РУС
4817 посетителей онлайн
"Наша Украина" призывает всех выйти на улицы: "Завтра народное вече"
«Наша Украина» призывает украинцев выйти завтра на акции гражданского протеста против «агрессии власти» относительно Конституции Украины и государственного языка. Об этом говорится в заявлении президиума политсовета партии «Наша Украина»
«Наша Украина» призывает всех граждан Украины, которые хотят жить в независимом, успешном, самодостаточном европейском государстве, выйти вместе с нами на акции гражданского протеста - конституционные и языковые вече, которые с завтрашнего дня начинаем проводить по всей стране», - подчеркивается в заявлении.Президиум партии отмечает, что отмена политической реформы по решению Конституционного Суда Украины в корне изменяет систему власти в Украине.
«Вопреки самой Конституции эти изменения в очередной раз совершены за спиной и без всякого учета воли украинских граждан. Нынешняя власть вызывающе дала понять всем: мнение людей ей не было и не будет нужно», - отмечается в заявлении.
В документе подчеркивается, что отныне действующий Президент и парламент могут действовать в рамках полномочий, на которые они не получали мандат от избирателей. По мнению «Нашей Украины», эта ситуация не имеет ничего общего с правом и народовластием. «Под прикрытием заговорщицких решений произошел захват власти у народа», - подчеркивается в заявлении.
Президиум политической силы убежден, что узурпация конституционных полномочий продолжается одновременно с тотальным наступлением на все наши права и свободы. «Это – агрессия на всех фронтах. Подменяя волю людей, власть затормозила наше движение к европейскому пространству благосостояния и безопасности. Власть готовит языковой переворот, имея целью ограничить использование украинского языка и выхолостить национальную сущность нашей государственности. Власть не исключает возможности введения двойного гражданства, что, говоря прямо, откроет двери, в первую очередь, для бесконтрольного введения в Украину российского подданства, бизнеса и резидентуры. Смысл такой политики – понятен: нынешнюю власть не интересуют украинские граждане, нынешняя власть не нуждается в настоящей государственности, этой власти будет вполне комфортно в условиях российской провинции», - считают в «Нашей Украине».
«Наступило высшее время действовать. Мы призываем к совместному действию каждого украинского патриота. Приглашаем к сотрудничеству все идеологически родственные, национально-демократические силы страны. Наши действия должны быть эффективными и ощутимыми. Нам не нужны дежурные манифесты и декларации оппозиционных партий, которые соревнуются лишь за то, кто из них возглавит протестные колонны. Нас не интересует оппозиция слов или такая же, как коалиция, оппозиция «тушек», где хорошо умеют менять взгляды, цвета и партии. Наш выбор – оппозиция, выраженная в действии. Присоединяйтесь к нам! Мы хотим услышать людей и хотим, чтобы люди услышали нас», - подчеркивается в заявлении.
Президиум партии подчеркивает, что «Наша Украина» выступает за то, что единственным источником власти в нашей стране является народ, никто не имеет права узурпировать его права. Тот, кто поднимает руку на права людей, должен получить народный отпор, свое важнейшее слово народ должен сказать на референдуме.
«Мы призываем к действию. Мы зовем на народные вече. Станьте вместе с нами», - призывают “нашеукраинцы”.
Источник: УНИАН
Бы вместо хама была Юля,то была полная жопа. ЮЩЕНКО. Так!
Бы вместо хама была Юля,то была полная жопа. ЮЩЕНКО. Так!
получитье 10 грн за удачный вопрос)
Слабак!!!!
Стаття 5. Україна є республікою.
Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.
{ Офіційне тлумачення положення частини другої статті 5 див. в Рішеннях Конституційного Суду N 6-рп/2005 ( v006p710-05 ) від 05.10.2005, N 6-рп/2008 ( v006p710-08 ) від 16.04.2008 }
Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами.
{ Офіційне тлумачення положення частини третьої статті 5 див. в Рішеннях Конституційного Суду N 6-рп/2005 ( v006p710-05 ) від 05.10.2005, N 6-рп/2008 ( v006p710-08 ) від 16.04.2008 }
Ніхто не може узурпувати державну владу.{ Офіційне тлумачення положення частини четвертої статті 5 див. в Рішенні Конституційного Суду N 6-рп/2005 ( v006p710-05 ) від 05.10.2005 }
Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України.
В Україні гарантується вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов національних меншин України.
Держава сприяє вивченню мов міжнародного спілкування.
Застосування мов в Україні гарантується Конституцією України та визначається законом.
{ Офіційне тлумачення положень статті 10 див. в Рішенні Конституційного Суду N 10-рп/99 ( v010p710-99 ) від 14.12.99 }
Площадь – 5,959 тыс. км кв.
Население – 961,6 тыс. чел. (2003год)
Официальные языки - немецкий, французский
Украина - Донецкая область:
Площадь - 26,517 тыс. км кв
Население - 4,581 млн человек (2009 год)
Официальный язык - украинский(?)
Движимся в Европу?
Бидло расєйськоязичнає, спочатку вивчи францюзьку або німецьку...
А ти і української, бидло, не здатен вивчити...
.
Украинский язык - это русско-польский диалект
Польский язык
В XIV—XV веках лексика западных диалектов древнерусского языка подверглась интенсивной полонизации. В тоже время сложились русский (великорусский), и под очень сильным влиянием польского украинский и белорусский языки.
ПРАВДА О ПРОИСХОЖДЕНИИ
УКРАИНСКОГО ЯЗЫКА
ни в одном письменном памятнике древней Руси вы не найдете ничего, хотя бы отдаленно похожего на современный украинский язык. Нет никаких следов и даже намеков на существование украинского языка глубже второй половины XIX века.
К тому же, не надо быть филологом, чтобы увидеть в древнерусском языке, на котором писались летописи и берестяные грамоты, прототип современного литературного русского языка.
В мире из небольшого числа языков-основ возникло около пяти тысяч языков. Так индоевропейский язык стал основой для латинского. Он, в свою очередь, в результате его распространения римлянами-завоевателями на другие территории стал основой для романских языков. Ученые языковеды отмечают одну четко выраженную тенденцию: новые вторичные языки упрощаются. Это можно объяснить - колонизированные народы, вынужденные принимать принесенный колонизаторами язык, не могли освоить все его нюансы. Часто просто речевой аппарат аборигенов не был в состоянии воспроизвести некоторые звуки. У японцев, к примеру, отсутствует звук "л", поэтому все иностранные слова, имеющие этот звук, они заменяют звуком "р" и на лимон говорят "рэмон". Финны не различают звуков "ц" и "ч". Звук "ф", который не является родным для украинского языка, часто заменяется на "п" (Пилип, а не Филипп), или "т" (Таддей, а не Фаддей), или "х" (Хома, а не Фома). Не расслышав оттенков в произношении тех или иных слов, аборигены произносили все на свой манер. Так стерлись многие ударения в словах. Чехи все ударения делают на первом слоге, итальянцы и поляки на предпоследнем, а французы - на последнем. Все романские языки, кроме румынского, утратили звательный падеж. В русском языке этот падеж также отсутствует, и русскоязычным часто даже трудно понять, что это такое вообще.Украинский язык стойко сохраняет этот падеж, поэтому говорится "мамо" а не просто "мама", "отче", а не "отець", Боже, а не просто Бог. Вот в русском языке, пожалуй, только при обращении к Богу употребляется звательный падеж "Боже". Что касается взаимоотношений русского и украинского языков, то здесь применимо общее правило упрощения языка при его распространении на чужие земли.
