РУС
5151 посетитель онлайн
Путин советует американцам читать честные книги о Второй мировой
Премьер-министр Владимир Путин порекомендовал американцам читать «честные книги», которые без фальши и патетики рассказывают о Второй мировой войне.
«Память о Второй мировой войне, ее страшные образы, трагическое дыхание времени – навсегда запечатлены в воспоминаниях очевидцев. В их письмах, рассказах, мемуарах. Обращение к ним заставляет о многом задуматься. И, конечно, особое место в этом историческом наследии принадлежит творчеству писателей-фронтовиков», – говорится в статье премьера, опубликованной в очередном номере американского журнала «Вторая мировая война» (World War II). По мнению Путина, например, об истории Первой мировой войны, о поломанных судьбах, о безвозвратных потерях никто не написал так правдиво и искренне, как Хемингуэй и Ремарк.СМОТРИТЕ ВИДЕО: Путин: Мы бы победили в Великой Отечественной войне и без Украины.
«Россия по праву гордится целой плеядой выдающихся писателей, поэтов, которые были на фронте, смотрели смерти в лицо. Их честные, лишенные фальши и патетики книги я и советовал бы вам прочитать», – пишет премьер.
«Познакомиться с героями повестей и романов наших военных корреспондентов – Константина Симонова («Живые и мертвые») и Михаила Шолохова («Судьба человека», «Они сражались за Родину»). Узнать о самоотверженности и величайшем терпении простого советского солдата, которые стали лейтмотивом творчества боевых офицеров Бориса Васильева («А зори здесь тихие», «В списках не значился») и Константина Воробьева («Убиты под Москвой», «Это мы, Господи!»). О тяжелых, полных опасностей буднях военной контрразведки вам расскажет книга «Момент истины», написанная Владимиром Богомоловым, который добровольцем ушел на фронт», – перечисляет Путин. По его словам, эти и многие другие произведения писателей-фронтовиков переведены на иностранные языки, были экранизированы и стали классикой кинематографа.
Источник: Газета.ру
Я понимаю, что карликам надо тему для зомбирования народа. Вспомните еще монгольское иго.Тогда словяне тоже мир спасли.
А лучше посмотрите кто и что ворует.
или про то, что в годы войны в немецких концлагерях было уничтожено вдвое больше евреев, чем их проживало на оккупированных немцами территориях, причём многие из них чудесным образом выжили
или про то , что Сталин в 1939 году "освободил" территории, которые нынешними "патриотами параши" считаются чужими - Балтия, ЗБ,ЗУ и Молдова
или про то, что бандеровцы, ненавидевшие сталинизм, оказывается, должны были в тылу немцев сражаться за скорейшее возвращение сталинской Орды
Русский с Немцом договорятся а вот нас с двух сторон попорльзуют.
'КАВКАЗ' Т.Шевчанко
Ето как "Вересковый мед" -все равно король Шотландский своего достиг ,ну правда без меда остался но и -"На вересковом поле ,на поле боевом, лежал живой на мертвом и мертвый на живом"
Но земля сейчас Шотландией называеться!
Где миллионы гибли зря,
А вышедшим из окружений
Светил расстрел иль лагеря,
Безропотно терпя такое,
Чего б терпеть не стали псы,
Чтоб вождь рябой с сухой рукою
Лукаво щерился в усы.
Зачем, зачем, чего же ради -
Чтоб говорить бояться вслух?
Чтоб в полумертвом Ленинграде
От ожиренья Жданов пух?
Чтоб в нищих селах, все отдавших,
Впрягались женщины в ярмо?
Чтоб детям без вести пропавших
Носить предателей клеймо?
Ах, если б это было просто -
В той бойне выбрать верный флаг!
Но нет, идеи Холокоста
Ничуть не лучше, чем ГУЛАГ.
У тех – все то же было рабство,
А не пропагандистский рай.
Свобода, равенство и братство...
Свободный труд. Arbeit macht frei.
И неизменны возраженья,
Что, дескать, основная часть
Из воевавших шла в сраженья
Не за советскую-де власть,
Мол, защищали не колхозы
И кровопийцу-подлеца,
А дом, семью и три березы,
Посаженных рукой отца...
Спрашивается, а какого хрена дергаются внуки бандеровцев?
Кого интересует ИХ мнение?
Ваше место - у параши.
Не дергайтесь вы, шавки.
Не е..ут - не дрыгайте ногами.
Академик Павлов: "Русские это единственная нация которая верит словам, а не делам"
Во нация амеб одноклеточных. И они еще хотят в Европу, да вас ***** на пушечный выстрел пускать нельзя, разве - что на портсигары.
До речі, наскільки нам відомо, узвичаєні в СРСР звинувачення УПА у співробітництві з німцями жодних документальних потверджень (укладання офіційних угод, договорів, пактів тощо) не мають. Ба більше - офіційні документи рейху, доступ до яких став можливим лише після розпаду СРСР, свідчать якраз про протилежне. Ось, зокрема, як розцінювали діяльність ОУН-УПА самі німці [48]:
«Документ 106. 25 листопада 1941 p. Айнзацкоманда С/5 поліції безпеки і СД... Незаперечне встановлено, що рух Бендери готує повстання у Рейхскомісаріаті (Україна), мета якого - створення незалежної України. Всіх активістів руху Бандери треба негайно арештувати і, після грунтовного допиту, таємно знищити як грабіжників»...
І це цілком закономірно, оскільки німці були надзвичайно обурені тією несподіваною-про щонайменше попереднє узгодження з окупаційною владою навіть мови не велося - «вихваткою» ОУН із проголошенням незалежності України. Причому, це зовсім не виглядало малозначущою заявою якоїсь групки політичних екстремістів. Прибувши 30 червня 1941 року до Львова (радянські війська залишили місто увечері 29 червня) члени похідної групи С.Бандери ([49],стор.114-118) «скликали на кінець дня зібрання представників українського національного життя. Національні збори прийняли текст проголошення незалежності, а також декрет, яким першого заступника Бандери Ярослава Стецька призначено головою уряду... У тексті проголошення було сказано, ще «волею Українського Народу Організація Українських Націоналістів під проводом Степана Бандери проголошує відновлення Української Держави, за яку поклали свої голови цілі
[М. Лукінюк Україна - Крим - Росія... -C.160]
покоління найкращих синів України». Акт проголошення закликав населення «не скласти зброї так довго, доки на в с і х українських землях не буде створена Суверенна Українська Влада». Чи таке - двічі передане по радіо, і вже 1 липня видане Українським національним комітетом у Кракові у вигляді інформаційного бюлетеня - могло сподобатися німцям?! «Заскочені розвитком подій, керівні органи Берліна висловлювали роздратування», і вже 3 липня Берлін «наказав посадити під домашній арешт» діячів Українського національного комітету, серед них і Бандеру.
У розмові з заступником держсекретаря Кундтом у Кракові, «яка перетворилася у допит», останній пояснив, що «інформація, яка з'явилася у бюлетені, розповсюдженому Національним Комітетом, була хибною, що український уряд не був створений за згодою Німеччини, що Райх і вермахт не є союзниками українців... Бандера узяв на себе всю відповідальність і заявив: «...даючи розпорядження, я не спирався на жодний наказ, ні на жодну згоду німецьких чиновників, а тільки на мандат, який я отримав від українців». Після арешту Бандери керівники ОУН, що були на той час у Львові (Стецько, Лебедь, Старух, Климів-Легенда, Ребет, Равлик, Турковський), зібралися, щоб обговорити ситуацію. Не маючи жодної можливості підняти загальне повстання проти Рейху негайно, вони зголосилися «перейти спочатку до психологічної, військової та організаційної підготовки».
Німці ж вирішили будь-що домогтися від С. Бандери та Я. Стецька відкликання проголошення незалежності і розпуску уряду. 21 липня політичне бюро ОУН під проводом Бандери в Берліні надрукувало декларацію, де стверджувалося, що проголошення «вже є історичним фактом», ба більше - «ОУН Бандери заявила, що вона не мас жодного законного права розпускати уряд і що тільки законодавча Народна Асамблея може це зробити». Разом з тим ОУН Бандери «намагалася переконати німецький уряд у корисності співробітництва між двома країнами... в боротьбі проти більшовизму» (тамже.стор. 127-129). Як наголошувалося, таке співробітництво «могло спиратися тільки на визнання повної незалежності Української держави. Однак націонал- соціалістська влада не мала жодного наміру змінити своє ставлення і свою політику у Східній Європі».
Незважаючи на репресії («арешти членів ОУН Бандери тривали»), український національний рух охоплював все нові й нові території: «діючи в підпіллі... похідні групи ОУН Бандери інтенсивно розширюють свою пропагандистську діяльність на користь «створення незалежної! соборної Української держави». Як визнавалося вдонесенні СД за 12 вересня (там же, стор. 141), «емісари ОУН відзначаються своїм рішучим стремлінням до мети, своєю скромністю і своєю відданістю», а тому, зазначали 15 вересня автори рапорта «про діяльність і стан айнзацгруп поліції безпеки і СД у СРСР №4», «діяльність західноукраїнської групи Бандери стає все більше шкідливою в інших районах України. Там пропагують національні політичні ідеї, для яких раніше не було практично ніякого сприятливого підгрунтя. Ці ідеї становлять гостру небезпеку для німецьких
[М. Лукінюк Україна - Крим - Росія... -C.161]
інтересів сьогодні і в майбутньому. Буловжито відповідних заходів... Ill I Inland II g. 431 в f. 131» (там же, стор. 529). Заарештувавши багато | тисячлюдей(15вересня1941 року поліція безпеки, СД, гестапо, військова ! секретна поліція, абвер провели м а сові арешти членів ОУН Бандери як по всій Україні, так і в еміграції; були заарештовані також С. Бандера і Я. Стецько, які майже всю війну перебували у концентраційному таборі Заксенгаузені), німці сподівалися, що питання таким чином буде вирішено. Але в Україні вже визріла зовсім нова ситуація: «українське населення, яке на початку вітало вермахт як визволителів, поступово змінило своє ставлення. Політична воля стала поступово набирати силу на всіх землях України».
