Компартия планирует провести во Львове антифашистский конгресс интеллигенции стран Восточной Европы
Компартия Украины (КПУ) изучает вопрос о возможности проведения во Львове антифашистского конгресса интеллигенции стран Восточной Европы, заявил лидер КПУ Петр Симоненко.
"Речь идет о том, что во Львове 75 лет назад был впервые проведен конгресс интеллигенции Восточной Европы антифашистской направленности... Мы сегодня изучаем возможность проведения второго конгресса интеллигенции во Львове", - сказал Симоненко на пресс-конференции в субботу, отвечая на вопрос о том, планирует ли компартия массовые акции во Львове 22 июня, в день начала Великой Отечественной войны.
Читайте на Цензор.НЕТ: Люди Тягнибока требуют запретить антифашистский митинг евреев во Львове: Это очередная провокация украинофобовПри этом лидер КПУ не уточнил, когда именно планируется проведение данного мероприятия, однако отметил, что сейчас ведутся переговоры с активными участниками антифашистского движения в странах Восточной Европы.
Что касается непосредственно 22 июня, то Симоненко сообщил, что компартия проведет во Львове в этот день свои обычные мероприятия
http://www.poshuk-lviv.org.ua/prison/tern/berezany1.htm
XIX століття у Галичині спостерігалося посилення опору
українців проти пануючої Австро-угорської імперії. У цей
період, для придушення повстань і національного руху
влади будували нові в'язниці, у тому числі в Бережанах,
Чорткові, Кременці.
В Бережанах поряд із в'язницею була споруджена будівля окружного суду
(будинок юстиції), приватні будинки судових та тюремних працівників. В
Бережанський округ входили тоді Рогатинській, Більшівський, Підгаєцький
і Козівській райони. Тут було навіть відділення для довічного
ув’язнення. В'язниця продовжувала функціонувати і при польській владі.
17.09.1939 роки більшовицька армія перейшла кордон по річці Збруч,
окупувала Галичину і оголосила військове положення. Комендантом
Бережанського військового гарнізону був призначений підполковник Респер,
його заступником – капітан Кальбек. У в'язниці тоді знаходилося близько
300 ув’язнених різних категорій, арештованих і осуджених Польськими
властями. Репер наказав їх всіх звільнити. В приміщенні колишнього
комісаріату поліції розташувалося відділення НКВД. Його начальником був
старший лейтенант Судовіцкий.
Після 26.10.1939, почалася нова епоха в регіоні. На всі керівні
посади призначали присланих з СРСР працівників. Були арештовані колишні
державні, фінансові, юридичні, військові, залізничні службовці, власники
підприємств і торгових закладів. З грудня почалися масові арешти
інтелігенції, крупних власників землі і іншої приватної власності –
поляків, українців, людей всіх населяючих край національностей. Були
арештовані також громадські діячі. Всі колишні громадські організації
були заборонені, як антирадянські і націоналістичні.
Начальником в'язниці був призначений енкаведист Красан. В'язницю
обгородили колючим дротом, вікна забили дошками. Двір розгородили на
малі ділянки високим щільним парканом, щоби в'язні при пересуванні не
могли бачити один одного і споруди. Одна із стін в'язниці виходила на
вузьку вуличку Нову. Більшовики виселили всіх мешканців цієї вулиці,
заборонили по ній ходити, а потім також обгородили колючим дротом.
Відвідувати в'язницю і ув'язнених родичам не дозволялося. На всі
питання була одна відповідь: «Тут такого немає».
Політв'язні утримувалися в жахливих, антисанітарних умовах. Кількість
їх в кожній камері в 3-5 разів перевищувала норми. В'язням доводилося
більше стояти, ніж сидіти, а спали так тісно, що повертатися на інший
бік доводилося одночасно всім в камері. Нар не вистачало, спали на
цементній підлозі. На допитах підозрюваних піддавали жорстоким тортурам,
примушуючи підписувати визнання у вигаданих енкаведистами злочинах і
оговорювати інших. Про ці звірства і про масові розстріли весни 1940
року населення нічого не знало.
В березні 1941 року пройшла нова хвиля арештів. Тепер головними
«ворогами» вважалися молоді, свідомі місцеві жителі - українці, поляки,
підозрювані в антирадянських настроях, іноді просто люди з
неслов'янськими прізвищами. Серед ув'язнених були і зовсім юні - учні
7-го класу школи, і старезні пенсіонери, у минулому військовослужбовці
різних армій.
22.06.1941 року, з початком військових дій Гітлера проти СРСР,
почалися масові розстріли у в'язницях. Згідно існуючих інструкцій, при
оголошенні військового положення всі осуджені до розстрілу і великих
(від 10 років) термінів ув’язнення по політичних статтях підлягали
негайному розстрілу. Для евакуації в Бережани була вислана з Тернополя
каральна команда – 22 конвоїри, під керівництвом молодшого лейтенанта
Глови і двох сержантів. Лише 26 червня евакуювали першу партію
ув'язнених. Швидке просування німецьких військ перешкодило евакуації
решти ув'язнених углиб СРСР. Поступило розпорядження звільнити
кримінальних злочинців, а політичних, навіть просто затриманих за
підозрою, при облавах і відсутності документів, - «евакуювати по першій
категорії», тобто розстріляти. Почалися криваві розправи. Не дивлячись
на рев постійно включених двигунів тракторів, мешканці околиць всі ці
дні чули з в'язниці постріли і крики людей.
Зайняті власною евакуацією і порятунком, працівники в'язниці і НКВД
перекладали ці обов'язки один на одного, виконували поспішно. Жертви
закопували у доверху наповнені загальні ями, іноді кидали на місці
розстрілу в лісі. Так, у лісі, в урочищі Кушнірка біля села Жуків, 12
розстріляних лежали покинутими декілька днів. Жителі не сміли до них
наближатися, поки більшовики втекли з району. Те ж саме відбулося і з 6
розстріляними біля з. Баранівка, в урочищі Писарівка, 4 км від Бережан.
28 червня з Підгаєць в Бережани приїхав Іщенко і за наказом капітана
НКВС Вадіса забрав з в'язниці 34 ув'язнених. Дотепер не розкрита
таємниця, де їх знищили – до Підгаєць вони не доїхали. Можливо, вони
розстріляні в Литятинському лісі.
Цього ж дня начальник НКВС Максимов замордував у підвалі в'язниці 60
ув'язнених, але, всупереч розпорядженню начальства, їх не прибрав і не
дав машин для вивозу, втікши з міста. Тільки увечері 29 червня були
виділено дві машини. На них завантажили 40 тіл, щоб вивезти до ям,
заготовлених на території військової частини, біля замку Синявських. 20
тіл залишалися у в'язниці.
Під час бомбардування і обстрілу одна машина була підбита. Не
доїхавши 200 м, виконавці скинули тіла убитих під міст, залишили машини
і розбіглися. Пізніше начальство погрозами повернуло тих, що
«провинилися», щоб вони приховали сліди злочину, але тіла ніколи було
закопувати, їх просто скинули в річку Золота Липа і відкрили шлюз. Вода
понесла їх вниз по річці. Ці знівечені тортурами і водою тіла селяни
надрічкових сіл виловлювали і потім ховали, як могли. http://www.poshuk-lviv.org.ua/prison/tern/berezany4.htm
похований в селі Посухів. Найбільше число цих тіл допливло до шлюзу у
селі Саранчуки. Там місцеві жителі виловили тіла і поклали під церквою
для опізнання. Слух про це розійшовся по навколишніх містах, багато кого
родичі забрали для поховання в свої села. 12 Тіл, що залишилися,
поховали біля церкви у загальній могилі.
29 червня молодший лейтенант Глова і начальник в'язниці Красин
підписали акт про те, що Глова забрав для евакуації з в'язниці 94 з/к на
етап, через Тернопіль - до станції Іваново Ярославської залізниці в
Росії. Доля їх невідома.
Тепер з секретних документів стали відомі деякі подробиці. Зі звітів
представника з Києва капітана Паніна начальнику управління в'язниць НКВС
УРСР капітану держбезпеки Філіппову від 8.07.1941 витікає, що 20 тіл
залишилися не вивезеними з підвалів в'язниці, і ще 48 ув'язнених не
поховано у самій в'язниці. Панін звинуватив в цьому виконавців
«евакуації» Бережанської в'язниці – начальника районного НКВС Максимова,
начальника в'язниці Красіна, Литвина оперуповноваженого, які не
справилися з розпорядженням Паніна, не виконали поставлені задачі і
втекли з міста, виправдовуючись обстрілом.
http://www.poshuk-lviv.org.ua/prison/tern/berezany5.htm
Частину замордованих закопали у парку біля замку Синявських.
30 червня радянські органи і війська покинули місто. Люди кинулися до
в'язниці. І тоді відкрилася правда про нелюдські злочини. Тіла знищених
безневинних людей мали сліди жахливих тортур. У них були вирізані язики,
вуха, носи виколоті очі, поясами знята шкіра, відрубані кінцівки. Багато
частин тіла були пробиті цвяхами, мали сліди опіків. Особливо витонченим
по жорстокості тортурам піддавали дівчат. Виконанням цих злочинів
займалися садисти з числа тюремників, озвірілих від тривалого виконання
тортур ще за мирного часу. Втративши людський вигляд і залишившись без
властей, що втекли, вони за власною ініціативою глумилися навіть над
мертвими. Всі, кого не пізнали і не поховали родичі, були з почестями
поховані на міському кладовищі.
http://www.poshuk-lviv.org.ua/prison/tern/berezany6.htm
комуністичного режиму і ненависть до поневолювачів. Тільки здобувши
незалежність України, вони можуть відкрито говорити про це, гідно
увічнити пам'ять безневинних жертв тоталітаризму.
У 1992 році, за ініціативою громадськості Бережан, на фасаді будівлі
колишньої в'язниці, над вікнами підвалів тортур, встановлена меморіальна
дошка на згадку про жертви червня 1941-го року. Напис на ній закликає
громадян до совісті і милосердя. В одній з колишніх камер смертників
цієї будівлі, переданої агротехнічному інституту, обладнана
кімната-музей пам'яті про цю трагедію. http://www.poshuk-lviv.org.ua/prison/tern/berezany7.htm
Бережанського краєзнавчого музею колишній в'язень цієї в'язниці і
таборів Сибіру, учасник антикомуністичного опору, голова районного
Спілки політв'язнів, член товариства «Пошук » Орест Гуменюк.
видать подзабыли славные традиции ОУН УПА
-----------------------
О! Для тебя эту стеупень наверх в эволюционном развитии...
догодаешся ?
Но как ее сделать, когда настоящие интеллигенты Европы
уровняли коммунизм с фашизмом, еще не придумали .
Это ж надо найти более- менее известных людей, заплатить
кругленькую суму им иначе никто не будет мараться об коммунистов, а
тут возьми патриоты Украины проведут митинг с плакатами типа фашизм и коммунизм
на одно лицо …… да еще отведут делегатов конгресса в свои тюремные музеи.
конгресса мирового уровня. Мир должен узнать о преступной деятельности
КПСС на украинских землях и в целом в СССР.
13:08 / 03-06-2011 Прочитано [2023]
Прокомментировано: [89]
Вчера, 2 июня,
активисты молодежной общественной организации "Сокол" и студенческой
организации ВО «Свобода» провели в Николаеве шествие против нелегальной
миграции, протестуя таким образом против стройки «отстойника» для
нелегальных мигрантов возле с. Мартыновка Вознесенского района
Николаевской области. Об этом «Преступности.НЕТ» сообщили в пресс-службе
Николаевской городской организации ВО «Свобода».
Как сказано в сообщении, около ста
членов "Сокола" и Студенческой «Свободы», а также их сторонники из числа
членов МОО ВО "Свобода" прошли по улицам города с лозунгами "Помни,
чужестранец, здесь хозяин-украинец!", "Слава Украине! Героям слава",
"Свободу политзаключенным", " Шухевич, Бандера - Герои Украины".
У Большого Знамени на центральной
площади города участники акции провели митинг, во время которого все
желающие высказали то, что наболело.
В частности, заместитель председателя Николаевской областной организации
ВО "Свобода" Наталья Грудынина подчеркнула необходимость созыва
референдума о сносе памятника Ленину, который все еще позорит Николаев,
"украшая" центральную площадь напротив мэрии.
Руководитель николаевской городской организации ВО «Свобода» Игорь
Деревянко отметил: «Украинцы тысячи лет поливали кровью и потом нашу
землю. Пахали ее, добывая себе хлеб и когда было нужно брались за
оружие, защищая ее. В условиях тотальной коррупции и беззакония земля
мгновенно перейдет в руки тех, кто сколотил свое состояние на
мошенническом захвате имущества и активов, которые создавались
общественностью не одно поколение».