То, что "Киев - мать городов русских", аргумент настолько избитый, что как-то даже неловко его использовать.
А вот то, что Юрий Долгорукий был киевским князем, как-то призабылось. Никто не вспоминает, что основатель Москвы похоронен в Киеве, и его тело покоится там по сей день.
У его сына Андрея не было столь трепетного отношения к великому Киеву. Поэтому и начал переносить центр тяжести дальше на север, вместе с византийской иконой Богоматери, мощами Бориса и Глеба, многими своими единомышленниками и, естественно, русским языком киевского образца.
Угро-финские народы воспринимали русский язык в меру своей физической способности его постигнуть. Вполне закономерным было его искажение. Возникавшие ошибки со временем закреплялись как норма и входили в язык самих колонизаторов.
Возникающие ошибки русского языка придавали ему какое-то особое своеобразие.
Великий русский поэт Александр Пушкин в поэме "Евгений Онегин" по этому поводу даже заметил: "Без грамматической ошибки я русской речи не люблю". Самого поэта умиляли "неправильный, небрежный лепет, неточный выговор речей".
Он гениально подметил:
"Не все ли, русским языком
Владея слабо и с трудом,
Его так мило искажали,
И в их устах язык чужой
Не обратился ли в родной?"
Высокообразованные слои населения считали его языком простого народа и предпочитали изъяснятся на престижном французском. Та же пушкинская Татьяна свое письмо Онегину писала по-французски.
Оправдывая свою героиню, автор пояснял:
Она по-русски плохо знала,
Журналов наших не читала
И выражалася с трудом
На языке своем родном,
Итак, писала по-французски...
Привить любовь к родному языку российской знати и отвернуться от французского помог агрессивный Наполеон.
Наверное, первым высокопоставленным чиновником, не постеснявшимся открыто, на самом высоком уровне говорить по-русски был князь Потемкин. Хотя кое-кто из придворных еще пробовал его стыдить за это.
Среди множества искажений, которые претерпевал на северных землях киевский язык, самым распространенным было нечеткое произношение слов.
Больше всех пострадал неударный звук "о", замененный на нечеткое "а" или вообще исключенный из речи.
Скажем слово "полотенце" стало произноситься как "плтенце", "говорить", как "гварить" или вообще "грить" и т. п. Со временем звук "а" настолько укрепился в московском языке, что даже возник термин "аканье".
Другой великий русский ученый - историк Василий Ключевский тоже отмечал, что московский говор некоторыми чертами значительно отошел от того, как говорили в Киевской Руси.
По его мнению "гаварить па-масковски" (так и написано у Ключевского) означало нарушать правила древней фонетики.
Следует отметить, что искажения касаются только произношения. На письме же удерживается старое правило.
А вот в белорусском языке искажения произношения закрепились и в правописании. Поэтому, например, украинское "користуватися" у них пишется и произносится как "карыстацца", а русское "женщины", как "жанчыны".
Перенос произношения в написание случается, хоть и редко, и в русском языке. Слово "козак" превратилось в "казак", "робота" в "работа", "зоря" в "заря".
В украинском языке не получается "поприкалываться" так, как в русском на подобие "я иду по ковру, ты идешь, пока врешь".Когда сравнивают русский и украинский языки, в первую очередь приводят в пример знаменитое украинское "Будьмо!". Повелительное наклонение для первого числа множественного числа в русском пропало. Для этого там используют дополнительное слово "давайте" (давайте есть!), либо к будущему времени присоединяют частицу "те" (пойдемте!), либо вообще пользуются формой будущего времени (пойдем!).В украинском языке повелительное наклонение для первого числа множественного числа сохранилось: жиймо, пиймо, жмо, будьмо. Отличает два языка наличие звательного падежа в украинском и его отсутствие в русском. Звательный падеж, как упоминалось, в русском сохранился разве что в слове Бог (Боже!) и в простонародном (не литературном) обращении по имени: Вася-Вась, Валя-Валь. Вспомните популярную до ныне песню Высоцкого - "Где деньги, Зин?". В "Слове о полку Игореве" используется звательный падеж: "Княже Игорю!", а вот в переводах, даже самом раннем, эта форма уже отсутствует. В украинском языке звательный падеж употребляется до сих пор к любым, в том числе и к не воодушевленным предметам (Ой, жалю мй, жалю!).Упрощение языка привело к тому, что к разным понятиям применяют одно и то же слово. В русском языке болеют и болезнью и болеют за футбольную команду. Тогда как в украинском существует два глагола - "хворти" и "вболвати". Сливочное масло в украинском тоже "масло", а вот для подсолнечного масла имеется специальное слово "оля". Для машинного масла в украинском языке существует даже два синонима - "мастило" и "олива". От имени существительного "громада" в украинском языке образовано прилагательное "громадський", а от "громадянин" - "громадянський". В русском языке эти нюансы отсутствуют, и используется в обоих случаях слово "гражданский". Точно также от украинского "музика" образовано "музичний", а от "музикант" - "музикальний". Поэтому "нструмент музичний", а "слух музикальний".Естественно, можно привести примеры, когда в русском языке больше слов, чем в украинском. Например, два слова "туча" и "облако" в русском, и одно "хмара" в украинском. Однако это нельзя назвать многообразием слов, обозначающих различные понятия. Это многообразие синонимов, обозначающих одно и то же. Украинский язык богаче в том смысле, что для большего количества предметов, явлений и действий используются разные, непохожие слова, в то время как в русском значительно чаще для различных понятий имеется только одно слово. Возможно, эта особенность и послужила широкому распространению русского мата, в котором минимумом слов можно выразить максимум впечатлений, пожеланий и переживаний. Одно и то же матерное слово, произнесенное с разной интонацией или употребленное в разных контекстах, может означать противоположные понятия. При всем богатстве русского языка на суффиксы, тем не менее, украинский просто бьет все рекорды по суффиксальному словообразованию. Украинцы даже от слова " вороги " ("враги" умудрились сделать уменшительно-ласкательное "ворженьки", которые вспоминаются в Гимне Украины. Суффиксы нередко употребляют с глаголами: сточки, спатулькати, ходитоньки, лежатунькати. Следует отметить, что каждое новое поколение тоже упрощает язык предков. Это хорошо видно на примере молодежного сленга: "велик" место велосипеда, "видик" вместо видеомагнитофона, "винт" вместо винчестера. Английское e-mail называют "мылом", клавиатуру "клавой". Однако процесс упрощения языка на своей территории происходит значительно медленнее и не так существенно, как на чужих. Итальянский язык, возникший из латинского и развивающийся в Италии, отличается от "родителя" значительно меньше, чем испанский, португальский или испанский. Точно так же, украинский язык, развивавшийся на своей родной территории, остался намного ближе к первоначальному оригиналу и сохранил в неприкосновенности многие его качества. Поэтому, на мой взгляд, этот язык заслуживает гораздо большего к себе внимания и уважения, чем он имеет сегодня. В заключение хочу заметить, что по моему глубокому убеждению, можно найти различные логичные объяснения тому, почему и как сформировался русский язык, почему он стал столь массовым и популярным. Можно аргументированно доказать, что украинский язык более древний, чем русский. Если кто-то не согласен с этими аргументами, можно найти другие не менее убедительные. Но объяснить, почему не погиб украинский язык, обычной человеческой логикой нельзя. Как не мог объяснить, например, сам Тарас Шевченко, почему, будучи талантливым художником, учеником великого Брюллова, хорошо зарабатывающим живописью на хлеб насущный, он, вместо того, чтобы делать себе профессиональную карьеру, писал стихи на родном украинском языке, за которые, по его словам, ему никто ни гроша не заплатил, т которые, наконец, лишили его свободы. Наверное, это великая тайна, разгадка которой лежит за пределами того, что может постичь человеческий разум.