«Все сильніше проявляється прагнення до незалежності, а також рішучість звільнитися від німецького впливу... Стремління до самостійності України стає щораз більш виразним», говориться у донесенні фон Курбієра, командира 213-ї дивізії безпеки за 27 серпня 1941 року (там же, стор. 525). В результаті - вже навесні 1942 року започаткується і пошириться збройний опір, що вже восени призведе до створення Української Повстанської Армії і розгортання широкомасштабних збройних змагань за незалежність Української держави [За даними Головнокомандування вермахту на початку лютого 1944 p., «бойова організація [, що] називається Українська Повстанська Армія (УПА) [має] загальний чисельний склад... 80 тисяч осіб» ([49], стор. 620)].
Або ось іще одне свідчення [48]: «Документ 189. 26 червня 1944 p. ...У ході сутички з бандою УПА (ця назва теж красномовно свідчить про дійсне ставлення німців до борців за незалежність України.- М.Л.) на півдні від Миколаєва 29 бандитів убито, захоплено 2 гармати, **********, радіопередавач, 5 вантажних автомобілів, вози і коней. Решта банди відступила на північно-захід. Близько 300 бандитів у німецькій і російській формах пройшли з південного сходу від Кам'янки Струмилової у напрямку на захід... II I RH 2/V 1944 с. 146».
Ось так «співробітничали» ОУН-УПА з німецькими окупантами. [З подачі більшовицьких ідеологів давно стали узвичаєними і звинувачення «бандерівців», як і свого часу «петлюрівців», у антисемітських настроях та єврейських погромах. А ось яке свідчення знаходимо в секретних документах німецького рейху ([49], стор. 557): «із донесення про подііу СРСР № 187. Берлін, 30 березня 1942 р. Секретна справа Райху! Начальник поліції безпеки і СД. (...) Рух Бандери / ...Сьогодні точно встановлено, що рух Бандери забезпечує фальшивими паспортами не тільки всіх своїх членів, а й також є в р е ї в»...]
В той же час співробітництво Кремля з Німеччиною документально - і не раз - засвідчено. Один лише горезвісний «пакт Ріббентропа-Молотова», що розв'язав Гітлерові руки, убезпечивши від перспективи ведення війни на два-Захід-Схід- напрямки одночасно і фактично відкрив «шлюзи» другій світовій війні, чого вартий! А от щодо таких звинувачень на адресу УПА - аж захлиналися! Для збільшення кривавого рахунку УПА, як це видно із доповідної записки військового
[М. Лукінюк Україна - Крим - Росія... -C.162]
прокурора військ МВД Кошарськогодо секретаря ЦК КП(б) України М.С. Хрущова, поданої 15.02.1949 року з грифом «Совершенно секретно» [50- Эмгебисты в форме УПА// «Наша Республика», 26.02.1993, передрук з часопису «Карпатська Україна», Ужгород; див. також: Сергійчук В. Згадаємо всіх поіменно// «Молодь України», 07.05.1993, Київ; Андреева В. Враги сожгли родную хату: На фуражках поджигателей были красные звезды. // «Независимость», 29.08.1992, Київ; Білас І. Під видом бандитів УПА. - К., 1993.], Міністерством Держбезпеки Української РСР «в Западных областях Украины широко применяются т. н. спецгруппы, действующие под видом бандитов «УПА».
Ці «спецгруппы МГБ, КАК ПОКАЗЫВАЮТ ФАКТЫ», а їх у доповідній наведено чимало, широко застосовували «произвол и насилие над местным населением,.. подвергали пыткам,.. жестоко истязали... насиловали...» мирних громадян (навіть інвалідів Великої Вітчизняної!) і, як наголошує Кошарський, подібні факти, «к сожалению, далеко не единичны». А результати цих далеко не поодиноких вчинків, які, навіть на думку звичного до таких справ військового прокурора, «носят ярко выраженный бандитский... характер и, разумеется, не могут быть оправданы никакими оперативными соображениями», звичайно ж, будуть приписані - і у величезних кількостях! - «бандитам» УПА!
[М. Лукінюк Україна - Крим - Росія... -C.163]" HYPERLINK "http://www.geocities.com/ua_ukraine/**************.html?20066" \l "C0#C0" HYPERLINK "http://www.geocities.com/ua_ukraine/**************.html?20066" \l "C0#C0"
HYPERLINK "http://www.geocities.com/ua_ukraine/**************.html?20066" \l "W1#W1" INCLUDEPICTURE "http://www.geocities.com/ua_ukraine/z.gif" \* MERGEFORMATINET
Михайло Лукінюк Україна - Крим - Росія: ******* на тлі минулого, або старі міфи і нова реальність взаємин.-К., "Бібліотека Українця". -С.160-163.
" ... Акт 30 червня 1941 р. засвідчив усьому світові і, зокрема, Німеччині, що український народ є законним господарем на своїй землі і буде її боронити власними грудьми перед кожним, хто намагатиметься потоптати волю України. Цю радісну вістку понесли на Східну Україну 6 тисяч бандерівців, розділені на три похідні групи, які повсюди творили українську адміністрацію та осередки ОУН. Найбільший з них був на Дніпропетровщині - 5 тисяч осіб, Кіровоградщині - 1100, на Донбасі і в Криму.
Довідавшись про Акт проголошення самостійної України, Гітлер видав наказ негайно знищити рух Бандери: Айнзацкомандо С/5 СБ і СД.-О. У. 25.11.1941.-Команда -Денний Наказ ч. 12432/41. Г.Р.С. До станиць: Київ, Дніпропетровськ, Миколаїв, Рівне, Житомир, Вінниця. Відносно: Організація Бандери. "Стверджено поза всяким сумнівом, що організація Бандери приготовляє повстання в Райхскомісаріяті /України/ з метою встановлення самостійної української держави. Всі члени Оганізації Бандери мають бути негайно заарештовані і після строгих допитів зліквідовані в таємниці під претекстом грабежів".
Таємне! Звіт про події в Україні, 4.164. Осідок: Київ. "Захоплені друковані матеріяли та зізнання заарештованих в міжчасі різних людей Бандери доказують ще раз, що є неможливим притягнути членів організації Бандери до якоїсь позитивної співпраці /з німецькими чинниками/.
[Цар І. За що ми любимо Бандеру... -С.24]
Залишається тільки вирішений шлях безпощадного винищення тієї організації". Січень 1942 р., повідомлення ч. 9. "В липні 1941 р. у розповсюдженій відозві українського лейтенанта Легенди був заклик організувати українську збройну силу. Для цього належить захоплену зброю совєтської армії не здавати німцям, але магазинувати для тієї заплянованої української армії. Згідно з цими дорученнями, ОУН діє до сьогодні".
Повідомлення ч. 10. 3.07.1942 р. "У Києві захоплено летючку ОУН під проводом Степана Бандери з організаційними дорученнями. Там на вступі сказано: "Завдання, що стоїть перед українським народом: Створити самостійну національну державу. Без власної держави, уряду і війська немає вільного життя для українського народу!"
Повідомлення ч. 26. 23.10.1942 р. "Організація Бандери зайняла явно бойове становище проти Німеччини і змагає всіми засобами, включно зі збройною боротьбою, до відновлення самостійности України".
Цей документ згодом відіграв важливу роль на нюрнберзькому процесі, і ОУН-УПА була визнана цивілізованим світом як воююча сторона. На ультиматум Гітлера - відкликати Акт Відновлення Української Держави, Провідник ОУН Степан Бандера, прем'єр уряду Ярослав Стецько і голова УНК Володимир Гербовий дали гідну відсіч і мужньо вистояли, не похитнулися, поневіряючись у концтаборі Заксенгавзен.
Моральна сила характеру Бандери та його фізична видержливість на тортури виявилися міцнішими, ніж уся фізична сила гестапо. Все це зміцнило авторитет ОУН в народі і заохотило до геройської боротьби проти фашизму та всіх окупантів, які нищили Україну. Степан казав: "Нам йдеться про захист найвищих загальнолюдських цінностей - віри в Бога, волі, гідності, права й вільного розвитку народу й людини. Адже ціле визвольне змагання ведеться якраз для того, щоб у власній незалежній державі найповніше, якнайкраще забезпечити, розвинути й піднести ці всі цінності..."
[Цар І. За що ми любимо Бандеру... -С.25]
За перших півроку німці знищили три мільйони українців, з яких 2,5 - штучним голодом під відкритим небом, обгороджених колючим дротом, а решта під тортурами. Вістря гестапо було спрямоване особливо на бандерівців. З 6 тисяч похідної групи на схід загинуло понад 4 тисячі, але своє завдання вони виконали - підняли народ на боротьбу проти Гітлера і Сталіна.
У боротьбі проти руху Бандери дружньо співпрацювали з фашистами польські шовіністи і московські комуністи. У ті самі дні, коли гестапо вивезло Степана до Берліна, у Києві КГБ розстріляло його батька і вивезло до Сибіру трьох сестер Марту, Володимиру і Оксану.
На Східній Україні від рук гестапо загинув Богдан Бандера, а Василь і Олекса в липні 1942 р. були закатовані в німецькому концтаборі Освенцим. Разом з фашистами братів катували польські в'язні-шовіністи. Олексу страшно побили, обсипали цементом і дротяними щітками здирали шкіру з лиця і голови, а Василя змасакрували і зробили смертельну ін'єкцію. Також варта уваги доля видатного діяча ОУН, бандерівця, керівника Служби Безпеки Івана Равлика.
