У Табачника закрыли скандальный сайт, не заплатив зарплату сотрудникам, - Свідомо

спасибо жителям Донбасса ....................а

Богохульська ..з"явилась ..(канал Рада )

хто б сумнівався????????????
пакращенняяяяяя!!

А ну бандерлоги дружно накнулись на Табачника .как схрннй бык на красное. Я жду.

16 квітня 2011 року я був призначений на посаду головного редактора
тодішнім складом Політради. Перед цим на Політвиконкомі я пройшов попередню
процедуру узгодження. У присутніх не було жодного запитання щодо моєї
кандидатури, як і під час призначення мене Політрадою (пізніше, 17 вересня, О.
Мороз на нараді перших секретарів ОК скаже, що він із самого початку був проти
моєї кандидатури).

Після призначення я був запрошений на засідання Політвиконкому, де
слухалося питання про стан справ ТОВ „Медіа-холдинг СПУ” та КП „Товариш”.
Головбух МХ Т. Бабіч доповіла, що є проблеми з КП „Товариш” (на той час
Медіа-холдинг вирішили ліквідувати, було створено комісію, куди без мого відома
і мене ввели, хоча я так і не зрозумів навіщо, адже такими питаннями займаються
юристи і фінансисти). Тодішній Голова СПУ В. Цушко запитав: „Які проблеми?”, на що О. Мороз сказав: „Бо
редактор не хоче підписувати звіти!”

Я тоді встав і сказав, що звіти повинен підписувати директор КП „Товариш”,
а не редактор газети „Товариш” – це ж зовсім різні речі (директора КП було
перед цим звільнено без проведення фінансово-господарського аудиту!). Я при
цьому також сказав, що мені відома інформація про те, що рік тому такий „контрольний”
аудит проводили і вирішили тихенько потримати це КП, бо там дров наламали
багато (борг тільки по ПДВ близько трьох мільйонів), і що я особисто говорив з
людиною, яка проводила тодішній аудит, і ця людина мені порадила „не братися за
це КП, оскільки там дуже багато питань”. І останній мій аргумент прозвучав на
кшталт того, що хто створив ці проблеми, той хай їх і вирішує, оскільки питання
стояло про призначення мене на посаду директора КП „Товариш”.

Після закінчення Політвиконкому мені добрі люди сказали, що даремно я не
погодився, що тепер я потрапив у немилість. З того часу, протягом місяця, на
мене тиснули, щоб я погодився на директорство, що якщо я не погоджусь, то будуть
шукати іншого редактора. На що я відповів, що хай шукають, але цю аферу я на
себе не візьму і написав О. Морозу доповідну записку, що категорично
відмовляюся брати участь у вирішенні долі КП.

Збігав час, все ніби притихло. До того часу, коли не пройшов з”їзд і О.
Мороза було обрано половиною делегатів з”їзду Головою СПУ. Мене здивувало, що,
мабуть, вперше в історії партії до складу Політради не було введено редактора
партійної газети. Принаймні всі два мої попередники були її членами. Оце і був
перший сигнал!..

Та газету кидати просто так я не збирався, тим більше, що на посаду
редактора був призначений Політрадою, згідно Статуту СПУ, а, отже, вона і
повноправна мене знімати. До того ж, в „Товариша” я вкладав свою душу вже шість
років, оскільки прийшов у газету одразу на посаду відповідального секретаря. А
після того, як газета не виходила три з половиною місяці, у мене стояло
завдання: запустити її випуск, що я й зробив.

До речі, я відмовився у передз”їздівському номері публікувати
онлайн-конференцію О. Мороза з „Багнета”, де містилися „нехороші” питання і
відповіді на них щодо М. Рудьковського (я порадився щодо цього з більшістю
редакційної колегії). Як мені потім сказали, що це „коє-кого” розізлило не на
жарт. Але моя позиція була завжди такою, що партійна газета повинна належати всій
партії, а не одній особі, до того ж витримувати толерантність, не опускатися до
рівня чуток і базарних пліток.

Далі. У понеділок після другого етапу з”їзду мене запросили на засідання,
де були присутні О. Мороз, В. Семенюк-Самсоненко, А. Ікранов і В. Сільченко.
Запитали, які є проблеми у газеті щодо людей. Я сказав, що людям пора давно платити
зарплату, оскільки заборгованість уже сягає місячної. Також я доповів, що на
даний момент право на видання газети СПУ є у ТОВ „Прес-інвест” і що якщо партія
вирішить змінити видавця, то це треба робити зараз, оскільки у підприємства
залишилося коштів на друк двох номерів – до кінця серпня.

Минуло два тижні – реакції ніякої. А 29 серпня мені передзвонила бухгалтер
„Прес-інвесту” (вся документація цього підприємства велася і знаходилася у
приміщенні редакції (вул. Бажова, 7/21 кв. 17)) з повідомленням, що їй
передзвонили із Політради і сказали, що хочуть прийти взяти документи
„Прес-інвесту”. Я сказав (приміщення охоронялося), щоб без домовленості з
директором підприємства нікому нічого не давали і сторонніх осіб не пропускали,
оскільки це інформація приватного підприємства.