Справочно, в хронологическом порядке: 1686 – ликвидация Украинской православной церкви, введение московского "православия". 1687 – "Коломацкие статьи" (требования к гетьману Украины способствовать смешанным бракам между украинцами и московитами (русских тогда еще не было, назывались они просто московиты). 1689 – запрет Киево-Печерской Лавре печатать книги без разрешения Москвы. 1690 – "Анафема» Московского собора на множество украинских книг (Могилы, Ставровецкого, Галятовского, Барановича, Радивиловского, Славинецкого и других, написанных на украинском языке). 1708 – уничтожение Петром І гетьманской столицы Батурин; "птенцы гнезда" зверски вырезали всех жителей, включая детей, стариков и женщин. 1709, 1720, 1721, 1729, 1755, 1766, 1769, 1775, 1786 – указы царей и синода про запрет на книгоиздание на украинском языке. 1764 – инструкция Екатерины ІІ князю Вяземскому про усиление русификации Смоленщины, Прибалтики, Финляндии, Украины. 1764 – указ о ликвидации гетьманского правления. 1769 – указ про изъятие у населения книг, написанных на украинском языке. 1775 – уничтожение Запорожской Сечи. 1783 – введение крепостного права в Украине. 1784 – русификация начального образования в Украине. 1786 – запрет на службу в церкви на украинском языке. 1817 – закрытие Киево-Могилянской академии. 1831 – уничтожение Магдебургского права. 1863 – Валуевский циркуляр о запрете украинского языка. 1869, 1886 – указы о доплатах чиновникам за русификацию. 1881 – запрет на проповеди на украинском языке. 1888 – указ Александра III о запрете на крещение украинскими именами и запрете на использование украинского языка во всех учреждениях. 1905–1907 – репрессии к деятелям украинской культуры. 1910 – циркуляр Столыпина о запрет «инородческих товариществ, в том числе украинских и еврейских, независимо от преследуемых ими целей». 1918 – начало оккупации Украины большевиками. 1921–1923 – голод в Украине, вызванный политикой военного коммунизма. 1929–1930 – коллективизация – новое закрепощение крестьян. 1930 – новый запрет украинской церкви. 1932–1933 – геноцид украинского народа через искусственный Голодомор. 1933–1940 – насильственная русификация (почти полное повторение царских указов). 1961 – программа ЦК КПСС о слиянии наций в «единый советский народ» и усиление русификации. 1965 – репрессии против деятелей украинской культуры. 1978 – директива об усилении русификации (такие директивы выходили вплоть до 1990 года почти каждый год).
15.02.2008 | 15:12 Вадим Ростов
Чому всі слов’яни розуміють інші слов’янські мови без перекладачів (в тому числі білоруси та українці), і лишень росіяни слов’янських мов не розуміють. Чому видаються їм незрозумілими навіть так звані „східно-слов’янські” мови Білорусі та України? Чому в Росії зі зневагою ставляться до начебто братньої слов’янської української мови, чому її ніколи не викладали та й не викладають сьогодні в російських школах, не хочуть її вчити росіяни у Східній Україні і активно протестують проти самого статусу української мови як державної в Україні?
Хоча це – мова Києва, Матері міст Руських та Хрестителя Русі, це сама СУТЬ РУСІ. Звідки цей дивний для слов’ян сепаратизм росіян, небажання вважати спільними витоками Україну та Білорусь-Велике Князівство Литовське? Відповісти на ці та інші питання, либонь, допоможе сама історія становлення мови Росії, яку можна лише з великим зусиллям назвати „російською” і тим більше „слов’янською”...
НЕСЛОВ’ЯНСЬКА РОСІЯ
Починаючи розмову про російську мову, слід перш за все згадати, що Росія – це неслов’янська країна. До територій, населених древніми біляслов’янськими народностями, можливо віднести лишень Смоленськ, Курськ, Брянськ – території древніх кривичів (слов’янізованих західними слов’янами балтів). Інші землі – фінські, де жоден слов’янин тоді не жив: чудь, мурома, мордва, перм, в’ятичі та інші. Найголовніші топоніми історичної Московії – усі фінські: Москва, Муром, Рязань (Ерзя), Вологда, Кострома, Суздаль, Тула тощо. Ці території були за кілька століть завойовані колоністами-ободритами Рюрика, які припливли з Лаби (Ельби), утім кількість колоністів (які побудували біля Ладоги Новгород – як продовження тогочасного полабського Старгорода – нині Ольденбургу) було у цих місцинах вкрай мало. У рідкісних містах-фортецях, заснованих ободритами-русинами та норманами (данцями і шведами), мешкала купка колоніальних правителів з дружиною – мережа цих фортець-колоній мала назву «Русь». А 90-95% населення місцевості були неслов’янськими туземцями, які підкорялися цим більш цивілізованим окупантам. Мовою колоній була слов’янська койне – тобто мова, що слугувала для спілкування між народами з різними діалектами та мовами. Поступово за багато століть місцеве населення переймало це койне; у Новгородській землі, як пише академік Янов, цей процес тривав щонайменше 250 років – судячи з мови берестяних грамот, яка із саамської поступово стає індоєвропейською, слов’янською аналітичною мовою (із винесеними за слово флексіями) и лише потім нормальною слов’янською синтетичною. До речі, про це й пише Нестор у «Повісті…»: що саами Ладоги поступово вивчили слов’янську мову Рюрика і стали після цього називатися «словенами» - тобто тими, що розуміли слово, на противагу «німцям», німим – тобто, які мову не розуміли. (Термін «слов’яни» не мають жодного відношення до теми «словене», так як походить від первісного «склавени»). Другими після ладозьких саамів стали переймати слов’янський койне північні фінські народи – мурома, весь (вепси), чудь, але в них цей процес затягнувся на довший час, а в більш південніших фінів безпосередньо мордовської Москви та її довкілля прийняття слов’янського койне затягнулося до петровських часів, а подекуди ще й збереглися свої суто туземні мови – як мова ерзя Рязані або фінська вимова в’ятичів. Характерне «окання» населення Центральної Росії сьогодні помилково вважається «старослов’янським», хоче це – суто фінський діалект, який віддзеркалює саме незавершеність слов’янізації краю. (До речі, личаки (лапті) – це теж суто фінський атрибут: слов’яни ніколи личаків не носили, а носили лише шкіряне взуття – тоді як всі фінські народи носять личаки). За часів Золотої Орди Московія на три століття пішла до етнічно споріднених народів фінно-угрів, які збирали під свою владу ординські царі. В той період на мову регіону надзвичайно впливає тюркська мова (як частина взагалі величезного впливу Азії). Показова книга Афанасія Нікітіна (кінець ХV століття) про «ходіння за три моря». Там автор простісінько переходить зі слов’яно-фінського койне Московії на ординську мову, не бачачи у них різниці, а завершує своє книгу молитвою-подякою: «В ім’я Аллаха Милостивого та Милосердного та Ісуса Духа Божія. Аллах великий…». В оригіналі: «Бісмілля Рахман Рахім. Іса Рух Уалло. Аллах акбар. Аллах керім». В той час для Московії та Орди була спільна релігія – гібрид ісламу і арійського християнства (однаково вшановували Ісуса і Магомета), а поділ віри відбувся 1589 р., коли Москва прийняла грецький канон, а Казань – чистий іслам. У середньовічній Московії існувало водночас декілька мов. Близькослов’янський койне – як мова княжої знаті. Народні мови автохтонів (фінські). Тюркські мови як релігійні за період перебування в Орді та після захоплення Іваном Грозним влади в Орді (до 1598 р.). І, врешті, болгарська мова – як мова православних текстів та релігійних культів. У підсумку вся ці суміш і стала основою для нинішньої російської мови, яка співпадала в лексиці лиш на 30-40% з іншими слов’янськими мовами, в яких (включно із білоруською та українською) ця схожість набагато вища – 70-80%. Сьогодні російські лінгвісти головно приєднують витоки ******** російської мови лиш до двох складових: це народжена мова Росії (зовсім не слов’янська, а слов’яно-фінська койне зі значним тюркським та монгольським впливом) – і болгарська (староболгарська), вона ж «церковнослов’янська». (У якості третьої мови Росії варто зазначити ******* літературну російську мову, яка є суто штучним кабінетним винаходом, таким собі «есперанто» на базі двох вищевказаних мов-джерел.)