Він організував у Львові українську поліцію і рішучо відмовився повідомити німцям прізвища та адреси польських і єврейських діячів науки та культури, а навпаки- намагався дискретно попереджувати їх про небезпеку. У грудні 1941 р. гестапо закатувало Равлика разом з молодою дружиною Мирославом і тещею. Скільки років після цього брехлива комуна дурила людей, що бандерівці були заодно з фашистами! Хоч нині покайтесь, нещасні, бо буде ще Страшний Суд!
Акт 30 червня 1941 р. покликав до боротьби широкі кола українського населення, і на фундаменті збройних відділів ОУН народилася Українська Повстанська Армія. Очолив її генерал-хорунжий Роман Шухевич, який до самої смерті 5.03.1950р. був вірним сподвижником Степана Бандери. Офіційна дата створення УПА - 14.10.1942р. Окрім українців, в УПА воювали представники всіх
[Цар І. За що ми любимо Бандеру... -С.26]
національностей поневолених комунізмом народів. УПА контролювала величезні території України і провадила активну збройну боротьбу зі всіма окупантами до 1954 р.! У 1943р. відділи УПА знищили шефа гітлерівського штабу Віктора Люце, у 1944р.- російського генерала Ватугіна, а в 1947 р. - польського генерала Свєрчевського. УПА - явище феноменальне в цілій історії людства. Жодна армія світу не до порівняння з тією жертовністю та високою організованістю, що їх виявили воїни УПА.
Знаменитий французький Президент генерал де Голь сказав: "Якби я мав таку армію, яку має ОУН, німецький чобіт не топтав би французької землі". Цікаво, що генерал Роман Шухевич був першим у світі, хто рішуче виступив проти застосування атомної зброї. Весною 1944 р. бандерівці запросили на нараду одного професора фізики, родом з-під Яворова, з науковою доповіддю.
Після цього Шухевич сказав: "Такої зброї людям не треба, вона нищитиме все і всіх поспіль, винахід її - це найбільший злочин проти всього людства, проти всіх народів. Тож чи не злочинцями найвищої категорії є вчені, які придумують те, що не допомагає людям, а знищує їх, руйнує все довкола і може перетворити нашу землю на пустелю?"
УПА налічувала 40 тисяч бойовиків і 60 тисяч допоміжних структур. Масовий збройний опір не давав
[Цар І. За що ми любимо Бандеру... -С.27]
можливості німцям вивозити молодь до Німеччини, а також боронив населення від польського і більшовицького терору. 22 червня 1944 p. Берія і Жуков підписали сатанинський план про вивезення з рідних земель всіх українців, тобто цілковите знищення України.
І тут бандерівці дали окупантам таку школу, що після неї більшовики не тільки українців, а й грузинів, вірменів, литовців, казахів, узбеків та інших ще довгі роки називали бандерівцями. Післявоєнний розподіл кордонів приніс Україні ще одну біду. Москва продала комуністичній Польщі 19 тисяч кв. км споконвічної української території з півторамільйонним населенням.
Почалося насильне вивезення українців з рідних земель, яке супроводжувалося неймовірним польським терором. В обороні Закерзоння стало біля 5 тисяч бандерівців, які два роки (!) чинили такий опір, що Москва, Польща і Чехія у 1947 р. виставила проти них понад 20 тисяч війська з танками і літаками.
Навіть поляки почали у пресі відзначати неймовірний героїзм бандерівців і унікальне мистецтво ведення бою. Бійці УПА прорвали кільце і через кордони інших країн дісталися у вільний світ, щоб висвітлити правду про комуністичний "рай". Святий Апостол Павло з пошаною відзивається про тих, що на війні виявили мужність і напади чужинців відбивали (Євр. 11:34). Так чи не буде гріхом, коли ми будемо мовчати про тих, хто став на боротьбу з антихристом, хто боронив Церкву Христову і правду Божу?
Також успішно були проведені бравурні рейди бандерівців на території інших країн з метою інформування громадян про характер і цілі боротьби УПА: влітку 1947 р. до Білорусії і Польщі, аж під Варшаву, до Чехословаччини, восени до Німеччини і Мадярщини, зимою 1948 р. у східну Прусію, весною у Західну Німеччину, влітку 1949 р. до Румунії. Ці рейди спричинилися до зародження проти-комуністичних настроїв у місцевого населення. УПА мала такий великий успіх у боротьбі проти переважаючих сил
[Цар І. За що ми любимо Бандеру... -С.28]
комуно-фашистів завдяки залізній дисципліні. Так, у курені командира Коника у присутності 800 повстанців був розстріляний воїн, що обікрав поляка. Тікаючи з України, німці задарма пропонували зброю для УПА, щоб стримати натиск Москви. ОУН-УПА відкинули співпрацю з фашистами і видали заборону всім своїм частинам про будь-які переговори з німцями. Лиш в одному випадку сотник Сосенко пробував вести переговори, за що його поставлено перед польовим судом і розстріляно. УПА - це єдина армія у світі, яка за злочини батьків не карала дітей і жінок! Поза себе ОУН дивилася з гордістю, а перед себе - з вірою! Бачачи, що місцеве населення активно підтримує УПА, більшовики пішли на страшну підлість.
Підготували 156 спецгруп лжебандерівців, кількісно 1763 чоловік. Ці озвірілі бандити в жахливий спосіб грабували, мордували і вбивали невинних людей, видаючи себе за воїнів УПА. Процес визволення від фашизму супроводжувався злочинами радянської влади супроти українського народу...
[Цар І. За що ми любимо Бандеру... -С.29]
Тисячі бандерівців йшли на боротьбу з однією думкою - здобудем Україну або загинем у боротьбі за її волю! Тут хочу висвітлити ще одну сторону боротьби ОУН-УПА, а саме як вмирали бандерівці. Ось що описує Валентина Миронцова, ветеран війни і праці з с. Октябрське Тульської області Російської федерації: "Перебуваючи у відрядженні в Рівному, я стала випадковим свідком, коли привезли на автомашині групу бійців УПА і повісили на моїх очах. Усі вони мужньо зустріли смерть, я б сказала, героїчно. Жоден з них не просив помилування. І що мене особливо вразило - всі вони вмирали, приймаючи мученицьку смерть зісловами "Слава Україні!"
Блискавично сяйнула думка: хіба можуть так мужньо вмирати бандити, як їх називала комуністична пропаганда? Так ідуть на ешафот лише хлопці, які палко ******* свою землю, свій народ, прагнуть звільнити свою землю від окупантів. І я подумала: то хто ж бандити - ті, що вмирають за вільну Україну, чи ті, що прийшли на цю землю і творять злодійства? Я схиляю свою сиву голову перед тими молодими мучениками, які 50 років тому віддали своє молоде життя за незалежну, вільну Україну". Загальновідомий факт, що в рядах УПА поруч українців боролися і євреї. Сьогодні в Ізраїлі проживає Стелла
[Цар І. За що ми любимо Бандеру... -С.30]
Кренцбах, яка працює в міністерстві і її підпис знає не один дипломат. Вона пообіцяла собі інформувати світ про українців та їхню геройську УПА. "Те, що я сьогодні живу й усю снагу моїх 38-ми літ віддаю вільному Ізраїлеві, я завдячую, очевидно, лише Богові і УПА. Членом героїчної УПА я стала 7.11.1943 р. У нашій групі я нарахувала 12 євреїв, з них 8 лікарів".
Виконуючи особливе завдання, Стелла попала більшовикам в руки. Її довго катували і, нічого не дізнавшись, засудили до смертної кари. Бандерівці напали на в’язницю і звільнили Стеллу. Після запеклих боїв у жовтні 1946 р. вона дісталася до Австрії, а згодом до Палестини. "Я звертаюся до свободолюбного світу й остерігаю його, щоб не легковажив собі українського питання, бо тільки вільна Українська Держава буде запорукою і доказом справедливого миру в світі".
Микола Крепченко, підполковник у відставці, м. Радомисль, пише: "Я виховувався в дусі радянського патріотизму і був повний злості й ненависті до бандерівців. Будучи командиром батальйону півтора року, воював з ними на Львівщині. Ми, звичайно, були поінформовані, що УПА - армія добре організована: всі вояки розбиті на одиниці, добре розвинута розвідка, конспірація, служба безпеки, майже в кожному селі є боївки. Ще казали, що бандерівці служили фашистам. Я і мої солдати вірили тому. У бою ми захопили підшивки бандерівських газет.
Читаю й очима кліпаю: в одному місці вояки УПА підірвали німецький ешелон, у другому - розгромили німецький гарнізон, у третьому - перехопили ешелон, який віз людей у німецьке рабство... Які ж вони пособники фашистів, коли б'ють їх? Та й фашисти не милували бандерівців. Тоді перший сумнів закрався в мою голову. Зізнаюсь, я вже тоді зрозумів, що бандерівці - то не ті люди, якими їх виставляли наші командири. Я воював проти патріотів України, котрі перед полоном надавали перевагу смерті. І вмирали як патріоти України.
[Цар І. За що ми любимо Бандеру... -С.31]
Неподалік с. Оглядів Лопатинського району ми натрапили в лісі на криївку. Оточили її з усіх боків і запропонували здатися. "Подумаємо", - почули у відповідь. Через кілька хвилин з отвору схрону долинуло "Ще не вмерла Україна". Я тоді вперше почув Гімн України. Не знаю, що мене більше вразило: чи слова, чи зухвалість співаків?
А вже коли один за одним пролунали вибухи, коли ми побачили, що сім молодих вояків, яким тільки жити та бути, підірвали себе гранатами - якщо й були рештки більшовицької брехливої полуди, вони спали. Тепер я не раз запитую тих, хто називає бандерівців бандитами: "Хіба бандити будуть помирати такою смертю?" Хочу ще раз підкреслити, служба безпеки УПА ніколи не порушувала свого слова, от НКВД часто-густо топтало свої обіцянки.
