Шуфрич придумал, как защитить русский язык
Как сообщает газета "Дело", депутат отмечает, что действующий сейчас закон был принят на основании Конституции УССР 1978 года и в значительной степени не отвечает нынешней Конституции. В связи с этим Н.Шуфрич предлагает принять новую редакцию закона.
В частности, он предлагает оставить за украинским языком статус единственного государственного, но, в то же время, заменить ныне действующий принцип национальной принадлежности принципом свободного языкового самоопределения.
Также Н.Шуфрич предлагает урегулировать деятельность органов государственной и местной власти по обеспечению всестороннего развития и функционирования украинского языка, а также свободное развитие региональных языков и языков национальных меньшинств. Кроме того, депутат предлагает определить статус широко распространенных, распространенных или мало распространенных на определенной территории языков, а также языков международного общения.
Также депутат предлагает прописать систему правовой защиты русского языка как особо распространенного в Украине.
Напомним, в октябре Президент Украины Виктор Ющенко призывал политиков прекратить спекуляции на тему языковой политики. Партия регионов намерена продолжать организацию референдума по определению статуса русского языка, выборности председателей районных и областных государственных администраций, а также внеблоковому статусу Украины.
САМ ЮЩ СПЕКУЛЯНТ.
Сначала лишил прав.
Потом пообещал что дети будут говорить на языке отцов.
Сегодня русский выживают везде.
И мое возмущение против нарушения моих прав он спекуляцией называет ?
В УКРАИНЕ РУССКОЯЗЫЧНЫЕ ГРАЖДАНЕ ЛИШЕНЫ ПРАВ НА ЯЗЫК.
В УКРАИНЕ НАРУШАЮТ ПРАВА ЧЕЛОВЕКА.
В УКРАИНЕ РУССКОЯЗЫЧНЫЕ ГРАЖДАНЕ ЛИШЕНЫ ПРАВ НА ЯЗЫК.
В УКРАИНЕ НАРУШАЮТ ПРАВА ЧЕЛОВЕКА.
В УКРАИНЕ РУССКОЯЗЫЧНЫЕ ГРАЖДАНЕ ЛИШЕНЫ ПРАВ НА ЯЗЫК.
В УКРАИНЕ НАРУШАЮТ ПРАВА ЧЕЛОВЕКА.
В УКРАИНЕ РУССКОЯЗЫЧНЫЕ ГРАЖДАНЕ ЛИШЕНЫ ПРАВ НА ЯЗЫК.
В УКРАИНЕ НАРУШАЮТ ПРАВА ЧЕЛОВЕКА.
Схвалено постановою колегії Міністерства юстиції України від 21 листопада 2000 р. № 40
Методичні рекомендації для центральних органів виконавчої влади щодо застосування в законотворчій діяльності Конвенції про захист прав і основних свобод людини
Із здобуттям незалежності Україна почала розбудову демократичної правової держави, формування громадянського суспільства, в центрі якого - людина, захист її законних інтересів та задоволення потреб.
Україна проголосила всебічне забезпечення прав і свобод людини найвищою соціальною цінністю, що закріплено в її Конституції ( 254к/96-ВР ). Реальне втілення норм Основного Закону в життя активно включило наше суспільство в процес міжнародного співробітництва у сфері забезпечення прав людини.
Актом міжнародного визнання України як демократичної правової держави стало прийняття її 9 листопада 1995 року до країн-членів Ради Європи та ратифікація Верховною Радою України Європейської конвенції про захист прав і основних свобод людини та протоколів до неї ( 995_004 ).
Відповідно до статті 9 Конституції України ( 254к/96-ВР ) з моменту ратифікації та набрання чинності для України Конвенція про захист прав і основних свобод людини ( 995_004 ) стала частиною національного законодавства; це означає, що всі нормативні акти, розроблені після набрання чинності Конвенцією, повинні відповідати її вимогам.
У зв"язку з цим під час проведення обов"язкової правової експертизи проектів нормативних актів Міністерство юстиції України відповідно до наказу Міністерства юстиції України від 2 червня 2000 року № 637/к звертає також увагу і на відповідність проектів нормам Конвенції ( 995_004 ).
Протягом 50 років контрольним органом Конвенції ( 995_004 ) - Європейським судом з прав людини - в рішеннях, які ним приймалися, було детально роз"яснено кожну статтю Конвенції. Ці рішення становлять систему прецедентного права Європейського суду.
Для держав-учасниць Конвенції ( 995_004 ) знання і використання прецедентів Суду, що сформувалися під час застосування її норм, є запорукою дотримання міжнародно-правових зобов"язань, які випливають з цього акта. Конкретні судові рішення формально обов"язкові тільки для тих держав, що виступають відповідачами в конкретних справах. Однак інші країни фактично керуються ними при оцінці відповідності внутрішнього правового порядку вимогам Конвенції. У ряді випадків ці рішення спонукали держави, які не були стороною у певній справі, до удосконалення свого законодавства і правозастосовчої практики. Крім того, за трактуванням Суду, Конвенція - це не застиглий раз і назавжди документ, а живий договір, який підлягає тлумаченню з огляду на ситуацію, що склалася на певний час. Отже, як уже зазначалося, рішення Суду можуть використовуватись не тільки у правотворчій, але й у правозастосовчій діяльності держави.
