920 Красная Армия разгромила и петлюровцев. В 1921—22 на Украине ещё действовали петлюровские банды, но к концу 1922 они были ликвидированы.
http://gatchina3000.ru/great-soviet-encyclopedia/bse/074/553.htm
Махно Нестор Иванович Трижды вступал в соглашение с Советской властью и трижды нарушал его и поднимал мятеж. В 1921 отряды М. окончательно превратились в банды грабителей и насильников. 26 августа 1921 бежал в Румынию, в 1922 переехал в Польшу, а в 1923 — во Францию, где работал сапожником и типографским рабочим. Написал 2 тома воспоминаний, проникнутых враждой к Советской власти.
http://pravgos.narod.ru/nurnberg/doc/urkowsky_doc.htm
ПРЕСТУПЛЕНИЯ ФАШИЗМА И СОВРЕМЕННЫЕ НАЦИОНАЛИСТИЧЕСКИЕ КОНЦЕПЦИИ В СВЕТЕ ПРИНЦИПОВ НЮРНБЕРГА
"Акта провозглашения Украинской Державы", зачитанного Я. Стецько во Львове 30 июня 1941 г. на собрании националистов и представителей германских оккупационных войск. … в Акте есть третий пункт, который гласил: "Вновь образуемая Украинская держава будет тесно сотрудничать с национал-социалистической великой Германией, под водительством своего вождя Адольфа Гитлера ..
http://www.lenta.ru/articles/2006/02/08/division/
Слишком старые эсэсовцы
Лондон возобновляет преследование бывших бойцов украинской дивизии "Галичина"
Созданное весной 1943 года как полицейская часть, подчиненная непосредственно СС,. …о решении Нюрнбергского процесса, который осудил деятельность СС как преступление против человечества, тоже забывать не следует.
http://www.cripo.com.ua/?sect_id=8&aid=4958
КАК УНА-УНСО ЗАРАБАТЫВАЛА ДЕНЬГИ
http://gska2.rada.gov.ua/pls/zweb_n/webproc34?id=&pf3511=33873&pf35401=131916
Тимчасова слідча комісія Верховної Ради України з питань з’ясування обставин та встановлення фактів поставки до Грузії української військової техніки з порушенням законодавства України та норм міжнародного права
І все, що написали про Україну - це погляд російського імперіаліста на українську історію і її поневолення та загарбання Росією...
НАТО было , есть и всегда будет нашим заклятым врагом ! А на врага принято смотреть через перекрестие прицела ! А не пускать в свой дом !!
Тіпа: Оп-па ! Ой а ето же тіпа не інастраннийє. А які ж ?
Війська є свої і чужі. Братська буває тільки ГЕС.
Бублики Кагановича
Навіть якби Путін сказав, що за військово-морську базу в Севастополі Україна отримуватиме безкоштовний газ, національно спрямований державник мав був би сказати: ні.
Польська база в Україні – будь ласка, американська – тим більше, японська – ласкаво просимо! А російська – ні. Ні – за жодного політичного режиму в Росії, хай би він був хоч сто разів демократичний. Тому що є лише одна країна в Усесвіті, зближення з якою для України загрожує самому її існуванню. Це – Росія.
Українство може вижити тільки на поважній відстані від російства. Трагедія в тому, що відстань, мабуть, ще довго не буде достатньою і ніколи – цілком безпечною. Ось чому можна сміливо, не боячись звинувачень у екстремізмі, проголошувати курс: геть від Москви й ні всьому російському в українських кордонах! На сто відсотків це все одно не вийде, але й десять – були б великим успіхом.
Так радянська Москва чинила із сільським господарством. Від колгоспу вимагали 30 центнерів зерна з гектара, сподіваючись одержати 15 і точно знаючи, що коли зажадати 20, то не отримаєш і десяти. Ключ до політики самозбереження міститься і в толстовському образі: переправляючись через швидку річку, прямуй вище від того місця, куди вирішив пристати, – інакше знесе. Частково так, підкоряючись інстинктові всіх революцій, діяла «помаранчева» стихія у 2004 році. Можна стрясати повітря словесами про те, що мітила вона недостатньо високо і що тепер країну зносить дуже далеко від місця, де б їй належало бути, але що ми знаємо про те, де чому належить бути! Національні почуття, національна свідомість, національна мета – це все, звичайно, матерії високі. Особливо – національні цілі. Вершина виблискує десь у захмар’ї. Корисно, проте, мати на увазі, що шлях туди... Тернистий – то саме собою. Значно важливіше пам`ятати, що він набагато більш прозаїчний, ніж думає захоплене юнацтво й до гробу юні «добродії» з сивими вусами кобзарів. Без сльозливості, надриву, пафосу, без того, щоб писати Батьківщину з великої літери, називати її матір`ю, ненькою або, як деякі великі росіяни – дружиною («Русь моя, жена моя!») – без цього, зрозуміло, нікуди. Без цього не обійтися хоч би тому, що були, є і будуть люди, яких тягне на все таке, яким просто не дається слівце в простоті. Але політик у кожному з нас має знати: найвищі національні цілі досягаються тим швидше й надійніше, чим простіші, прозаїчніші, грубіші засоби, що використовуються на шляху до них.
Про це каже не тільки світовий досвід. Що може бути простішим, грубішим ві засобів і способів, якими проводив українізацію колишній швець з-під Києва Лазар Мойсейович Каганович, який став більшовицьким начальником України? Він мав у розпорядженні три роки, а досягнення помітні досі. (У Москві я жив із ним в одному будинку. Йому було за 80, він був давно в опалі, сам ходив по продукти, лаявся з продавщицями, у квартирі розвів тарганів, про що говорилося на зборах мешканців. Моя теща-демократка, бувало, дразнила свого чоловіка-сталініста: «Знову бачила твого Кагановича. Сидить на лавці, бублики жере, крихтами обсипаний».)
Не забудемо й те, з чого свого часу починався інтерес української обрусілої старшини до національної історії і національного духу, інтерес, без якого не було б нинішньої України: зі шкурницького бажання довести свої права на привілеї вищого стану. І без утоми повторюватимемо собі: ніщо так легко не навіюється, як гаряче національне почуття. Це всього лише питання шкільної політики, як мимохіть відзначив німець-філософ, кинувши одного разу погляд на Югославію.
Анатолій Стріляний, “Коментарі”