Мій брат Олександер і тітка Ганка голодного 47-го року забилися в с. Оглядів, де жили люди, за якими я ганявся по лісах, намагаючись їх убити. Ніхто їм нічого не зробив, а, навпаки, ще наділили харчами і побажали доброї дороги. А як чинили в таких випадках "освободітєлі"? Розправлялися з цілими сім'ями, з цілими селами. Скільки разів збирався поїхати в Лопатинський район, зустрітися з тими людьми, хоч пробачення в них попросити, але ніяк не зважуся... А роки летять, як розгнуздані коні".
Чому ж бандерівці не здавалися в полон, якщо міжнародні угоди зобов'язують під час війни поважати цивільне населення, поранених солдатів, військовополонених і поводитися з ними гуманно? Тому що радянська влада й не думала дотримуватися будь-яких людських угод, а, навпаки, по-сатанинськи катувала тих, хто вірив в Бога і любив Україну. Щоб під тортурами не видати тайни чи своїх ближніх - бандерівці вибирали смерть. Крім того, моральна богословія каже: "Тяжкий психічний розлад, страх чи невиносна тривога перед випробуваннями, стражданнями чи тортурами можуть зменшити відповідальність самовбивці". Бандерівці завжди молилися перед
[Цар І. За що ми любимо Бандеру... -С.32]
смертю і вмирали з думкою, що їхня жертовна боротьба не пропаде намарно, а прийде час - розвалиться комуністична імперія зла і на її руїні повстануть вільні народи, серед яких Соборна Самостійна Українська Держава (УССД). Так і сталося. Саме бандерівці, які опинилися в пекельних радянських концтаборах, зуміли там навести порядок і приборкати кримінальних злочинців.
Згодом організували повстання в'язнів, найбільші з яких були у Норильську - 1953 р. і в Кінгірі - 1954 р., що розхитали комуністичну систему і дали поштовх до боротьби всім поневоленим народам. У Кінгірі більшовицькі звірі розчавили танками 500 українських жінок, які стали на захист в'язнів-чоловіків. У таборах бандерівців називали святими, тому що більше за них не було побожних і справедливих людей...
[Цар І. За що ми любимо Бандеру... -С.33] HYPERLINK "http://www.geocities.com/ua_ukraine/**************.html?20066" \l "C0#C0" HYPERLINK "http://www.geocities.com/ua_ukraine/**************.html?20066" \l "C0#C0"
HYPERLINK "http://www.geocities.com/ua_ukraine/**************.html?20066" \l "W1#W1" INCLUDEPICTURE "http://www.geocities.com/ua_ukraine/z.gif" \* MERGEFORMATINET
Цар І. За що ми любимо Бандеру: З нагоди 90- річниці з дня народження Великого Сина України.- Львів,1999. С.24-33.
Німецьке оголошення про засудження до смерті в м. Стрию двадцяти українців за приналежність до ОУН Бандери, УПА або за сприяння національному рухові опору (24 січня 1944 р.) Німецьке оголошення про страту в м. Дрогобичі тридцяти українців, заарештованих за приналежність до УПА і ОУН Бандери або за сприяння національно-визвольним організаціям (15 лютого 1944р.) Команда СД веде групу українців на місце страти вулицями Дрогобича, 2 грудня 1943 p. На передньому плані шеф СД м. Дрогобича штурмбанфюрер СС Блок. Серед ув'язнених - переважно повстанці з відділу Кривоноса (УПА-Захід) та члени ОУН Бандери. Дрогобич. Страта триває. Один з повішених ще борсається. Офіцер СД чекає на наступну жертву, яку підводять зліва. Дрогобич. Страта закінчена. Українські повстанці, повішені в Миколаєві над Бугом (1944 р.) Страта українських націоналістів у Станіславові (1943 р.) Василь Бандера - в'язень концтабору "Освенцім" Загін УПА перед тим, як вирушити на бойове завдання Група вояків УПА з сотні «Левів» в трофейному німецькому одязі з озброєнням, відібраним у німецьких прикордонників. Група готується до охорони лісничівки, де проходитиме Перший Великий Збір УГВР Лісова операція УПА проти червоних партизанів групи Ковпака Член УГВР під час перегляду бойового загону УПА (1944 p.) Інспекція Головної команди УПА чорноліських відділів у травні 1944 p. (сотня «Месників») Перегляд формувань УПА в районі Острогу Чорноліська сотня під командою Гамалії на відпочинку (травень 1944 p.) Група українських та угорських офіцерів під час переговорів між угорською військовою місією і штабом УПА - Північ (1943 p.). У першому ряді, зліва направо: капітан А. Дольницький, О. Логуш, полковник Мартон (керівник угорської місії), Р. Волошин - Павленко, командир південного округу УПА-Північ П. Олійник - Еней і командир українського загону захисту Ігор Артилерійський підрозділ групи УПА - Північ (грудень 1943 p.) Відділ УПА в Карпатах (1944 p.) Сотня УПА з Третьої ВО "Лисоня" готова до звіту (після команди:"Почесть крісом дай!" ). Зима 1943-1944 рр. Два рої з сотні УПА "Левів" з безпосередньої охорони Першого Великого Збору УГВР(на фотографії лише частина соти). Ця сота недавно роззброїла німецьких прикордонників, від яких "отримала" добрі одяги, зброю й вишколену собаку "вівчарку"(Ясна), що помогала виконувати охоронну службу. Гурток старшин на денному постої зі сотні В. Щигельського в лісі над с. Корманичі. Кінна стежа УПА1946 р. Кінна стежа УПА1943 р. УПА-Північ: Поворот із боєвої акції на постій в селі. У лісі на Любачівщині. Перший праворуч - Микола Раденко. Весна 1947 року. Богдан Гук ("Скала") із медичною сумкою виходить з колиби, розмовляє з ним сотенний санітар "Кивай", в Корманицькому лісі,1946 р. Группа вояків УПА на верхов"ях Карпат в перемарші рейдом через Словаччину на захід. Вересень1947 р. Модест Ріпецький третій з ліва з групою вояків УПА на відпочинку в лісах Словаччини, вересень 1947 р.
"На основі аналізу документальних радянських джерел можна зробити висновки: всупереч мемуарам червоних партизанів і офіційній радянській історіографії, вони засвідчують:
1. Діяльність ОУН охоплювала всю Україну.
2. Збройні відділи ОУН-УПА починають формуватися по суті одразу ж після приходу окупантів.
3. ОУН-УПА воює не тільки з тими червоними партизанами, більшовицькими і польськими, які тероризують українське населення, а й з гітлерівцями, тримає під своїм контролем значну територію.
4. Саме радянські партизани, одержавши відповідне ідеологічне завдання від ЦК КП(б)У, поклали початок наклепницькій концепції про боротьбу ОУН-УПА з мирним населенням.
5. Глибокий аналіз радянських документів дасть можливість написати справді правдиву історію ОУН-УПА в роки війни." HYPERLINK "http://www.geocities.com/ua_ukraine/**************.html?20066" \l "W1#W1" INCLUDEPICTURE "http://www.geocities.com/ua_ukraine/z.gif" \* MERGEFORMATINET
В.Сергійчук ОУН-УПА в роки війни. Нові документи і матеріали. -К.: Дніпро, 1996. -С.14.
"Організований більшовицькою партією партизанський рух па окупованих наших землях, природно, не міг залишитися байдужим до розгортання очолюваної ОУН боротьби за відродження Української Самостійної Соборної Держави. Діяльність українського націоналістичного підпілля і воїнів Української Повстанської Армії постійно перебувала в полі зору більшовицьких партизанів, що засвідчено великою кількістю архівних документів. Що писали радянські партизани про ОУН-УПА, широкі маси знають, як правило, з мемуарів їхніх командирів. Які оцінки бійцям УПА, членам ОУН даються в них - також загальновідомо: бандити, сокирники, прислужники фашистських окупантів тощо.
Але є й такі свідчення радянських партизанів про ОУН-УПА, які до останнього часу були невідомі широкому загалу. Йдеться насамперед про їхні розвідувальні донесення. Ці документи, що весь час зберігалися під грифом «цілком таємно», змальовують далеко не ту картину діяльності ОУН-УПА, як її зображено в партизанських мемуарах. Одним з перших таких аналітичних документів є доповідна записка начальника Українського штабу партизанського руху (УШПР) Тимофія Строкача секретареві ЦК КП(б)У Леоніду Корнійцю, датована 7 січня 1943 року. В ній детально розповідається про оунівський рух з початку війни, про його мережу на території України. В цьому документі вказується також і на наявність великих збройних формувань українських націоналістів у районах Пинська, Острога, Мізочі, Шумська.
Проти німців вони влаштовують окремі засади, з даних, які надійшли до УШПР, видно, що в деяких місцях українські націоналісти створюють свої нелегальні організації для боротьби з фашистськими окупантами під гаслом «За Самостійну Україну без німців».
У цьому донесенні важливим свідченням непримиренності українських націоналістів до німецьких окупантів також є те, що вже невдовзі після вступу в Україну «фашистські військові власті не забарилися вжити рішучих заходів до присічення діяльності українських націоналістів по створенню «Самостійної України», арештували Бандеру, вигнали з України інших відомих діячів ОУН і заборонили місцевій фашистській адміністрації залучати бандерівців для боротьби з партизанами, оголосивши їх «небажаними» елементами» (Центральний державний архів громадських об'єднань України - ЦДАГОУ: Фонд 1- Опис 22- Справа 75.-Аркуш 3). Т. Строкач інформує, до речі, що до його рук потрапив важливий документ гітлерівських спецслужб від 9 листопада 1941 року, в якому
[В.Сергійчук Радянські партизани... -С.3]
зазначається: «вважати відтепер небажаними особами українських політичних агентів руху Бандери, за якими вести нагляд і на випадок проведення політичної діяльності - арештувати». Безперечно, це дуже важливе свідчення в устах керівника українських червоних партизанів про взаємини між націоналістами і гітлерівцями вже восени 1941 року. «Розстріл німцями Бандери (так у документі - B.C.) і репресії стосовно Шептицького, відмова від створення українського уряду, видалення з Києва націоналістичних лідерів і в той же час непомірне пограбування українського населення викликало серед значної частини українських націоналістів озлоблення гітлерівською політикою. На цьому грунті значна частина ОУНівців стала переходити в підпілля, організовуючи свої сили на боротьбу з окупантами».
