Ющенко возмутился, что Азаров не финансирует памятники и украинский язык
"Укрепление статуса украинского языка не профинансировано. Можно ли так относиться к одной из национальных святынь? Какой же тогда язык финансирует правительство?", - возмутился Ющенко на заседании Совета нацбезопасности во вторник.
"Выпуск украинской книги – ноль профинансированно" - добавил он.
По словам президента, профинансированные из бюджета книги не доходят в детские учреждения.
Вместе с тем он привел пример издательства А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, книги которого очень популярны, хотя они никогда не получали государственного финансирования.
"Я так говорю не в том плане, что лоббирую интересы этого издательства. Просто вы можете приехать в любой садик или школу, и вы там не найдете книгу, выданную в рамках национальной программы книгоиздания", - сказал Ющенко.
Следующим объектом критики президента стало низкое финансирование правительством сохранения исторического наследия.
"Оно профинансировано на 3,4%. Это значит ноль. А у нас 160 объектов национального значения. Что вам мешает, Николай Янович, финансировать эту государственную программу согасно расписанию?", - обратился Ющенко к первому вице-премьеру Николаю Азарову.
А если ты такой прихильник президента, то обязан сделать обрезание!
Впрочем, что имбицилам объяснять...
Шоб он сдох.
Как он зае...!!!
Это падло диоксиновое не подписывает законы и при этом требует что-то
может его действительно отправить на поле.
нет - не матчи судить. Быкам хвосты крутить.
1. С привлечением профессиональных специалистов наработать словарный запас для обеспечения требований современных бурно развивающихся направлений знаний.
2. Профильному институту выпускать периодический альманах, где отражалось бы внедрение новых слов из этих областей знаний, с привлечением компетентных специалистов (желательно с опережением по отношению к русскому языку).
3. В кратчайшие сроки выпустить украинизированные версии компьютерных программ, под наблюдением специалистов-языковедов, обеспечивая продажу их по цене меньшей, чем версии на русском языке.
4. Составить и выпустить тезаурус украинского языка на компакт-дисках, желательно с приложением подразделов по областям знаний и при доступных продажных ценах.
5. Выпустить словарь редких слов и диалектов украинского языка с их толкованием, наподобие словаря Даля.
6. Нужно выпустить ряд энциклопедий, и в первую очередь современную большую украинскую энциклопедию, и именно на компакт-дисках, тем более что подобной пока нет и в России, и осуществить ее бесплатную рассылку по библиотекам и школам. Эта вещь (если будет сделана с учетом мировых стандартов), будет работать и рекламировать саму себя вместе с украинским языком и идеей государственности, даже в русскоговорящих регионах, притом лучше, чем любые призывы и постановления.
7. Необходимо активнее запускать в Интернет любую открытую информацию об Украине на английском языке, особенно о ее культуре, спортивных достижениях, исследованиях в области истории и археологии. Обеспечить функционирование в Интернете мощной украинской справочной и поисковой системы.
8. Оказывать государственную поддержку прямым переводам (а не через русский язык) лучшего философского и культурного мирового наследия, а не возлагать надежды на одного Сороса, попутно подавляя отечественное книгоиздание совершенно безумными налогами, особенно в сравнении с окружающими странами. Как, например, Закон Украины об НДС, принятый Верховной Радой и подписанный Президентом, фактически запрещает экспорт книг, произведенных в Украине на любом языке, в том числе и украинском, т.к. запрещает возврат НДС при экспорте книжной продукции. Вследствие этого и ряда других законов большое число украинских писателей просто стали печататься в России. И стали считаться русскими писателями.
9. Развивать на государственном телевидении рейтинговые речевые программы на украинском языке, а не полагаться только на студию «1+1». Надо учесть, что для внедрения языка нужно именно речевое общение, а не концертные программы, даже если песни исполняются на украинском языке.
10. Ввести экзамен по украинскому языку для госслужащих по примеру западных стран. Причем чем выше ранг госслужащего, тем выше уровень требований.
11. Ну и, наконец, государство должно просто повернуться лицом к своему народу и учесть, что внедрение языка — это кропотливая работа и ее нельзя осуществить кавалерийской атакой.
© Mirror Weekly 1999
ВОТ ОНИ _ПРОИСКИ АМЕРИКОСОВ!!!!!!!
