РУС
4496 посетителей онлайн
ЮЖД запустит скоростной поезд Харьков-Москва
В следующем году будет запущен первый скоростной международный поезд сообщением Харьков – Москва.
Как передает УНИАН, об этом сегодня на заседании организационного комитета по подготовке и проведению в Харькове финальной части чемпионата Европы 2012 года по футболу сказал начальник уставного территориально-отраслевого объединения «Южная железная дорога» Виктор Остапчук.Он выразил уверенность, что в Харьков на матчи финальной части Евро-2012 приедут граждане Российской Федерации, и поэтому Южная железная дорога должна наладить перемещение иностранных граждан по территории Украины современными видами транспорта.
«Мы на 100% уверены, что к нам приедут россияне, и мы уже сегодня с Российской Федерацией, с РЖД решаем, что первый скоростной международный поезд будет Харьков – Москва. Для этого мы уже в этом году начали работу, и я думаю, что по новому графику, летнему, в следующем году этот поезд пойдет», - сказал Остапчук.
Он также напомнил, что Южная железная дорога для удобства пассажиров реконструирует станции Казачья Лопань и Тополя, а также все платформы на участке от Харькова до Казачьей Лопани, с установкой на каждой системы навигации, которая будет показывать в режиме реального времени местонахождение поездов.
Кроме того, по словам В.ОСТАПЧУКА, в этом году ЮЖД планирует закупить 2 скоростных поезда двойного питания, которые свяжут Харьков с Полтавой и Киевом.
В ходе визита канцлера Германии Ангелы Меркель в Екатеринбург ожидается подписание контракта между РЖД и концерном Siemens AG на поставку вагонов.
Сумма соглашения составит 2,2 млрд евро. Об этом сообщает «Интерфакс» со ссылкой на Bloomberg.
Как заявили в РИА «Новости» российском представительстве концерна Siemens, речь идет о поставке 240 электропоездов Desiro.
Ожидается, что первый поезд Desiro, который в России будет иметь название «Ласточка», будет поставлен в конце 2011 года.
Для производства электропоездов Desiro в РФ РЖД, Siemens и «Аэроэкспресс» организуют совместное предприятие по производству электропоездов нового поколения. В настоящее время в качестве вариантов рассматриваются пять площадок на территории России. Частичную локализацию планируется начать в 2012 году. К 2017 году стороны ожидают 80-процентой локализации этого поезда.
а то не всех ************ джугашвили успел вывезти в тайгу, окопались сссуки во всяких там"городах рускай славы"....
ВИ НАЙШЛИ ЧАС ДЛЯ МЕНЕ? ВЕЛЬМИ ВДЯЧНИЙ!!
ПАНЕ ПУТІН ! ВЕЛИКЕ ПРОХАННЯ НАГНУТИ МАЦКАЛІВ ТАК ШОБ ВОНИ ВСІ ОДНОЧАСНО ГОЛОСНО ПУКНУЛИ- ЗАПАСИ ГАЗА ЗБІЛЬШАТЬСЯ І ІХ МОНА ПРОДАТИ УКРАЇНІ!!
ПАНЕ ПУТІН! ЗВЕРНІТЬ РАСЕЮ В БАРАНІЙ РОГ! І ЗІГРАЙТЕ НА ЦЬОМУ РОЗІ -
ЩЕ НЕ ВМЕРЛА УКРАЇНА!
З БЕЗМЕЖНОЮ ЩИРОЮ ПОВАГОЮ ВАШ ТАЙНИЙ СИМПАТИЗАНТ ЯЗВА.
як пришле патрон відповідь-дай знати на форумі...
і розтопиться Льодовитий океан
а Західно-Сибірська низовина стане морем,
от тоді буде гавкіт шалений по московії,
і ніякі поїзди ані кораблі ЧФ їх не врятують
НАШ ПАРОВОЗ
В ДЕРЬМО ЛЕТИТ!!
ТАТУ! ТАТУ!
ЩО СИНКУ?
МАЦКАЛІ В КОСМОС ПОЛЕТІЛИ!!
ШО? ВСІ?
НІ ТІЛЬКИ ОЛДИН.
ТЮ А Я ДУМАВ
привіт!!
ДЛЯ МЕНЕ ТИ ДЕБІЛ!! ЩЕЙ І ЯКИЙ - ТРЕТІЙ СОРТ-НЕ БРАК..
ДЛЯ 666-ЧИСЛО ЗВЕРЯ:
ГНОЮ В МЕНЕ НЕМАЄ І ТОБІ ТОГО Ж!!
ЯК КАЖУТЬ КАЦАПИ-КАКОЙ ПРЕВЕД-ТАКОЙ АТВЕД!
ВИ Ж УРОДИ АЖ ТАЩИТИСЯ ВІД НАШИХ ПРОБЛЕМ ТАКА ВАМ І АТВЕД!!
ЧОМУ ПІСЛЯ РОЗПАДУ СССР НІ ОДНА РЕСПУБЛІКА НЕ ЗАХОТІЛА ЗАЛИШИТИСЯ З КАЦАПАМИ??