"Сегодня мы отвоевываем не какие-то
привилегии и вольности, сегодня своими действиями мы пытаемся спасти
свое жизненное пространство, ведь против нас, украинцев, ведется
откровенная война - закрываются украинские школы, нас вытесняют
с нашей земли, заменяя мигрантами, которые несут сюда бедствие в виде
экзотических болезней и этнической преступности», - заявил председатель
николаевской областной организации "Сокол" Демид Губский.
После этого "соколы" разложили на земле
флаг КПУ и Демид закончил речь: "Мы много слышали бреда о том, что нас
якобы финансирует Коломойский, Ахметов, Папа Римский, марсиане и т.д.
Комментировать не стану - каждый из вас знает об истинном положении дел.
Но сегодня мы прошли по улицам нашего рабочего города, наша обувь
испачкалась, и мы решили воспользоваться услугами коммунистов, которые
любезно предоставили нам эту красную тряпку, надеясь, очевидно, искупить
таким образом грехи перед украинской нацией».
«После этих слов николаевские националисты вытерли ноги о красный флаг и
поблагодарили друг друга за неравнодушие», - говорится в сообщении
пресс-службы ВО «Свобода».
Львову нужно инициировать проведения антикоммунистического
конгресса мирового уровня. Мир должен узнать о преступной деятельности
КПСС на украинских землях и в целом в СССР.
Львову нужно инициировать проведения антикоммунистического
конгресса мирового уровня. Мир должен узнать о преступной деятельности
КПСС на украинских землях и в целом в СССР.
живите себе счастливо.
Мы вам спасибо
скажем.
2000 года.
Из какой части страны ты думаю понял.
Одеса. Збори громадян
11 червня 2011
http://www.facebook.com/sharer.php?u=http%3A%2F%2Fwww.odesa.svoboda.org.ua%2Fdiyalnist%2Fnovyny%2F022392%2F&t=%D0%92%20%D0%9E%D0%B4%D0%B5%D1%81%D1%96%20%D0%BC%D1%96%D1%81%D1%86%D0%B5%D0%B2%D0%B0%20%D0%B3%D1%80%D0%BE%D0%BC%D0%B0%D0%B4%D0%B0%20%D0%B2%D0%B8%D1%81%D1%82%D1%83%D0%BF%D0%B8%D0%BB%D0%B0%20%D0%BF%D1%80%D0%BE%D1%82%D0%B8%20%D1%82%D0%BE%D1%80%D0%B3%D1%96%D0%B2%D0%BB%D1%96%20%D1%83%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%BE%D1%8E%20%D0%B7%D0%B5%D0%BC%D0%BB%D0%B5%D1%8E.%20%D0%92%D0%9E%20%22%D0%A1%D0%B2%D0%BE%D0%B1%D0%BE%D0%B4%D0%B0%22&src=sp Поділитись
11 червня 2011 року в Одесі обласна
організація ВО "Свобода" біля пам'ятника Тарасові Шевченку провела збори
громадян зі створення ініціативної групи щодо підготовки проведення
всеукраїнського референдуму для ухвалення Закону України "Про землю". Ініціативу
свободівців щодо проведення всеукраїнського референдуму щодо
неприпустимості торгівлі землею сільськогосподарського призначення
учасники зборів підтримали одностайно. "Українська земля
просочена кров'ю не одного покоління українців, які загинули в боротьбі
за неї і відстояли наше право на життя як нації. Сьогодні
банда аферистів хоче відібрати у нас, українців, останнє – нашу святу
землю. Але ми, націоналісти, патріоти, заявляємо рішучий протест і
готовність до радикальних дій. Наш нинішній захід важливий і тому, що ми
демонструємо місцевій українофобській владі на чолі з Костусєвим, що
попри їхні підлі дії та заяви, ми збираємось на одеських вулицях і
боротьбу не припинимо, поки в державі не буде встановлений справедливий
порядок" - зазначив під час виступу голова Одеської обласної організації
ВО "Свобода" Павло Кириленко. Нагадаємо, попередні збори,
які планували провести 24 травня, зірвала місцева влада. Тоді за її
вказівкою керівництво санаторію "Магнолія" заблокувало вхід на територію
і не допустило громаду до актової зали, де мали відбутися збори і про
що попередньо було домовлено. Тоді для "охорони громадського порядку" до
санаторію зігнали працівників МВС із собаками.
Сімферополь. Вшанування Кобзаря
9 березня 2011
http://www.facebook.com/sharer.php?u=http%3A%2F%2Fwww.krym.svoboda.org.ua%2Fdiyalnist%2Fnovyny%2F020062%2F&t=%D0%A1%D1%96%D0%BC%D1%84%D0%B5%D1%80%D0%BE%D0%BF%D0%BE%D0%BB%D1%8C%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0%20%22%D0%A1%D0%B2%D0%BE%D0%B1%D0%BE%D0%B4%D0%B0%22%20%D0%B2%D1%88%D0%B0%D0%BD%D1%83%D0%B2%D0%B0%D0%BB%D0%B0%20%D0%BF%D0%B0%D0%BC%27%D1%8F%D1%82%D1%8C%20%D0%9A%D0%BE%D0%B1%D0%B7%D0%B0%D1%80%D1%8F.%20%D0%92%D0%9E%20%22%D0%A1%D0%B2%D0%BE%D0%B1%D0%BE%D0%B4%D0%B0%22&src=sp Поділитись
9 березня 2011 року, у річницю народження
Тараса Шевченка, Сімферопольська міська організація Всеукраїнського
об'єднання "Свобода" вшанувала пам'ять Великого Кобзаря. О 10 ранку
разом з іншими патріотичними організаціями Сімферополя свободівці взяли
участь в урочистому покладанні квітів до пам'ятника Шевченку, після чого
відбулися літературні читання. Свободівці зібралися у парку
Шевченка, де разом з патріотичними силами Сімферополя взяли участь в
урочистому покладанні квитів. Представники влади, що проводили свої
заходи для галочки зранку, відстоявши свій номер, втекли від пам'ятника,
як від вогню. Тому ніхто не заважав націоналістам достойно вшанувати
Великого Кобзаря Тараса Шевченка. Після покладання квітів
свободівці попрямували до партійного офісу, де провели літературні
читання, присвячені святковій даті. Були зачитані вибрані місця з творів
Шевченка. Свободівці перед завершенням заспівали Гімн Украйни, після
чого завершили святкові заходи, натхненні прикладом Шевченка і сповнені
наснаги на подальшу боротьбу.
Херсон. Збори громадян
7 червня 2011
http://www.facebook.com/sharer.php?u=http%3A%2F%2Fwww.kherson.svoboda.org.ua%2Fdiyalnist%2Fnovyny%2F022326%2F&t=%D0%A3%20%D0%A5%D0%B5%D1%80%D1%81%D0%BE%D0%BD%D1%96%20207%20%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%8F%D0%BD%20%D1%83%D1%82%D0%B2%D0%BE%D1%80%D0%B8%D0%BB%D0%B8%20%D1%96%D0%BD%D1%96%D1%86%D1%96%D0%B0%D1%82%D0%B8%D0%B2%D0%BD%D1%83%20%D0%B3%D1%80%D1%83%D0%BF%D1%83%20%D0%B4%D0%BB%D1%8F%20%D0%BF%D1%80%D0%BE%D0%B2%D0%B5%D0%B4%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F%20%D0%B2%D1%81%D0%B5%D1%83%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%BE%D0%B3%D0%BE%20%22%D0%B7%D0%B5%D0%BC%D0%B5%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%BE%D0%B3%D0%BE%22%20%D1%80%D0%B5%D1%84%D0%B5%D1%80%D0%B5%D0%BD%D0%B4%D1%83%D0%BC%D1%83.%20%D0%92%D0%9E%20%22%D0%A1%D0%B2%D0%BE%D0%B1%D0%BE%D0%B4%D0%B0%22&src=sp Поділитись
7 червня 2011 року з ініціативи Херсонської
обласної організації Всеукраїнського об'єднання "Свобода" та активістів
молодіжної громадської організації "Сокіл" у Херсоні відбулися збори
громадян, на яких було створено ініціативну групу для підготовки
проведення всеукраїнського референдуму з питань забезпечення
конституційного положення про землю, зокрема, права володіння землями
сільськогосподарського призначення, принципів їх оренди та прав
власності на інші землі і ухвалення за результатами волевиявлення народу
Закону України "Про землю". Для участі у цій акції
зареєструвалися 207 херсонців. Одностайно було створено ініціативну
групу із двадцяти чотирьох осіб для підготовки до проведення
всеукраїнського референдуму щодо ухвалення Закону України "Про землю".
Головою ініціативної групи обрано лідера Херсонської міської організації
ВО "Свобода" Миколу Ставицького. Голова Херсонської
обласної організації ВО "Свобода" Олег Гаврилко, котрого одностайно
обрали вести збори, наголосив: "На всеукраїнський референдум ми
пропонуємо проект Закону України "Про землю", який за рішенням Політради
"Свободи", на наших партійних засадах розробила група фахівців. Цей
Закон – не вузькопартійне питання. Робоча група зустрілась із великою
кількістю науковців і практиків, зокрема, фермерів і керівників великих
агропідприємств. Фактично усі вони висловились за принципи користування
землею, відображені у "Програмі захисту українців" – програмі ВО
"Свобода". Проект закону "Про Землю" нашої політичної сили
– істинно народний, оскільки відображає думки, переживання і волю всіх
його ключових представників. Головний принцип цього проекту: землею, як і
матір'ю, торгувати не можна. Бо земля, за своєю найголовнішою суттю, – і
є матір усього Українського народу".
Запоріжжя. Марш у вишиванках
21 травня 2011
http://www.facebook.com/sharer.php?u=http%3A%2F%2Fwww.zaporizhzhya.svoboda.org.ua%2Fdiyalnist%2Fnovyny%2F021872%2F&t=%D0%97%D0%B0%D0%BF%D0%BE%D1%80%D1%96%D0%B6%D0%B6%D1%8F%20%D0%B2%D1%96%D0%B4%D0%B7%D0%BD%D0%B0%D1%87%D0%B8%D0%BB%D0%BE%20%D0%94%D0%B5%D0%BD%D1%8C%20%D0%93%D0%B5%D1%80%D0%BE%D1%97%D0%B2%20%D0%BC%D0%B0%D1%80%D1%88%D0%B5%D0%BC%20%D1%83%20%D0%B2%D0%B8%D1%88%D0%B8%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D0%BA%D0%B0%D1%85.%20%D0%92%D0%9E%20%22%D0%A1%D0%B2%D0%BE%D0%B1%D0%BE%D0%B4%D0%B0%22&src=sp Поділитись
21 травня 2011 року Молодіжна громадська
організація "Сокіл" разом із ВО "Свобода" провели в Запоріжжі марш у
вишиванках центральним проспектом на честь Дня Героїв. Марш
розпочався о 16-й годині на майдані Поляка і рушив до майдану
Маяковського. Більшість присутніх складали молодь, члени МГО "Сокіл" та
прихильники, а також члени Запорізької обласної організації ВО
"Свобода". Учасники несли прапори "Сокола", "Свободи", Державний та
червоно-чорний, а також банер з логотипом МГО "Сокіл". Молодь "Сокола"
організувала заспів українських маршових пісень у супроводі барабану. У
мітингу взяли участь голова Запорізької обласної організації ВО
"Свобода" Віталій Подлобніков, голова Запорізької організації "Сокіл"
Ілля Волошин, голова Запорізького Братства ОУН-УПА Михайло Калиняк та
інші. У своєму виступі Віталій Подлобніков нагадав про українських
героїв, яки загинули в боротьбі із московським окупантом – Євгена
Коновальця, Степана Бандеру і мільйони їх менш відомих послідовників.
Свободівець нагадав, що український має потужне коріння саме в східній
Україні, як приклад, Микола Міхновський, Дмитро Донцов та інші. Голова
Запорізької організації "Сокіл" Ілля Волошин зазначив, що зараз
українській молоді намагаються нав'язати "мертвий патріотизм" совєцької
імперії, нав'язати "вшанування" ідолів мертвої ідеології комунізму, яка
аж ніяк не відповідає ******** реаліям. Не дивно, що цей номенклатурний
патріотизм не приживається в молодому поколінні. Натомість, *******
молодь інтуїтивно відчуває власну відповідальність за свою Українську
державу і звертається до ідеології захисту своєї держави – українського
націоналізму. На завершення мітингу Віталій Подлобніков
запросив всіх відзначити перепоховання великого Кобзаря в Україні 22-го
травня біля погруддя Шевченка, що біля Шевченківської райадміністрації о
9:00. А також запросив підтримати в понеділок 23 травня, організовані
"Свободою" загальні збори щодо "Закону про землю". Збір на майдані
Поляка о 18:00.