БОЛГАРСЬКА СКЛАДОВА
Чому ******* російська мова більше схожа на болгарську і сербську, ніж на білоруську та українську? (При чому до однієї мовної групи з російською відносять чомусь саме ці дві мови, а не болгарську та сербську.) це видається дивним, адже територіально Росія не межує з Балканами, а межує з білорусами та українцями, у мовах яких майже немає жодного болгарського впливу, а якщо його і знайти, то це – занесені вже через Росію балканські мовні реалії. В тому то й справа, що в Росії своїх автентичних слов’ян не було (окрім поодиноких поселень українців в Суздальській землі у 12 сторіччі та масових захоплень у рабство білорусів та українців під час війн Московії проти Великого князівства Литовського та Речі Посполитої: лиш у війні 1654-1667 рр. московити захопили у рабство кілька десятків тисяч білорусів). А затим вивчення туземцями Московії слов’янської мови йшло через релігію, яка спиралася на болгарські тексти. Ось чому мордва Рязані, Москви, Тули, Костроми, Вятки, Мурома та інших фінських земель опановували слов’янську мову від болгарської – не маючи своєї місцевої слов’янської. І з цієї причини навіть той невеликий слов’янський вміст нинішньої російської мови (близько 30-40% слов’янської лексики проти 60-70% лексики фінської і тюркської) – воно не спільне з білорусами та українцями, а спільне із болгарами, від болгарських книжок. А ось в Білорусі та Україні ситуація різнилася: тут місцеве населення (наполовину балтське в Білорусі і наполовину сарматське в Україні) все ж мало народні слов’янські говори, які й не дозволяли вкорінюватися болгарські лексиці з православних книжок, підмінюючи свою суто рідну слов’янську лексику.
ЧИ СЛОВ’ЯНСЬКА МОВА РОСІЇ?
Є три моменти, які ретельно приховують всі російські лінгвісти (хоча, як в народі кажуть, шила у лантуху не сховаєш). 1) До 18 ст. мову Московії ніхто в світі не називав російською мовою, а називали прямо мовою московитів, московитською. 2) Руською мовою до цього часу називалася винятково українська мова. 3) Мова Московії – московитська мова – не визнавалася до цього часу європейськими лінгвістами (включно зі слов’янськими країнами) навіть слов’янською мовою, а відносився до фінських говірок. Звичайно, що сьогодні все інакше: заради імперських інтересів завоювання слов’янських країн Росія шалено вплинула на свою лінгвістичну науку, ставлячи їй завдання надання мові Росії „слов’янського статусу”. Причім, якби західніше від Росії мешкали германські народи, то точно так вона би доводила, що російська мова – з сім’ї германських мов: бо таким було би замовлення Імперії. І мовні реформи російської мови, початі ще Ломоносовим, були якраз спрямовані на акцентування його слабких слов’янських рис. Втім, як писав ще 150 років тому польський славіст Єжи Лещинський про близьких для слов’ян західних балтів, „пруська мова має набагато більше підстав вважатися слов’янською, аніж великоросійська, у якої із польською мовою та іншими слов’янськими набагато менше спільного, ніж навіть у західно-балтської пруської мови”. Нагадаю, що Росія стала називатися „Росією” вперше офіційно лише за Петра I, який вважав попередню назву – Московія – темним і диким. Петро не лише почав силоміць голити бороди, заборонив носіння всіма жінками Московії чадри на азійський штиб і скасував гареми (тереми, де жінок тримали замкненими), але і в поїздках Європою добивався від картографів, щоби віднині на картах його країну називали не Московією чи Московитією, як раніше, а Росією. І щоб самих московитів стали вперше в історії вважати слов’янами, що було загальною стратегією із „прорубування вікна до Європи” – разом із проханням Петра перенести східний кордон Європи від кордону між Московією та Великим князівством Литовським тепер вже до Уралу, вперше в історії географічно відносячи цим Московію до Європи. До того польські та чеські лінгвісти та засновники слов’янських граматик чітко розмежовували руську мову (українську) і московитську, а саму цю московитську мову не зараховували до сім’ї слов’янських мов. Бо мова Московії була обмежена на слов’янську лексику. Як пише російський лінгвіст І. С. Улуханов в роботі „Розмовна мова Древньої Русі” („Русская речь”, №5, 1972), коло слов’янізмів, що регулярно повторювалися в живій мові народу Московії, розширювався дуже повільно. Записи живої усної мови, зроблені іноземцями в Московії у 16-17 ст., включають лиш деякі слов’янізми на тлі загальної маси місцевої фінської і тюркської лексики. В „Паризькому словнику московитів” (1586) серед УСЕНЬКОГО СЛОВНИКА народу московитів знаходимо, як пише І. С. Улуханов, лиш слова „владика” і „злат”. У щоденнику-словнику англійця Річарда Джемса (1618-1619) їх вжебільше – аж 16 слів („благо”, „блажить”, „бранить”, „воскресенье”, „воскреснуть”, „враг”, „время”, „ладья”, „немощь”, „пещера”, „помощь”, „праздникъ”, „прапоръ”, „разробление”, „сладкий”, „храмъ”). В книзі „Граматика мови московитів” німецького вченого і мандрівника В. Лудольфа (1696) – їх вже 41 (до речі, деякі з величезним „оканням” у префіксах – типу „розсуждать”). Інша усна лексика московитів в цих розмовниках – фінська і тюркська. У лінгвістів тієї епохи не було жодних підстав відносити мову московитів до „слов’янських мов”, оскільки суто слов’янізмів в усній мові не було (а саме усна мова народу є тут критерієм). А тому і розмовна мова Московії не вважалася ані слов’янською, ані навколоруською: селяни Московії спілкувалися своїми фінськими говірками. Характерний приклад: руської мови не знав і мордвин Іван Сусанін Костромського повіту, а його рідня, подаючи чолобитну цариці, платила тлумачу за переклад з фінського костромського на російську „государеву” мову. Смішно, що сьогодні всуціль мордовська Кострома вважається в Росії „еталоном” „руськості” і „слов’янства” (навіть є така рок-група, що співає мордовські пісні Костроми російською мовою, видаючи їх за начебто „слов’янські”), хоча ще два століття тому ніхто в Костромі слов’янською не говорив. І той факт, що Московська