У цитованій доповідній Строкача є ще один досить важливий факт в радянській історіографії - поширення націоналістичного руху на схід і південь України. Побоюючись його, гітлерівці вже в травні 1942 року попереджали сільських старост Василівського району Запорізької області про необхідність затримання причетних до оунівського руху осіб і направлення їх до німецької комендатури. Справді, ОУН змушена була перейти в повне підпілля, оскільки гебітскомісаріати і СД одержали інструкцію знищувати безоглядно українських націоналістів, насамперед бандерівців, застосовуючи до них гостріші заходи, ніж до комуністів.
Організаційна робота ОУН за таких обставин спиралась на підпільників-революціонерів, які жили за фальшивими документами на нелегальному становищі. З місцевих кадрів випали всі кон'юнктурники, елемент не бойовий, шкурники, угодовці, залишилась дійсно когорта свідомих борців. Там виростали - з колишніх комсомольців особливо - тверді і відважні націоналісти. Крім чоловіків, до підпільної націоналістичної боротьби починають прилучатися і місцеві жінки. Організація охоплює села, міста, заводи, адміністрацію, пронизуючи дуже глибоко все громадське життя. Ідеєю діяльності була ідея української самостійності, що випливала з гасла «Воля народам, воля людині», яке стало генеральним кличем української революції. І цим Україна на тлі зудару двох імперіалістичних ідей стала носієм нового суспільного ладу, нових прогресивних ідей (Центральний державний архів вищих органів влади та управління України - ЦДАВОВУ: Ф.3833. - Оп.1. -Спр.210. -Арк.7, 8).
Більшовицькі документи підкріплюють таку оцінку діяльності підпільної ОУН у східних областях. Так, у донесенні наркома держбезпеки УРСР Савченка на ім'я начальника Українського штабу партизанського руху Строкача від 24 травня 1943 року повідомлялося:
[В.Сергійчук Радянські партизани... -С.4]
«Ряд джерел і захоплених нами документів свідчать про те, що, незважаючи на масові репресії німців серед оунівців, зокрема серед прихильників Бандери, останні не тільки не згорнули своєї роботи, а навпаки, перейшовши в підпілля, значно посилили її. Встановлено, що ОУН поширила свою діяльність на всю окуповану територію України. В усі області УРСР ОУН направляє своїх емісарів, створює підпільні організації, центри і легіони, закладає склади зброї, *********** і друкарні, готує кадри для збройної боротьби.
Новим характерним у тактиці ОУН в даний час є відмова від активних виступів проти німців з метою збереження кадрів і збирання сил, здатних у зручний момент зі зброєю в руках виступити і проти німців, і проти більшовиків за створення «Самостійної України»... Про діяльність ОУН у Східних областях України відомо, що в ряді пунктів Київської, Житомирської. Полтавської, Запорізької, Кіровоградської, Дніпропетровської, Сумської, Харківської, Одеської та інш. областей оунівці заклали свої підпільні організації, керовані націоналістами-нелегалами, які прибули із Західних областей України.
У звітній доповіді гестапо м. Харкова за грудень 1942 року, захопленому нами, повідомлялося: «Дії українських націоналістів посилились, про що повідомляють з усіх сторін, їхній лозунг - «Свобода без Рад і без німців» - нині у багатьох на язиці» (ЦДАГОУ: Ф.62.- Оп.1.- Спр.227.-Арк. 22-24). Старший помічник начальника політвідділу Центрального штабу партизанського руху полковник Конкин 30 жовтня 1943 року засвідчував: «Протягом 3-х місяців ідуть арешти членів ОУН. Арештовано до 3.000 чоловік, з них у Сумській області - до 280 чол. Серед заарештованих багато вчителів. У Сумській області заарештовані керівники ОУН: заступник Сумського бургомістра Седененко, бургомістр Краснопільського району Мірошниченко - колишній головний бухгалтер Краснопільського млина, головний інспектор школи - Сасунін, Поглядилов і Сонуля, які в Західній Україні організували повстання проти Червоної Армії. Заарештовано 4 перекладачі Краснопільського і Сумського комендантів з української поліції» (там само: спр.182, арк.114).
Самі ж гітлерівці діяльність, яку вели проти них на окупованій території України оунівці, в серпні 1942 р. оцінювали так: «Під головним керівництвом ОУНівського, бандерівського руху перебувають дві групи, а саме, одна у Волинському генерал-губернаторстві, а друга - в Східній Україні. Остання охоплює Київську, Харківську області й Південну Україну. Ряд областей і південна Україна в організаційному відношенні ще значно відстають від Київської області, де вже нараховується близько 1000 чоловік.
[В.Сергійчук Радянські партизани... -С.5]
ОУНівські мельниківські групи створюють враження більш поміркованого націоналістичного руху, але в дійсності стосовно пропаганди і методів здійснення цілей їх можна порівняти з бандерівським рухом. Якщо врахувати ту обставину, що вони намагаються бути лояльними, то фактично вони є більш небезпечними, аніж бандерівський рух, який з самого початку виступає відкрито проти Німеччини. Останнім часом і мельниківський рух також почав вести відкриту пропаганду проти Німеччини» (там само: Ф.1.- Оп.22.- Спр. 77.-Арк.52-53).
Для об'єктивного висвітлення збройної боротьби українських націоналістів проти гітлерівських окупантів, зокрема на території Рівненщини, важливим є і доповідна записка групи керівників партизанського руху цієї області на чолі з генерал-майором В. Бегмою. У цьому документі визнається, що на весну 1943 року «північна частина області від залізниці Ковель-Сарни стала також організуючим центром націоналістичного руху».
І далі: «Нині з північних районів області найбільш заражені націоналістами: Домбровицький район і особливо села: Ровениця, Янули, Три путні, Криниця. Невецьк, Литвиця, Грани та інші, штаб районної організації перебуває в селі Грани, загальна кількість доходить до 250 озброєних осіб при чотирьох кулеметах. Районним керівником є Жук Герасим. Є школа в селі Ровениця до 200 осіб по підготовці військових керівників і там же друкарня.
Володимирсцький район і особливо села Радожів, Воронки, Цепцевичі та інші, штаб районної організації ОУН перебуває в селі Воронки, загальна кількість доходить до 245 осіб при двох кулеметах. Районним керівником ОУН є Муха Андрій, Володимирецьку організацію ОУН створив Жук Герасим. Вйсоцький район і особливо села Золоте, Заморочений, Рудня, Мадинь та інші, штб районної організації ОУН перебуває в районі Висоцька, загальна кількість доходить до 100 озброєних осіб, районним керівником ОУН є Соловей Антон.
Морочанський район і особливо села Мульчине, Островськ, Кухче, Храпин та інші, районним керівником є Молчиць Максим, кличка «Люсік», загальна кількість доходить до 52 озброєних чоловік. Більш дрібніші групи націоналістів знаходяться в Рафалівському і Рокитнівському районах. Найбільш сильне націоналістичне формування так званого Тараса Бульби нараховує близько 6.000 чол. і охоплює своїм впливом Костопільський, Рокитнівський, Степанський, Березнівський райони. До кінця квітня ц. р. штаб Бульби перебував у лісі в районі містечка
[В.Сергійчук Радянські партизани... -С.6]
Городець, а останнім часом заклав штаб у районі Деражно, маючи при собі збройний загін до 1.000 осіб. У селі Кричальськ знаходиться школа військової підготовки до 500 осіб. Друге найбільш сильне націоналістичне формування, так звані «бандерівці» нараховують у своєму складі до 800 озброєних осіб, охоплює райони Деражно-Цумань, штаб розміщено в селі Дюксинь.
У районі Дубно, Верби, Костопіль діє стара ОУНовська організація, створена 1934 року Рибак Григорієм - кличка «Юрко Якір», в даний час ним керована і нараховує в своем) складі до 700 озброєних осіб. Наприкінці березня цього року з південних районів області у Вйсоцький, Володимирецький і Домбровицький райони прибув націоналістичних загін під командуванням Булах Євтуха - кличка «Чекол», у складі 600 озброєних осіб. Крім того, на території Ровепської області існує націоналістична молодіжна організація, так звана «Січ», яка нараховує в своєму складі до 3000 осіб, ця організація входить до Т.Бульби і керується особисто ним призначеними людьми» (там само: Спр.75.- Арк.37-40).
Саме радянські партизани залишили нам конкретні свідчення про бойові дії УПА проти німців. Так, про це йдеться в донесеннях штабів партизанських загонів Кам'янець-Подільської та Житомирської областей (там само: Ф.62.- Оп.1.- Спр.253.- Арк. 70 - 77).
Новим для широкого загалу є й те, що наліт на Рівне в 1942 році, коли гітлерівці розбіглися, був організований саме націоналістами. Такі дані підтвердив для радянського командування командир одного із загонів червоних партизанів Шитов. Саме він передав до свого центру, що «двісті січовиків увірвалися до Рівного» (там само: Спр.25].- Арк.27). Командир партизанських загонів Рівненщини Бегма 9 липня 1943 року повідомляв про бій націоналістів з німцями в селі Хараїмівка Деражнянського району 26 червня, в результаті якого було вбито 11 німців і 19 українських патріотів (там само: Арк. 101).