Дніпропетровськ. День Героїв
27 травня 2011
http://www.facebook.com/sharer.php?u=http%3A%2F%2Fwww.dnipropetrovsk.svoboda.org.ua%2Fdiyalnist%2Fnovyny%2F022056%2F&t=%D0%A3%20%D0%94%D0%BD%D1%96%D0%BF%D1%80%D0%BE%D0%BF%D0%B5%D1%82%D1%80%D0%BE%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D1%83%20%D0%B7%D0%B0%20%D1%96%D0%BD%D1%96%D1%86%D1%96%D0%B0%D1%82%D0%B8%D0%B2%D0%B8%20%22%D0%A1%D0%B2%D0%BE%D0%B1%D0%BE%D0%B4%D0%B8%22%20%D0%B2%D1%96%D0%B4%D0%B1%D1%83%D0%BB%D0%B8%D1%81%D1%8F%20%D0%BC%D0%B0%D1%81%D1%88%D1%82%D0%B0%D0%B1%D0%BD%D1%96%20%D1%83%D1%80%D0%BE%D1%87%D0%B8%D1%81%D1%82%D0%BE%D1%81%D1%82%D1%96%20%D0%B7%20%D0%BD%D0%B0%D0%B3%D0%BE%D0%B4%D0%B8%20%D0%94%D0%BD%D1%8F%20%D0%93%D0%B5%D1%80%D0%BE%D1%97%D0%B2.%20%D0%92%D0%9E%20%22%D0%A1%D0%B2%D0%BE%D0%B1%D0%BE%D0%B4%D0%B0%22&src=sp Поділитись
27 травня2011 року У Дніпропетровську за
ініціативи обласної та міської організацій ВО "Свобода",
Дніпропетровської обласної організації ВМГО "Сокіл" і "Студентської
Свободи" пройшли урочистості, присвячені Дню Героїв. До ініціативи
свободівців долучилися також активісти УНА-УНСО і КУНу, а також низка
молодіжних організацій міста.Дві сотні учасників заходу зібрались
о 18.00 на площі перед Театром опери і балету в центрі міста. Після
цього, вишикувавшись у колону, розгорнувши величезне полотнище
державного прапору (10 Х 6 метрів) і взявши до рух планшети із
зображеннями Святослава Хороброго, Володимира Великого, Богдана
Хмельницького, Івана Сірка, Івана Богуна, Петра Сагайдачного, Івана
Мазепи, Симона Петлюри, Степана Бандери, Романа Шухевича вирушили маршем
центральним проспектом міста.Учасники маршу вигукували гасла і славиці. Дорогою колону вітали перехожі, деякі приєднувалися до неї.Марш
завершився біля Історичного музею імені Д.І. Яворницького. Тут відбувся
урочистий мітинг, під час якого слово взяли представники всіх
організацій, що взяли участь у заходах. Від Дніпропетровської міської
організації ВО "Свобода" виступили її очільник Андрій Денисенко та член
міського та обласного комітетів Віталій Моторний. "У цей день ми з
вами, друзі, віншуємо наших славних героїв, які протягом століть не
сльозами і базіканнями, не теревенями і благаннями, а мечем і шаблею
окреслювали кордони України, захищали її народ і державність.Тепер
настав наш час, тепер ми з вами стали до лав захисників Батьківщини і
саме ми, націоналісти, прийняли на себе обов'язок збереження і захисту
того, що залишили нам у спадок наші великі предки. Не усілякого роду
брехуни і фарисеї, які нині намагаються використати, для своїх
спекуляцій, високі і священні імена героїв, а ми беремо до рук священне
бойове знамено руських дружинників Святослава і Володимира Мономаха,
козаків Наливайка і Хмельницького, армії УНР і урусів, повстанців
Холодного Яру і бійців Української Повстанської Армії.Досить
слухати слиняві розпатякування про лібералізм, толерантність,
демократію. Ми будемо і толерантними, і ліберальними, і демократичними
але не до ворогів України і Української Нації, всіляких зайд і чужинців,
що нищать нашу землю. З ними говоритимемо тією мовою, якою ми,
українці, в усі часи звикли говорити з окупантами, загарбниками,
ворогами. Саме тому й боїться нас ця банда режиму внутрішньої окупації,
саме тому тремтять від нашого поступу всі ці розплідники тушок. Бо ми
йдемо забрати все і віддати його до руку нашого народу. Їм не зрозуміти
нас, бо нами рухає велика ідея національного визволення українців, а
ними - холуйська звичка коритися всякому, у кого в руках батіг", -
зазначив Андрій Денисенко.
молодих українців – героїв Крут, від пам’ятника Тарасу Шевченка до
головного корпусу Одеського національного Університету.
Про це повідомляє інформаційне агентство "Поряд з вами" з посиланням на прес-службу одеської "Свободи".
http://www.poryad.com/wp-content/uploads/2011/01/0017_xoda.jpg
Впродовж
Маршу, українські націоналісти скандували: «Слава героям Крут!»,
«Пам'ятай про Крути!», «Слава Україні - Героям Слава!», «Україна понад
усе!», «Степан Бандера – наш герой!», "Україні - волю, українцям -
зброю", "Україні – українську владу". "Одесі – українську владу" та
ніши.
Біля будинку з меморіальною дошкою, присвяченої видатним
діячам Української Народної Республіки Івану та Юрію Липам учасники
маршу зупинились, щоб покласти квіти та вшанувати хвилиною мовчання
загиблого півтора роки тому побратима Максима Чайку і всі попередні
покоління борців за волю України.
Після Маршу біля головного корпусу Одеського національного університету відбулось Віче на пам’ять загиблих.
http://www.poryad.com/wp-content/uploads/2011/01/0020_onu.jpg
січня 1918-го року – була перемога. Перемога добра над злом. Перемога
українського духу над азіатським дикунством і небуттям. Ті відважні
молоді хлопці приклад для нас. Вони – символ віри, жертовності в ім’я
нашої правди – вічної і святої ідеї Нації. Їх звитяга має надихати нас
на нові звершення і додавати сил в боротьбі за Велику Україну».
До присутніх звернувся також і капітан 2 рангу, колишній командир військового корабля Олександр Калініченко:
- Пригадую,
як 10 років тому на заходи присвячені Героям Крут в Одесі приходили
здебільшого літні люди. Зараз же зібралась молодь, яка так само,
наслідуючи приклад крутянців, готова захищати нашу Батьківщину. Це
означає, що у нації є майбутнє. Знайте, доля держави у ваших руках. Я
вірю в вас і надіюсь на вас.
Виступаючі були солідарні в
тому, що подвиг юнаків під Крутами має надихати ******* покоління
українців на продовження боротьби за національну соціально справедливу
державу.
ІА «Поряд з вами»http://www.poryad.com/?p=8879 Ще фото і відео у Медіа-архіві ІА "Поряд з вами"
ТОЛЬКО НЕ НУЖНО КРАСТЬ ПРОГРАММЫ ЛЕВОГО ДВИЖЕНИЯ, МНЕ НЕ ПОНЯТНО СВОБОДА ЭТО КОММУНИСТИЧЕСКАЯ ОРГАНИЗАЦИЯ ИЛИ ФАШИСТСКАЯ.
Об этом свидетельствуют результаты социологического опроса, проведенного «Украинским демократическим кругом». По результатам опроса, на ухудшение жизни в Украине указывают почти 67% жителей из всех регионов. Каждой десятой семье не хватает денег на еду, еще 44% семей сложно покупать одежду и обувь. При этом лишь менее 6% граждан указывают на улучшение материального положения. Фото с сайта iz.com.uaИсточник: «Радио Свобода»
Подробнее: http://news.mail.ru/inworld/ukraina/society/6111210/
Партия "Свобода" требует от суда запретить еврейским организациям Одессы отметить 22 июня этого года во Львове день начала Великой отечественной войны.
Как сообщает пресс-служба партии, свободовцы уверены, что еврейские организации попытаются возложить вину за погибших в войне евреев на "нелюдей украинских националистов, шухевичей, бандеровцев и других фашистских подонков".
В "Свободе" также возмущены тем, что еврейские организации заявку на проведение митинга во Львове оформили на русском языке, используя выражения, унижающие украинцев. "Свобода" расценивает такую заявку как очередную провокацию украинофобов. Мы уверены, что львовяне не позволят никаким гастролерам унижать наше национальное достоинство и историческую память", - сказано в заявлении "Свободы"
Оони существуют исключительно т на бандитские , фашиские деньги Кремляи ПР.
Не могу понять, что вас объединяет?
Злочини комуністичної Москви в літі 1941 р.
http://memorial.kiev.ua/genocyd-ukrajinciv/dokumentalni-svidchennja.html Документальні свідчення
ПЕРЕДМОВА
На рахунку большевицького режиму в Україні є сотні
тисяч і мільйони жертв зліквідованих і знищених НКВД. HKBД-івські
опричним допустилися безлічі кошмарних масових вбивств, що на завжди
заплямували режим і його можновладців тавром жахливого злочину. Одним із
таких масових душогубств, що їх заподіяло НKBД на тисячах українців є
масакрування українських політичних в'язнів по тюрмах в Україні,
напередодні вступу туди німців, влітку 1941 р.
Довго відмовчувались большевицькі опричники про ці нелюдські злочини вичікуючи,
щоб притупилась людська пам'ять. Щойно на вісімнадцятому році,
починаючи з осені 1959 р. і аж по наші дні, потоки большевицької
пропаганди пустили в світ підлу провокацію, ніби масакру українських
в'язнів у містах Західної України вчинили... українські націоналісти а зокрема український батальйон пpи німецькому війську т. зв. Нахтігаль.
Щоб підтримати цю провокацію якимись доказами,
пишуться статті, надаються радіоавдиції, організуються пресові
конференції на яких виступають з самооскарженнями вчорашні нібито члени
українського підпілля чи батальйону Нахтігаль, і з наказу своїх
MBД-івських опричників брешуть без кінця і міри навіть не дивлячись на
те, чи їх зізнання взагалі покриваються з загальновідомими подіями.
День в день втовкає совєтська пропаганда мільйонам
населення СРСР підлу брехню про "злочини" націоналістів, пробує
знеславити їх перед українським народом і очорнити кращих синів
української визвольної боротьби. Большевицька брехня така безмежна і
наївна, а пам'ять про большевицькі звірства сорокперших років живе ще
страшним кошмарем серед населення, що спростовувати наклеп чи
полемізувати з опричниками не приходиться. Все ж треба відсвіжити в
пам'яті події і факти, від яких в сорокпершому році здрігалась ціла
країна, лились потоки сліз і на віки закарбувався в десятках тисяч
українців невтішимий біль по мученицькій смерті з рук НКВД-івських катів
тисяч синів, мужів і дочок України.
Наш огляд тогочасних подій пічнемо від висвітлення
історії батальйону Нахтігаль, його постання і цілей для яких був
зорганізований, далі перейдемо до свідчень офіцера цього батальйону і
учасника його походу. З черги подамо свідчення мешканця Львова, який був
очевидцем вступу батальйону Нахтігаль до Львова..................... читайте далі
http://memorial.kiev.ua/content/view/168/66/
конгресс интеллигенции Восточной Европы антифашистской направленности...
Мы сегодня изучаем возможность проведения второго конгресса
интеллигенции во Львове", - сказал Симоненко
++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++
А вы 75 лет тому назад, интелегенцию в сибирь свозили, и убтвали (скоты проклятые)!
украинского радикального национализма, во всяком случае именно так его
воспринимают многие на востоке Украины и в России. Однако представление
это несколько одностороннее и упрощенное, не учитывающее все перипетии
истории западноукраинских земель и их центра..
Удивительно, но Львов имеет, как написали бы в советское время,
и «славные революционные традиции». Достаточно вспомнить, например, о
вооруженных выступлениях жителей города против монархии Габсбургов во
время революции 1848 г., когда во Львове впервые (намного раньше, чем в
России!) был поднят над баррикадами красный флаг. Или о том, что именно
во Львове в 1890 г. (уже на следующий год после соответствующего решения
Парижского конгресса II Интернационала) впервые на Украине
отпраздновали Первое мая..
Одна из знаменательных, но, к сожалению, малоизвестных страниц в
истории Львова — Антифашистский конгресс деятелей культуры 1936 г.,
75-я годовщина которого исполняется на днях. Конгресс состоялся 16—17
мая во Дворце культуры трамвайщиков (в советское время — Дворец культуры
имени разведчика Николая Кузнецова, ныне — имени Гната Хоткевича).
Итак, место действия — Львов, «панская» Польша. О том, что это
было за государство, очень хорошо рассказано в книге автора «2000»
Сергея Лозунько «Уродливое детище Версаля», из-за которого произошла
Вторая мировая война». В Польше был установлен фактически полуфашистский
режим, жестоко преследовавший своих противников, бросавший их в жуткие
концлагеря (такие, как Береза Картузская). Национальные меньшинства,
прежде всего самое значительное из них, украинцы, подвергались
притеснениям, были лишены возможности развивать свою культуру.