Возьми опять мой...
Из Мацувы на скоростной эелектричке?
Даже не смотря на препоны которые расставляет типо-президент...
"Я рад видеть жертвы Гололодмора" (с) Виктор Ющенко
«Страна по миллиметру каждый день поднимается с колен». (с) Виктор Ющенко
Собираешь его высказывания?
Тут я тебе не собеседник...
Я верю, что украинская политика когда-то будет чистой и честной. (с) Юля Тимошенко
Власть будет сильной и непродажной. (с) Юля Тимошенко
Я верю и знаю, что Украина будет такой, как вы ее лелеяли в мечтах - европейской и красивой(с) Юля Тимошенко
«Мы, как всегда, готовимся к пессимистичным вариантам, но ожидаем все-таки оздоровления экономики» (с) Юля Тимошенко
«Просто верьте в Украину. Украина - сильная!» (с) Юля Тимошенко
Запануєм і ми, браття, у своїй сторонці. Марш жизнерадостных идиотав.
Опять не ко мне...
ЗООПАРК ДАЛЕКО...
В ПИТЕРЕ
Я ВИЖУ ЧТО ЭТО ТЫ ДЕВОЧКО ПРИЕХАЛА ОБСЛЕДОВАТЬ МУСОРНЫЕ БАКИ...
НА СКОРОСТНОЙ ЭЛЕКТРИЧКЕ...
Галичанин народжу є ться для того, щоб: у три роки пасти гуси; у
шiсть - свинi, кози, велику рогату худобу i почати курити; у
дванадцять навчитися читати i щипати за майтелеси сусiдську
Марину; у шiстнадцять - вiдбути школу досконалим пияком i
будзиганом; у вiсiмнадцять побувати у вiйську комiрником при
шкарпетках i комiсуватися при пропажi зi складу останнiх; у
двадцять - побратися з тою самою Мариною i в першу ж шлюбну
нiч скочити в гречку з її неповнолiтньою сестрою; у двадцять
п'ять - доробитися до трьох дiтей вiд власно ї жiнки i
вiсiмнадцяти вiд чужих; у тридцять п'ять - заправляти краватку з
мікімаусами у споднi i сякатися без хустинки на мешти; у сорок
п'ять - видати дочку замiж i на весiллi натовкти писок сватовi; у
п'ятдесят п'ять - завести козу i вчити о нукiв спiвати
повстанських пiсень; у шiстдесят, коли коза побігає сама-
доробитися до бригадира й вiдсидiти рiк за крадiж чотирьох
зимніх шапок; у шiстдесят п'ять - вiдчути себе захисником
батькiвщини i, пошивши однострiй невiдомо ї армi ї, марширувати
на всi свята з фаною перед сiльрадою; у сiмдесят - стати членом
церковно ї десятки; у сiмдесят п'ять - спочити в Бозi, клянучи
москалiв i сусiда, чи ї кури все життя порпали йому город...
Галичанка народжу є ться для того, щоб: у три роки пасти
курчата; у шiсть-сiм навчитися до ї ти корову Марiанну i
длубатися пальцем у носi; у дванадцять - вишити свою першу
подушку; у вiсiмнадцять - закiнчити школу iз твердим
переконанням, що найбiльшим скарбом у цьому свiтi є її цнота; у
двадцять - спекти свiй перший цвiбак; у двадцять один, -
переживши трагiчну любов, вийти замiж за Гриця з першо ї
бригади Смершу i на другий же день пiсля весiлля вперше дiстати
в писок за те, що не була незайманкою; у двадцять три –
народити першу дитину, а вже потім зрозумiти, що пов'язала свою
долю з чоловіком -пияком, iдiотом,злочинцем або мадяром; у
двадцять чотири - народити близнюкiв i рiзко набрати вагу до
одного-двох центнерiв; у тридцять п'ять - вступити до лав Союзу
У кра ї нок i вперше вiдвiдати знахарку, щоб та наслала якогось
дiдька на Гриця, бо п' є; у сорок - вчити доньку вишивати i
народити ще одну дитину, будучи свято переконаною, що дiтей
бузьки приносять; у сорок два - вставити першi золотi зуби; у
п'ятдесят - переконати дочок, що всi мужчини звiрi, яких треба
тримати за г ратами; у шiстдесят - вишити першу хоругву до
церкви; у шiстдесят п'ять - поховати чоловiка i так за ним
голосити, нiби вiн був ангел небесний; у сiмдесят - бавити внукiв i
вчити ї х хреститися; у сiмдесят п'ять - з' ї здити нарештi до
родини в Угорщину і зрозуміти, що Золтан то було ім’я а не
прізвище,а притягнувши звiдтамти старi лахи i ревматизм - тихо
згаснути на самотi, усвiдомивши, що все на цьому свiтi гiмна
варте, крiм здоров'я...
Правдивий галичанин колекцiонує предмети, як i давно вже
втратили своє ужиткове значення.Його пивниця, комiрки,
балкон, клуня та курник напханi рiзноманiтними дiрявими
баняками, в i драми, порожн i ми пляшками, старими прасками,i
ржавими ланцюгами в i д ровер i в, банками i з засохлою фарбою
та лахами, що залишилися в кабінеті з часів Першої світової. Але
надiя все це колись застосувати тiшить добре галицьке серце
збирання аж до само ї смертi.