Это не ваша страна, трупные черви, я не признаю вашего гниломордого самозванца и не вам мне указывать - что мне, собственно, делать.
Я достаточно ясно изьясняюсь?
Русские являются нацией, такой же, как и другие нации. Русский осознает собственную принадлежность к нации русских, и ему небезразличен этот факт. Москаль не принадлежит ни к какой нации, какой бы из них он ни был порождён. Всё национальное ему ненавистно. Каждый, кто осознаёт свою национальную принадлежность, для него нацюк.
Возникает вопрос, неужели и русский, сознающий собственную национальную принадлежность, также является нацюком для москаля? Естественно, да. Поскольку москали не являются нацией, то каждый национализм, в том числе и русский, является очевидной угрозой для москализма. Фактически нормальный национализм - это любовь и уважение. Любовь к своей нации и уважение к аналогичным чувствам представителей других наций. Москализм же - это прежде всего ненависть и презрение. Ненависть ко всему национальному вообще и презрение к нации, которая данного москаля породила и воспитала, в частности.
По этому признаку легко отличать русских и москалей. Например, нормальному русскому несравненно более приятно иметь дело с сознающим собственное достоинство украинцем, нежели с обрусевшим "никем", чьё достоинство растоптано москалями. Иногда приходилось видеть, как раздавленное достоинство украинца претит русскому, сознающему собственное национальное достоинство, тогда как самому украинцу, "закаленному" продолжительными попытками не замечать собственный болотный статус, хоть бы хны. Но то, что претит русскому, для москаля - бальзам на душу. Затоптанное достоинство украинца - живая вода для злорадства москаля.
В чем же состоит главная причина постоянного озлобления москалей против всего нормального, человеческого? Она становится понятна, когда просматриваешь интернетовские группы новостей, где москаль не пытается скрыть собственные чувства. О ней когда-то так выразился мудрыйГригорий Сковорода: "Прежде всего - зависть, мать остальных страстей и беззаконий. Она является главным центром той пропасти, где душа мучится. Ничто её не украшает и не делает полезной. Не мил ей свет, не радует благотворительность, а вред столь сладок, что сама себя десятком пожирает" ("Вступление к христианскому благонравию").
А на что завидует москаль нормальному человеку? Да на всё. Прежде всего на его нормальность. Москализм - это своего рода разрыв природной связи понятий, необходимых для нормального функционирования человеческой психики, связи Человек - Семья - Нация - Человечество.
Охватывая всю преступную группировку, понятие "москали" не втягивает сюда никого постороннего и уже самим своим названием указывает на центр их гнездования, - город Москву. Это не означает, конечно же, что в Москве живут одни лишь москали. Скорее всего, их там даже меньшинство, если не подавляющее меньшинство. Но это ихний центр. Принадлежит им, москалям.
Отношения между москалями и русскими во многом определяются фактом паразитирования москалей на русскости. С одной стороны оно, паразитирование, не позволяет москалям так открыто бросаться на русский национализм, как на другие национализмы. Но, с другой стороны, это паразитирование позволяет москалям изнутри разрушать основы русской нации. Если же кто-то думает, что москали любят русский народ, то пусть при оказии зайдёт в какое-либо русское село. Такую разруху можно устроить разве что от извечной чрезмерной ненависти.
А нам то хорошо. Скоро всех в ЕС пустят!! Так столько, я вам доложу, сортиров для мытья.. Всем и детям нашим хватит. Отож!
Спасибо за уход за могилами, Волынянка. Беги из этой проклятой страны.
А даже если предположить, что это так, то почувствуй разницу, при Союзе чехи строили здесь жилье, а теперь твои земляки батрачат на стройках Чехии, Поляндии и пр. И хорошо еще, если на стройках... Разницу улавливаешь?
Где же миллионы новых рабочих мест? Где та страна, которую мы не должны были узнать?
15/08/2007 10:34 Володимир Ковальський, спеціально для "Реальної політики"
По-перше, значна частина обіцянок про дубльована з попередніх обіцянок ”регіоналів”. Скажімо, у 2004р. прем’єр В. Янукович: «Я обіцяю усіма способами сприяти прийняттю законопроекту, який зробить можливим обов’язкове працевлаштування всіх випускників вищих навчальних закладів”. У 2006 році Партія регіонів мала і парламентську більшість і контрольований Уряд, але чомусь обіцянки не виконала. Натомість, у програмі 2007 року даний пункт повторюється: “Молодим спеціалістам законодавчо забезпечимо перше робоче місце, надавши фінансову підтримку підприємствам”.