церква мовила болгарською мовою (якою писалися і державні папери Московії), - нічого не означав, оскільки вся Європа тоді в церквах говорила латиною та вела діловодство латиною, і це жодним чином не було пов’язано з тим, що за народи тут мешкають. Нагадаю, що після Люблінської унії 1569 року, коли білоруси створили з поляками союзну державу – Республіку (польською – Річ Посполита), Велике князівство Литовське зберігала своє державною мовою білоруську (тобто русинську), а Польща запровадила державною латинську мову. Але це не говорить проте, що народна мова поляків – латинська. Точнісінько так і російська мова не була тоді народною в Московії-Росії – поки її не вивчили російські села. Ось іще приклад: сьогодні (та й віддавна) в селах Смоленської, Курської і Брянської областей (що колись входили до складу Великого князівства Литовського) говорять зовсім не російською, а білоруською мовою. Літературною російською там не говорять, як ніхто й не „окає” – відтворюючи фінський акцент, як в Рязанській чи в Московській областях, а говорять точнісінькою тою мовою, якою спілкуються селяни Вітебської або Мінської областей. Будь-який лінгвіст повинен зробити один висновок: в цих російських областях мешкає білоруське населення, бо говорить білоруською. Але це населення чомусь етнічно відносять до „окаючих” східних сусідів, які в часи Лудольфа там знали лиш 41 слов’янське слово. І. С. Улуханов пише, що говорячи про існування у московитів двох мов – слов’янської (церковної болгарської) і своєї московитської, В. Лудольф повідомляв у „Граматиці мови московитів”: „Як більше вчених хтось хоче видаватися, тим більше домішує він слов’янських висловів до своєї мови або в своїх письмах, хоча деякі і кепкують над тими, хто зловживає слов’янською мовою у побуті”. Дивно! Що ж це за така „слов’янська мова” Москви, над якою підсміюються за вживання слов’янських слів замість своїх слів фінських і тюркських? Такого не було в Білорусі-Великому князівству Литовському – тут ніхто не кпинить над людьми, які використовують слов’янські слова. Навпаки – ніхто не зрозуміє того, хто будує фрази, використовуючи замість слов’янської лексики фінську або тюркську. Такої „двомовності” не було у слов’ян, окрім як лиш в Московії. (До речі, Статути Великого князівства Литовського були написані чистісінькою слов’янською мовою – державною у Великому Князівстві Литовському і Руському, суто слов’янській державі, де литвинами були слов’яни – нинішні білоруси.) Ця проблема „двомовності” через відсутність в Росії народної слов’янської основи переслідувала завжди і творців літературної російської мови – як узагалі головна проблема російської мови. (Вона пройшла „стадії розвитку терміну”, називаючись спочатку московитським, по тому російською за Ломоносова – до 1795 р., по тому під час окупації Росією в 1794 році (закріпленою формально в 1795) Білорусі і Західної та Центральної України довелося його міняти на „великоросійську говірку руської мови”. Саме так російська мова фігурувала в 1840-х роках у назві словника Даля („Толковый словарь великорусского наречия русского языка”, де саме під руською мовою загалом малися на увазі білоруська, українська і російська), хоча сьогодні всі російські лінгвісти ненауково спотворили назву словника Даля на „Толковый словарь живого русского языка”, хоча словника з такою назвою він ніколи не писав.) в 1778 році в Москві була видана брошура письменника та лінгвіста Федора Григоровича Каріна „Письмо о преобразителях российского языка”. Він писав: „Ужасная разность между нашим языком [ в роботі він завжди називає її „мовсковською говіркою”] и славянским часто пресекает у нас способы изъясняться на нем с тою вольностию, которая одна оживляет красноречие и которая приобретается не иным чем, как ежедневным разговором. …Как искусный садовник молодым прививком обновляет старое дерево, очищая засохлые на нем лозы и тернии, при корени его растущие, так великие писатели поступили в преображении нашего языка, который сам по себе был беден, а подделанный к славянскому сделался уже безобразен”. („ Беден” і „ безобразен” – це, звісно, розходиться з його майбутньою оцінкою як „вєлікій” і „могучій”. Виправданням слугує те, що поки не родився Пушкін для молодої зеленої мови, щойно створеної експериментами Ломоносова.) Знову звертаю увагу: цієї проблеми ніколи не було в білорусів, поляків, чехів, болгар, українців, сербів та інших слов’ян – де мова селянства органічно стає мовою країни і народу. Це суто російська унікальна проблема – як поєднати фінську мову селян зі слов’янською мовою держави (наприклад, в Білорусі безглуздо: сперечатися про можливе „засилля слов’янізмів в письмі”, маючи на увазі, як в Росії, засилля болгарської лексики, коли сама білоруська лексика є такою ж істинно слов’янською лексикою й такими ж слов’янізмами – тобто немає самого предмета для суперечки, бо слов’янізми болгарської мови ніяк не можуть „зіпсувати” й без того основану лишень на слов’янізмах білоруську мову – маслом масло не зіпсуєш). У підсумку російські лінгвісти героїчно розривають „пуповину” багаторічного зв’язку культури Москви з болгарською мовою, яку дружньо знаходять „чужинецькою”, „химерною в умовах Росії”, „яка гальмує становлення літературної російської мови”. Та відкидають болгарську мову, сміливо падаючи в лоно народної мови („московської говірки”), яка на 60-70% складається із неслов’янської лексики. Великими діячами, які здійснюють цю мовну революцію в Росії, Ф. Г. Карін у своїй роботі називає Феофана Прокоповича, М. В. Ломоносова і О. П. Сумарокова. Так наприкінці 18 ст. Росія відмовилася від наслідування болгарської мови, яка її сторіччями, як мотузка, утримував на слов’янському полі та перетворював „на слов’янство”, - і почала лінгвістично вважати себе вільною та суверенною, визнаючи своєю мовою тепер не болгарську, а ту народну мову слов’янизованих фінів, який зовсім не мав, як болгарська, очевидних слов’янських рис. Патріотизм переміг слов’янську єдність.