Любов до церкви в галичан така сильна, що, якби можна було б,
то кожен мав би на сво є му городi власну. Так само з
цвинтарями та святими мiсцями.Заповiтна мрiя галичанина -
мати родинний склеп пiд вiкнами. У гiршому випадку - на
Личакiвському цвинтарi у Львовi.
Схиляння тіла галичан перед цитатами теж загальновiдоме.
Сьогоднi особливо популярнi Шевченковi "Обнiмiтеся, брати мо
ї", "Кохайтеся, чорнобривi, та не з москалями...". Кобзарева
постать ма є такий великий авторитет у галичан, що вони iз
задоволенням приписують йо му й чужi висловлювання, як-от
Франкове "Лупайте сю скалу" та Шопенгауерове "Хто ясно
мислить, той ясно формулю є".
Заповiт галичанин склада є за три хвилини перед самою смертю i
не випуска є його з рук, поки вони не захолонуть. Виливши в
баняк молоко, галичанин обов'язково сполосне пляшку водою i
виллє в молоко. Пiднiмаючись сходами до свого помешкання,
галичанин обов'язково повитира є ноги бiля кожного сусiдського
килимка, залишивши недоторканим власний. Дружину галичанин
обирає, орiєнтуючись на вигляд майбутньої тещi: має бути
фiзично здорова i фанатично вiддана.
Правдивий галичанин
цiлодобово палить газ на кухнi, економлячи на сiрниках, i щоб у
москалiв менше газу залишилось...
На забавi галичанина треба довго вмовляти, щоб вiн сказав тост.
Коли ж вдасться його переконати, то виходить приблизно таке:
"Шо би я мав сказати з того приводу? Бисьте щасливо сiли на
потяг i до ї хали до того мiсцi, де на Вас чекают, най Вас приймут
за рiдного i не виженут ь на шостий день гостини. I щоб лежати
Вам цiхутко в земл і i не гнити, як американцi, бо ї дят всяку хiмiю. I най Вам здохне тота коза францувата, що об' ї ла нашу грушку
пiд самий корiнь. Многая i благая лiта!"
Улюблений образ галичанина - як вiн лежить у трунi, вбраний у
шлюбний костюм і шкiльнi мешти, серед квiтiв i заплакано ї
родини. Коли його виноситимуть на цвинтар,то проходячи повз
нього ма є вдарити грiм, зблиснути блискавка i втрафити в
сусiдську хату і щасливо її спалити разом зi всi є ю господаркою й
осоружними курми, що порпалися на його городi немитими
пазурями i цим завдавали йому, небiжчиковi, невимовних
душевних мук.
Кожен порядний галичанин ма є родину в Канадi або Америцi. Хто
не ма є, тому нiколи не бути депутатом, мером або вiйтом. Йому
свiтить лиш кар' є ра „ священика”. Раз на рiк з-за океану на
галицькi терени прибува є до родини одна п ачка з добре-таки
зужитими двадцять лiт тому речами, серед яких неодмiнно є
корейськi квiтчастi хустки, капи на двоспальне лiжко i пакуночок
iз протизаплiдними пiгулками для дев'яностолiтньо ї т і т к и
Паранi. Саме цi дарунки долi стають надовго, часами навiки
яблуками розбрату для дружнiх галицьких та
галицько-волинських родин. За кожну запрану спiдню сорочку чи
краватку iз замацьканим вузлом галичани так сваряться i так
гнiваються, що лиш землетрус, буревiй, всесвiтнiй потоп i
захоплення москалями наших спиртзаводiв можуть ї х на якийсь
час об' є днати. Або при ї зд кохано ї цьотки з Канади...
Правдивий галичанин ма є чарiвну звичку носити з собою двi
пачки цигарок: лiпших - для себе, а гiрших - для всiх решти.
Економлячи на власних сiрниках, вiн припалю є цигарку вiд вогню
на плитi, через що брови та чуб у нього частенько обпаленi.
Цигарку галичанин викурю є доти, поки не почне шкварчати
фiльтр i жар не обпiкатиме пальцi. У хатi кожного
галичанина-курця є заповiтна скринька, в якiй на чорний день
зберiгаються "цюки" (недопалки тобто). У лиху годину власник
цього скарбу обклею є ї х папером iз патрiотичного видання i
хатою лине важкий сморiд горiлого.Справжнiм нацiональним
спортом наших землякiв стало стрiляння цигарок у близьких i
далеких сусідів. Власнi цигарки галичанин курить тiльки вдома та
наодинцi.