Время действия — 1936 г. Поднимает голову фашизм. Гитлер,
пришедший к власти во многом из-за того, что социал-демократы и
коммунисты не захотели или не смогли объединиться в борьбе с нацистами,
возрождает германскую военную машину и уже вынашивает планы завоевания
соседних стран. 7 марта немецкие войска, нагло нарушив условия
Версальского договора, заняли Рейнскую демилитаризованную зону. Запад на
это никак не отреагировал, тем самым поощрив фюрера к дальнейшим
агрессивным действиям, — в расчете на то, что агрессия будет направлена
против СССР и ненавистный Советский Союз будет уничтожен руками Гитлера..
Всего лишь через два месяца после конгресса во Львове, 18 июля,
«над всей Испанией» установится «безоблачное небо». Начнется
гражданская война, в ходе которой фашизму впервые будет дан вооруженный —
интернациональный — отпор.
Наступление фашизма заставило объединяться все здравомыслящие
силы. Пример подала Франция. В 1934 г. в этой стране возникла угроза
переворота. Попытка фашистов (организация «Огненные кресты» и др.)
захватить власть была сорвана благодаря созданию Народного фронта,
объединившего партии весьма широкого спектра..
И именно во Франции в 1930-е гг. прошло несколько
антифашистских конгрессов, сыгравших большую роль в организации отпора
«коричневой чуме»: Европейский антифашистский конгресс (1933 г.),
Международный антифашистский и антивоенный конгресс (1933 г.), Всемирный
конгресс женщин против войны и фашизма (1934 г.). И, наконец,
Международный антифашистский конгресс писателей в защиту культуры (1935
г.), в работе которого приняли участие А. Барбюс, Л. Арагон, Б. Брехт,
Г. Манн, Л. Фейхтвангер, А. Н. Толстой, П. Г. Тычина, А. Е. Корнейчук и
др.
Не остались в стороне и прогрессивные деятели культуры Западной
Украины. Здесь надо еще вспомнить, что 1936 г. выдался во Львове
особенно «жарким». Совместная борьба рабочих — украинцев, поляков,
евреев — за свои экономические и человеческие права достигла наивысшего
накала. 14 апреля прошли демонстрации безработных, переросшие в
столкновения с полицией. В них был убит полицией безработный Владислав
Козак, и это злодеяние вызвало бурное негодование народа. На похороны
собралось 40 тыс. человек. Чтобы остановить демонстрацию под лозунгами
«Геть фашизм!», «Геть панську Польщу!», «Хай живе Радянський Союз!»,
власти открыли огонь из пулеметов. В городе развернулись баррикадные
бои, на улицах появились бронемашины и танки. Итог: 46 убитых, 200
раненых, около 2000 арестованных.
В ответ 20 апреля Львов охватила забастовка — на работу не
вышли 60 тыс. человек, в т. ч. 2 тыс. железнодорожников; встали трамваи.
Новые забастовка и демонстрация состоялись 1 мая, а 8-го «страйк»
объявили студенты.
В обстановке крайнего обострения социальной борьбы
и разнузданного террора, устроенного «пилсудчиками», открыл свою работу
Антифашистский конгресс. В нем приняли участие Ярослав Галан, Ванда
Василевская, Степан Тудор, Александр Гаврилюк и другие выдающиеся
представители украинской и польской интеллигенции. Они прибыли во Львов
из всех крупных городов Польши, Западной Украины и Западной Белоруссии.
Присутствующие почтили память львовских рабочих, погибших в боях с
полицией 16 апреля. Во время форума были заслушаны доклады по темам
«Культура, война и фашизм», «Литература и общественные проблемы» и др.
Широко обсуждался национальный вопрос — участники конгресса потребовали
от властей открытия украинского и белорусского университетов,
равноправия языков на этнически смешанных территориях.
Конгресс заклеймил польский профашистский режим, разоблачил
антинародные действия украинских националистов, принял резолюцию, в
которой призывал интеллигенцию к борьбе против фашизма, против
подготовки новой империалистической войны.
...С тех пор прошло 75 лет, и вопрос организации совместной
борьбы всех порядочных людей, независимо от различий в их общественных и
политических взглядах, против возрождения и усиления на Украине фашизма
снова становится актуальным. Нельзя, никак нельзя ограничиваться одними
заклинаниями вроде «Фашизм не пройдет!». Собственно говоря, фашизм уже
прошел — к счастью, пока только на Западной Украине. Во Львове 2/3
депутатских кресел занимают представители откровенно ксенофобской и
радикальной партии — ВО «Свобода», выступающей под знаменем русофобии и
антисемитизма, под лозунгом «Украина — для украинцев!». Ничего
удивительного во всем этом нет — галицкий электорат, разочарованный
преступно-бездарным правлением «помаранчевых», готов броситься в объятия
самых оголтелых «ультра», обещающих навести в измученной стране
долгожданный «порядок», демагогически выступающих, как в свое время
выступал Гитлер, против засилья олигархов и своевластия бюрократов.
Но хуже всего то, что в условиях, когда «новая» власть не
выполняет свои предвыборные обещания, действуя всецело в интересах
«своих» олигархов, когда жизнь широких народных масс не улучшается и
оттого растет их недовольство, метастазы национализма могут
распространиться дальше на восток, за Збруч. Когда на местных выборах
«свободовцы» набирают 5—7 % голосов уже и на Виннитчине, Хмельнитчине,
Киевщине, это вызывает нешуточное беспокойство..
Никакого серьезного и организованного противодействия
доморощенные фашисты по большому счету пока не встречают. Зато получают
немалую поддержку от определенных кругов украинского бизнеса, массмедиа и
даже, возможно, от некоторых представителей власти. Кто-то неплохо их
финансирует, кто-то регулярно пускает тягнибоков на всевозможные
политические ток-шоу, чтобы они неуклонно поднимали свои рейтинги..
http://www.poshuk-lviv.org.ua/prison/tern/berezany1.htm
XIX століття у Галичині спостерігалося посилення опору
українців проти пануючої Австро-угорської імперії. У цей
період, для придушення повстань і національного руху
влади будували нові в'язниці, у тому числі в Бережанах,
Чорткові, Кременці.
В Бережанах поряд із в'язницею була споруджена будівля окружного суду
(будинок юстиції), приватні будинки судових та тюремних працівників. В
Бережанський округ входили тоді Рогатинській, Більшівський, Підгаєцький
і Козівській райони. Тут було навіть відділення для довічного
ув’язнення. В'язниця продовжувала функціонувати і при польській владі.
17.09.1939 роки більшовицька армія перейшла кордон по річці Збруч,
окупувала Галичину і оголосила військове положення. Комендантом
Бережанського військового гарнізону був призначений підполковник Респер,
його заступником – капітан Кальбек. У в'язниці тоді знаходилося близько
300 ув’язнених різних категорій, арештованих і осуджених Польськими
властями. Репер наказав їх всіх звільнити. В приміщенні колишнього
комісаріату поліції розташувалося відділення НКВД. Його начальником був
старший лейтенант Судовіцкий.
Після 26.10.1939, почалася нова епоха в регіоні. На всі керівні
посади призначали присланих з СРСР працівників. Були арештовані колишні
державні, фінансові, юридичні, військові, залізничні службовці, власники
підприємств і торгових закладів. З грудня почалися масові арешти
інтелігенції, крупних власників землі і іншої приватної власності –
поляків, українців, людей всіх населяючих край національностей. Були
арештовані також громадські діячі. Всі колишні громадські організації
були заборонені, як антирадянські і націоналістичні.
Начальником в'язниці був призначений енкаведист Красан. В'язницю
обгородили колючим дротом, вікна забили дошками. Двір розгородили на
малі ділянки високим щільним парканом, щоби в'язні при пересуванні не
могли бачити один одного і споруди. Одна із стін в'язниці виходила на
вузьку вуличку Нову. Більшовики виселили всіх мешканців цієї вулиці,
заборонили по ній ходити, а потім також обгородили колючим дротом.
Відвідувати в'язницю і ув'язнених родичам не дозволялося. На всі
питання була одна відповідь: «Тут такого немає».
Політв'язні утримувалися в жахливих, антисанітарних умовах. Кількість
їх в кожній камері в 3-5 разів перевищувала норми. В'язням доводилося
більше стояти, ніж сидіти, а спали так тісно, що повертатися на інший
бік доводилося одночасно всім в камері. Нар не вистачало, спали на
цементній підлозі. На допитах підозрюваних піддавали жорстоким тортурам,
примушуючи підписувати визнання у вигаданих енкаведистами злочинах і
оговорювати інших. Про ці звірства і про масові розстріли весни 1940
року населення нічого не знало.
В березні 1941 року пройшла нова хвиля арештів. Тепер головними
«ворогами» вважалися молоді, свідомі місцеві жителі - українці, поляки,
підозрювані в антирадянських настроях, іноді просто люди з
неслов'янськими прізвищами. Серед ув'язнених були і зовсім юні - учні
7-го класу школи, і старезні пенсіонери, у минулому військовослужбовці
різних армій.
22.06.1941 року, з початком військових дій Гітлера проти СРСР,
почалися масові розстріли у в'язницях. Згідно існуючих інструкцій, при
оголошенні військового положення всі осуджені до розстрілу і великих
(від 10 років) термінів ув’язнення по політичних статтях підлягали
негайному розстрілу. Для евакуації в Бережани була вислана з Тернополя
каральна команда – 22 конвоїри, під керівництвом молодшого лейтенанта
Глови і двох сержантів. Лише 26 червня евакуювали першу партію
ув'язнених. Швидке просування німецьких військ перешкодило евакуації
решти ув'язнених углиб СРСР. Поступило розпорядження звільнити
кримінальних злочинців, а політичних, навіть просто затриманих за
підозрою, при облавах і відсутності документів, - «евакуювати по першій
категорії», тобто розстріляти. Почалися криваві розправи. Не дивлячись
на рев постійно включених двигунів тракторів, мешканці околиць всі ці
дні чули з в'язниці постріли і крики людей.
Зайняті власною евакуацією і порятунком, працівники в'язниці і НКВД
перекладали ці обов'язки один на одного, виконували поспішно. Жертви
закопували у доверху наповнені загальні ями, іноді кидали на місці
розстрілу в лісі. Так, у лісі, в урочищі Кушнірка біля села Жуків, 12
розстріляних лежали покинутими декілька днів. Жителі не сміли до них
наближатися, поки більшовики втекли з району. Те ж саме відбулося і з 6
розстріляними біля з. Баранівка, в урочищі Писарівка, 4 км від Бережан.
28 червня з Підгаєць в Бережани приїхав Іщенко і за наказом капітана
НКВС Вадіса забрав з в'язниці 34 ув'язнених. Дотепер не розкрита
таємниця, де їх знищили – до Підгаєць вони не доїхали. Можливо, вони
розстріляні в Литятинському лісі.
Цього ж дня начальник НКВС Максимов замордував у підвалі в'язниці 60
ув'язнених, але, всупереч розпорядженню начальства, їх не прибрав і не
дав машин для вивозу, втікши з міста. Тільки увечері 29 червня були
виділено дві машини. На них завантажили 40 тіл, щоб вивезти до ям,
заготовлених на території військової частини, біля замку Синявських. 20
тіл залишалися у в'язниці.
Під час бомбардування і обстрілу одна машина була підбита. Не
доїхавши 200 м, виконавці скинули тіла убитих під міст, залишили машини
і розбіглися. Пізніше начальство погрозами повернуло тих, що
«провинилися», щоб вони приховали сліди злочину, але тіла ніколи було
закопувати, їх просто скинули в річку Золота Липа і відкрили шлюз. Вода
понесла їх вниз по річці. Ці знівечені тортурами і водою тіла селяни
надрічкових сіл виловлювали і потім ховали, як могли. http://www.poshuk-lviv.org.ua/prison/tern/berezany4.htm
похований в селі Посухів. Найбільше число цих тіл допливло до шлюзу у
селі Саранчуки. Там місцеві жителі виловили тіла і поклали під церквою
для опізнання. Слух про це розійшовся по навколишніх містах, багато кого
родичі забрали для поховання в свої села. 12 Тіл, що залишилися,
поховали біля церкви у загальній могилі.
29 червня молодший лейтенант Глова і начальник в'язниці Красин
підписали акт про те, що Глова забрав для евакуації з в'язниці 94 з/к на
етап, через Тернопіль - до станції Іваново Ярославської залізниці в
Росії. Доля їх невідома.
