Янукович отменил празднование годовщины "Оранжевой революции" для консолидации общества
Президент Виктор Янукович отменил Указ своего предшественника о ежегодном праздновании в Украине годовщины начала «оранжевой революции».
Соответствующий Указ размещен на сайте Президента.
«Признать таким, что утратил действие.. Указ Президента Украины от 19 ноября 2005 года № 1619 «О Дне Свободы», - говорится у Указе Президента «О праздновании в Украине некоторых памятных дат и профессиональных праздников».
Согласно этому Указу День Свободы будет теперь отмечаться 22 января как День Соборности и Свободы Украины.
Отказ от празднования Дня Свободы и Дня Соборности как отдельных государственных праздников у Президента объясняют необходимостью консолидации общества и укрепления единства народа.
Смотрите на Цензор.НЕТ: Янукович распорядился отменить День Свободы«Исторический момент и значимость Свободы и Соборности диктует необходимость усиления этих составляющих Независимости в сознании народа, в нашей традиции и в истории нашей Государственности. Об этом же говорится в многочисленных обращениях и предложениях, поступающих на имя Президента от граждан и общественных организаций», - пишет пресс-служба Президента.
Читайте на Цензор.НЕТ: Оранжевые революционеры празднуют победу: сегодня Апелляционный суд таки признал День Свободы праздником«В поддержку этих предложений и с целью консолидации общества, укрепления единства народа и утверждения идеалов свободы Глава государства своим Указом определил 22 января Днем Соборности и Свободы Украины. Таким образом, этот праздник широко будет отмечаться во всем государстве в следующем 2012 году», - говорится в сообщении.
Напомним, 22 ноября 2004 года началась кампания протестов против фальсификации результатов Президентских выборов, получивших общее название «оранжевая революция».
Вы хотите, чтобы тот против которого собрался майдан, праздновал это?
Майдан собрался против массовых фальсификаций выборов.
Майдан начало революции.
Праздновать свой позор?
Он же победитель выборов фальсификаций, он же демократ и дворянин.
Ну что, нажрались сине-голубого цвету свободы или вас еще в жопу трахнуть надо для осознания,
и то после акта скажите, - Мы еще немного подождем покращення вже сёгодни.
Нехай ще трошки побогаче стануть можновладци.
Капустяник обещает новый поворот в куда-нибудь.
Мы идем не туда. Мы идем не с теми .
Это казлы, которые мешают нам жить.
Обещаю, что все праздники верну, Яныка посажу, а Юлю выпущу!!!
Враг моего врага - мой друг.
Нам вместе, нам по дороге. Мы разом.
млекопитающее этот праздник учредило, но и отменило его по факту своими
действиями ... так что то был не праздник все равно..
Но уверен НАШ настоящий праздник не за горами...
Усе життя нас терзали. То польські
вельможні пани, то дика степова татарва, то лісові люди московити. А
хто тебе зараз терзає ? Від кого страждають люди, що живуть на цій
землі. Де твій народ, що проливав свою кров за свою свободу і
незалежнисть? Хто ми? Нащадки славних козаків або безрідна лакейська
тварюка, що не пам'ятає корені свої? Хто ми є на цій святій землі?
Якщо ми свій рід ведемо від Київської Русі - то чому не гордимося ратним подгивам предків наших? Де пам'ять наша?
Чи ми манкурти?
Якщо ця країна не наша, якщо ця земля не Батьківщина дітей наших, що не
зберігає прах батьків наших - то де наша Батьківщина?
Якщо чужа вона нам - то де ще у світі Бог нам землі відведе?
Чому муками душу краємо, що так погано і соромно живемо, але нічого не робимо, щоб змінити своє життя?
Якщо ти мати, то чому не ридаєш над майбутньою важкою долею своїх і чужих дітей?
Якщо ти чоловік - то чому жіночі гарячі сльози не роблять тебе жорсткіше до ворогів наших?
Як
сміють антинародними законами поневолювати сім'ї наші, а ми продовжуємо
спокійно жити, бачачи, як ці кровосісі від жиру бісяться?
Як ми, що вважаючи себе розумними людьми, дозволили бездарності і нікчемності поневолити себе?
Як можемо ми дозволяти знущатися з немічних батьків наших, що тягнуть жебрацьке існування?
Як
ми дозволяємо, щоб батьки і діди наші що відвоювали нашу свободу,
перемогли в страшній війні, що наново відбудували країну нашу, живуть
гірше, ніж переможені?
Хто ми такі ?
Може після страшних воєн та голодомором знищений
генофонд нашого народу. Тоді чому не визнаємо геноцид. Адже
найсміливіші піднімалися в атаку і перші гинули. Першими гинули ті, для
кого Батьківщина не є пустий звук.
Чи може ми нащадки тих, хто боязко ховався по щілинах, за всяку ціну
зберігаючи своє нікчемне життя? А для чого вона потрібна нам? Пожерти,
поспати, перепехнутися?
Так хто ж ми?
Усім серцем відчуваю - повинні відповісти собі на ці питання НЕГАЙНО.
Згадати все , як на сповіді. Як перед Богом. Як перед предками своїми.
Вони чекають від нас боротьби за Справедливість. Чекають саме від нас.
Від живих. Інакше минуле закінчиться на нашому поколінні, поколінні
рабів і майбутнє не матиме сенсу.
Хто з нас готовий відповідати за це?
Я - готовий. Тому і жити повинен
інакше. Питання неприємні - самому собі задавати. І не відповідати на
них - "... що зробити міг я, жалюгідний, проти сили такої? Що від мене
може залежати? - Це суть рабів. Ми не раби!
Прокинься моя рідна Україна! Сон наш - смертельним стає.
Час рішучого вибору. Настає нова ера.Час вимагає героїчних, мужніх, патріотичних вчинків.
Якщо в наших жилах тече кров наших славних слов'янських предків, відстоїмо Справедливість.
Чи помремо як нікчемності і боягузи. На нас дивиться весь світ. Предки. І Бог.