СПРАВЖНЯ РОСІЙСЬКА МОВА
Мелетій Смотрицький, білоруський просвітник, який працював у Вільно та Києві, автор виданної у 1619 році в Єв’ї «Граматiки словенскiя правильное синтагма» задовго до «революціонера» в російській лінгвістиці Ломоносова, творця граматики російської мови, створював наукові основи мови русинів. Як і в Граматиці Л. Зизанія, він чітко розрізняв болгарську церковну мову від нашої: «Словенски переводимъ: Удержи языкъ свой от зла и устнъ своъ же не глати лсти. Руски истолковуемъ: Гамуй языкъ свой от злого и уста твои нехай не мовятъ здрады». Абсолютно зрозуміло (як і далі за його книгою), що руською мовою автор вважає нинішню українську мову (точніше – ту русинську мову, яка в його часи була спільною для білорусів та українців). Але геть не мова Московії-Росії. „Нехай”, „мовять”, „зради” – це суто білорусько-українські слова, які Мелетій Смотрицький називає „перекладом на російську мову”. Ясно, що це всім одразу впадає у вічі, тому автор статі в журналі „Русская речь” «Московское издание Грамматики М. Смотрицкого» доктор філологічних наук В. В. Аніченко з Гомельського державного університету прирікає мову, на яку Смотрицький перекладає церковно-болгарську мову, в таку формулу: „так звана „руська”. Так звана Мелетієм Смотрицьким? І так звана всім народом Великого Князівства Литовського тієї епохи? Тут очевидне бажання доктора наук не дражнити російських колег: мовляв, все гаразд – те, що в нас народ здавна називав руською мовою – це лиш „так звана „руська мова”. А „не так звана”, справжня – була лиш в Росії. За змістом болгарська. А Мелетій Смотрицький помилявся в термінах. Ненауково перебріхувати середньовічних авторів. Якщо вони чітко пишуть, що руська мова – це за змістом саме українська, а не московська, то навіщо крутити хвостом? Навіщо переписувати історії? Тим більше, що втакому ненауковому підході сама нинішня українська мова стає аномалією – з Місяця впала на Київ, чужа, тому що „так звана”. Але ж книги Мелетія Смотрицького показові: руське – це наше суто народне, що по собі і на сьогодні є в реаліях української та білоруської мов, а російське – це не руське, а основане на болгарському. І переклади, які робить в книзі Мелетій Смотрицький з болгарської на російську – це фактичні переклади з російської на руську – на українську і білоруську. Тут немає нічого етнічно російського, що віднині має ймення „руського”, а є лишень болгарське, що потребує перекладу на російську мову – для білорусів та українців, які тоді мали ймення русини.
АБЕТКА
Суцільна помилка: на Росії усі вважають, що пишуть „кирилицею”, хоча нею на Росії ніхто не пише. Там послуговуються зовсім іншою абеткою, досить тендітно пов’язаною з кирилицею – це запроваджена Петром I „цивільна абетка”. Вона не є кирилицею, оскільки Кирилом та Мефодієм не створювалася. Це імперська російська абетка, яку Росія за царського і радянського періоду намагалася нав’язати усім сусідам, навіть тюркам та фінам. Намагається це робити й сьогодні: нещодавно Дума заборонила Карелії й Татарстану повернутися до латиниці, й назвала це „сепаратистськими підступами”, хоча саме латиниця більш вдало відображає мовні реалії мов фінів і татар. Загалом же ж це виглядає суцільною нісенітницею: випадає, що Кирило та Мефодій створювали письменство зовсім не болгарам та чехам для спроможності читати їм візантійські біблії, а для татар які сповідували іслам. Але навіщо мусульманам православна абетка? Друга помилка така, що кирилиця вважається «слов’янською абеткою». Насправді це лише дещо змінена грецька абетка, а греки – це не слов’яни. Та й більше половини слов’янських народів пишуть латиницею, а не кирилицею. Нарешті, це – абетка церковнослов’янських – тобто болгарських – книг, це болгарська абетка, а не геть своя російська, білоруська чи українська. Посилатися на релігійні православні традиції тут просто безглуздо, оскільки під час середньовіччя вся католицька Європа в релігії послуговувалася латиною – чи може це бути основою, щоби всі ці країни відмовились від своїх національних мов та повернулися до латини? Звісно, ні. До речі, білоруська абетка сьогодні повинна бути латиницею, а не кирилицею (точніше – абеткою Петра I), оскільки білоруська літературна мова протягом століть формувався як мова на основі латиниці, а всі засновники білоруської літератури писали латиницею. Нагадаю, що російської окупації Великого князівства Литовського 1795 року цар своїм указом заборонив білоруську мову у 1839 році (в 1863 заборонив релігійну література вже українською мовою, окрім белетристики). В Україні літературна мова формувалася на основі кирилиці, а ось в Білорусі – на основі латиниці, і в 19 ст. і на початку 20 ст. білоруська періодика виходила на латиниці - «Bielarus», «Bielaruskaja krynica», «Nasza Niwa» і т.д. (хоча під шовіністичним тиском царизму почали з’являтися видання і кирилицею). В СРСР білоруську латиницю заборонили взагалі як «західництво» та як нагадування про інший вибір білорусів-литвинів – про багатовікове життя в Речі Посполитій, разом із поляками, чехами та словаками, а не в складі Росії.