Тепер з секретних документів стали відомі деякі подробиці. Зі звітів
представника з Києва капітана Паніна начальнику управління в'язниць НКВС
УРСР капітану держбезпеки Філіппову від 8.07.1941 витікає, що 20 тіл
залишилися не вивезеними з підвалів в'язниці, і ще 48 ув'язнених не
поховано у самій в'язниці. Панін звинуватив в цьому виконавців
«евакуації» Бережанської в'язниці – начальника районного НКВС Максимова,
начальника в'язниці Красіна, Литвина оперуповноваженого, які не
справилися з розпорядженням Паніна, не виконали поставлені задачі і
втекли з міста, виправдовуючись обстрілом.
http://www.poshuk-lviv.org.ua/prison/tern/berezany5.htm
Частину замордованих закопали у парку біля замку Синявських.
30 червня радянські органи і війська покинули місто. Люди кинулися до
в'язниці. І тоді відкрилася правда про нелюдські злочини. Тіла знищених
безневинних людей мали сліди жахливих тортур. У них були вирізані язики,
вуха, носи виколоті очі, поясами знята шкіра, відрубані кінцівки. Багато
частин тіла були пробиті цвяхами, мали сліди опіків. Особливо витонченим
по жорстокості тортурам піддавали дівчат. Виконанням цих злочинів
займалися садисти з числа тюремників, озвірілих від тривалого виконання
тортур ще за мирного часу. Втративши людський вигляд і залишившись без
властей, що втекли, вони за власною ініціативою глумилися навіть над
мертвими. Всі, кого не пізнали і не поховали родичі, були з почестями
поховані на міському кладовищі.
http://www.poshuk-lviv.org.ua/prison/tern/berezany6.htm
комуністичного режиму і ненависть до поневолювачів. Тільки здобувши
незалежність України, вони можуть відкрито говорити про це, гідно
увічнити пам'ять безневинних жертв тоталітаризму.
У 1992 році, за ініціативою громадськості Бережан, на фасаді будівлі
колишньої в'язниці, над вікнами підвалів тортур, встановлена меморіальна
дошка на згадку про жертви червня 1941-го року. Напис на ній закликає
громадян до совісті і милосердя. В одній з колишніх камер смертників
цієї будівлі, переданої агротехнічному інституту, обладнана
кімната-музей пам'яті про цю трагедію. http://www.poshuk-lviv.org.ua/prison/tern/berezany7.htm
Бережанського краєзнавчого музею колишній в'язень цієї в'язниці і
таборів Сибіру, учасник антикомуністичного опору, голова районного
Спілки політв'язнів, член товариства «Пошук » Орест Гуменюк.
30 апреля 2011 | Просмотры: 977 | http://topwar.ru/print
Последняя
жена британского агента советского КГБ Кима Филби рассказывает, что он
был настоящим английским "джентельменом" и убежал в Советский Союз,
надеясь увидеть воплощение коммунистических идеалов справедливости.
Тем,
кто знает реалии жизни в Советском Союзе, нетрудно догадаться, что
наполненному идеализированными представлениями о коммунизме,
образованному в Кембридже британцу почти аристократического
происхождения заранее суждено быть разочарованным тем, что он увидел
собственными глазами.
Хотя его жизнь в Москве по советским меркам
была полностью обеспеченной и по сравнению с подавляющим большинством
людей - привилегированной, Ким Филби не мог не видеть печальных реалий.
"Почему
старшие люди здесь живут в такой нищете? Ведь, это же они победили в
войне", - цитирует Кима Филби Руфина Пухова, которая рассказывает также,
что через некоторое время его депрессия выливалась в алкоголизм и он
замечал, что спиться насмерть это "легкий способ покончить с собой. "
"Я
приехал сюда переполненый информацией. Я хотел отдать все, но никого
это не интересовало", - пересказывает его слова госпожа Пухова, которая
не смогла взять фамилию мужа, ибо он до конца жил под вымышленными
именами, а временами сопровождался охраной, даже когда выходил в
магазин.
Но он спокойно дожил свой век, и с ним не произошло
ничего похожего на отравление в Лондоне бывшего КГБиста Александра
Литвиненко.
Внучка Кима - Шарлотт Филби - в свое время написала: "Он сделал выбор,
который привел к боли и страданиям многих ... Я бы хотела думать, что он
сделал это, желая лучшего будущего. Разумно это или не разумно - я
никогда не узнаю, но я знаю, что он причастен к гибели множества людей,
которые считали его другом и коллегой, и этого я никогда не буду
пытаться оправдать. "
Ким Филби, работая руководителем
контрразведки британской МИ-6 и представителем английской спецслужбы в
ЦРУ, в 40-х и 50-х годах передавал сталинскому НКВД информацию о
западных разведчиках.
Представители украинской послевоенной
иммиграции в Британии именно на Филби возлагают ответственность за то,
что многие украинские "парашютисты", которых забрасывали в Западную
Украину западные спецслужбы в начале 50-х, попадали в руки сталинского
НКВД.
У британцев есть поговорка о том, что по другую сторону забора "трава всегда кажется зеленее".
Ким
Филби, вероятно, поступил бы в жизни иначе, если бы имел возможность
сначала убедиться воочию в том, каким на самом деле была жизнь под
властью русских коммунистов.
Однако
в Москве создают мнение, что никаких проблем или сомнений у Филби не
было. В декабре прошлого года в его честь установили памятный барельеф
на здании, в котором расположена одна из наследниц НКВД-КГБ - служба
внешней разведки России.
http://www.anti-orange-ua.com.ru/forum/posting.php?mode=quote&p=20964
Стр. 33
Фото 48 – ПОЛОВЦЕ (POŁOWCE), область, повят Чортков, воеводство тернопольское, лес, называемый Росохач.
Крупный план 26 нагих трупов польских жителей села Половце, уведённых с 16 на 17 января 1944 года в удалённый на десять с лишним километров лес, называемый Росохач, и замученных там УПА.
На переднем плане на шеях и ногах жертв видны верёвки, при помощи которых, вероятно, душили жертв.
Фотограф неизвестен – сотрудник «Kripo».
Фото 49 – ПОЛОВЦЕ (POŁOWCE), область, повят Чортков, воеводство тернопольское, лес, называемый Росохач.
Фотография польских жителей села Половце, угнанных в ночь с 16 на 17 января 1944 года, жестоко убитых в лесу около Ягелницы, называемом Росохач. Преступления геноцида совершила УПА.
Фотограф неизвестен – сотрудник «Kripo». Фотография обозначена W – 3459 и находится также в собраниях архива.
Последний раз редактировалось: штурман (Чт Окт 08, 2009 1:49 pm), всего редактировалось 2 раз(а)
http://www.anti-orange-ua.com.ru/forum/viewtopic.php?t=1094&postdays=0&postorder=asc&&start=60#top Вернуться к началу
http://www.anti-orange-ua.com.ru/forum/profile.php?mode=viewprofile&u=225
штурман
Site Admin
Зарегистрирован: 12.09.2005
Сообщения: 2807
Откуда: город-герой Севастополь - город-герой Ленинград
http://www.anti-orange-ua.com.ru/forum/viewtopic.php?p=20965#20965
http://www.anti-orange-ua.com.ru/forum/posting.php?mode=quote&p=20965
Стр. 34
Фото 50 – ПОЛОВЦЕ (POŁOWCE), область, повят Чортков, воеводство тернопольское, лес, называемый Росохач.
Эксгумированные в лесу, называемом Росохач, польские жертвы села Половце, уведённые в ночь с 16 на 17 января 1944 года, и замученные УПА. Вид официальной идентификации трупов немецкой оккупационной властью в присутствии работников лесной службы и других.
Фотограф неизвестен – сотрудник «Kripo».
Фото 51 – ПОЛОВЦЕ (POŁOWCE), область, повят Чортков, воеводство тернопольское, лес, называемый Росохач.
Польские жертвы села Половце, угнанные в ночь с 16 на 17 января 1944 года, и замученные УПА в лесу, называемом Росохач. В середине виден ребёнок.
Фотограф неизвестен – сотрудник «Kripo». Фотография обозначена W – 3460, также находится в собраниях архива.
Последний раз редактировалось: штурман (Чт Окт 08, 2009 1:50 pm), всего редактировалось 2 раз(а)
http://www.anti-orange-ua.com.ru/forum/viewtopic.php?t=1094&postdays=0&postorder=asc&&start=60#top Вернуться к началу
http://www.anti-orange-ua.com.ru/forum/profile.php?mode=viewprofile&u=225
штурман
Site Admin
Зарегистрирован: 12.09.2005
Сообщения: 2807
Откуда: город-герой Севастополь - город-герой Ленинград
http://www.anti-orange-ua.com.ru/forum/viewtopic.php?p=20966#20966
http://www.anti-orange-ua.com.ru/forum/posting.php?mode=quote&p=20966
Стр. 35
Фото 52 – ПОЛОВЦЕ (POŁOWCE), область, повят Чортков, воеводство тернопольское, лес, называемый Росохач.
Эксгумированные поляки – жители села Половце в лесу, названном Росохач, угнанные УПА в ночь с 16 на 17 января 1944 года, и убитые. Жертвы были раздеты террористами. Одежду палачи похитили.
Фотограф неизвестен – сотрудник «Kripo». Фотография в собраниях архива обозначена как W – 3421.
Фото 53 – БУЩЕ (BUSZCZE), повят Бережаны, воеводство тернопольское. 22 января 1944 года.
На плане одна из жертв массовой резни – Станислав Кузёв 16 лет, замученный УПА. Мы видим распоротый живот, а также колотые раны – широкую и круглую поменьше. В критический день бандеровцы сожгли несколько польских дворов и жестоко убили не менее 37 поляков, в том числе 7 женщин и 3-х маленьких детей. Было ранено 13 человек.
Фотограф неизвестен. Фотография, а также следующие, относящиеся к Буще, опубликованы благодаря ксёндзу епископу Вацлаву Шетелницкому.
Последний раз редактировалось: штурман (Чт Окт 08, 2009 1:50 pm), всего редактировалось 2 раз(а)
http://www.anti-orange-ua.com.ru/forum/viewtopic.php?t=1094&postdays=0&postorder=asc&&start=60#top Вернуться к началу
http://www.anti-orange-ua.com.ru/forum/profile.php?mode=viewprofile&u=225
штурман
Site Admin
Зарегистрирован: 12.09.2005
Сообщения: 2807
Откуда: город-герой Севастополь - город-герой Ленинград
http://www.anti-orange-ua.com.ru/forum/viewtopic.php?p=21009#21009
http://www.anti-orange-ua.com.ru/forum/posting.php?mode=quote&p=21009
Стр. 36
Фото 54 – БУЩЕ (BUSZCZE), повят Бережаны, воеводство тернопольское. 22 января 1944 года.
Поляки – Игнаци Замойски 60-ти лет и Катажина Замойска 15-ти лет – жертвы резни, совершённой УПА в селе Буще. В центре мы видим петлю из толстой верёвки, очевидно орудие пыток.
Фотограф неизвестен.
Фото 55 – БУЩЕ (BUSZCZE), повят Бережаны, воеводство тернопольское. 22 января 1944 года.
Одна из жертв массовой резни, совершённой УПА в селе Буще, – юная полька Анна Мазяковска. Мы видим, что жертва связана толстой верёвкой. Рядом лежит клубок этой верёвки.
Фотограф неизвестен.
Последний раз редактировалось: штурман (Чт Окт 08, 2009 1:50 pm), всего редактировалось 2 раз(а)
http://www.anti-orange-ua.com.ru/forum/viewtopic.php?t=1094&postdays=0&postorder=asc&&start=60#top Вернуться к началу
http://www.anti-orange-ua.com.ru/forum/profile.php?mode=viewprofile&u=225
штурман
Site Admin
Зарегистрирован: 12.09.2005
Сообщения: 2807
Откуда: город-герой Севастополь - город-герой Ленинград
http://www.anti-orange-ua.com.ru/forum/viewtopic.php?p=21018#21018
http://www.anti-orange-ua.com.ru/forum/posting.php?mode=quote&p=21018
Стр. 37
Фото 56 – БУЩЕ (BUSZCZE), повят Бережаны, воеводство тернопольское. 22 января 1944 года.
Одна из польских жертв УПА в селе Буще – Агафия Замойска 50-ти лет.
Фотограф неизвестен.
Фото 57 – БУЩЕ (BUSZCZE), повят Бережаны, воеводство тернопольское. 22 января 1944 года.
Жертва бандеровского убийства, совершённого УПА в селе Буще, – поляк Михал Кузёв 60-ти лет.
Фотограф неизвестен.
