РУС
8405 посетителей онлайн
Затишье перед бурей: Сегодня "день тишины" перед выборами
Согласно избирательному законодательству, в полночь с пятницы на субботу по местному времени вступает в силу запрещение на какие-либо виды предвыборной агитации.
Это время ”тишины” дается избирателям для того, чтобы они могли принять решение о своем выборе сознательно, без какого-либо влияния или давления.Выборы депутатов Верховной Рады Автономной Республики Крым, местных советов и сельских, поселковых, городских голов состоятся 31 октября 2010 года.
Источник: УНИАН
Ну вот честно, кому какая разница кто там будет зад отсижывать в здании горадмина?
http://u.nu/8yzv8
До чего как говорится наш человек не додумается...
Позавчера , кажись Азаров, Собачник и компания провели рекламное мероприятие, под видом сбора денег на помощь ветеранам с подоплекой борьбы с фашизом (в их понимании)...
Неплохой в общем то певец был вынужден петь положенный на музыку опус, сочиненный "поэтом" Толстоуховым... После начала акции, в студии все время прослушивался какой то шум....толи ругались, толи спорили...потом стало ясно, что это просто пожилые уже ветераны, которые не знают как нужно себя вести на данных мероприятиях, просто общались между собой.... И тогда за кадром явно прозвучал окрик, ...а ну тихо!! А то сей час всех отсюдова повыводим!
Очень характерная была ремарка..наверное звукооператоры яйца открутят
А по УТ-1 все крутят кадры про победу над фашизмом ...
73 года тому ...В период с 27 октября по 4 ноября 1937 года в лесном массиве Сандармох близ города Медвежьегорск (16-ый километр дороги на Повенец)...
были расстреляны 1111 заключенных Соловецкого лагеря особого назначения,среди которых были выдающиеся представители украинской культуры ............
27 октября было казнено 208 человек, 1 ноября - 210 человек, 2 ноября - 180 человек, 3 ноября - 265 человек и 4 ноября - 248 человек. Трехдневный перерыв между первым и вторым днями расстрела был вызван безуспешной попыткой бегства нескольких смертников, сумевших в дороге развязать руки и выпрыгнуть из кузова грузовика.
Управлением НКВД по Ленинградской области за успешную борьбу с контрреволюцией товарищ Матвеев был награжден ценным подарком и путевкой в санаторий. Но вскоре, во время очередной "чистки" органов НКВД, он и сам был осужден на несколько лет заключения, однако не по политической, а по уголовной статье. Михаил Матвеев умер в 1971 году в возрасте 81 года.
Фамилии 4514 жителей Карелии, спецпоселенцев и заключенных Белбалткомбината¹ установлены документально по сохранившимся расстрельным актам с конкретным указанием места смерти. Известны также фамилии еще как минимум 900 человек - в основном жителей окрестных деревень, точное место казни и захоронения которых по тем или иным причинам в документах не указано.
Усього під час кампанії до розстрілу з політичних мотивів були приречені 681.692 особи, з них 631 897 – позасудовими “трійками”. (Борис Соколов. Наркомы страха. Ягода. Ежов. Берия. Абакумов. – М.: АСТ-ПРЕСС КНИГА, 2001. – С. 130). За даними Московського «Меморіалу», заарештовано було 1.725 тисяч осіб, розстріляно 815 тисяч. (Газета «30 октября», № 79, 2007 р.). В Україні, за офіційними даними, в 1936 році заарештували 15.717 осіб, у 1937 – 159.573, у 1938 – 108.006 (Юрій Шаповал. Апогей тероріади // Дзеркало тижня, № 29 (658). – 2007. – 11 серпня).
Твердження, що Великий Терор був спрямований лише проти партійних кадрів, хибне: комуністів у 1937 – 1938 роках було заарештовано 110 – 113 тисяч. «Тридцять Сьомий — це гігантський масштаб репресій, що охопили всі реґіони й усі без винятку верстви суспільства, від вищого керівництва країни до безмежно далеких від політики селян і робітників, – сказано у Тезах Міжнародного «Меморіалу». Усього в ході кампанії було репресовано понад 2 млн. осіб.