Після розпаду СРСР в 1991 році до латиниці повернулися 4 республіки – Молдова, Азербайджан, Узбекистан і Туркменія. П’ятою обов’язково має бути й Білорусь, оскільки її літературна мова формувалася саме латиницею, а сьогодні ми повинні перекладати на нинішню, створену реформами Сталіна, штучну та спотворену «білоруську» мову засновників білоруської літератури. Це, звісно, нонсенс. І це, звісно, викличе бурю незадоволення в ДержДумі: мовляв, білоруси повертаються «до польської абетки». Але який стосунок має до світської Білорусі нинішня грецька абетка? Та жодного. А ж поляки – це і слов’яни, і сусіди, а з неслов’янською Грецією білоруси не межують і нічого спільного з ними не мають. Причому, і греки, і поляки – однакові члени НАТО і ЄС, тому вибір грецькою і латинською абеткою заздалегідь не моє політичного підґрунтя. Крім демагогії. Однак такий підтекст в позиції російських політиків, що вбачають у цьому «сепаратизм» та «відхід від Росії», начебто одна Росія є монополістом на роздачу абеток сусідам (і своїм карелам і татарам). Коли хунта більшовиків захопила владу в Росії, то її комісари здійснили реформу великоруської мови. По перше, її просто перейменували на просто «російську» - щоб відокремити «великодержавне імперське», «велико-», водночас змінюючи національність великоросів на русскіх. Що безграмотно, бо немає в руській мові раптом стало прикметником, а не іменником (але що ви хочете від авторів нововведення Троцького і Свердлова, євреїв, які мало розбиралися в нюансах російської мови). І це водночас невірно науково та політично, оскільки раніше єдиний (хай і штучно) в царській Росії руський народ Білорусі, України і Росії тепер зводився лише до народу одної РСФСР, а Білорусь та Україна тепер вже не вважалися Руссю і руськими, бо руськими відтепер стали великороси – лише частина існуючого за царизму руського народу. По друге, Троцький і Свердлов провели глибоку реформу великоруської мови, створивши «нову цивільну абетку». А, по третє, Троцький наполягав на переході великоруської мови на латиницю – «з метою світової революції», і якби його точка зору перемогла, то абеткою РСФСР а потім СРСР стала би латиниця. А в 1991 році Єльцин урочисто би повертав Росії свою кирилицю. Ідею Троцького не ухвалили лиш тому, що російська література створювалася саме кирилицею, а Пушкін латиницею не писав. До речі, на цій же підставі Білорусь повинна повернутися на латиницю, бо й наші поети створювали білоруську літературу не кирилицею, а білоруською латиницею… Все зазначене дозволяє зрозуміти, чому в Росії таке значення відводиться культу Кирила та Мефодія, які, власне кажучи, ніколи не мали до Росії жодного відношення, бо померли задовго до прийняття Україною (Києвом) християнства, а ніякої Московії чи тим більше Росії в їхні часи не існувало на просторах Великої Мордовії Ерзя-Рязані (її столиці) та Великої Пермі – держав, що існували за Кирила та Мефодія на місці нинішньої Росії. Бо вони створили в Моравії квазігрецьку абетку для чехів раніше, ніж узагалі язичницька Русь з’явилася на території країн СНД – з висадкою в районі саамської Ладоги колоністів-слов’ян ободритів Рюрика. Як писав сам Кирило, ніяких слов’ян на території нинішньої Росії (і України) НЕМА, а слов’яни живуть лише в Центральній та Південній Європі. Тому Кирило і не поїхав до сусідньої території нинішніх Росії та України «навертати слов’ян на православ’я», бо там слов’ян тоді не було. І нікому було давати «слов’янську абетку на основі грецької». В тому числі і Київ тоді не був слов’янським (тісно дружив із Хазарією), в ньому жили зовсім не слов’яни, а сармати та іудеї, а князі Києва були тоді єврейських коренів, споріднені з єврейськими князями Хазарії, та сповідували іудаїзм Хазарії, і Київ був тоді «містом синагог» (цю тему активно розвиває показаний на ТБ Ізраїлю науково-популярний серіал про Хазарію як «ще одну прабатьківщину ізраїльтян»). Навіщо ж Кирилу їхати в «місто синагог» Київ, де його ніхто не чекає? Ось тому – висловлю свою власну думку, з якою можна не погоджуватися, - РПЦ Москви і російські історики та ідеологи так активно й роздувають культ Кирила і Мефодія, щоб цим приховати величезні протиріччя в їхніх уявленнях про себе як про начебто «слов’ян» - і приховати «небажані» факти, що протирічать цьому міфу (тобто – це взагалі вся історична, етнографічна і лінгвістична фактура). До речі, Кирило та Мефодій ніякими «братами» не були, як не були і «греками», а були сирійцями, багатими православними арабами з Дамаску (Сирія тоді була православною), найнятими Візантією для місії в Моравії (про це, напевно, треба детальніше розповісти в окремій статті). Найкумедніше, що самі чехи, до яких заради створення абетки приїхав араб Кирило, його взагалі не вшановують – взагалі про нього не пам’ятають, хоча його звели в культ в Росії, куди він не приїздив. Як мовиться, вже й не знаєш – з ким знайдеш, а з ким втратиш…
Вадим Ростов
«Аналітична газета «Секретні дослідження» (Білорусь)
Наші зауваги:
Стараются, конечно, и Яворивские. Те самые, которые так долго рассказывали нам о «непринципиальности» языкового вопроса, о том, что он никого в этой стране не волнует. Теперь же они утверждают, что важнее языка в этом мире ничего быть не может. Штатный пиарщик БЮТ Олег Медведев вновь разразился очередным «Мовним балансом», обильные цифры которого с удовольствием распечатали многие украинские СМИ. Правда, и сам Медведев, и эти самые СМИ не очень-то задумались над тем, что цифры, приведенные политтехнологом Юлии Тимошенко, лишний раз подтверждают непреложный факт: эта страна общается в основном на двух языках, а государство постоянно пытается навязать один! Что как раз подчеркивает абсурдность украинской ситуации.
Показательны в этом смысле результаты мониторинга украинского интернет-пространства, проведенного самим Медведевым. По его данным, 68% ведущих сайтов украинского инета выходят исключительно на русском языке, 32% — на двух языках, 0% — только на украинском языке. Ясное дело, бютовец пытался этим доказать, что шум по поводу притеснения русского языка не имеет оснований. Хотя на самом деле, сам не желая того, красочно продемонстрировал языковые предпочтения своих сограждан, за которых он, Медведев, пытается решить, на каком языке они должны получать информацию.
Но аргументы «оранжевых» по поводу языка нам хорошо известны и не раз уже опровергались на страницах «2000» — слава Богу, и члены ПР постарались. Гораздо более любопытно понять логику тех «регионалов», которые вдруг стали выступать против уравнивания в правах украинского и русского языков. Мэр Днепропетровска, к примеру, аргументировал свою позицию сугубо экономическими аргументами: мол, дорого будет переходить на два языка.
На днях наглядный урок «технократам» от ПР преподнес один из авторов «сингапурского чуда» Ли Куан Ю, презентовавший свою книгу в Киеве. Один его тезис свелся к объяснению этого «чуда» в том числе и благодаря освоению сингапурцами языков своих потенциальных инвесторов и экономических партнеров. Сейчас в Сингапуре четыре государственных языка — английский, китайский, малайский и тамильский. И это не только не мешает экономическому развитию страны, но, по мнению заезжего министра, способствует ему (а «регионал» Куличенко считает, что два государственных языка — слишком дорого для «бедной» Украины).
Абсурдность нынешней ситуации особенно наглядно демонстрируется на улицах и в кино. Скованные языковыми запретами рекламисты идут на такие ухищрения, что просто диву даешься. Несколько месяцев в центре Киева, к примеру, висела реклама, написанная вроде бы украинскими буквами. Цитирую дословно: «Нау вен ю хев е діплома — вуд ю лайк ту хев е ріал едьюкейшн?» Строгие церберы, следившие за соблюдением языковых ограничений в наружной рекламе, эти билборды пропустили. Во-первых, буквы-то украинские. А во-вторых, язык все-таки не «москальский».
В «Мовном балансе» от Олега Медведева к полностью украинизированной отрасли отнесена реклама. При этом достаточно проехаться по Киеву, чтобы получить наглядные подтверждения вышеприведенного тезиса о разных языках, на которых говорит страна и государство. Обратите внимание, на каком языке пишутся объявления так называемой стихийной рекламы, листки, вывешенные в обход наших блюстителей «языкового порядка». Причем этот язык, не становясь украинским, все менее становится русским.
В лифте моего подъезда, к примеру, вывешена отпечатанная типографским способом цветная качественная реклама с большой надписью: «Мед с собственной пасИки». Наверняка многие из нас видели на улицах написанные от руки рекламы «апалубки», «шыфонеров», «семячек» и т. д. Украинская власть, лишая свой народ возможности учить родной язык, делает русскоязычных граждан русскоговорящими и довольно потирает руки: украинского больше не становится, зато «москальского» заметно меньше.