Последний раз редактировалось: штурман (Чт Окт 08, 2009 1:54 pm), всего редактировалось 2 раз(а)
http://www.anti-orange-ua.com.ru/forum/viewtopic.php?t=1094&postdays=0&postorder=asc&&start=60#top Вернуться к началу
http://www.anti-orange-ua.com.ru/forum/profile.php?mode=viewprofile&u=225
штурман
Site Admin
Зарегистрирован: 12.09.2005
Сообщения: 2807
Откуда: город-герой Севастополь - город-герой Ленинград
http://www.anti-orange-ua.com.ru/forum/viewtopic.php?p=21019#21019
http://www.anti-orange-ua.com.ru/forum/posting.php?mode=quote&p=21019
Стр. 38
Фото 58 – БУЩЕ (BUSZCZE), повят Бережаны, воеводство тернопольское. 22 января 1944 года.
Поляки Елиаш Замойски, 35 лет и Миколай Замойски, 24 года – жертвы резни, совершённой УПА в селе Буще.
Фотограф неизвестен.
Фото 59 – БУЩЕ (BUSZCZE), повят Бережаны, воеводство тернопольское. 22 января 1944 года.
На фото четыре польские жертвы резни в селе Буще, совершённой УПА. Они: Францишек Скалуба, 15 лет; Ян Замойски, 19 лет; Миколай Косцёв, 32 года и Антони Замойски, 30 лет – были убиты на усадьбе римско-католического священника, где искали убежище от бандеровского освящённого топора.
Фотограф неизвестен.
Последний раз редактировалось: штурман (Чт Окт 08, 2009 1:55 pm), всего редактировалось 2 раз(а)
http://www.anti-orange-ua.com.ru/forum/viewtopic.php?t=1094&postdays=0&postorder=asc&&start=60#top Вернуться к началу
http://www.anti-orange-ua.com.ru/forum/profile.php?mode=viewprofile&u=225
штурман
Site Admin
Зарегистрирован: 12.09.2005
Сообщения: 2807
Откуда: город-герой Севастополь - город-герой Ленинград
http://www.anti-orange-ua.com.ru/forum/viewtopic.php?p=21055#21055
http://www.anti-orange-ua.com.ru/forum/posting.php?mode=quote&p=21055
Стр. 39
Фото 60 – ХАЛУПКИ (CHAŁUPKI), выселки села Барщовице, повят Львов, воеводство львовское. 27 – 28 февраля, 1944 года.
Пепелище польского дома, одного из, как минимум, 52.274, сожжённых УПА польских дворов на Волыни и в Восточной Малой Польше II РП. Осмотр разрушений, а также 24-х убитых поляков, на следующий день проводили жители близлежащей Билки Кролевской: приходской священник ксёндз Станислав Жуковски, его кухарка Агнешка Пехо, церковный сторож Анджей Голишевски, а также извозчик Ян Гавронски.
Фотограф Станислав Жуковски. Фотография, а также следующие, относящиеся к Халупкам, опубликованы благодаря М. Бореку, а также профессору Ержему Вегерскому.
Фото 61 – ХАЛУПКИ (CHAŁUPKI), выселки села Барщовице, повят Львов, воеводство львовское. 27 – 28 февраля, 1944 года.
Вид одного из 32 польских дворов в Халупках, сожжённых УПА. Перед поджогом украинские террористы совершили убийства, а позже грабежи польского движимого имущества.
Фотограф С. Жуковски.
Последний раз редактировалось: штурман (Чт Окт 08, 2009 1:55 pm), всего редактировалось 3 раз(а)
http://www.anti-orange-ua.com.ru/forum/viewtopic.php?t=1094&postdays=0&postorder=asc&&start=60#top Вернуться к началу
http://www.anti-orange-ua.com.ru/forum/profile.php?mode=viewprofile&u=225
штурман
Site Admin
Зарегистрирован: 12.09.2005
Сообщения: 2807
Откуда: город-герой Севастополь - город-герой Ленинград
http://www.anti-orange-ua.com.ru/forum/viewtopic.php?p=21165#21165
http://www.anti-orange-ua.com.ru/forum/posting.php?mode=quote&p=21165
Стр. 40
Фото 62 – ХАЛУПКИ (CHAŁUPKI), выселки села Барщовице, повят Львов, воеводство львовское. 27 – 28 февраля, 1944 года.
Две польские жертвы убийства и грабежа во время нападения в Халупках – Й. Облицки и В. Облицки, из общего числа 24 поляка, в том числе 2 детей, которые погибли от рук террористов УПА. На одной из жертв видна повязка на изуродованном лице. Известны имена и фамилии жертв украинского террора.
Фотограф С. Жуковски.
Фото 63 – ХАЛУПКИ (CHAŁUPKI), выселки села Барщовице, повят Львов, воеводство львовское. 27 – 28 февраля, 1944 года.
Крест костёла прихожан католического вероисповедания в Халупках, уцелевший в пожаре во время нападения террористов УПА на польских жителей.
Фотограф С. Жуковски.
Последний раз редактировалось: штурман (Чт Окт 08, 2009 1:56 pm), всего редактировалось 2 раз(а)
http://www.anti-orange-ua.com.ru/forum/viewtopic.php?t=1094&postdays=0&postorder=asc&&start=60#top Вернуться к началу
http://www.anti-orange-ua.com.ru/forum/profile.php?mode=viewprofile&u=225
штурман
Site Admin
Зарегистрирован: 12.09.2005
Сообщения: 2807
Откуда: город-герой Севастополь - город-герой Ленинград
http://www.anti-orange-ua.com.ru/forum/viewtopic.php?p=21167#21167
http://www.anti-orange-ua.com.ru/forum/posting.php?mode=quote&p=21167
Стр. 41
Фото 64 – ХАЛУПКИ (CHAŁUPKI), выселки села Барщовице, повят Львов, воеводство львовское. 27 – 28 февраля, 1944 года.
Фрагмент польских дворов в Халупках, сожжённых террористами УПА после убийства 24 жителей и грабежа движимого имущества.
Фотограф С. Жуковски.
Фото 65 – ГУТА ПЕНЯЦКА (HUTA PIENIACKA), повят Броды, воеводство тернопольское.
На плане таблица, поставленная на пастбище, где было село Гута Пеняцка, уничтоженное украинскими эсэсовцами дивизии СС-Галичина (SS – Schűtzen – Division Galizien), взаимодействующих с террористами ОУН – УПА. Село сожжено 28 февраля 1944 года под предлогом укрывания евреев и квартирования там советских партизан. Одновременно подавляющее большинство находящихся в селе поляков было жестоко убито. Таблица с надписью на украинском языке в переводе на польский язык информирует: «Гута Пеняцка сожжена дотла фашистами и бандеровцами в феврале 1944 года. На месте остались пепелища 172 домов, погибло более 1000 мирных жителей». Лживо замолчано, что мирные жители, которые погибли насильственной и жестокой смертью от рук украинских шовинистов, это были поляки. Снимок 1989 года.
Фотограф неизвестен. Фотография опубликована благодаря Мечиславу Менделскому.
Последний раз редактировалось: штурман (Чт Окт 08, 2009 1:56 pm), всего редактировалось 4 раз(а)
http://www.anti-orange-ua.com.ru/forum/viewtopic.php?t=1094&postdays=0&postorder=asc&&start=60#top Вернуться к началу
http://www.anti-orange-ua.com.ru/forum/profile.php?mode=viewprofile&u=225
штурман
Site Admin
Зарегистрирован: 12.09.2005
Сообщения: 2807
Откуда: город-герой Севастополь - город-герой Ленинград
http://www.anti-orange-ua.com.ru/forum/viewtopic.php?p=21234#21234
http://www.anti-orange-ua.com.ru/forum/posting.php?mode=quote&p=21234
Стр. 42
Фото 66 – ГУТА ПЕНЯЦКА (HUTA PIENIACKA), повят Броды, воеводство тернопольское.
Центр села Гута Пеняцка, сожжённого украинскими эсэсовцами совместно с террористами УПА. Мы видим повреждённую фигуру МБ, датированную 1867 годом. Около неё был римско-католический костёл. На дальнем плане – территория выпаса скота. Снимок 1975 года.
Фотограф неизвестен. Фотография опубликована благодаря М. Менделскому.
Фото 67 – КАРОЛЕВКА (KAROLÓWKA), область, повят Рогатин, воеводство станиславовское. 29 февраля 1944.
Вид перед похоронами в Луковце после перевозки жертв из леса около Каролевки. Четверо польских юношей из Каролевки – Бурдзы, Грошек и братья Беднаж – жертвы нападения, совершённого террористами УПА в придорожном лесу, где были повешены на деревьях, а их конную повозку, на которой ехали, нападавшие похитили.
Фотограф неизвестен. Фотография опубликована благодаря Эдварду Полаку, а также доктору Станиславу Кжаклевскому.
Последний раз редактировалось: штурман (Чт Окт 08, 2009 1:57 pm), всего редактировалось 2 раз(а)
http://www.anti-orange-ua.com.ru/forum/viewtopic.php?t=1094&postdays=0&postorder=asc&&start=60#top Вернуться к началу
http://www.anti-orange-ua.com.ru/forum/profile.php?mode=viewprofile&u=225
штурман
Site Admin
Зарегистрирован: 12.09.2005
Сообщения: 2807
Откуда: город-герой Севастополь - город-герой Ленинград
http://www.anti-orange-ua.com.ru/forum/viewtopic.php?p=21235#21235
http://www.anti-orange-ua.com.ru/forum/posting.php?mode=quote&p=21235
Стр. 43
Фото 68 – ПАЛИКРОВЫ (PALIKROWY), повят Броды, воеводство тернопольское. 12 марта 1944.
В селе Паликровы погибло, как минимум, 365 поляков – мужчин, женщин и детей, а также двое евреев. Многие умерли от жестоких пыток, например, им обрезали носы, уши и со связанными сзади руками бросали в огонь. Остальные были расстреляны. Известны имена, фамилии и возраст 267 жертв. На памятнике, поставленном украинской советской властью, сделана надпись на украинском языке, которая на польском языке гласит: «На этом месте – 12 марта 1944 года было расстреляно 365 жителей Паликровы. Вечная им память». Замолчано, что расстрелянными были поляки, а виновниками этого преступления геноцида были украинцы – эсэсовцы из дивизии СС-Галичина совместно с УПА. Нападавшие после совершения убийств похитили ценное движимое имущество, а также живность, а польские дворы сожгли.
Фотограф неизвестен. Фотография опубликована, вероятно, благодаря Тадеушу Твардовскому.
Фото 69 – МАГДАЛОВКА (MAGDALÓWKA), повят Скалат, воеводство тернопольское.
Катажина Горватх из Хаблов, 55 лет, мать римско-католического ксёндза Яна Горватха.
Вид с 1951 года после пластической операции. Террористы УПА почти полностью отрезали ей нос, а также верхнюю губу, выбили большинство зубов, выкололи левый глаз и серьёзно повредили правый глаз. В ту трагическую мартовскую ночь 1944 года погибли жестокой смертью ещё другие члены этой польской семьи, а их имущество нападавшие похитили, например, одежду, постельное бельё и полотенца.
Фотограф неизвестен. Фотография опубликована благодаря Стефании Раштар.
Последний раз редактировалось: штурман (Чт Окт 08, 2009 1:57 pm), всего редактировалось 2 раз(а)
http://www.anti-orange-ua.com.ru/forum/viewtopic.php?t=1094&postdays=0&postorder=asc&&start=60#top Вернуться к началу
http://www.anti-orange-ua.com.ru/forum/profile.php?mode=viewprofile&u=225
штурман
Site Admin
Зарегистрирован: 12.09.2005
Сообщения: 2807
Откуда: город-герой Севастополь - город-герой Ленинград
http://www.anti-orange-ua.com.ru/forum/viewtopic.php?p=21236#21236
http://www.anti-orange-ua.com.ru/forum/posting.php?mode=quote&p=21236
Стр. 44
Фото 70 – ШАРАЙОВКА (SZARAJÓWKA), повят Билгорай, воеводство любельское. Март 1944.
На фото неизвестная жертва в Шарайовке. Одна из многих польских жертв террора украинских взводов, рот, редко – батальонов, подчинённых полицейским полкам СС-Галичина, действовавших в южной Любельщине. Особенно ожесточённый террор реализовало специальное соединение СС-Галичина под названием SS – Kampgruppe «Beyersdorf».
Фотограф неизвестен. Фотография, обозначенная W – 2273, представлена благодаря архиву.
Фото 71 – БИЛГОРАЙ (BIŁGORAJ), воеводство любельское. Февраль – март 1944.
Вид сожжённого в 1944 году повятового городка Билгорай. Результат акции истребления, проведённой СС-Галичина.
Фотограф неизвестен. Фотография, обозначенная W – 1231, представлена благодаря архиву.