Те ж саме – з допомогою на дітей. У 2003-2004 роках програма уряду Януковича передбачала “підвищення розміру державної допомоги при народженні дитини і по догляду за дитиною до трьох років”. Це положення досі не виконано, але у програмі 2007 року знову присутнє.
По-друге, треба дуже не поважати свій народ, щоб так вільно поводитися з соціальними обіцянками, вартістю в мільярди доларів, наперед знаючи, що забезпечення кожної з них – утопія. Ми не кажемо про обіцянки на кшталт “При досягненні дитиною 3-річного віку і до 13 років родина отримуватиме щомісяця по 100 грн., а з 13 до 18 років – по 200 грн.” На реалізацію цієї обіцянки треба кілька мільярдів гривень, але тут можна викрутитись, мовляв, граничного терміну виконання обіцянки немає. Та є в Партії регіонів і обіцянки в режимі “все і негайно”.
Так, Партія регіонів України заявила про те, що вже з 2008 р. родина на першу народжену дитину отримає 11700 грн., на другу – 25 тис. грн., на третю та кожну наступну дитину - по 50 тис. грн.
За даними Держкомстату, у 2006 року в Україні народилось 460368 (з них померлих дітей протягом року – 4,4 тис.) За результатами першого півріччя вже можна говорити про тенденцію до збільшення народжуваності, - у січні – червні народжуваність склала 224,3 тис.осіб (на аналогічний період 2006 р. – 217,6 тис.осіб).
Якщо відкинути дитячу смертність до 1 року та незначний відсоток дітей, народжених у багатодітних сім’ях (більше трьох дітей), то можна зробити висновок, що одноразова допомога при народженні дитини має виплачуватись близько 450 тисячам молодих мам.
Варто зауважити, що у 2006 році, сімей з двома дітьми було 30%, сімей з трьома і більше дітьми – 5%. Таким чином, якщо навіть не враховувати сімей з трьома дітьми, то при народженні другої дитини такі виплати мають скласти 3 млрд.750 млн.грн., при народженні першої – 3 млрд.510 млн.грн. (разом – 7 млрд. 260 млн.грн.)
Якщо зважити, що така допомога сьогодні складає 8,5 тис.грн., то пропоновані Партією регіонів річні витрати – мінімум у 2,5-3 рази більше, ніж у 2007 році.
Це при тому, що Уряд Януковича-Азарова за рік свого існування відзначився кількома спробами безкомпромісної боротьби з вагітними жінками і матерями. Скажімо, 16 січня 2007 р. Уряд прийняв Постанову N 32, якою передбачив з 1 січня 2007 року призначення допомоги органами праці та соціального захисту населення за місцем проживання застрахованих осіб (а не за місцем роботи). Для молодих матерів цей маленький пунктик означав переоформлення документів у соцзабезах на виплату одноразової допомоги та отримання декретних виплат. По всій Україні більше півмільйона молодих мам вистоювали неймовірні черги, це було видовище не для людей з слабкими нервами...
Заслуговує на увагу і ініціатива Уряду В.Януковича, пов’язана з внесенням до проекту бюджету-2007 норми щодо відміни виплати допомоги при народженні для сімей, якщо середній сукупний дохід сім’ї (чоловіка і дружини) за півроку до народження дитини складав понад 5 тис. грн. Врешті, у травні 2007 року міністр праці та соціального захисту Михайло Папієв зробив заяву щодо необхідності законодавчо надати право роботодавцю звільняти з роботи вагітних жінок “випадку порушення трудового законодавства” (пізніше він спростував цю заяву, але міністр це дійсно сказав і в міністерстві дійсно розроблялась така законопропозиція). Після всього сказаного обіцянка Партії регіонів закласти в бюджет поверх 7 млрд.грн. на допомогу по народженню дитини, розширення бази виплат звучить як цинізм вищої проби.