Художнi вподобання галичанина вже столiття, як сформованi й
незмiннi. Крiм релiгiйних образiв-портретiв Шевченка,Франка
галицьку оселю найчастiше прикраша є картина в ядучих барвах,
на якiй зображений червонопикий гуцул, що сповiща є трембiтою
на весь свiт, що вiн ще живий i вiвцi т е ж. Сей шедевр надбано за
фляшку самогонки в сусiда, чий син по блату вчиться у Львовi й
часами бавиться мальовидом, мріючи стати як батько –
театралом.Тiшить око i душу галичанина й художн є вiдтворення
валки чумаків з волами на тлi жовтого поля та синього неба та
портрет якоїсь єгипетської цариці.Поряд iз цими шедеврами
серед широкого галицького загалу побутують й "автобуснi"
розмальовки. Вони зазвичай розмiщенi на лобовому склi
мiжмiських автобусiв для траурних процесій,i схожi одна на одну,
наче близнючки. Сюжет "полотен" - канонiчний: розпухлий вiд
пасажирiв автобус мчить гiрською дорогою, обiч яко ї йому вслiд
вишитою хусткою маха є замрiяна гуцулка. Десь неподалiк пасе
отару її чоловiк- мадяр. Вiвцi, судячи з вигляду,мутанти - дуже
схожi на вiвчарок у перуках.
Галицька впертiсть така ж, як i скупiсть. Якщо галичанин щось
бере до голови або, боронь вас, Боже, до серця, - нема є жодно ї
ради на те i можливостi змiнити його децизiю.Наприклад, у якiйсь
газеті наш земляк може прочитати про те, що в Афiнах при
розкопках на Акрополi було знайдено укра ї нський паспорт на
прiзвище Гомер і з кольоровою знимкою слiпого та глухого поет а,
то жодна у цiлiм свiтi людина не зможе переконати його в
неправдивостi цього факту. Вiн уперто буде твердити, що
"Незрячий або глухий- то є перший укра ї нський народний поет,
але другий пiсля Кобзаря генiй".
Цiкавою властивiстю галицько ї ментальностi є незбориме
бажання галичанина захопити якомога бiльше землi... на
цвинтарi. Таке враження, що наш автентичний земляк прагне
якомога швидше побачити на кладовищi всю свою родину i ще
двi-три родини сусiдiв, якi обов'язково мають бути похованi
навколо його гробiвця раніше. Мало того, вiдхоплена у сусiднiх
небiжчикiв землиця загороджу є ться металевим парканчиком,
прикрашеним гострими списами арматури або важкими
морськими ланцюгами. Цю "потойбiчну" територiю галичанин
оберiгає, як зiницю ока, i горе тому, хто ступить на неї
нечищеним мештом або босонiжком. Галичанин дуже любить,
щоб його особиста власнiсть вiдрiзнялася вiд iнших. Через це
галицькими мiстечками частенько дибають схожi на iнвалiдiв
кури, гуси, корови i конi, поцяцькованi або завізовані йодом i
зеленкою,наче вони щойно втекли з районного шпиталю.
Одяг галичанин обов'язково купує на вирiст. Навiть якщо йому 87
рокiв i вiн давно вже оглух, а бачить ще гiрше. Взуття купується
також на 2-3 розмiри бiльше - а раптом нога розтопчеться! Щоб
зручно носити завеликi мешти, галичанин напихає в шпiци 3-4
зiжмаканi журнали. Якщо ж йому ласкава доля пiдкине задешево
пару замалу, то в i дбудеться цiкавий ритуал розношування:
спочатку мешти залишають на день у повнi й ваннi гарячої води;
потiм галичанин надягає товс i вовня i шкарпетки, а вже на них
– мокрісiнькi мешти.I ходить у них двi доби без перерви на сон.
Аж тодi вони готовi до вживання за призначенням.
З невiдомих причин чужi дiти для автохтонного галичанина
чомусь завжди лiпшi, нiж власнi. Своє- це на вiки вiчнi "матолки",
"штурпаки" i "тумани вiсiмнайцятi". У зв'язку з цим кожному
галичанину потiм усеньке життя доводиться докладати
неймовiрних зусиль, щоб довести протилежне i собi, i людям i
батькам, якi до само ї смертi не вiритимуть в успiх власних чад. У
такий спосiб змалечку галичаниновi прищеплюється стiйкий ген
упертостi,наполегливостi та стійка ідея посісти якусь посаду.
Мабуть тому найбiльш продуктивними галичани стають у перiод
утискiв, наруги та плюндрувань ї з боку певних обставин. У
мирний час благоденствiя галичанин зазвичай безпечний i
байдужий.
Давно треба у галицькiй столицi - у Львовi - встановити пам'ятник
маленькій підсмаженій шкварочці. Сей правiчний продукт для
кожного правовiрного галичанина є джерелом життя та символом
добробуту. Шкварок галичанин споживає стiльки, що пересiчний
європеєць вiд таких канцерогенних i ракотворчих доз давно б
годував хробакiв на Пер-Лашез або на островi святої Єлени.
Здається, лише до чаю i пампушкiв з повидлом галичанин не
додає шкварок. Усi решта страв багатющої галицької кухнi
населяються животворними шкварками. I в горi, i в печалi, i
особливо в радостi поруч iз галичанином кроку є його життям
рожева, хрумка, чималенька шкварочка!