Для використання належним чином норм Конвенції ( 995_004 ) центральними органами виконавчої влади у процесі нормотворчої діяльності в підготовлених Міністерством юстиції України Методичних рекомендаціях застосовувалися також і основні прецеденти Європейського суду з прав людини.
Необхідно також зауважити, що в Методичних рекомендаціях увага приділялась тільки тим статтям, які декларують права або свободи особи і які необхідно враховувати в нормотворчій діяльності.
Методичні рекомендації підготовлено на основі прецедентної бази Європейського суду з прав людини та колишньої Комісії з прав людини, а також з використанням доктринальних джерел, а саме:
- М. Delmas-Marty. The European Convention for the Protection of Human Rights. - Martinus Nijhoff Publishers. - 1995. - 346 p.
- Frowein, Peukert. Europaische Menschenrechtskonvention. N. P. Engel Verlag. - 1996. - 1042 s.
- D. J. Harris, М. O"Boyle, C. Warbrick. Law of the European Convention on Human Rights. - Butterworths. - 1995. - 752 p.
- F.G. Jacobs, R. A. White. The European Convention on Human Rights. - Clarendon Press, Oxford. - 1996. - 468 p.
- R. Macdonald, F. Matscher, H. Petzold. The European system lor the protection of human rights. - Martinus Nijhoff Publishers. - 1998. - 940 p.
- L.-E. Pettiti, E. Decaux, P.-H. Irnbert. La Convention Europeenne des Droits de I"Homme. - Economica. - 1995. - 1230 p.
- P. Sieghart. The International Law of Human Rights. - Clarendon Press, Oxford. - 1995. - 565 p.
- Гомьєн Д., Харрис Д., Зваак Л. Европейская конвенция о правах человека и Европейская социальиая хартия: право и практика. - М., 1998. - 597 с.
Стаття 14. ЗАБОРОНА ДИСКРИМІНАЦІЇ ( 995_004 )
Здійснення прав і свобод, викладених у цій Конвенції ( 995_004 ), гарантується без будь-якої дискримінації за ознакою статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного або соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження або інших обставин.
Для точнішого тлумачення змісту зазначеної статті необхідно насамперед дати визначення поняття рівності за документами, які регулюють цивільні і політичні права. Поняття рівності означає, що закон застосовується правильно і послідовно до кожного члена суспільства окремо незалежно від його або її особистих якостей. Треба зазначити, що як внутрішнє, так і міжнародне право дає змогу проводити різницю між окремими особами або групами окремих осіб. Таким чином, постає важливе питання про те, які відмінності є припустимими, а які є забороненою дискримінацією.
Важливо відзначити, що у статті 14 ( 995_004 ) не йдеться про рівність перед законом або рівний захист законом. Натомість нею гарантується кожному, хто перебуває під юрисдикцією будь-якої держави-учасниці, здійснення прав і свобод, які захищаються Конвенцією. Отже, стаття 14 не зобов"язує держави гарантувати недискримінацію загалом, а закликає гарантувати недискримінацію шляхом забезпечення цих прав і свобод.
Основні ж дилеми, які виникли в практиці Європейського суду з прав людини, пов"язані з тим, що хоча додатковий характер статті 14 не дає підстав трактувати її як самостійну, вона, однак, має такий статус. Цей статус означає, що, якщо навіть жодне з матеріальних положень Конвенції ( 995_004 ) не було-порушене, може бути встановлено факт порушення заборони дискримінації у процесі застосування цього положення.
Ці питання були розглянуті Європейським судом у справі про мови в Бельгії. Група франкомовних батьків оскаржувала, що їхні діти не мали доступу до шкіл з викладанням предметів французькою мовою через те, що вони жили у передмісті Брюсселя. Проте таких обмежень до фламандської общини не встановлювалось. Виявивши порушення статті 2 Протоколу № 1 ( 995_004 ) (гарантія права на освіту), а також статті 14 ( 995_004 ), Суд сформулював ряд принципів:
"...Те, що ця гарантія не існує окремо в тому розумінні, що відповідно до статті 14 вона стосується лише "прав і свобод, викладених у цій Конвенції" ( 995_004 ), - захід, який сам по собі відповідає вимогам статті, що закріплює це право чи свободу" може, проте, порушувати цю статтю, якщо її розглядати у поєднанні із статтею 14, з тієї причини, що вона є дискримінаційною за своїм характером...";
"...У таких випадках наявним буде порушення гарантованого права або свободи, як воно викладається відповідною статтею, взятою у поєднанні із статтею 14 ( 995_004 ). При цьому остання стаття начебто є невід"ємною частиною кожної із статей, у яких визначено права і свободи. Стосовно цього ніяких відмінностей не повинно застосовуватися залежно від характеру цих прав і свобод або їх відносних зобов"язань, а також залежно від того, чи мається на увазі необхідна повага відповідного права вчинення позитивних дій чи просто бездіяльність".
Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України.
В Україні гарантується вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов національних меншин України.
Держава сприяє вивченню мов міжнародного спілкування.
Застосування мов в Україні гарантується Конституцією України
та визначається законом.
Столько катастроф, как в этом году Украина еще не видела.