Украинский дипломат избил российскую стюардессу, - СМИ
Скандал с участием украинского дипломата разгорелся на борту рейса SU542 авиакомпании "Аэрофлот".
После 11-часового полета 51-летний дипломат Владимир Коновалов, летевший из Ханоя в Москву в эконом-классе, якобы сначала начал оскорблять, а затем пообещал расправиться с бортпроводниками.
Ирина Щербакова, 48-летняя стюардесса бизнес-класса попыталась успокоить политика, но в ответ услышала новые угрозы.
"Я сказала, что вызываю полицию, но это не подействовало на него - он кричал, что сотрудники полиции ничего не смогут с ним сделать, - призналась Ирина Щербакова.- После этого он очень сильно ударил меня".
Успокоить дипломата смогли только полицейские, которые прибежали на помощь стюардессе.
Новым консулом России во Львове стал дипломат, которого выдворили из МолдавииВ правоохранительных органах сообщили, что не было возбуждено дело и принято заявление пострадавшей через дипломатический паспорт Владимира Коновалова, который обеспечивает неприкосновенность.
Ирину сразу же отправили в травмпункт, где оказали медицинскую помощь и диагностировали повреждение связок левого плеча. Стюардесса проведет не менее трех недель на больничном.
Сам дипломат сначала отказался признаваться в нападении на женщину. "Я весь день, о котором вы говорите, провел в Киеве, - говорил Владимир Коновалов, но потом запутался и проговорился: - Она не должна бегать по летному полю перед государственным деятелем, поэтому и получила", - почти выкрикнул начальник отдела международных договоров украинский МИД.
В день скандала из Москвы дипломат ехал под наблюдением заместителя министра иностранных дел Украины Виктора Майко.
А вот вы балалаечники один из тысячи может хотя бы раз в жизни на НАШЕ Черное море приехать.
пэрэд нашымы чыновныкамы навить всяки обамы на сраку падають,а ця стюардесса миркувала що вона вэлыка цяця.
У
„політичне питання” перетворився прапор Росії в селі Межигірка
Шполянського району. В минулому році шполянський завод запасних частин
на в’їзді до села встановив флагштоки, де повісив державні прапори
Російської Федерації та України. Це підприємство з російським капіталом
має на маленьке село великі плани, збираючись там „покращити життя, дати
людям роботу, зачистити пустирі та навести порядок”, і розпочало з
підготовки ідеологічного грунту, щоб селяни знали, якій державі мають
дякувати за своє щастя.
http://3.bp.blogspot.com/-u6oyceIWFno/TZNwqkAvwnI/AAAAAAAAALQ/Z9t_ZY5-Og0/s1600/%25D0%259B%25D0%25B8%25D0%25BF%25D1%258F%25D0%25BD%25D0%25BA%25D0%25B02-1.jpg
Голова села Лип’янка Шполянського району Сергій Іщенконавіть не сподівався, що через знесення незаконно встановленихфлагштоків з російськими й українськими прапорамийого лякатимуть міжнародним скандалом.
Однак,
місцеві жителі широкого жесту російських друзів чомусь не оцінили і
засипали Лип’янівську сільську раду, до якої належить Межигірка,
скаргами: чому їхнє село обгородили прапорами чужої країни? Сільська
рада, після затяжного і безрезультатного діалогу з підприємством, 12
березня на засіданні виконкому прийняла рішення флагштоки знести, бо
підстави для цього мала залізні: підприємство ані землі там не орендує,
ані підприємницької діяльності не веде і жодного дозволу на свої
„ідеологічні” об’єкти не оформляло. Рішення одразу було й виконано, а
знесені флагштоки і чотири прапори перенесено в сільську раду на
зберігання.
Підприємство такий поворот подій надзвичайно обурив.
„Ви
знаєте, якою буде реакція сусідньої держави, коли ми надамо цьому факту
розголосу? – строго запитав у розмові з журналістом керівник заводу
Михайло Шандрак. – Ми попередили сільського голову, щоб відновив усе
назад, бо не бачимо жодних причин, чому російський прапор не може там
висіти”.До
речі, пан Шандрак вважає, що дії сільської ради треба розцінювати і як
наругу над державними символами, оскільки знесено було і прапор України.
„Вони ж його на смітник викинули!” – навів останній аргумент Михайло Шандрак.Лип’янський
сільський голова Сергій Іщенко на це лише розводить руками, бо сільська
рада – не смітник, і прапори там зберігатимуться доти, доки конфлікт
повністю не буде вичерпано. Тоді полотнища і металеві труби віддадуть
власнику.
„Питання
це досі відкрите, і директор заводу попередив мене, що я роздмухую
політичне питання, -- розповів Сергій Іщенко. – Але при чому ж тут
політика? Якби підприємство хоч господарювало в Межигірці, то ще була б
хоч якась логіка, хоча все одно встановлення будь-яких об’єктів треба
погоджувати з сільською радою. Ясно, що перевести все в політичну
площину – найпростіше, краще б у селян запитали, чи хочуть вони жити під
російським прапором”.
Тетяна Воронцова,"Нова молодь Черкащини"