Готуючись до вiзиту в гостi або на день народження до сусіда
або на весiлля чи чиїсь уродини, галичанин завжди
немилосердно нервується i кривиться. Причина криється в
необхiдностi дарувати презенти або подарунки. Нi, галичанину
рука б всохла i язик вiдпав, якби вiн вiдмовився вiд чийогось
подаруночка. Але дарувати комусь... Щоб запобiгти цьому,
галичанин вiд самого ранку аж до умовленого часу вiзиту
перевертає вверх ногами помешкання тещi та братiв, щоб
розжитися якимсь непотребом. Це може бути непрочитана
книжка про життя аборигенiв з Росії, зацвiлий рушник і з вишитим
портретом Iвана Мiчурiна або дерев'яний беркут без одного
крила. Подарунок ретельно вимивається, обтраскується
дезодорантом й ретельно обгортається целофаном з уживаного
букета квiтiв, який було подаровано йому місяць тому. При
врученнi галичанин набира є урочистого вигляду, випина є груди
з вишитою краваткою i пiвгодини розхвалю є принади та переваги
власного пiдношення. А вже вдома мало не до самого ранку
побивається за втраченою рiччю.І лише безперестанна робота
може втішити його в цей час!
Ментальнiсть та тисячолiтнiй гуцульський побут на галицьких
теренах надiлили галичанина фантастичною здатнiстю не
визнавати власних помилок, але ретельно фiксувати чужi,
зазвичай повторюючи їх. Iсторiя ще не знала випадку, щоб хтось
почув вiд правдивого галичанина фразу: "Вибачте, я не мав рацiї". Якщо ж хтось вiдважний зможе її вимовити, - смiливо берiться
обмiрювати погруддя на пам'ятник, бо довго цей унiкум на наших
теренах не проживе.
При поясненнi будь-якого нещастя, що трапилося з ним,
галичанин назве тисячi причин, крiм однiєї – власного
соціального статусу або нетямущостi. Через це галичани
виглядають дуже впевненими в життi та працi. Причини, якi
призводять до галицьких нещасть i клопотiв, також є давно
усталеними та вiдомими. Серед них найчастiше називають:
негоду, москалiв, полякiв, американських шпіонив, сусiда, криву
Теклю, що наворожила, вроки,важке дитинство, поговiр, владу i
Бога. Сприятливими факторами галичанин вважає : власний
розум, власну працелюбнiсть, власну силу i вдачу, щасливий збiг
обставин, який дозволив йому народитися, американських
шпійонив.
Галичанин любить скаржитися. Робить це iз задоволенням та
смаком. Часом видається, що в тому пеклi, в якому мешкає, за
його словами, може вижити тiльки Шварценеггер чи Ван Дамм і з
фiльму. I, що цiкаво, саме цьому конкретному скаржнику доля
всипала пекельну сумiш селiтри i перцю просто в задницю,а
решта оточуючих незаслужено ощасливила добробутом та
щастям розпиття горілки з сусідом.Одне з найулюбленiших
риторичних запитань галичанина: "I за що менi така кара
небесна?". При цьому, важко нарiкаючи на долю, галичанин
нiколи не втрача є оптимiзму.
... obssite.narod.ru/humor/humor_1.html
Галичанин народжу є ться для того, щоб: у три роки пасти гуси; у
шiсть - свинi, кози, велику рогату худобу i почати курити; у
дванадцять навчитися читати i щипати за майтелеси сусiдську
Марину; у шiстнадцять - вiдбути школу досконалим пияком i
будзиганом; у вiсiмнадцять побувати у вiйську комiрником при
шкарпетках i комiсуватися при пропажi зi складу останнiх; у
двадцять - побратися з тою самою Мариною i в першу ж шлюбну
нiч скочити в гречку з її неповнолiтньою сестрою; у двадцять
п'ять - доробитися до трьох дiтей вiд власно ї жiнки i
вiсiмнадцяти вiд чужих; у тридцять п'ять - заправляти краватку з
мікімаусами у споднi i сякатися без хустинки на мешти; у сорок
п'ять - видати дочку замiж i на весiллi натовкти писок сватовi; у
п'ятдесят п'ять - завести козу i вчити о нукiв спiвати
повстанських пiсень; у шiстдесят, коли коза побігає сама-
доробитися до бригадира й вiдсидiти рiк за крадiж чотирьох
зимніх шапок; у шiстдесят п'ять - вiдчути себе захисником
батькiвщини i, пошивши однострiй невiдомо ї армi ї, марширувати
на всi свята з фаною перед сiльрадою; у сiмдесят - стати членом
церковно ї десятки; у сiмдесят п'ять - спочити в Бозi, клянучи
москалiв i сусiда, чи ї кури все життя порпали йому город...
