РУС
4816 посетителей онлайн
"Голубая" мечта Януковича в 90-х - "чтобы везде пускали". ФОТО
Самым большим желанием 27-летнего Виктора Януковича было «чтобы везде пускали».
Об этом в письме в енакиевскую гоодскую газету «Енакиевский рабочий», писал дважды Герой Советского Союза, летчик-космонавт Георгий Береговой в марте 1990 года.
«… Я задал ему вопрос: «какое твое самое большое желание?». Виктор серьезно задумался и, улыбаясь, ответил словами Владимира Высоцкого: «Чтобы везде пускали», - пишет Г. Береговой.
В статье, адресованной землякам-енакиевцам, космонавт практически агитирует за Януковича, как кандидата в народные депутаты УССР.
По мнению Г. Берегового, Виктор Янукович «наделен природой особой жизнестойкостью и чувством справедливости».
Источник: ОстоВ
Это о каком януковиче речь идет? О том сцыкле и уроде шо щас на троне сидит?
Береговой не мог знать о такой "ахиллесовой пяте" нашего гаранта
любовь, Виктор Янукович ответил: «Конечно, помню. Была девушка с распущенной
косой...», - сообщает сайт В.Януковича.
Но есть другая, документально подтвержденная версия о первой
любви. Не верите? Тогда читайте внимательно!
Дослідження-есе Валентина Чемериса «Загадка Віктора
Януковича».
Підписано до
друку 30.07.2004. Наклад 1 200 000 прим. Замовлення № 2015. ТОВ
«Друкарня «Новий світ» вул.Артема, 96, Донецьк, 83050
Сторінки 18-22.
«Зорька із Сальських степів».
«…Жили бідно, щоб
не сказати сутужно, тіль-тіль зводячи кінці з кінцями.
Віктор та його однолітки вирішили
підзаробляти на літніх канікулах.
Стали шукати роботу таку, на яку б узяли
підлітків. І вони знайшли. Коней пасти у тих Сальских степах.
А в тім надамо слово самому Віктору
Януковичу – факти, як кажуть з перших вуст:
«…Я сказав батькові, що поїду на
заробітки…На дахах товарняків поїхали до Ростова, пару днів потинялися, а тоді махнули далі в степ на конезавод…
…Ну, чистимо ми стайні бо гною там
зібралося! Гори!...
«Я взяв молоду кобилу на ймення Зорька, - розповідає
Віктор Янукович. – Чорна така, білі копита і зірка на лобі. Не знаю чому, але
вона мені приглянулась. Все,
кажу, Зорьку беру.
Зорька пирхає, вертиться, цапки стає, хоче
гризнути мене, а я їй по зубах коліном –
бац! Трохи понабивав їй губи…
Але ось що цікаво. Підійде до мне мужик,
вона – нуль уваги. А ось як дочка пастуха, Зорька сама не своя – ревність!
Бувало, вранці, ні світ, ні зоря очі
розплющу, чую – хтось біля мене ходить, пирхає, копитами тупає. Охороняє мене,
одне слово. Всю ніч од мене не відходить, як вірна собака мене стереже.
Я заплющую очі, а сам думаю: ось зараз вона
мені пригадає, як я її коліном по губах
хвицав…А вона нахилилася до мене ще нижче і губами мене поцілувала. Я
відкрив очі, а вона як засоромилась. Очі вбік відводить, як ховається від мене.
Це було перший раз так. А потім часто-часто так бувало. Ось яка у мене була
Зорька у Сальських степах!...»