Последний раз редактировалось: штурман (Чт Окт 08, 2009 1:57 pm), всего редактировалось 2 раз(а)
http://www.anti-orange-ua.com.ru/forum/viewtopic.php?t=1094&postdays=0&postorder=asc&&start=60#top Вернуться к началу
http://www.anti-orange-ua.com.ru/forum/profile.php?mode=viewprofile&u=225
штурман
Site Admin
Зарегистрирован: 12.09.2005
Сообщения: 2807
Откуда: город-герой Севастополь - город-герой Ленинград
http://www.anti-orange-ua.com.ru/forum/viewtopic.php?p=21237#21237
http://www.anti-orange-ua.com.ru/forum/posting.php?mode=quote&p=21237
Стр. 45
Фото 72 – ПОЗНАНКА ГЕТМАНЬСКА (POZNANKA HETMAŃSKA), повят Скалат, воеводство тернопольское. Март 1944.
На фото одна из 21 неизвестных польских жертв, убитых членами УПА, называемых бандеровцами. Мы видим изуродованное лицо жертвы и пустые глазницы после выкалывания глаз. Остальное тело закрыто. Известны имена и фамилии четырёх жертв, которых трудно идентифицировать на фотографиях. Бандеровцы сожгли более 20 польских дворов.
Фотограф Т.Чутковски. Фотография, а также следующие, касающиеся Познанки Гетманьской, опубликованы благодаря О. Винценту-Станиславу Парыне, ОФМ.
Фото 73 – ПОЗНАНКА ГЕТМАНЬСКА (POZNANKA HETMAŃSKA), повят Скалат, воеводство тернопольское. Март 1944.
Изуродованный труп польской жертвы, закрытый рубашкой. Источник сообщает, что у жертвы были раны лица и выколоты глаза. Дело бандеровцев.
Фотограф Т.Чутковски.
Фото 74 – ПОЗНАНКА ГЕТМАНЬСКА (POZNANKA HETMAŃSKA), повят Скалат, воеводство тернопольское. Март 1944.
Изуродованная голова жертвы – результат бандеровского нападения. Видно, что покрывало пропитано, вероятней всего, кровью жертвы.
Фотограф Т.Чутковски.
30 апреля 2011 | Просмотры: 977 | http://topwar.ru/print
Последняя
жена британского агента советского КГБ Кима Филби рассказывает, что он
был настоящим английским "джентельменом" и убежал в Советский Союз,
надеясь увидеть воплощение коммунистических идеалов справедливости.
Тем,
кто знает реалии жизни в Советском Союзе, нетрудно догадаться, что
наполненному идеализированными представлениями о коммунизме,
образованному в Кембридже британцу почти аристократического
происхождения заранее суждено быть разочарованным тем, что он увидел
собственными глазами.
Хотя его жизнь в Москве по советским меркам
была полностью обеспеченной и по сравнению с подавляющим большинством
людей - привилегированной, Ким Филби не мог не видеть печальных реалий.
"Почему
старшие люди здесь живут в такой нищете? Ведь, это же они победили в
войне", - цитирует Кима Филби Руфина Пухова, которая рассказывает также,
что через некоторое время его депрессия выливалась в алкоголизм и он
замечал, что спиться насмерть это "легкий способ покончить с собой. "
"Я
приехал сюда переполненый информацией. Я хотел отдать все, но никого
это не интересовало", - пересказывает его слова госпожа Пухова, которая
не смогла взять фамилию мужа, ибо он до конца жил под вымышленными
именами, а временами сопровождался охраной, даже когда выходил в
магазин.
Но он спокойно дожил свой век, и с ним не произошло
ничего похожего на отравление в Лондоне бывшего КГБиста Александра
Литвиненко.
Внучка Кима - Шарлотт Филби - в свое время написала: "Он сделал выбор,
который привел к боли и страданиям многих ... Я бы хотела думать, что он
сделал это, желая лучшего будущего. Разумно это или не разумно - я
никогда не узнаю, но я знаю, что он причастен к гибели множества людей,
которые считали его другом и коллегой, и этого я никогда не буду
пытаться оправдать. "
Ким Филби, работая руководителем
контрразведки британской МИ-6 и представителем английской спецслужбы в
ЦРУ, в 40-х и 50-х годах передавал сталинскому НКВД информацию о
западных разведчиках.
Представители украинской послевоенной
иммиграции в Британии именно на Филби возлагают ответственность за то,
что многие украинские "парашютисты", которых забрасывали в Западную
Украину западные спецслужбы в начале 50-х, попадали в руки сталинского
НКВД.
У британцев есть поговорка о том, что по другую сторону забора "трава всегда кажется зеленее".
Ким
Филби, вероятно, поступил бы в жизни иначе, если бы имел возможность
сначала убедиться воочию в том, каким на самом деле была жизнь под
властью русских коммунистов.
Однако
в Москве создают мнение, что никаких проблем или сомнений у Филби не
было. В декабре прошлого года в его честь установили памятный барельеф
на здании, в котором расположена одна из наследниц НКВД-КГБ - служба
внешней разведки России.
стереотипов, противоречащие здравому смыслу: защитников независимости Украины
и демократического строя называют нацистами – фашистами, а просовецкую имперскую
политику с доминированием одной нации над другими (СССР – тюрьма народов) благом
и освобождениям народов от фашисткой демократии или от того что придумает их больная фантазия.
Информационно-психологические воздействия скрытого типа направлены на прямую манипуляцию сознанием человека через его подсознание. Причем человек не осознает факт такого воздействия. *Это так называемые психотронные (техногенные) средства, суггестивные (внушение, массовый гипноз) и психотропные (фармакологические) воздействия и сотни видов их сочетаний*. Наше сознание, включающее в себя оперативную память, лишь часть суммарной памяти подсознания, составляющего до 99 процентов всего объема наших знаний. Научиться управлять подсознанием человека - главное в разработках информационно-психологического оружия.
С помощью изменения сознания человека, внедрения манипулирующей информации на фоне отвлекающих сообщений в подсознание, минуя критическое восприятие этой информации, происходит так называемое зомбирование человека. В определенное время по условному сигналу (паролю) эта информация всплывает из подсознания и воспринимается человеком как его собственные мысли и убеждения. После выполнения задания человек-зомби забудет, что он сделал это по команде.
Достаточно известен и метод визуального массового гипноза - "вклеивания" так называемого 25-внушающего кадра в поток зрительной информации. Хотя эта технология запрещена в большинстве стран, у нас, по свидетельству экспертов, она применяется. Существует и комбинированное использование различных типов массового гипноза, что резко усиливает его воздействие. Наиболее сложная его форма - нейролингвистическое программирование (НЛП), которое достигается с помощью долгого и кропотливого подбора "ключа" - соответствующей программы - к подсознанию человека, группы лиц, подразделения, региона. В качестве такого "ключа" используется специально подобранный текст, содержащий наиболее значимые слова и фразы для внушения. Наиболее вероятная область такого применения - средства массовой информации с ориентацией на хорошо изученный контингент, а также образование, медицина. Самое же эффективное нейролингвистическое программирование - Интернет.
Ученые считают, что основные психофизические опасности при воздействии такого оружия - изменение черт характера, поведения личности, снижение интеллекта и творческих возможностей, подавление и в результате - замена личности. В результате применения такого оружия появляются социальные группы, управляемые на подсознательном уровне, готовые выполнять любые команды. Наиболее опасны такие воздействия в высших управленческих структурах, на военнослужащих и других ответственных лиц, поскольку своими действиями они могут отдать страну во власть преступного мира, авантюристов, вероятных противников.
(так и произошло)
Однако украинофобы несколько просчитались. Дело в том, что психотронный "джинн", выпущенный из бутылки, начал оболванивать и чужих, и своих. Синдром обессмысливания человека, полная внутренняя дезориентация, циклофрения приобретают нынче массовый характер.
Им виделось тупое, жизнерадостное и управляемое стадо, но, в отличие от этого, они получили замкнутую, закомплексованную, запуганную и абсолютно непредсказуемую массу, пребывающую в состоянии перманентной депрессии и суицида, способную, однако, на социальный, психофизический взрыв.
А что было на самом деле? Все началось с того, что в каком-то из прошлогодних номеров русской газеты "Комсомольская правда" мне попалась на глаза заметка ехидного содержания о том, что когда судили немецких карателей, которые уничтожили Хатынь, то они говорили по-украински. Бесспорно, такая новость сильно меня обеспокоила и побудила к поискам. Но сначала я стал размышлять над самой этой публикацией.
Начнем с того, что если даже учесть сильную украинофобскую тенденциозность в современных российских средствах массовой информации, то все равно подобное обвинение должно иметь под собой определенную почву и опираться на реальные факты. Тогда очень удивляет такая сдержанность в подаче материала, так как уж кто-кто, а "Комсомолка" имеет еще из давних времен огромные кулуарные связи среди всех властных и "иже с ними" структур, и потому источники информации у нее практически безграничны. Почему же тогда она, спрашивается, не дала большой "разоблачительный", насыщенный фактами и аргументами, свидетельствами и документами материал на целую страницу, как это очень любят делать ее "комсомольцы", а просто ограничилась маленькой газетной "фитюлькой"? Вроде бы есть такая замечательная возможность очернить "этих хохлов", а нет — молчат. Почему?
Не буду долго пересказывать как, но поиски вывели меня на другую газетную публикацию, которая и дала мне возможность истинно во всем разобраться и расставить все на свои места. Помогло мне в этом в значительной мере также и удачное стечение обстоятельств, поскольку отыскать в Украине газету "Советская молодежь" №34 за 22 марта 1991 года, которая выходила в Латвии, не так уж и просто. А именно там была опубликована статья "Хатынь сожгли полицаи" (Дело Григория Никитовича Васюры, уроженца Черкасской области).
Сразу скажу, что в то время в печати настоящего разгула словоблудия и фальсификаций еще не было, а кроме того, укажу, кто написал этот материал и кто давал интервью его автору. Так вот, исходные данные такие: интервью взял и подготовил публикацию в печать подполковник Василий Зданюк, постоянный корреспондент "Советского воина" в Беларуси, а отвечал на его вопросы подполковник юстиции Виктор Глазков, который был главой военного трибунала, рассматривавшего дело Григория Васюры, и осудил его, приговорив к расстрелу. Я считаю, что такие авторитетные источники информации заслуживают полного доверия. А теперь давайте перейдем к рассмотрению самой сути вопроса.
Оказывается, село Хатынь в Беларуси уничтожили вместе со всеми его жителями таки не немцы, а зондеркоманда, которая состояла в подавляющем большинстве из полицаев-украинцев. Да-да, украинцев! Правда, практически все они были ранее военнопленными офицерами или рядовыми Красной Армии, которых, судя по всему, захватили в плен в первые месяцы войны. Это видно из того, что в то время, когда в Киеве был сформирован 118-й полицейский батальон (то есть в январе 1942 года), большинство из этих военнопленных уже успели согласиться служить фашистам и пройти военную подготовку на территории Германии. Начальником штаба этого батальона и был тот самый Васюра, который практически единолично руководил батальоном и его действиями, поскольку официальный командир батальона — Константин Смовский, поляк по происхождению (как видим, фашисты тоже заботились об интернационализме), мало вмешивался в непосредственное управление своими подчиненными.
Теперь давайте перейдем к выяснению причин и обстоятельств, которые привели в итоге к уничтожению белорусского села Хатынь.
После своего формирования 118-й полицейский батальон сначала "хорошо" зарекомендовал себя в глазах оккупантов, принимая активное участие в массовых расстрелах в Киеве, в печально известном Бабьем Яру. После этого батальон передислоцировали на территорию Беларуси — для борьбы с партизанами. Вот здесь и произошла та ужасная трагедия, в результате которой была уничтожена Хатынь.
Дело в том, что должность интенданта в каждом из подразделов этого батальона обязательно занимал немецкий офицер, который был, таким образом, неофициальным куратором-надзирателем за деятельностью полицейских своего подраздела. Разумеется, подобная тыловая служба была намного безопаснее и более привлекательной, чем пребывание на фронте. Поэтому неудивительно, что одним из немецких офицеров на подобной должности оказался любимец Адольфа Гитлера — гауптман Ганс Вельке.
Любовь фюрера к нему не была случайной, так как именно он, Ганс Вельке, первым из немцев выиграл золотую медаль в толкании ядра на Олимпийских играх 1936 года в Мюнхене, чем основательно укрепил тезис фюрера о главенстве арийской расы. И вот именно гауптмана Ганса Вельке совсем случайно, находясь в засаде, убивают советские партизаны, остановившиеся накануне переночевать в селе Хатынь.
Конечно же, убийство любимца фюрера заставило всех полицаев сильно переживать за сохранность собственной шкуры, а потому потребность "достойной отплаты бандитам" для них стала "делом чести". Не сумев отыскать и захватить партизан, полицаи вышли по их следам к селу Хатынь, окружили его и начали экзекуцию над местным населением в отместку за убитого гауптмана.