Потішила Партія регіонів і студентів. Партія регіонів ”гарантує” у 2008 році виплату стипендій студентам вузів I-II ступеня акредитації з 1 січня 2008 р. – 200 грн., з 1 вересня 2008 р. – 400 грн. III-IV ступеня - з 1 січня 2008 р. – 300 грн., з 1 вересня 2008 р. – 530 грн. ; студентам-сиротам - не менше 1060 грн. Сьогодні розмір стипендії, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 12 липня 2004 року № 882 “Питання стипендіального забезпечення” прив’язується до розміру прожиткового мінімуму громадян. Так, для студентів вищих навчальних закладів І-ІІ рівнів акредитації стипендія складає 25% прожиткового мінімуму, студентів ВНЗ ІІІ-ІV рівнів акредитації – 30%. Якщо взяти за базу жовтневий прожитковий мінімум, академічна стипендія складає в межах 150-170 грн.
Сьогодні академічні стипендії отримують 670 тис.осіб. збільшення до 400-530 грн. стипендії означатиме додаткові стипендіальні витрати на одного студента ВНЗ III – IV ступеня акредитації в середньому близько 200 грн. щомісячно, на одного студента І-ІІ ступеня акредитації – близько 100 грн. щомісяця. Якщо навіть взяти за основу середнє арифметичне – 150 грн (хоча це некоректно, оскільки кількість студентів ВНЗ III – IV ступеня акредитації у 5 разів більша, аніж І – IІ ступеня акредитації), то лише на 1 місяць, як мінімум, додаткові витрати мають скласти у 2008 році поверх 100 млн.грн., на 1 рік – 1,2 млрд.грн.
Вже від цих обіцянок Держбюджет мав би надірватися. Ан нєт. Партія регіонів запропонувала ще одну “фішку”, від якої всі європейські ліві мають відчути себе пігмеями, інфузоріями туфельками та амебами: “Вчитель, лікар, працівник культури, міліціонер, військовослужбовець (працівники бюджетної сфери) при укладанні трудового контракту на 20 років одержать ключі від квартири. Через 10 років роботи житло може бути викуплене за 50% вартості, через 15 - за 25%, а через 20 років воно стає власністю працівника”.
Ох, ці трудові контракти... Краще б “регіонали” про це помовчали. Оскільки одним з перших рішень Кабміну Януковича стала Постанова від 17 серпня 2006 року, якою Уряд зупинив Постанову Уряду Єханурова про надання одноразової грошової допомоги випускникам вузів, які уклали не менше ніж на три роки угоду про роботу у загальноосвітніх та професійно-технічних навчальних закладах. Йшлося там про допомогу всього-на-всього в 5 мінімальних зарплат.
Варто зазначити, що, за найскромнішими підрахунками, кількість “бюджетників” за переліком, запропонованим Партією регіонів, - не менше 2 мільйонів (ми говоримо саме про осіб на посадах “вчителів, лікарів, міліціонерів, військових”, хоча осіб, зайнятих у бюджетній сфері, відповідно до даних Держкомстату на початок року, було значно більше: охорона здоров’я та надання соціальної допомоги – 1329 тис.осіб, освіта – 1705 тис.осіб, державне управління – 610 тис.осіб). Якщо лише 20% “бюджетників” будуть підпадати під дію цієї норми, це означає, що треба надати житло близько 400 тисячам осіб. Називати цифру, необхідну для фінансування цієї передвиборної фантазії, якось навіть непристойно...
Замість висновків хочеться навести кілька позицій з заяви КМУ місячної давності щодо Рішення Конституційного суду України від 9 липня 2007 року. Нагадаємо, що цим Рішенням Конституційний суд визнав такими, що не відповідають Конституції України, положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» про призупинення дії низки соціальних законів. 18 липня 2007 року Кабінет міністрів України розродився заявою, у якій було чітко зазначено: “Для виконання всіх законодавчих норм, фактично поновлених Конституційним судом, потрібно більш, ніж 70 мільярдів гривень”.
Для того, щоб їх профінансувати, необхідно майже вдвічі збільшити ставки податків на додану вартість, на прибуток та на доходи громадян, тобто, воднораз знищити вітчизняну економіку. Або «зняти» гроші з інших соціальних статей: із зарплат бюджетникам, субсидій і дотацій сім’ям з дітьми, малозабезпеченим тощо. Жоден з цих шляхів неприйнятний для людей, для держави”.
Може все-таки Кабміну на чолі з лідерами “регіоналів” Януковичем і Азаровим варто врешті визначитись з оцінкою можливостей української економіки і з тим, який же з шляхів прийнятний чи не прийнятний для держави. А то виходить якась конкуренція думок в одній голові ...