Ще 2 липня 1937 року під бравурні марші на честь “найдемократичнішої в світі Сталінської Конституції” Політбюро ЦК ВКП(б) схвалило протокол П 51/94 “Про антирадянські елементи”, яким секретарям обласних, крайових, республіканських організацій та представникам НКВД пропонувалося взяти на облік усіх “куркулів та карних в’язнів”, які повернулися з заслання та ув’язнення, з тим, щоб найбільш ворожих із них заарештувати і розстріляти в порядку адміністративного переведення їхніх справ через “трійки”, а решту вислати у вказані НКВД місця. “ЦК ВКП(б) пропонує в п’ятиденний термін подати в ЦК склади трійок, а також кількість осіб, що підлягають розстрілу, так само кількість осіб, що підлягають висланню”. (Цит. за кн.: Иван Чухин. Карелия-37: Идеология и практика террора. – Петрозаводск, 1999. – С. 17).
На кожну республіку, область, район спускалися ліміти на репресування за І і ІІ категоріями (І – розстріл, ІІ – ув’язнення, співвідношення 3 до 1).
“Знизу” полетіли звіти про виконання лімітів, розгорнулося соціалістичне змагання за їх перевиконання, прохання й вимоги збільшити їх, особливо за І категорією, висувалися “зустрічні плани”. Так, нарком внутрішніх справ УРСР Ізраїль Леплевський тричі звертався за таким збільшенням – 5 і 29 вересня та 11 грудня 1937 року. Після його усунення в січні 1938 року (і розстрілу) новопризначений в.о. наркома Александр Успенський – двічі: 17 лютого і в травні 1938. (Сергій Білокінь. Масовий терор як засіб державного управління в СРСР (1917-1941 рр.). Джерелознавче дослідження. – К.: Київське наукове товариство ім. Петра Могили, 1999. – С. 291).
Дія “трійок” поширилася на всі категорії населення. Окрім “куркулів та кримінальників”, під репресії потрапили “контрреволюціонери” різних відтінків, “повстанці”, “церковники”, “шпигуни”, “троцькісти”, “диверсанти”, “шкідники”, “націоналісти”... На виконання згаданої Постанови, «чистка» відбулася і в концтаборах. Так, начальник Соловецької тюрми особливого призначення (СТОН) Іван Апетер одержав наказ скласти список на розстріл 1825 в'язнів. Одна група, 507 в'язнів, була розстріляна під Леніґрадом 8 грудня 1937 року, 200 (насправді 198) – на Соловках 17 лютого 1938 року. Доля 1116-и, так званого «Соловецького етапу», стала відомою щойно в 1997 році: 1111 в`язнів СТОНа були розстріляні в урочищі Сандармох на півдні Карелії 27 жовтня, 1, 2, 3 і 4 листопада 1937 року. З них 290 – з України.
У списку «українських буржуазних націоналістів», розстріляного 3 листопада, поет-неокласик професор Микола Зеров, творець театру «Березіль» Лесь Курбас, драматург Микола Куліш, історики академік Матвій Яворський, професори Володимир Чеховський і Сергій Грушевський, науковці Степан Рудницький, Микола Павлушков, Василь Волков, Петро Бовсунівський, творець Гідрометеослужби СССР голландець родом професор Олексій Вангенгейм, міністр фінансів УСРР Михайло Полоз, колишній міністр освіти УНР Антон Крушельницький та його сини Остап і Богдан (дочка Володимира розстріляна під Леніградом, сини Іван і Тарас – у Києві в грудні 1934 р.), письменники Валер'ян Підмогильний, Павло Филипович, Валер'ян Поліщук, Григорій Епік, Мирослав Ірчан, Марко Вороний, Михайло Козоріс, Олекса Слісаренко, Михайло Яловий…
Це були люди, які могли б створити неоціненні духовні скарби, володіючи якими, ми, українці, стали б урівень з іншими цивілізованими народами. Сама присутність таких людей у суспільстві робить його кращим. Але постріли малограмотного, але кваліфікованого розстрільника капітана Михаїла Матвеєва – виконавця волі чужої, глибоко ворожої нам комуністичної влади – змінили хід нашої історії... Вважається, що народ, який утратив 2-3% найактивніших людей, – переможений. Ми ж, українці, в 30–40-х роках ХХ століття втратили третину населення (голод, репресії, депортації, війни), причому найактивнішого. Від того удару ми не оговталися досі. Джеймс Мейс нинішній період історії України визначав як “постгеноцидний”. Процесу інтелектуального і морального занепаду українського суспільства та подальшого російщення не змогло зупинити навіть проголошення незалежности. Усі наші ******* біди – це наслідок сатанинської селекції, під час якої була фізично знищена найкраща частина українського народу.