30 серпня, тобто наступного дня, по дорозі на роботу я отримую дзвінок від
Д. Русака, який сказав, що передає трубку О. Морозу. О. Мороз сказав, що хоче
пройти в редакцію і подивитися як робиться газета. Оскільки в приміщення можна
було пройти тільки з допомогою кода, то я тут же подзвонив бухгалтеру і
попросив, щоб відчинили вхідні парадні двері для проходу.

До речі, не думав, що Русак використає Мороза спеціально для того, щоб
проникнути у приміщення – і сміх, і гріх. Але „вівчарку” було спущено, щоб
поквитатися з „неугодним” редактором...

Буквально через п”ять хвилин мені дзвонить схвильована (хоча, точніше, –
перелякана) бухгалтер „Прес-інвесту” і говорить, що до приміщення увірвалися
кілька людей, один з яких (хто і командував усім цим) назвався Русаком, запитав
де знаходиться комп”ютер бухгалтера і всі документи, позабирав у співробітників
ключі і зі словами „ви тут не працюєте” виставив за двері.

Через хвилин 30, кола я приїхав, там вже був директор підприємства
(бухгалтер йому передзвонила перед цим), за столом бухгалтера сидів Д. Русак,
був там наш системний адміністратор, який намагався поновити інформацію
бухгалтерії. Як з”ясувалося, коли та бригада увірвалася до приміщення і вигнали
людей, хтось із присутніх „спєцов” бригади зламав комп”ютер бухгалтерії і до
приїзду директора встиг знищити частину інформації (чи то з неосвіченості, чи
то з необачності, чи спеціально – без поняття).

Я сказав Д. Русаку, що він не в посудній лавці і не в себе вдома, а тому
негайно повинен припинити оце дійство. Після цього я обдзвонив співробітників,
яких він повиганяв, і попросив повернутися на робочі місця для продовження
випуску газети. Люди повернулися, ми доверстали останні полоси поточного номера
і перекинули електронні файли на адресу, яку дав Д. Русак старшому дизайнеру
газети. До речі, Д. Русак викликав якихсь людей, щоб вони змінили код доступу
до приміщення. Не знаю, що вони там наробили, але я з четвертої спроби зміг
поновити код, щоб поставити приміщення під охорону.

5 вересня мене було запрошено спочатку на апаратну нараду, потім на Політвиконком.
Але на апаратну я потрапив (де сказали, що питання газети будуть вирішувати
після перерви на засіданні Політвиконкому), а ось на сам Політвиконком – ні
(він за зачиненими дверима), просидівши під дверима. Коли всі почали розходитися,
я підійшов до Д. Русака і запитав: так що мені далі робити, на що почув у
відповідь, що мені все скажуть. Редакція продовжувала працювати.

Наступного дня до редакції приїхав Д. Русак і сказав мені, що працювати
залишаються лише три журналісти і верстальник, а решта 8 чоловік працювати не
будуть. Що питання по призначенню нового редактора із Полтави вирішено (Павло
Квіт), а шеф-редактором газети буде перший секретар Полтавського ОК СПУ С.
Бульба, що рішення остаточне. З мого боку прозвучало резонне запитання: так
розра***тесь із людьми за два з половиною місяці. У відповідь було сказано, що
його обрано два тижні тому заступником Голови СПУ з питань ідеології, а отже з
людьми розрахуються лише за два останніх номери, оскільки його призначено
відповідальним за вихід газети, (в результаті таки за два номера дали гроші,
але... лише тим, кого залишили). З цим не погодилась одна із журналісток, яку
теж після цього звільнили за рішенням Д. Русака.

Наступного дня на прохання Д. Русака було здано електроні файли останнього (згідно
прохання Д. Русака) номера за мого редакторства. Після чого я зібрав речі,
залишив ключі і пішов, як всі ті співробітники, які були поставлені перед
фактом, що вони більше в газеті не працюють. В газеті, де на першій полосі було
гасло „Газета захисту інтересів громадян”.

так жУПА цілуй його в сраку в саму дирку!!!!!!!!! ну ти валенок сибирский тупий і ще типіший!

честный министр табачник, с каждого вуза по 30 кусков в год, да в масштабах страны... не хило честность стоит

вот вам и реформы в образовании

може в мене вже манія величі?? читаю і не помню-пис"ав чи п"исав??

"Мисс Осень Онлайн 2011" Голосуй за наших девушек (они будут очень благодарны за ваши голоса) и создавай свою анкету, зарабатывай балы!
http://www.kherson-kherson.com/ankets

Свидомых обули и правильно сделали.

От этого сайта толку не было НИКАКОГО!!!Уж поверьте!