Галичанка народжу є ться для того, щоб: у три роки пасти
курчата; у шiсть-сiм навчитися до ї ти корову Марiанну i
длубатися пальцем у носi; у дванадцять - вишити свою першу
подушку; у вiсiмнадцять - закiнчити школу iз твердим
переконанням, що найбiльшим скарбом у цьому свiтi є її цнота; у
двадцять - спекти свiй перший цвiбак; у двадцять один, -
переживши трагiчну любов, вийти замiж за Гриця з першо ї
бригади Смершу i на другий же день пiсля весiлля вперше дiстати
в писок за те, що не була незайманкою; у двадцять три –
народити першу дитину, а вже потім зрозумiти, що пов'язала свою
долю з чоловіком -пияком, iдiотом,злочинцем або мадяром; у
двадцять чотири - народити близнюкiв i рiзко набрати вагу до
одного-двох центнерiв; у тридцять п'ять - вступити до лав Союзу
У кра ї нок i вперше вiдвiдати знахарку, щоб та наслала якогось
дiдька на Гриця, бо п' є; у сорок - вчити доньку вишивати i
народити ще одну дитину, будучи свято переконаною, що дiтей
бузьки приносять; у сорок два - вставити першi золотi зуби; у
п'ятдесят - переконати дочок, що всi мужчини звiрi, яких треба
тримати за г ратами; у шiстдесят - вишити першу хоругву до
церкви; у шiстдесят п'ять - поховати чоловiка i так за ним
голосити, нiби вiн був ангел небесний; у сiмдесят - бавити внукiв i
вчити ї х хреститися; у сiмдесят п'ять - з' ї здити нарештi до
родини в Угорщину і зрозуміти, що Золтан то було ім’я а не
прізвище,а притягнувши звiдтамти старi лахи i ревматизм - тихо
згаснути на самотi, усвiдомивши, що все на цьому свiтi гiмна
варте, крiм здоров'я...
Правдивий галичанин колекцiонує предмети, як i давно вже
втратили своє ужиткове значення.Його пивниця, комiрки,
балкон, клуня та курник напханi рiзноманiтними дiрявими
баняками, в i драми, порожн i ми пляшками, старими прасками,i
ржавими ланцюгами в i д ровер i в, банками i з засохлою фарбою
та лахами, що залишилися в кабінеті з часів Першої світової. Але
надiя все це колись застосувати тiшить добре галицьке серце
збирання аж до само ї смертi.
Любов до церкви в галичан така сильна, що, якби можна було б,
то кожен мав би на сво є му городi власну. Так само з
цвинтарями та святими мiсцями.Заповiтна мрiя галичанина -
мати родинний склеп пiд вiкнами. У гiршому випадку - на
Личакiвському цвинтарi у Львовi.
Схиляння тіла галичан перед цитатами теж загальновiдоме.
Сьогоднi особливо популярнi Шевченковi "Обнiмiтеся, брати мо
ї", "Кохайтеся, чорнобривi, та не з москалями...". Кобзарева
постать ма є такий великий авторитет у галичан, що вони iз
задоволенням приписують йо му й чужi висловлювання, як-от
Франкове "Лупайте сю скалу" та Шопенгауерове "Хто ясно
мислить, той ясно формулю є".
Заповiт галичанин склада є за три хвилини перед самою смертю i
не випуска є його з рук, поки вони не захолонуть. Виливши в
баняк молоко, галичанин обов'язково сполосне пляшку водою i
виллє в молоко. Пiднiмаючись сходами до свого помешкання,
галичанин обов'язково повитира є ноги бiля кожного сусiдського
килимка, залишивши недоторканим власний. Дружину галичанин
обирає, орiєнтуючись на вигляд майбутньої тещi: має бути
фiзично здорова i фанатично вiддана.
Правдивий галичанин
цiлодобово палить газ на кухнi, економлячи на сiрниках, i щоб у
москалiв менше газу залишилось...
На забавi галичанина треба довго вмовляти, щоб вiн сказав тост.
Коли ж вдасться його переконати, то виходить приблизно таке:
"Шо би я мав сказати з того приводу? Бисьте щасливо сiли на
потяг i до ї хали до того мiсцi, де на Вас чекают, най Вас приймут
за рiдного i не виженут ь на шостий день гостини. I щоб лежати
Вам цiхутко в земл і i не гнити, як американцi, бо ї дят всяку хiмiю. I най Вам здохне тота коза францувата, що об' ї ла нашу грушку
пiд самий корiнь. Многая i благая лiта!"
Улюблений образ галичанина - як вiн лежить у трунi, вбраний у
шлюбний костюм і шкiльнi мешти, серед квiтiв i заплакано ї
родини. Коли його виноситимуть на цвинтар,то проходячи повз
нього ма є вдарити грiм, зблиснути блискавка i втрафити в
сусiдську хату і щасливо її спалити разом зi всi є ю господаркою й
осоружними курми, що порпалися на його городi немитими
пазурями i цим завдавали йому, небiжчиковi, невимовних
душевних мук.