І саме активні бойові дії українських повстанців проти фашистських окупантів змусили радянське командування піти на переговори з ОУН-УПА з метою залучення її підрозділів до скоординованої боротьби. Зокрема, генерал-майор О. Сабуров доручав вести ці переговори командиру чехословацького батальйону, який перейшов на бік червоних партизанів, Яну Налєпці (там само: Спр. 253 - Арк. 20-27). У першому листі УПА до чехословаків, зокрема, вказувалося: «Більшовицькі партизани хочуть прилучити Вас до себе, щоб Ви боролися за справу жидокомунізму, за справу красної Москви
[В.Сергійчук Радянські партизани... -С.7]
Чеські вояки, переходьте до нас, наш клич - Чехія для чехів, Україна для українців. Будемо спільно боротись проти окупантів за визволення своїх націй»(там само: Спр:252.-Арк. 73). Але домовленості восени 1943 року не відбулося, оскільки комуністична влада і слухати не хотіла про можливість побудови в післявоєнному світі незалежної Української держави. До речі, з цієї причини не дійшла згоди на переговорах між ОУН-УПА і червоними партизанами бригади Бринського в лютому 1943 року (там само: Спр. 258.-Арк. 20-26).
Зрештою, про бойові дії УПА проти фашистів було відомо і командуванню Червоної Армії. Так, 4 квітня 1944 один з її генералів - Баландін звертався до українських повстанців у Прикарпатті: «Нам відомо, що ви боретесь збройним шляхом з німецьким окупантом» (ЦДАВОВУ: Ф. 3833. - ОІІ.1. - Спр.197. - Арк.181). А ось про що йдеться в розвідувальному зведенні Українського штабу партизанського руху № 57 від 12 червня 1943 року: «Заданими на 5.6.43 р. Кременецький округ (Кременець - 60 км пі ви. Тернополя) в квітні 43 р. був об'явлений на надзвичайному становищі через те, шо німці в цьому окрузі зазнали нападу українських націоналістів - «бандерівців». Німці з багатьох населених пунктів були витіснені, і їм вдалося відновити становище за допомогою великих каральних загонів» (ЦДАГОУ: Ф.1. - Оп.22. - Спр.41. - Арк.25).
До речі, уже згаданий Бегма повідомляв 27 липня 1943 року, що в містечко Олика Волинської області прибуло 2500 гітлерівців, знятих зі східного фронту для боротьби з націоналістами (там само: Ф.62. - Оп.1. - Спр.253. -Арк. 115). Про бої «бульбівців» з німцями за Степань (Рівненщина) йдеться в розвіддонесенні № 62 УШПР від 14 липня 1943 року, де же називаються конкретні місця дислокації окремих повстанських загонів, а також їхня кількість і керівники: «Береза» - 400 осіб, «Легенда» - 450, «Єромщень» - 325, «Орел» - 100, «Махорка» - 300. В районі Дунайських лісів розташувалося кілька бульбівських загонів загальною кількістю до 1000 чоловік.
Цікаве й таке визнання з цього документа: «Місцеве населення вказаних вище районів (Рівненщина. - B.C.) в основному симпатизує українським націоналістам, тримає застави проти партизан і при появі останніх ставить до відома бульбівців. Українські націоналісти розповсюджують серед місцевого населення листівки за підписом Семена Рубана (йдеться, очевидно, про Максима Рубана - псевдо Миколи Лебедя. - B.C.), в яких зазначається: «Ми за свободу всього народу, польська нація нам не ворог, але польський уряд. Російський народ нам не ворог, але Москва - наш
[В.Сергійчук Радянські партизани... -С.8]
кровний ворог. Ми з ворогами будемо боротися» (там само: Ф.1. - Оп.22. - Спр. 41. - Арк.54). Крім того, важливими є для нас свідчення Семена Руднева, комісара партизанського з'єднання Ковпака. У його щоденнику є досить чіткий наголос: українські націоналісти воюють з німцями (там само: Ф.62. - Оп.1.- Спр.85.-Арк.30). А заступник командира партизанського з'єднання Житомирської області Нирко, зокрема, доповідав 26 квітня 1943 року Строкачу: «В даний час спостерігаються запеклі бої між бандерівцями й німецькими військами, в результаті чого Степаньський район Ровенської обл. повністю майже звільнений під німців і в районі до 3000 чол. добре озброєних бандерівців.
Дуже характерний факт, вияснений нами, що... основний їх ворог - Німеччина, яка в багато разів своїм терором переважає радянську владу, а тому їх (фашистів. - B.C.) треба бити в першу чергу. Одночасно великі бої відбуваються між польськими групами і націоналістами. У даний час німці вирішили створити польську народну армію й доручити їй вести боротьбу з українськими націоналістами, попередньо добре озброївши цю армію (ЦДАГОУ: Ф.62. - Оп.1. - Спр. 192. - Арк. 78.783В.).
Розвідувальне зведення партизанських загонів Кам'янець-Подільської області № 7 від 1 червня 1943 року засвідчує, що в Славуті гітлерівці мобілізують поляків, котрих відправляють до Рівного, де, переодягнувши в німецьку форму, навчають військовій справі» (там само. - Спр.239. - Арк. 19). Польська поліція, що перебуває на службі в німців, спровокована виступити проти націоналістів. У Корці польським поліцейським надано право самостійного розстрілу мирних жителів (там само. - Арк. 34).
На Костопільський кущ, скажімо, німці вислали добре навчений і озброєний батальйон поляків з-за Бугу, котрих визначили «для боротьби з бандерівцями і бульбівцями» (там само. - Арк.24). З донесень радянських партизанів довідуємося, що «багато поляків іде до німців добровільно, вступають в поліцію і разом з німцями знищують українські села і населення. Ведуть боротьбу з націоналістами. У місті Колки Волинської області вся поліція - польська. В середині серпня на ст. Михневичі 150 поляків добровільно пішли в поліцію, з них Уже 30 чоловік одержали зброю. В поліцію німці приймають поляків до 45-річного віку.
[В.Сергійчук Радянські партизани... -С.9]
У Сарнах німці озброюють усіх чоловіків-поляків до 16-річного віку, що там перебувають, причому багатьох озброєних поляків відправляють на Захід. ...В околицях міста Рівне поляки спільно з німцями знищують українські села. Поляки спільно з німцями повністю знищили село Парцеревич Степанського району, вбили багато українців, котрі не мають ніякого відношення до націоналістів» (там само: Ф:68. - Оп.1. - Спр.254.-Арк.36).
За таких обставин більшовицька влада вирішила перетягнути поляків на свій бік, і використати їх не тільки проти гітлерівців, а й для боротьби з українськими формуванями. З цією метою комуністичні керівники поставили завдання створити польські радянські партизанські загони на Волині. Для цього дозволялося директивою від 5 травня і 943 року: «Дати поляка, якщо немає, то володіючого польською мовою - назвати поляком» (там само: Ф.62. - Оп.1. - Сир. 1281.-Арк.210).
Ось таким чином створювалася «база» польських червоних партизанів, а тому й не дивно, що потрібним «керівним матеріалом» могли бути лише ті, хто мав довір'я з боку НКВС. Один з таких керівних діячів - Коханський, котрий «виховував доручену йому головрозвідку в дусі мародерства, пияцтва і національної ненависті до українців, розстрілював невинних білорусів і українців без розбору, в п'яному стані кричав публічно, що він ставленик НКВС, має особливі повноваження і не повинен підкорятися нікому» (там само. - Спр. 236.-Арк. 111).
Інший польський партизан - Стефан Антонович - просив дружину Роберта Сатановського, котрий мав велике довір'я навіть з боку М. Хрущова, «не говорити полякам на окупованій німцями території Польщі, що він співробітничає в органах НКВС» (там само. - Спр. 261.-Арк. 134). На такі керівні кадри польського партизанського руху й розраховували більшовики. Начальник Українського штабу партизанського руху Т. Строкач 8 травня 1943 p., маючи директиву від ЦК КП(б)У, радирував у ліси Волині: «Польські загони організовувати можна і чим більше, тим краще» (там само. - Спр. 1282. - Арк. 39).
А Микита Хрущов критикуючи командира рівненських партизанів Бегму за недооцінку цієї справи, 24 вересня 1943 року вимагав від нього: «Надати всіляке сприяння організації польських загонів» (там само. - Спр.1296. -Арк.114). І ця робота здійснювалась усіма партизанськими з'єднаннями. Так, командування партизанських загонів Кам'янець-Подільської області в спеціально підготовленій для Москви 8 серпня 1943 року доповідній
[В.Сергійчук Радянські партизани... -С.10]
записці «Про настрої й дії польського населення в районах Західної України», зокрема, засвідчувало: «У районі нашої дислокації, тобто в селі Стара Гута Людвипольського району (Рівненщина. - B.C.), нами організовано місцевий партизанський загін ім. Дзержинського, командиром якого призначений командир групи партизанського загону ім. Кірова нашого з'єднання тов. Ситайло, комісаром тов. Разуваєв і заступником командира з розвідки тов. Осинський, за національністю поляк, котрий працював до війни з німцями співробітником УДБ Станіславського обл. управління НКВС, добре знає польську мову й звичаї поляків» (там само. - Спр.239. - Арк.49).
У багатьох випадках документально засвідчено домовленості між більшовицькими партизанами і поляками. Так, 28 лютого 1944 року в селі Чмикош керівники радянських партизанів Коротченко і Бурим домовляються з командиром польського батальйону «Соколом» про наступне: «1. Взаємодія польських загонів з партизанами в боротьбі з фашистами і українськими націоналістами. 2. Накази партизанів і польських загонів і тактико-оперативні дії повинні бути єдині...» (там само: Ф.62. - Оп.1. - Спр.274. - Арк. 66).