Однако немцы тоже принимали участие в этом преступлении.
В том же районе, рядом с 118-м полицейским, действовал и карательный батальон "Черная смерть", состоявший полностью из немцев и совершивший на белорусской земле также множество преступлений. Но на этот раз немецкий батальон прибыл по тревоге на место происшествия и был задействован только в окружении села и наблюдении за тем, чтобы никто из местного населения не мог убежать, а саму расправу над жителями села проводили полицаи.
Об уничтожении Хатыни известно во всех деталях и из свидетельств нескольких чудом уцелевших очевидцев, и из показаний на допросах и в дальнейшем на судебных заседаниях самих исполнителей преступления — полицаев. Поэтому, не вдаваясь в подробности, просто укажем, что практически все местное население белорусского села Хатынь было или расстреляно, или сожжено живьем, а все строения дотла разрушены. И что руководил этой карательной акцией непосредственно начальник штаба 118-го полицейского батальона Васюра.
Итак, как это ни досадно признать, но Хатынь вместе с ее жителями была уничтожена не немцами, а полицаями, подавляющее большинство которых были украинцами по происхождению, хотя в батальоне были и небольшие "примеси" других национальностей. Что поделаешь: предатели есть везде. Истории известны зондеркоманды, в которых подавляющее большинство составляли русские, белорусы, татары, литовцы и т. д. Немцы всегда старались выполнять подобную "грязную работу" чужими руками. Напомним, что даже газовые печи в Освенциме, в которых сжигали евреев, обслуживали те же евреи.
Но! В последнее время, пользуясь умалчиванием сути этого вопроса, в российской прессе появились намеки, будто бы преступление в Хатыни совершено украинскими националистами.
В частности, об этом идет речь в газете "Рабочая трибуна" за 1990 год, поэтому я хочу привести дословно то, что сказал по этому поводу Виктор Глазков: "Да, я прочитал эту статью. Скажу откровенно, она меня несколько огорчила и озадачила. Автор допустил целый ряд фактических ошибок и неточностей. Перепутал, например, последовательность событий, некоторые фамилии. А главное — свалил всю вину за хатынскую трагедию на украинских националистов-бандеровцев. Но ведь это неверно! Я считаю, что бандеровщине прощения нет и быть не может. На ней, как говорится, клейма негде поставить. Но "вешать" Хатынь на бандеровцев тоже нельзя. Это было бы вопреки исторической правде. Хатынь сожгли картели 118-го полицейского батальона. Да, большинство полицаев были уроженцами Украины, и само подразделение сформировано в Киеве. Но это были не националисты, а обыкновенные предатели, если такой эпитет вообще применим слову "предательство".
Надеюсь, что такое компетентное свидетельство незаинтересованного лица полностью опровергает и развеивает любые сомнения и безосновательные обвинения в адрес националистов относительно Хатыни, а потому считаю, что на этом можно завершить ответ по поводу подобных упреков и перейти к рассмотрению наиболее таинственной и замалчиваемой части этого дела.
На вопрос журналиста, почему дело и суд над главным палачом Хатыни не приобрели надлежащей огласки в средствах массовой информации, как это должно было бы быть, Глазков ответил, что к засекречиванию данного дела "приложили руку" высшие партийные (внимание! — Авт.) руководители Беларуси и Украины под видом будто бы заботы о незыблемом интернациональном единстве и дружбе между белорусским и украинским народами (!). Особенно активно заботился о неразглашении материалов дела Васюры первый секретарь ЦК КПУ, член Политбюро ЦК КПСС Владимир Щербицкий. В результате этого давления корреспонденты допускались на процесс только выборочно, а в дальнейшем ни один из материалов, подготовленных ими, так и не был опубликован.
Уважаемые читатели, вы только вообразите, что все это значит! Если на процесс не допускают корреспондента газеты "Труд" или если даже в газете "Известия"", которая тогда была органом Верховного Совета СССР, были не в состоянии напечатать ни одного материала о суде над Васюрой, то можно только изумленно предполагать, какие же влиятельные силы за этим всем стояли.
Но, тем не менее, почему бы и не попробовать исследовать и выяснить, что же это за "силы", такие тайные и такие могущественные, и почему они так хотели все припрятать. Попробуем.
Наши "доблестные чекисты" вышли на след и нашли главного палача Хатыни Васюру совсем случайно аж через сорок лет после описанных выше событий. Подумать только: они так гонялись по всему миру за разными нацистскими преступниками, что за десятки послевоенных лет в конце концов едва сумели у себя под носом поймать и подвергнуть допросу одного полицая, который лично принимал участие в уничтожении Хатыни. А тот уже указал на своего тогдашнего главного начальника — Васюру.
Однако надо отдать должное и работе КГБ, так как после этих свидетельств рядового карателя они отыскали и арестовали Васюру очень быстро. Был он к тому времени, ни много ни мало, заместителем директора одного из больших совхозов на Киевщине. А еще — одним из ведущих деятелей районного масштаба, очень любил выступать перед пионерами в образе ветерана войны, фронтовика-связиста, и даже именовался почетным курсантом в одном из военных училищ Киева. Вы только вообразите себе это: почетный курсант! Какая фантасмагория: главнейший палач Хатыни и душегуб Бабьего Яра был образцом героизма и преданности родине для наших будущих солдат и офицеров! Он, предатель, который, возможно, собственноручно уничтожал их родных, воевал против их родителей или дедов, который, в конце концов, присягнул на верность фюреру, он — почетный курсант!
"Как такое могло произойти?!" — ужаснетесь вы. Что ж, в нашей "волшебной советской действительности" всяких чудес хватало, а подобных этому — едва ли не больше всего. Ревностно выискивая инакомыслящих и борясь со врагами надуманными, советская власть мало проникалась делами врагов настоящих. Поэтому когда Васюра впервые попал сразу после войны в руки нашего, так сказать, правосудия (термин на то время абсолютно условный), то с ним долго не панькались и без всякого тщательного расследования просто "влепили" 25 лет лагерей "за измену Родине". Точь-в-точь как и огромному количеству других наших военнопленных, которые мужественно выживали все военные года в концентрационных лагерях.
А ровно через три года по амнистии Васюра уже гулял на свободе. Потом, судя по всему, когда началась кампания развенчивания "культа личности" и всех повально реабилитировали, то этот гад (а иначе о нем невозможно сказать) воспользовался обстоятельствами, изобразил из себя "невинную жертву террора", а дальше начал делать себе карьеру, причем довольно успешно.
Когда я читал и перечитывал статью "Хатынь сожгли полицаи", вспоминал материал из "Комсомолки", а потом размышлял над всем этим, то все время ощущал недостаток какого-то одного очень важного звена в представленных материалах. И будто бы все детально и правдиво рассказано в интервью Зданюка, а чего-то и там не хватает, что-то так и осталось недосказанным. И вдруг меня осенило: ведь Васюра был коммунистом! Членом КПСС! Но об этом в статье нет ни одного слова. Вот в чем загвоздка — именно здесь скрывается причина всех недомолвок и таинственности. Вот почему была так сдержанна газета, которая пропагандировала правду от коммунистического (!) союза молодежи.
А теперь судите сами: заместитель директора большого совхоза — должность номенклатурная, то есть ее не мог занимать некоммунист. Так же и в районе, не будучи коммунистом, большого влияния не наберешь. И чтобы обычный рядовой связист, да еще и некоммунист, сумел при жизни стать почетным курсантом — такого быть не может!
Бесспорно, Васюра принадлежал к тем, кто спесиво восхвалял себя как "ум, честь и совесть нашей эпохи". И можно легко догадаться, как задрожали у каждого из этих "представителей" их ум, честь и совесть, когда они узнали, кем на самом деле является их добрый партийный товарищ и замечательный друг, с которым они не один раз пьянствовали, спьяну признаваясь в "дружбе до гроба" (а также не однажды при случае получали от него такие себе "небольшие подарочки из села" в виде уточек, курочек, яиц, колбасы или сала, а возможно, и чего-то более солидного)! Вдруг этот "дружище" оказался главнейшим палачом Хатыни и душегубом Бабьего Яра!
"Великий Бог! — вероятно, заголосили все те товарищи по партии, забыв, что они же атеисты. — Какой ужас!" Только не подумайте, что их ужаснули преступления, совершенные Васюрой. Это для наших партийных мужей — никчемная мелочь. А вот то, что он знал конфиденциальное и компрометирующее о каждом руководителе, — это для них был действительно ужас. Ой, видно, на многих и многих боссов из высшей партийной киевской элиты напала "медвежья болезнь", если за улаживание такого мелкого дела взялся аж САМ (страшно подумать!) первый секретарь Компартии Украины, высочайшее лицо в республике — Щербицкий!
Точно, так оно все и было: Васюре не привыкать играть первую роль, находясь на второразрядной должности. А в большом совхозе заместитель директора — это тот же начштаба, вот только возможности здесь практически неограниченные, особенно во времена так называемого "застоя"…
Из всего этого ясно, что Васюра имел огромные связи и влияние в киевских "верхах". То есть был себе таким, к примеру, Ахмеджаном Адыловым, одним из первых советских взяточников, ногой открывавших двери кабинета первого секретаря ЦК и разоблаченных в годы перестройки по "узбекскому делу", только на украинский манер. Правда, подобное сравнение далеко не равноценное, ибо куда там этому "сатрапу" Адылову до нашего палача Васюры. Это все равно что сравнивать мелкого карманного воришку и опытного профессионального убийцу. И сколько их таких еще скрывалось под коммунистическим прикрытием…
http://community.livejournal.com/ukraine_russia/3503773.html Война в лесах. (Позорная тайна Хатыни)
Украины направлена против всех украинце.
Доказательством что они не воевали против своего
народа есть всеобщая любовь и признание украинцами своих
героев, которые
сражались с оккупантами за свой народ и свою Украину.
Совкам нужна империя иначе они развалятся, но без Украины
им ее не построить. Бандеровцы единая сила, которая
сдерживает
их от полной оккупации Украины. Вот и плетут совковые шавки
против них разные провокации, цепляя на них свои собственные
преступления и обливают грязью в попытке подорвать к ним
доверия
народа. Слава Богу, что сейчас открылись архивные документы
СБУ
свидетельствующие об освободительном движении УПА которую
боялись немецкие
и советские фашисты.
рейтинг националистов - об этом говорят последние исследования? Может ли
радикализация общества привести к масштабным беспорядкам, но не в
пределах Львова, как это было 9 мая, а по всей Украине?-
Что касается роста национализма, то это вполне естественный ход
общественного развития. Народ 20 лет видит у власти одну и ту же, еще
совдеповскую, номенклатуру, которая только перекрашивается всякий раз в
новые краски. Но цветные проекты олигархических кланов - это мыльные
пузыри, раздутые через трубку телевизора. Какие бы лозунги они ни
провозглашали, их идея одна - сказочное обогащение. Люди все четче это
осознают
лозунги и даже не радикальные действия оппозиции, а обстоятельства.
Ситуация в стране гнетет украинцев. И рано или поздно произвол властей
переполнит чашу терпения.
крестьян растут и крепнут в борьбе за свержение буржуазии и её
пособников, интеллигентиков, лакеев капитала, мнящих себя мозгом нации.
На деле это не мозг, а говно.
В. И. Ленин
так шо комми теперь хотят собрать в их понятии говно?
В России это
привело к обострению ксенофобских настроений и появлению так называемых
"законспирированных боевых групп националистов и национал-социалистов".-
Мы всегда отвечаем за свои действия. А пример России здесь некорректен.
В России "к обострению ксенофобских настроений" привела политика
московского имперского центра, который пытается насильственно,
противоестественным способом слепить "политическую нацию" из
разношерстных лоскутов. Слепить то, что естественным образом в кучу не
лепится. Яркий пример - имперская политика на Северном Кавказе, в
частности, в Чечне. Если Россия - империя, то должна терпеть
представителей покоренных народов в своей столице.В
отличие от России, Украина - унитарное, моноэтническое государство, 78%
населения которого - коренные украинцы. Да, гражданами нашего
государства являются представители многих нацменьшинств. Но мы их не
завоевывали и волоком сюда не тянули, не притесняем и не намерены
насильно ассимилировать. Вот и нам не надо навязывать свои порядки.
Не надо топтать достоинство хозяина в его же доме. Тогда не будет никакого "обострения"
До верховенства ЗАКОНА!!!
А що таке ВЕРХОВЕНСТВО ЗАКОНА ???
Це демократія !!!
Тому що при демократії, всі перед законом рівні!!!
,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,
А кому ця рівність не потрібна ???
...... уголовникам, злодіям, олігархам-капітвлістам ПР, лохотронщикам, комунісатанистам-сатанистам КПУ, і багатьом іншим, хто живе не по ЗАКОНУ!!!