Кожен порядний галичанин ма є родину в Канадi або Америцi. Хто
не ма є, тому нiколи не бути депутатом, мером або вiйтом. Йому
свiтить лиш кар' є ра „ священика”. Раз на рiк з-за океану на
галицькi терени прибува є до родини одна п ачка з добре-таки
зужитими двадцять лiт тому речами, серед яких неодмiнно є
корейськi квiтчастi хустки, капи на двоспальне лiжко i пакуночок
iз протизаплiдними пiгулками для дев'яностолiтньо ї т і т к и
Паранi. Саме цi дарунки долi стають надовго, часами навiки
яблуками розбрату для дружнiх галицьких та
галицько-волинських родин. За кожну запрану спiдню сорочку чи
краватку iз замацьканим вузлом галичани так сваряться i так
гнiваються, що лиш землетрус, буревiй, всесвiтнiй потоп i
захоплення москалями наших спиртзаводiв можуть ї х на якийсь
час об' є днати. Або при ї зд кохано ї цьотки з Канади...
Правдивий галичанин ма є чарiвну звичку носити з собою двi
пачки цигарок: лiпших - для себе, а гiрших - для всiх решти.
Економлячи на власних сiрниках, вiн припалю є цигарку вiд вогню
на плитi, через що брови та чуб у нього частенько обпаленi.
Цигарку галичанин викурю є доти, поки не почне шкварчати
фiльтр i жар не обпiкатиме пальцi. У хатi кожного
галичанина-курця є заповiтна скринька, в якiй на чорний день
зберiгаються "цюки" (недопалки тобто). У лиху годину власник
цього скарбу обклею є ї х папером iз патрiотичного видання i
хатою лине важкий сморiд горiлого.Справжнiм нацiональним
спортом наших землякiв стало стрiляння цигарок у близьких i
далеких сусідів. Власнi цигарки галичанин курить тiльки вдома та
наодинцi.
Художнi вподобання галичанина вже столiття, як сформованi й
незмiннi. Крiм релiгiйних образiв-портретiв Шевченка,Франка
галицьку оселю найчастiше прикраша є картина в ядучих барвах,
на якiй зображений червонопикий гуцул, що сповiща є трембiтою
на весь свiт, що вiн ще живий i вiвцi т е ж. Сей шедевр надбано за
фляшку самогонки в сусiда, чий син по блату вчиться у Львовi й
часами бавиться мальовидом, мріючи стати як батько –
театралом.Тiшить око i душу галичанина й художн є вiдтворення
валки чумаків з волами на тлi жовтого поля та синього неба та
портрет якоїсь єгипетської цариці.Поряд iз цими шедеврами
серед широкого галицького загалу побутують й "автобуснi"
розмальовки. Вони зазвичай розмiщенi на лобовому склi
мiжмiських автобусiв для траурних процесій,i схожi одна на одну,
наче близнючки. Сюжет "полотен" - канонiчний: розпухлий вiд
пасажирiв автобус мчить гiрською дорогою, обiч яко ї йому вслiд
вишитою хусткою маха є замрiяна гуцулка. Десь неподалiк пасе
отару її чоловiк- мадяр. Вiвцi, судячи з вигляду,мутанти - дуже
схожi на вiвчарок у перуках.
Галицька впертiсть така ж, як i скупiсть. Якщо галичанин щось
бере до голови або, боронь вас, Боже, до серця, - нема є жодно ї
ради на те i можливостi змiнити його децизiю.Наприклад, у якiйсь
газеті наш земляк може прочитати про те, що в Афiнах при
розкопках на Акрополi було знайдено укра ї нський паспорт на
прiзвище Гомер і з кольоровою знимкою слiпого та глухого поет а,
то жодна у цiлiм свiтi людина не зможе переконати його в
неправдивостi цього факту. Вiн уперто буде твердити, що
"Незрячий або глухий- то є перший укра ї нський народний поет,
але другий пiсля Кобзаря генiй".
Цiкавою властивiстю галицько ї ментальностi є незбориме
бажання галичанина захопити якомога бiльше землi... на
цвинтарi. Таке враження, що наш автентичний земляк прагне
якомога швидше побачити на кладовищi всю свою родину i ще
двi-три родини сусiдiв, якi обов'язково мають бути похованi
навколо його гробiвця раніше. Мало того, вiдхоплена у сусiднiх
небiжчикiв землиця загороджу є ться металевим парканчиком,
прикрашеним гострими списами арматури або важкими
морськими ланцюгами. Цю "потойбiчну" територiю галичанин
оберiгає, як зiницю ока, i горе тому, хто ступить на неї
нечищеним мештом або босонiжком. Галичанин дуже любить,
щоб його особиста власнiсть вiдрiзнялася вiд iнших. Через це
галицькими мiстечками частенько дибають схожi на iнвалiдiв
кури, гуси, корови i конi, поцяцькованi або завізовані йодом i
зеленкою,наче вони щойно втекли з районного шпиталю.
Одяг галичанин обов'язково купує на вирiст. Навiть якщо йому 87
рокiв i вiн давно вже оглух, а бачить ще гiрше. Взуття купується
також на 2-3 розмiри бiльше - а раптом нога розтопчеться! Щоб
зручно носити завеликi мешти, галичанин напихає в шпiци 3-4
зiжмаканi журнали. Якщо ж йому ласкава доля пiдкине задешево
пару замалу, то в i дбудеться цiкавий ритуал розношування:
спочатку мешти залишають на день у повнi й ваннi гарячої води;
потiм галичанин надягає товс i вовня i шкарпетки, а вже на них
– мокрісiнькi мешти.I ходить у них двi доби без перерви на сон.