У випадку ж, якщо хто-небудь з „червоних поляків” переставав влаштовувати більшовицьке командування, то його «прибирали». Намагалися це зробити під виглядом націоналістів (аби ще більше розпалити українсько-польські суперечності), або німців. Так, під виглядом останніх загін Медведева убив поляка Осецького, що викликало велике обурення серед його друзів (там само. - Спр.212. -Арк.76).
Ще 6 листопада 1942 р. головнокомандуючий партизанським рухом К.Ворошилов та начальник Центрального штабу партизанського руху П.Пономаренко дали таку директиву: «Здійснювати агентурні комбінації з метою компрометації перед німцями командного складу антирадянських формувань, добиваючись таким шляхом їх фізичного винищення.
Кожний випадок знищення німцями осіб командного складу «добровольчих» загонів і частин використовувати в наших пропагандистських цілях» (там само.- Спр. 175. - Арк.11). Поляки, безпосередні учасники подій, свідчили тоді, що «більшовики... хочуть, щоб наприкінці війни слово «українець» було рівнозначне слову «убивця». Вони хочуть, щоб наприкінці війни світ побачив замість піднятих ввись вільних українських знамен дикунські, обагрені кров'ю невинних лапи злочинця, призначені тільки для кайданів, щоб замість солдатських лав, що б'ються за власну вільність і вільність інших народів, по затоптаній українській землі пройшли
[В.Сергійчук Радянські партизани... -С.11]
банди з начепленими на коси, вили і сокири головками по-звірячому вбитих дітей. Вороги, розпалюючи жагу крові, вбивств, насильств, підпалів і грабежів, хочуть подавити в українському народі почуття любові, братерства, свободи, людської гідності, хочуть завдати оглушливий удар українському народові, викреслити його з середовища народів, що мають право на повний, вільний розвиток і власне незалежне державне існування» (гам само: Ф.1. - Оп.22. - Спр.75. - Арк.110).
Ось чому поляки закликалися «ні в якому разі не сприяти німцям. Вступ до німецької поліції і жандармерії є тяжким злочином стосовно польського народу. Міліціонери-поляки, які беруть участь у руйнуванні будинків, а також в убивстві українських жінок і дітей, будуть викинуті з рядів польського народу й суворо покарані.
Співробітництво з більшовиками є таким же тяжким злочином, як і співробітництво з німцями. Вступ у радянські партизанські загони є злочином. Жоден поляк не повинен там перебувати» (там само. - Арк.ІІІ). На жаль, до цього застереження не всі поляки Волині прислухалися. На допомогу їм у боротьбі з українцями німці перекидали підкріплення з Польіці, а радянські партизани робили глибокі рейди аж за Буг. Саме ж польське населення, як свідчать радянські партизани, часто охоче допомагало їм у боротьбі проти українських націоналістів. Так. поляки сіл Риковичі, Завидів, Загорів показувало націоналістичні бази з продовольством і озброєнням (там само. Ф.99. - Оп.1. - Спр.1. Арк.90).
Звичайно, українські повстанці добре розуміли підступність більшовиків, що аж ніяк не могла послабшати після того, як УПА відмовилася вести переговори про підпорядкування своєї збройної сили Москві в боротьбі з фашистами. В одному зі своїх документів УПА так оцінювала ситуацію: «Сьогодні, коли слабне німецький окупант, коли зближається розвал німецьких армій на сході, знову на Україні підносять голови московські агенти. Москва знову готується окупувати Україну. Інструментом більшовицької політики на Україні в ******* пору являється комуністична партія й диверсійні відділи. Завдання партій і т. зв. червоних партизан в Україні зводиться в першу чергу до боротьби з українською національною революцією... Комуністична партія в Україні організовується, отже, не так для боротьби з німцями, як в першу чергу йде на боротьбу з визвольним рухом українського народу.
[В.Сергійчук Радянські партизани... -С.12]
Окрему роль в цій роботі грають т. зв. большевицькі партизани, диверсійна робота яких розрахована на нищення населення німецькими руками» (там само: Ф:62. - Оп.1. - Спр.252. - Арк.72, 73). Про те що командування УПА не помилялося в оцінці більшовицьких дій, засвідчують і радянські документи. Так, про це чітко говориться у звіті партизанського з'єднання Сабурова: «Ставлення (до націоналістів. - B.C.) партизанських загонів нашого з'єднання визначалося, виходячи з вказівок, одержаних від т. Хрущова. В листівках, що видавалися редакцією газети «Партизанська влада», керівники українських націоналістів розвінчувалися як вороги українського народу і як німецькі агенти.
Рядові учасники націоналістичних загонів закликалися переходити до червоних партизанів для боротьби за звільнення української землі від німецьких загарбників. У листівці націоналісти попереджувалися, що, хто буде продовжувати боротьбу з партизанами, той буде знищений. За одного загиблого партизана буде знищено 15 націоналістів (там само. -Арк.73).
Доповідаючи влітку 1943 року про боротьбу проти українського націоналістичного підпілля, керівник рівненських партизанів Бегма писав відверто: «Програмою наших дій проти націоналістів був і є лист тов. Хрущова про ставлення до українських нціоналістів. Насамперед ми випустили кілька листівок, які розвінчували ОУН як зрадників українського народу, агентів фашизму, ворогів єдності слов'янських народів. Поряд з листівками група загонів у липні здійснила ряд нальотів на загони націоналістів Висоцького, Домбровицького, Сарненського і Володимирецького районів.
В результаті рейдів і нальотів:
1. Убито 43 вожаків націоналістів.
2. Спалено 37 будинків керівників ОУН.
3. Розбито три штаби націоналістів.
4. Знищено табір. Захоплено обоз.
5. Спалена майстерня-кузня з виготовлення холодної зброї.
6. Підірвано 3 пам'ятники націоналістичного «тризуба»... (там само. -Спр.254. -Арк.49).
Перерахувавши трофеї, захоплені більшовицькими партизанами під час цих рейдів, Бєгма запевняв високе компартійне керівництво, що «в подальшому, відповідно до листа тов. Хрущова, будемо продовжувати рішучу боротьбу проти керівників ОУН і розвінчувати утопізм і зрадницьку роль ОУН перед українським народом» (там само. - Арк.49).
[В.Сергійчук Радянські партизани... -С.13]
Виходячи з вказівок більшовицької партії, командування партизанського загону ім. Б.Хмельницького своє ставлення до українських патріотів висловлювало досить чітко і промовисто: «Націоналісти - ідейні і політичні вороги. Боротьба з ними - знищувати» (там само: Ф.97. - Оп.1. - Спр.82. - Арк.67). А відтак саме такої участі зазнали від зустрічі з цим загоном Ярослав Нидошитко і Петро Мамчук з села Росоховатець Підволочиського району Тернопільської області, котрих за зберігання націоналістичних листівок було розстріляно «як зрадників батьківщини» (там само. - Арк.65, 66), а також ще сімох їхніх односельців, бо вони, мовляв, «явні бендерівці» (там само. - Арк.67).
Більшовицьке командування приділяло значну увагу ліквідації керівників оунівського підпілля. Наприклад, 24 липня 1913 року Строкач давав вказівку командирам партизанських з'єднань Сабурову, Маликову, Шитову, Бегмі та Федорову знищити одного з командирів українських націоналістів підполковника Дідківського, що перебував у Сарнах (там само. Ф.62. - Оп.1. -- Спр.1290. - Арк.30).
1 вересня 1943 року Бегмі було дано вказівку через наявного агента в штабі УПА ліквідувати Тараса Бульбу-Боровця під виглядом німців (там само.-Спр.241.-Арк.51). А 17 березня 1944 року УШПР давалася спеціальна директива «про створення двох груп терористів по 5-8 чол. і організації терактів, зокрема, над керівництвом ОУН» (там само. - Спр.264. - Арк.41).
Особливо безпощадними більшовицькі партизани були до українців-східняків та представників інших народів, що вступили до лав УНА. Наприклад, Тамара Олексіївна Карагіна, 1924 року народження, уродженка Кемерового, з 1943 року в Західній Україні. Тривалий час була учителькою в школі ОУН. Розстріляна 1944 року партизанським з'єднанням ім. Молотова (там само: Ф.95. - Оп.1. - Спр.2. - Арк.99). Партизанським з'єднанням ім. 24-ї річниці РСЧА розстріляні Євдокія Іванівна Шишкова («Дуся»), 1924 року народження, з селища Краснопілля Гомельської області, а також Уляна Яківна Діброва («Надя»), 1914 року народження, з села Кузьминка Луганської області (там само: Ф.99. - Оп.1. - Спр.1. - Арк.74).
Широкомасштабність бойових дій радянських партизанів проти ОУН-УПА, що засвідчується численними документами, в багатьох випадках переважає їхню активність проти гітлерівських загарбників. Скажімо, на особових рахунках багатьох бійців партизанського з'єднання ім. М. Хрущова, як правило, записи про подяку за участь у бойових діях стосуються лише сутичок з націоналістами в містечку Озютичі на Волині (там само: Ф.79. - Оп.1. - Спр.10. - Арк. 145-170).
[В.Сергійчук Радянські партизани... -С.14]
Більшовицькі партизани переслідували не лише оунівців, а й усіх тих українських патріотів, які допомагали останнім у їхній боротьбі проти окупантів. Так, Халаїмгородоцькою диверсійною групою Вчорайшенського району Житомирської області (командир В. Ломакевський) за підтримку українських націоналістів було знищено Юстима Свитюка, Григорія Кебаля, Василя Корнечука (там само: Ф.130. - Оп.1. - Спр.309. - Арк.7). Під впливом комуністичної ідеології радянські партизани особливо вороже ставилися до західноукраїнського населення.
