РУС
10545 посетителей онлайн
Тягнибок: визитная карточка избирательной кампании - аресты и фальсификации
Избирательная кампания 2010 года сопровождалась многочисленными фальсификациями, административным давлением и арестами сторонников оппозиционных партий
Об этом заявил в комментарии для «ЗН» лидер партии «Свобода» Олег Тягнибок.«Визитной карточкой этой компании стали фальсификации; манипуляции с человеческим сознанием; отсутствие равного доступа к средствам массовой информации; безумное административное давление; аресты», — заявил политик.
При этом он отметил, что тактика уголовного преследования оппонентов власти преобрела существенный масштаб.
«У меня 50 человек сейчас под криминалом. Вместо того чтобы ходить по домам и агитировать, они ходят по кабинетам следователей. А моя юридическая служба занимается вытягиванием наших людей из судов, вместо того, чтобы давать отпор на создание властью проблем в Донецке, Киевской области, Тернополе и Ивано-Франковске», — отметил Тягнибок.
По мнению политика, в день голосования на избирательных участках вероятно ожидается жесткое противостояние.
«Со дня голосования и ночи подсчета голосов я жду жестокого противостояния, которого никогда прежде еще не было на избирательных участках. Мы ожидаем выявления многих нарушений. А в момент голосования это могут быть даже самые непредсказуемые случаи — отключение света, сжигание бюллетеней кислотой или другим опасным веществом, самих урн для голосования. Нас ждет Мукачево в квадрате», — убежден Тягнибок.
Источник: Зеркало недели
Зросійщення, двомовність - це не здобуток України, це наша національна трагедія, біда! Саме засилля староболгарської (російської) мови є причиною появи так званого суржика - ганебного явища в українській новітній історії. Зросійщений Донбас не є "частиною культурного простору" України, він є важким каменем на шиї НАЦІЇ, чужорідним "раковим" утворенням у її тілі. Усе українське на Донбасі ліквідовано. Звідти, а також через "відкритий" інформаційний простір з московитського сходу поширюється отруйна пухлина, яка уражає ослаблене голодоморами, війнами, репресіями попередніх років українське суспільство. В Україні відсутні патріотичні учительсько-викладацький корпус, державна служба, правоохоронні органи. А це ж основа ДЕРЖАВИ!!! Слід радикально змінити принципи надання громадянства. Не може бути громадянином країни тупак, який у 21 столітті не здатен (або не бажає) володіти мовою державотворчого народу, мовою Конституції! Українцям Донбасу (не хАхлам-малорсам) у майбутній УКРАЇНІ буде надано всебічну можливість для переїзду і оселення у містах і селах Української Держави. Дай Бог нам усім мудрості, сили і натхнення на кардинальні перетворення, зміну ницого існування на повноцінне національне ЖИТТЯ.
Тоді, ще в далекі сімдесяті, я вперше і востаннє бачив, як у моєму Луганську кіноглядачі аплодували по завершенню фільму. Я теж аплодував разом зі всіма, розчулений трагічною долею людини, яка до кінця виборювала своє право на вільне життя. Але, як показав час, абсолютна більшість моїх земляків у тому луганському кінотеатрі аплодувала зовсім не з цієї причини…
У той самий час декілька моїх приятелів, як виявилося, опинились у Луганську зовсім не зі власного бажання. Усі вони (а їх було троє) до свого тюремного ув’язнення жили в Ростові-на-Дону, який для них після строку став закритим містом. Незважаючи на те, що то було їхнє рідне місто і там жили їхні батьки, їх там не прописували. А от на Донбасі прописували щойно звільнених зеків не тільки з Ростова, але й зі всього СРСР.
Але «кримінальний елемент» з усієї радянської імперії концентрувався в Донецькій і Луганській області не тільки таким чином. Як відомо, саме на Донбасі була тоді (і залишається зараз) найвища концентрація підприємств хімічної промисловості. А «хімія» в СРСР була одним із варіантів карного засудження. Зеки, які працювали на шкідливих виробництвах, жили там не в таборах, а у звичайних робочих гуртожитках серед цивільного населення міст і селищ. І єдине, що відрізняло їх від мешканців тих населених пунктів, – умовна плата за примусову працю «на хімії» та комендантська година з перекликом під контролем міліціянтів у їхніх гуртожитках.
Але ці заходи, звичайно, не дуже вже впливали на високий рівень злочинності в тих гуртожитках та містах у цілому. Так, у Луганську, на кварталі з вельми промовистою назвою імені Пролетаріату Донбасу, в часи СРСР було кілька таких зеківських гуртожитків. Пам’ятаю, що майже щомісяця там скоювався резонансний карний злочин або ж самогубство.