Серед тих, чия остання адреса – Сандамох, були знаменитий адвокат росіянин Александр Бобрищев-Пушкін (захисник Бейліса й Пурішкевича), московський літературознавець Ніколай Дурново, засновник удмуртської літератури Кузебай Герд, білоруський міністр Флеґонт Волинець, татарський громадський діяч Ізмаїл Фірдевс, голова московського циганського табору Ґоґо Станеско, грузинські князі Ніколай Ерістов та Яссе Андронников, католицький адміністратор Грузії Шио Батмалашвілі, професор історії ВКП(б) єврей Пінхус Ґлузман, черкеський письменник князь Холід Абуков, корейський діяч Тай До, православні єпископи Алексій (воронезький), Даміан (курський), Ніколай (тамбовський), Петро (самарський), лідер баптистів СССР Василь Колесников, отець Петер Вейґель – посланий Ватіканом для перевірки даних про переслідування віруючих в СССР... Закоцюблий від холоду (швидше б кінець!), в одній білизні ступаючи останні кроки, зачерхлим мозком згадуючи слова молитви, він на власному прикладі переконався, що потрапив у царство Сатани, в Імперію Зла...
Смертника ставили на коліна – і капітан Матвеєв стріляв з револьвера в потилицю. Декого добивав якоюсь залізною колотушкою. Забитого підручні скидали в яму. Трупи присипали вапном і засипали. Так що їх тепер не ідентифікувати.
Отак скріплювалася „дружба народів” напередодні 20-річчя «Великої Жовтневої соціалістичної революції», яку досі святкують комуністи. Вчені світу підрахували в «Черной книге коммунизма», виданій також і в Росії 1999 р. зі вступною статтею колишнього члена Політбюро ЦК КПСС А.Н.Яковлєва, що жертв комунізму в усьому світі 95 млн. убитими (с. 37). «А сліз, а крові – що й лічить…». Постраждали всі народи, які мали нещастя потрапити під комуністичний експеримент. Кожен, хто вважає себе комуністом, морально відповідальний за всі незчисленні злочини комунізму.
Урочище Сандармох у 30-х роках – це «обычное место расстрелов» на півдні Карелії. Його знайшли за документами та ідентифікували на місцевості 1 липня 1997 року Карельський та Санкт-Петербурзький “Меморіали”, а саме Юрій Дмитрієв, Веніамін Іофе та Ірина Рєзнікова-Фліґе.
Того ж 1997 року, в річницю початку розстрілу, 27 жовтня, там було відслужено першу панахиду та проведено мітинг. Там споруджено пам’ятник з написом «Люди, не убивайте друг друга». Санкт-Петербурзький “Меморіял” привіз туди камінь із Соловків. Стоять великі польський та російський хрести, мусульманський пам'ятний знак. У лісі – сотні карельських пам’ятних знаків – стовпи з дашками. Тут кількасот ям, де покоїться біля 9 тисяч розстріляних.
2004 року з ініціативи американського громадянина Веніаміна Трохименка, батько якого, відомий мовознавець, розстріляний у Сандармосі 4 листопада, стараннями українців усього світу, насамперед Товариства української культури Карелії «Калина», яке очолює велика подвижниця Лариса Скрипникова, там споруджено величний пам`ятник – гранітний Козацький хрест «Убієнним синам України» (автори Микола Малишко та Назар Білик). У колі на перехресті вгадуються профілі тих, кого називають цвітом української нації.
Сандармох – це один з відомих тепер епізодів Великого терору. А скільки їх невідомих…