З цього приводу командир партизанського з'єднання Кам'янець-Подільської області С.Олексенко засвідчував: «Партизани часто до сіл Західної України підходили шаблонно - а, націоналісти, бульбаки, бандерівці - бий, ламай. І били, і ламали, худобу, хліб забирали і т. д. Це ще було тому, що націоналісти вбили багатьох диверсантів, і злоба була, кипіла в кожного партизана до кожного західняка. Ну, як же? Його товариш загинув не від руки німця, а від руки західняка. Були випадки, коли партизани спалювали села (с. Більчаки Людвипільського району в липні 1943 року спалено з'єднанням т. Шитова). Звичайно, такі дії відштовхували народ від нас і наближали до націоналістів, до «своїх хлопців» (там само: Ф.97.- Оп.1. - Спр.1. - Арк.94).
Зрештою, це підтверджують і радянські документи. «Протягом майже всього 1943 року, - доповідав червоний партизанський командир П.Вершигора 27 лютого 1944 року», Волинь охоплена антинімецьким рухом, повстанням народу проти німців. Націоналісти очолили його. ...Кілька залізниць, важливих і другорядних, були повністю знищені, розібрані по трісці повсталим народом. Німці вихлюпнули злість, спалили сотні сіл, перебили тисячі мирного населення» (ЦДАГОУ: Ф.62. - Оп.1. - Спр.1521. -Арк 118).
І далі П.Вершигора продовжує: «Чи винні вони в тому, що в керівництві повстання (антигітлерівського. - B.C.) були не більшовики, а націоналісти? Думаю, що винен у цьому не народ, а ми з Вами, і особливо Волинські і Ровенські партизанські князьки-бездільники, що сиділи під носом у свого народу, чекаючи повстання, і палець об палець не вдарили, аби його очолити» (там само. - Арк.118). Але - як переконуємося з документів - на західноукраїнських землях більшовики не могли очолити народ, їх там ніхто не сприймав. Пройшовши рейдом через усю Західну Україну, Ковпак своїм повідомленням № 9530/219-221 від 28 вересня 1943 р. засвідчив, зокрема: «Українське населення винятково підтримує бандерівців, радянську владу ненавидить» (там само. Спр.248. - Арк.161).
[В.Сергійчук Радянські партизани... -С.15]
Ця ненависть проявлялася навіть у тому, що місцеве українське населення намагалося не потрапляти на очі радянським партизанам, відчувши хоч раз їхнє ставлення. Ось який запис, залишений в щоденнику Волинського партизанського з'єднання імені Леніна за 22 січня 1944 року: «Сьогодні їздили по бульбівцях, але нікого дома не знайшли. Вони всі повтікали в ліси (там само: Ф.73. - Оп.1. - Спр.40. - Арк.29 зв.).
Не лише мирне населення негативно ставилося до таких «народних месників». Таємною директивою начальника політвідділу 60-ї армії Першого Українського фронту зверталася увага на те, що й «окремі наші бійці та офіцери виявляють неправильне, вороже ставлення до наших славних радянських партизанів. Деякі громадяни, змішуючи партизанські загони з бандами, створеними німцями і українськими націоналістами, зводять наклепи на партизанів, звинувачуючи їх у грабежах, руйнуваннях і насиллі, а наші офіцери й бійці, не розібравшись у цьому, вірять різним пліткам і образливо відгукуються про партизанів...» (Новое время.- 1943. - № 23).
У населених пунктах, розташованих у рава-руських лісах, де перебували сотні УПА, визнає командування з'єднання ім. 2 4-ї річниці РСЧА «продукти харчування доводилося добувати з боєм» (ЦДАГОУ: Ф.99. - Оп.1. - Спр.1. - Арк.59, 62). Кожний випадок мародерства, йдеться далі, створював загрозу, що населення буде негативно ставитися до партизанів (там само. - Арк.1.12). Коли радянські партизани брутальною силою забирали продукти в мирних жителів, їх могли захистити лише оунівці.
У щоденнику більшовицького командира Шукаєва збереглися записи, що 23 лютого 1944 року в селі Радомиль «бандерівці вбили 2-х наших партизанів, котрі їздили на господарські справи» (там само: Ф.7І. - Оп.1. - Спр.17. - Арк.47), і 27 лютого в селі Гніздичка націоналістами було ліквідовано «нашого старшину Сумарова і трьох бійців, котрі їздили на господарську операцію» (там само. - Арк.48).
Не маючи широкої підтримки серед місцевого населення в боротьбі проти українських націоналістів, більшовицькі партизани часто вдавалися до провокативних дій, видаючи себе за оунівців. До прикладу в, в 1943 році навіть була створена спеціальна боївка радянських партизанів під виглядом членів ОУН району «Пекло» (там само: Ф.62. - Оп.1. - Спр.253. - Арк.14). Велику увагу УШПР на чолі з Строкачем приділяв створенню агентурної мережі в середовищі націоналістичного підпілля. Скажімо,
[В.Сергійчук Радянські партизани... -С.16]
якийсь «Лаврентьев», українець, 1906 р. народження, уродженець Людвипольського району Рівненської області, володів широкими зв'язками серед керівного складу ОУН і УПА... Користуючись своїм службовим становищем в УПА, доставив винятково цінні відомості про антирадянську діяльність українських націоналістів і на основі його агентурних даних було ліквідовано ряд керівників українських націоналістів, командирів підпілля» (там само: Ф.62. - Оп.1. - Спр.275. -Арк.29).
В іншому випадку радянські партизани хвалилися, що за допомогою Мовчан Соні, Дідовець Ліди «знищено не одне кубло українських націоналістів в селах Киянка. Болярка Барашівського району Житомирської області (там само: Ф.103. - Оп.1. - Спр.8. - Арк.33). Про методи більшовицьких партизанів у боротьбі проти ОУН-УПА свідчить промовисто і такий архівний запис: «27.12.1943. Розстріляно лікаря - зв'язківець-бандерівець, розвінчаний його колишньою дружиною, нашою зв'язковою» (там само: Ф.71. - Оп.1. - Спр.54. -Арк.5).
Що ж до прийомів, якими користувався терорист Микола Кузнецов у Рівному, то про це відкрито писав командир диверсійного загону Дмитро Медведев. Так, здійснюючи терористичний акт проти гітлерівських офіцерів, Кузнецов спеціально залишав на місці вбивства документи українських націоналістів, що призводило до репресій окупаційної влади щодо непричетного до цього населення, в першу чергу свідомого українського громадянства, яких гестапо розстрілювало (Медведев Д. Сильные духом.- М., 1968. - С.313 - 316).
Провокаційна роль радянських партизанів у націоналістичному підпіллі була поширена по всій Україні. Наприклад, до його мережі у Васильківському районі на Київщині, що охоплювала села Плесецьке, Дзвонкове, Сподарець, Перевіз, Мостище, Леонівка, Чорногородка, очолюваної Іваном Ярмоленком, був засланий якийсь Гнідобір. «Націоналістична» діяльність Гнідобіра призвела до того, що 12 оунівців було розстріляно, а список ще 20 осіб з Бишівського та Васильківського районів передано до НКДБ УРСР після приходу Червоної Армії (ЦДАГОУ: Ф.71. - Оп.1. - Спр.21. - Арк.165, 165 зв.)
До речі, списки українських націоналістів, які готувалися кожним партизанським загоном, згодом були підставою для репресій проти українських патріотів каральними органами комуністичної влади. Досить часто радянські партизани використовували в своїй боротьбі проти українських націоналістів колишніх членів ОУН і УПА, що давало можливість не лише виявляти й ліквідовувати оунівців та
[В.Сергійчук Радянські партизани... -С.17]
багатьох з них обманних шляхом перетягувати на бік радянської влади, а й компрометувати патріотів перед населенням. Особливо в цьому відзначається в документах більшовицьких партизанів Петро Матвійчук з села Туропин на Волині (там само: Ф.62. - Оп.1, - Спр.252 -Арк.107, 108). У мемуарах багатьох командирів більшовицьких партизанських загонів, зокрема, в повісті Петра Вершигори «Люди з чистою совістю», з приходом Червоної Армії начебто завершується їхня бойова діяльність, постає вільне життя.
Так у спогадах, але не так було в житті. ЦК КП(б)У та особисто його перший секретар Микита Хрущов докладали всі зусилля для того, аби радянські партизани залишилися й надалі головною ударною силою в боротьбі проти українських націоналістів. Саме радянські партизани мали стати базою для відновлення органів НКВС у західних областях УРСР.
Шифртелеграмою № 1104 від 9 лютого 1944 року Хрущов не погоджувався з пропозиціями сформувати з партизанських загонів дивізії і передати їх до діючої армії (там само. - Спр.1473. - Арк.89). Уже в лютому 1944 року Український штаб партизанського руху одержав постанову ЦК КП(б)У про передачу НКВС для укомплектування міліції 3.000 партизанів цілими підрозділами, з кіньми й обозами і всім господарським майном. Крім того, для НКВС треба було виділити 15 - 20 радистів з раціями (там само. - Спр.1454. - Арк.52).
Начальник УШПР Строкач давав роз'яснення на місця, що «передавати партизанів для подальшої роботи в органах НКВС можна в необмеженій кількості» (там само. - Сир.1461. - Арк.111). В архівних фондах компартії збереглася підготовлена в березні 1944 року чернетка плану ліквідації українських націоналістів загонами радянських партизанів. Нею передбачалося залучити до боротьби проти членів ОУН-УПА: «В тилу ворога - 23160 чол. У нашому тилу - 11416 чол.» (там само: Ф.1. - Оп.23. - Спр.920. - Арк.43)...
[В.Сергійчук Радянські партизани... -С.18]" HYPERLINK "http://www.geocities.com/ua_ukraine/**************.html?20066" \l "W1#W1" INCLUDEPICTURE "http://www.geocities.com/ua_ukraine/z.gif" \* MERGEFORMATINET
В.Сергійчук Радянські партизани проти ОУН-УПА. -К.: Українська Видавнича Спілка. 2000. -С.3-18.