Після «хімії» зеки отримували право не тільки на прописку за місцем своєї примусової роботи, але й право запису до черги на так зване безкоштовне житло. У своїх рідних містах та селищах вони не мали ані того, ані іншого і, звичайно залишалися на постійне проживання в Донбасі.
Таким чином, комуністична радянська влада цілеспрямовано й послідовно криміналізувала цей край, вирішуючи в такий спосіб дефіцит робочих рук на шкідливих для здоров’я людини підприємствах Донбасу (мета у комуністів, як завжди, виправдовувала засоби).
Як формувались електоральні уподобання
Додайте сюди й без того традиційно високий рівень злочинності в реґіоні, і стане цілком зрозумілою та жахлива статистика, яка стверджує, що кожний третій дорослий мешканець Донбасу чоловічої статі має карне минуле. Це, за Ламброзо, цілком достатньо для того, щоб нав’язувати всім довкола стиль життя «по понятіям».
Наскрізь корумпована міліція, суди та прокуратура тільки сприяли становленню ідеалів карного світу серед широкого загалу населення Донбасу. І повірте мені: якщо сьогодні пересічний донбасівець має «края» (знайомства) серед криміналітету, він ніколи не звернеться до державних інституцій при вирішенні тих чи інших власних проблем. А знаєте, чому? Та тому, що при зверненні до «авторитета», на відміну від того ж таки суду, його кривдника не врятують від відповідальності (хай і «по понятіям») ніякі гроші, і він отримає «своє» не через півроку (як, зазвичай, у кращому випадку буде після звернення до суду), а вже через кілька днів.
І коли, скажімо, Київський районний суд міста Донецька визнає невинним ватажка відомого на весь СНД організованого злочинного угруповання, то він таким чином забиває останнього цвяха у свою власну труну – як інституція правового захисту мешканців столиці Донбасу. Не розуміти цього може тільки неповносправний або суддя, який безпосередньо взяв хабар у тій справі чи був нагнутий братками при владі .
Звичайно, що при такому правозахисті громадян на Донбасі ідеалами для його пересічних мешканців є зовсім не міліціянт Могильов або прокурор Потебенько, а, швидше, їхні соціальні антиподи з нелегкою долею та сильним характером. Такі, як колишній керівник Донецької облдержадміністрації Віктор Янукович, бізнесмени Ринат Ахметов та Борис Колесников.
А коли останні об’єднались у добре відому партію й попросили електоральної підтримки у своїх земляків, на Донбасі їм, звичайно, повірили всі або майже всі. Вірять і по сьогодні, бо лідери Партії регіонів для них – це живе втілення їхньої власної кар’єрної мрії.
Тепер Ви здогадались, шановний читачу, чому тоді в кінотеатрі луганці аплодували Делону? Та просто тому, що свій пацан завалив «мусора». В іпостасі останнього в українському політикумі для моїх земляків завжди буде будь-хто з тих, хто пішов проти своїх (їхніх) пацанів.
Боятся, что «погибнет мова»?
Совершенно правильно боятся!
Их искусственный язык обречен на вымирание и ни одна сила, ни один циркуляр и «державный статус» не сможет сдержать этот естественный процесс смерти синтетического языка! Потому что бред и несуразица, если большинство населения говорит на неправильном языке. Если государство навязывает народу чужую для него «мову», то это неправильное государство"
Что токо отребье без роду и племени не придумает
" Слава богу , что мы русские " - Гоголь
Которого отродясь не было и если есть то только в украинских учебниках.
Название "Русский" хотя бы имеет место быть в истореографии(первое упоминание 1053 ),в отличие от "руський"
Украинец вообще появился в конце 19 века
Во успехи то 20 лет незалещалости , получи 2-ю Францию Обещанную нациками
За офіційною статистикою Міністерства охорони здоров'я України в країні 1,2 млн людей з психічними розладами, говорить експерт. Методом нескладних арифметичних дій легко підрахувати, що на сьогоднішній день в Україні близько 6 млн психічно хворих, і кожен 8-й українець хворіє психічними розладами.
Даремно ти кидаєш бісер перед свинями,воно ж бидло-окупант, воно
не розуміє поняття ДЕРЖАВА.На жаль воно розуміє тільки команди на бидлопанятном і його паталогічно тягне до паРаші,воно хоче бути рабом,воно ненавидить Україну.Вихід тут один,час розмов вичерпується.
..и жуткие побои бедных свидарасов...