Но вернемся к «регионалам» и к их позиции по языковому вопросу. Особую тоску у тех, кто голосовал за ПР и Януковича, вызывает «зависший намертво» вопрос о возвращении русского языка в кинотеатры. Запрет, введенный «оранжевыми», заставил свернуть свой бизнес владельцев многих кинотеатров на юго-востоке (особенно в Крыму). Кое-кто из них перебивается тем, что резко увеличил долю фильмов из России — если раньше отбирались качественные, то теперь ради сохранения русскоязычного зрителя берут любую продукцию, включая откровенное «барахло».
Как уже не раз указывалось, отменить дискриминационное ограничение можно простым циркуляром Минкульта или же решением Кабмина. Некоторые «регионалы» начали ссылаться на «тормоз» в лице министра культуры М. Кулиняка. Но ведь у него же есть начальство в конце концов! Я уж не говорю о его партийном руководстве (насколько мне известно, он также партбилет ПР не клал на стол).
А его бывший начальник, экс-вице-премьер по гуманитарному блоку вопросов Владимир Семиноженко в интервью «УП» заявляет, что отменить запреты приказом Минкульта нельзя, потому что... «есть закон «О кинематографии», его и нужно менять». Вот те раз! Что же еще нужно поменять в законе, статья 14 которого четко указывает, что фильмы «могут быть дублированы или озвучены или субтитрованы языками национальных меньшинств». (Более подробно об этом в статье «Чертова дюжина нашей демократии», «2000», №3(398) от 18.01.2008.) Неужели министр культуры более чем за полгода пребывания в этом кресле не ознакомился с этой нормой закона, которую никакой Конституционный Суд или Кабмин не отменял?!
Семиноженко заявляет: «Мы нашли хороший вариант: арт хаузные фильмы, которые выходят ограниченным тиражом, до 10 копий, можно выпускать без дубляжа». Это кто «мы»? Ведь бывший вице-премьер «бело-синего» правительства повторяет слово в слово не раз озвученный тезис недавно уволенной главы Госкино Анны Чмиль, бывшей на протяжении нескольких лет главным рупором «оранжевого» беспредела в сфере кинематографии. Возникает резонный вопрос: а при чем тут «арт хаузное» кино? Разве проблема в нем?! Разве не в том, что русскоязычные дети Украины лишены возможности смотреть мультфильмы на родном языке? Притом, что и ныне действующий закон, и Конституция, и различные хартии оставляют за ними право неограниченного доступа к информации на родном языке.
В итоге нынешняя ситуация стала темой для многочисленных анекдотов. Вот один из них: «В мире интересного. В Украине обнаружен тот единственный человек, который читает в своем телевизоре украинские субтитры под русскими фильмами». Неужели наши народные избранники не понимают анекдотичности этой ситуации?! Неужели кто-то считает, что этой анекдотичности не видит сам народ?!
Хотя судя по некоторым комментариям специалистов украинского дубляжа, таки считают. К примеру, сайт УНИАН в свое время разместил интервью с Олексой Негребецким, который переводит львиную долю голливудских фильмов для проката на украинском языке. «Говорят мне, что не надо переводить «бурито», — заявляет интервьюируемый. — Вы знаете, что такое бурито? Вот и я говорю, что у нас люди не знают, что такое бурито. Лучше его в фильме как-то заменить».
Любопытно, переводчик знает, для какой аудитории он в первую очередь дублирует фильм? Догадывается ли, что основная его аудитория в кинотеатрах — вполне продвинутая молодежь, которая даже в рассчитанных на студенчество забегаловках «а-ля Мексико» уже может отличить «фахитос» от «буритос»?
Посчитайте хотя бы, сколько по Украине разбросано только трапезных сети «Потейто хауз», где буритос является постоянным блюдом всех меню! И для молодежи абсурдно как раз то, что герой фильма у всех на глазах ест именно бурито, но говорит по-украински про вкусный «пиріжечок» — слово, которое к бурито имеет такое же отношение, как пельмень к борщу.
И спрашивается, кому нужен этот театр абсурда, вызывающий только раздражение по отношению к украинскому языку? Разве не показатель, что молодежь, посмотрев какой-то фильм на большом экране, потом скачивает ужасную пиратскую копию в интернете на русском языке, чтобы уяснить для себя некоторые нюансы? Причем делается это не потому, что молодые люди не понимают украинского, а потому, что они не понимают этого, с позволения сказать, «дубляжа».
Официальные языки ООН
английский • арабский • испанский • китайский • русский • французский
Официальными языками Швейцарии являются: немецкий, французский, итальянский и романшский (последний является официальным только для общения с лицами-носителями романшского языка
ЭТО БЫДЛО И РУССКИМ НЕ ОЧЕНЬ ВЛАДЕЕТ
Смотрит в окно ... (с)
А взагалі в світі свиня асоціюється тільки з кацапским бидлом.
- Двомовна.
- А якщо людина розмовляє трьома мовами?
- Тримовна.
- А якщо однією?
- Москаль.
Быдло галицкое ты - исторический факт
Вот польское было и возомнило себя украинцами
Эту сволоту надо повесить прямо сейчас, нагадил, испоганил все надежды, все демократические достижения народа, протолкнул к власти ссученного зека-стукача и ставленника КГБ, а теперь кричит Караул.
Эта мразь специально гавкает про "народное вече"
Он знет, что под флагами этих предателей - нашеукраинцев, во главе с главной мразью Украины, мало кто выйдет.
А те, кто выйдут, окончательно убедяться в политической импотенции этой холуйской псевдопартии. Постоят и разойдутся ни с чем.
А потом мразь лизнет задницу зеку, объявив, что народ не вышел, значит народу нравится зек. А зек будет потом по всему миру кричать, что народ призывали протестовать, но он сам этого не захотел.
А может быть, этот подонок надеется еще пробраться к власти?
Рассмешили...
Забезпечення розвитку та застосування української мови (всього)
Бюджет Тимошенко-2009: 1200 тис. грн.
Бюджет Януковича-2010: 22900 тис. грн.
Хто Вам сказав, що гроші, виділені урядом Януковіча підуть саме на розвиток української мови?
Бюджет Тимошенко-2009: 12000 тис. грн.
Бюджет Януковича-2010: 2290 тис. грн.
05-10-10 03:32
http://rkofj.forum24.ru/?1-18-0-00000009-000-0-0-1272089622
ПАРХАТЫЕ (евреи) В РОССИИ ДО И ПОСЛЕ 1917 г.
http://sbn.forum24.ru/?1-2-0-00000000-000-0-0 СПИСОК ЕВРЕЕВ, ПЕРЕМЕНИВШИХ ФАМИЛИЮ, 456 шт.
http://sbn.forum24.ru/?1-2-0-00000001-000-0-0-1286448505 ЧТО ВЫГОДНЕЙ, КОРМИТЬ ПАРАЗИТОВ ИЛИ ЛИКВИДИРОВАТЬ ИХ?
ДИВЕРСАНТЫ ПОД «КРЫШЕЙ» КРИПТОЕВРЕЕВ.
МАСОНСКАЯ ГАЛЕРЕЯ РОССИИ
НОМЕНКЛАТУРА МИРОВОЙ ЗАКУЛИСЫ
http://sbn.forum24.ru/?0-2