Аж тодi вони готовi до вживання за призначенням.
З невiдомих причин чужi дiти для автохтонного галичанина
чомусь завжди лiпшi, нiж власнi. Своє- це на вiки вiчнi "матолки",
"штурпаки" i "тумани вiсiмнайцятi". У зв'язку з цим кожному
галичанину потiм усеньке життя доводиться докладати
неймовiрних зусиль, щоб довести протилежне i собi, i людям i
батькам, якi до само ї смертi не вiритимуть в успiх власних чад. У
такий спосiб змалечку галичаниновi прищеплюється стiйкий ген
упертостi,наполегливостi та стійка ідея посісти якусь посаду.
Мабуть тому найбiльш продуктивними галичани стають у перiод
утискiв, наруги та плюндрувань ї з боку певних обставин. У
мирний час благоденствiя галичанин зазвичай безпечний i
байдужий.
Давно треба у галицькiй столицi - у Львовi - встановити пам'ятник
маленькій підсмаженій шкварочці. Сей правiчний продукт для
кожного правовiрного галичанина є джерелом життя та символом
добробуту. Шкварок галичанин споживає стiльки, що пересiчний
європеєць вiд таких канцерогенних i ракотворчих доз давно б
годував хробакiв на Пер-Лашез або на островi святої Єлени.
Здається, лише до чаю i пампушкiв з повидлом галичанин не
додає шкварок. Усi решта страв багатющої галицької кухнi
населяються животворними шкварками. I в горi, i в печалi, i
особливо в радостi поруч iз галичанином кроку є його життям
рожева, хрумка, чималенька шкварочка!
Готуючись до вiзиту в гостi або на день народження до сусіда
або на весiлля чи чиїсь уродини, галичанин завжди
немилосердно нервується i кривиться. Причина криється в
необхiдностi дарувати презенти або подарунки. Нi, галичанину
рука б всохла i язик вiдпав, якби вiн вiдмовився вiд чийогось
подаруночка. Але дарувати комусь... Щоб запобiгти цьому,
галичанин вiд самого ранку аж до умовленого часу вiзиту
перевертає вверх ногами помешкання тещi та братiв, щоб
розжитися якимсь непотребом. Це може бути непрочитана
книжка про життя аборигенiв з Росії, зацвiлий рушник і з вишитим
портретом Iвана Мiчурiна або дерев'яний беркут без одного
крила. Подарунок ретельно вимивається, обтраскується
дезодорантом й ретельно обгортається целофаном з уживаного
букета квiтiв, який було подаровано йому місяць тому. При
врученнi галичанин набира є урочистого вигляду, випина є груди
з вишитою краваткою i пiвгодини розхвалю є принади та переваги
власного пiдношення. А вже вдома мало не до самого ранку
побивається за втраченою рiччю.І лише безперестанна робота
може втішити його в цей час!
Ментальнiсть та тисячолiтнiй гуцульський побут на галицьких
теренах надiлили галичанина фантастичною здатнiстю не
визнавати власних помилок, але ретельно фiксувати чужi,
зазвичай повторюючи їх. Iсторiя ще не знала випадку, щоб хтось
почув вiд правдивого галичанина фразу: "Вибачте, я не мав рацiї". Якщо ж хтось вiдважний зможе її вимовити, - смiливо берiться
обмiрювати погруддя на пам'ятник, бо довго цей унiкум на наших
теренах не проживе.
При поясненнi будь-якого нещастя, що трапилося з ним,
галичанин назве тисячi причин, крiм однiєї – власного
соціального статусу або нетямущостi. Через це галичани
виглядають дуже впевненими в життi та працi. Причини, якi
призводять до галицьких нещасть i клопотiв, також є давно
усталеними та вiдомими. Серед них найчастiше називають:
негоду, москалiв, полякiв, американських шпіонив, сусiда, криву
Теклю, що наворожила, вроки,важке дитинство, поговiр, владу i
Бога. Сприятливими факторами галичанин вважає : власний
розум, власну працелюбнiсть, власну силу i вдачу, щасливий збiг
обставин, який дозволив йому народитися, американських
шпійонив.
Галичанин любить скаржитися. Робить це iз задоволенням та
смаком. Часом видається, що в тому пеклi, в якому мешкає, за
його словами, може вижити тiльки Шварценеггер чи Ван Дамм і з
фiльму. I, що цiкаво, саме цьому конкретному скаржнику доля
всипала пекельну сумiш селiтри i перцю просто в задницю,а
решта оточуючих незаслужено ощасливила добробутом та
щастям розпиття горілки з сусідом.Одне з найулюбленiших
риторичних запитань галичанина: "I за що менi така кара
небесна?". При цьому, важко нарiкаючи на долю, галичанин
нiколи не втрача є оптимiзму.
... obssite.narod.ru/humor/humor_1.html
Матросы -дагестанцы выложили из избитых сослуживцев слово KAVKAZ
http://mignews.com.ua/ru/articles/33309.html