Медведев объявил 2012 год годом российской истории
Президент России Дмитрий Медведев подписал указ "О проведении в Российской Федерации Года российской истории".
Об этом сообщается на официальном сайте президента РФ, передает Цензор.НЕТ.
Документ подписан "с целью привлечения внимания общества к российской истории и роли России в мировом историческом процессе", говорится в тексте указа.
Указ обязывает правительство Российской Федерации создать организационный комитет, обеспечить разработку и утверждение плана основных мероприятий по проведению года российской истории и рекомендовать органам исполнительной власти субъектов РФ осуществлять эти мероприятия.
В мае 2009 года при президенте РФ была создана комиссия по противодействию попыткам фальсификации истории в ущерб интересам России.
В декабре 2010 года руководитель администрации президента РФ Сергей Нарышкин сообщил, что до 2014 года планируется начать информационную кампанию по напоминанию миру о российской военной доблести во время Первой мировой войны.
А ты играй в Злых Птичек на своем АйФончике ....
ДОЛБО ** !
А ну Рюря, коментируй :
14 октября 2004, в ходе визита в Пекин, Путин подписал договор о передаче КНР острова Тарабарова и половины Большого Уссурийского острова (всего 337 км²); при этом был начат процесс демаркации границы в данном спорном районе. Территория спорных островов была поделена между двумя странами.[130] [131].
Как это понимать? Если История это наука о жизнидеятельности предков, то кто определяет ущерб интересам России? Предков не выбирают...
Это 10% от населения. Следовательно в среднем городке с 300 тыс населения одновременно на улицах должны находится:
9 тыс. бездомных, 6 тыс. нищих, 12 тыс беспризорников. Где они все? Кто их своими глазами видел в таком количестве?
Бред. Надо быть полным идиотом, чтобы верить в такую чушь.
Медведев.
жодної з слав*янських мов, почнуть видавати себе-лопарів за праслав*ян? Це ж у них такий
*****-літет: все хапнути, вкрасти, присвоїти...
ворожнечу. Дурік, пора тебе оформляти в бабусин ярок з постійною пропискою...
пена у него из ушей пошла, а от клавы - не оторвешь
Римська карта 1508 p. позначає Україну Руссією (Russia), а нинішню Росію – Московією; карта 1529 р. називає Україну Сарматією, а Росію – Московитією (Moscouvi); карта 1532 р. з Базеля Україну іменує Сарматією, а Росію – Московією; на італійській карті 1565 р. Україна позначена як Русь (Russia), а Росія – Московія.
И о чем дальше можна говорить и спорить со степным быдлом отвечающим на вопрос ТЫ ЧЕЙ??? РУССКИЯ Я!!!
Валишевський
«Із етнографічного погляду дев'ять десятих країни (Московії. — В. Б.) мали тільки те російське населення, яке залишила тут хвиля недавнього колонізаційного руху. Не було необхідності у той час «скребти» росіянина, аби знайти татарина і особливо фіна. Основою населення (Моско-вії. — В. Б.) скрізь було фінське плем'я» [4, с. 16].
10.01.2012 22:18
Ответить
Ключевський
Ключевський: «…Великоруське плем'я… було наслідком нових різноманітних впливів… причому у краї, що лежав поза старою корінною Руссю і в XII ст. був більше інородницьким, ніж руським краєм… Фінські племена розташовувалися серед лісів і боліт центральної й північної Росії ще в той час, коли тут не було помітно жодних слідів присутності слов'ян» [5, с. 41].
10.01.2012 22:20
Ответить
Карамзін
Карамзін: «… Жили тоді… Меря навколо Ростова й на озері Кле-щині, або Переславському; Мурома на Оці, де ця ріка впадає у Волгу;… Чудь в Естонії й на Схід до Ладозького озера; Нароватам, де Нарва;… Весь на Білоозері; Перм у названій так губернії;… Печора на річці Печорі. Деякі із цих народів уже зникли в новітні часи або змішалися з Росіянами…» [1, том 1, с. 45].
К. Валишевський у книзі «Іван Грозний», виданій у Росії в 1912 році, за суворої царської цензури, писав:
«… Погляньте на москвича XVI століття: він бо з ніг до голови вдягнутий по-самаркандськи. Башмакъ, азямъ, армякъ, зипунъ, чебыш, кафтанъ, очкуръ, шлыкъ, башлыкъ, колпакъ, клобукъ, тафъя, темлякъ — такі татарські назви різних предметів його одежі. Якщо, посварившись із товаришем, він почне лаятися, в його репертуарі неодмінно фігуруватиме дуракь, а якщо доведеться битися, в діло піде кулакь. Будучи правителем, він надягне на підсудного кандалы та покличе ката дати засудженому кнута. Будучи правителем, він збирає податки в казну, яку охороняє караулъ, і влаштовуватиме при дорогах станції, які назве ямами, і обслуговуватимуть їх ямщики. Нарешті, вставши з поштових саней, він заходить у кабакъ, який замінив древню російську корчму.
І всі ці слова азійського походження. Це, без сумніву, знаменно, хоча й стосується лише зовнішньої форми. Але значно важливіше те, що певний домішок монгольської крові сприяв такій швидкій і покірній асиміляції» [4, с. 109].
10.01.2012 22:14
Ответить
«У кривавому болоті московського рабства, а не в суворій славі норманської епохи стоїть колиска Росії. Змінивши імена і дати, побачимо, що політика Івана III і політика ******** московської імперії є не просто схожими, а й тотожними…
Росія породжена й вихована у потворній і приниженій школі монгольського рабства. Сильною вона стала тільки тому, що в майстерності рабства виявилася не-перевершеною. Навіть і тоді, коли Росія стала незалежною, вона й далі залишалася країною рабів. Петро І поєднав політичну хитрість монгольського раба з величчю монгольського володаря, якому Чингісхан заповів підкорити світ…
Політика Росії — незмінна. Російські методи і тактика змінювалися і змінюватимуться, але провідна зірка російської політики — підкорити світ і правити в ньому — є й буде незмінною. Московський панславізм — це лише одна з форм московського загарбництва».
Карл МАРКС
ранний Троцкий:
«Мы должны превратить Россию в пустыню, населённую белыми неграми, которым мы дадим такую тиранию, какая не снилась никогда самым страшным деспотам Востока.
Разница лишь в том, что тирания эта будет не справа, а слева, не белая, а красная. В
буквальном смысле этого слова красная, ибо, мы прольём такие потоки крови,
перед которыми содрогнутся и побледнеют все человеческие потери
капиталистических войн.
Крупнейшие банкиры из-за океана будут работать в теснейшем контакте с нами. Если мы
выиграем революцию, раздавим Россию, то на погребальных обломках её, укрепим
власть сионизма, и станем такой силой, перед которой весь мир опустится на
колени.
Мы покажем, что такое настоящая власть. Путём террора, кровавых бань, мы доведём
русскую интеллигенцию до полного отупения, до идиотизма, до животного
состояния…
А пока наши юноши в кожаных куртках – сыновья часовых дел мастеров из Одессы и Орши,
Гомеля и Винницы умеют ненавидеть всё русское! С каким наслаждением они физически уничтожают русскую интеллигенцию – офицеров, академиков, писателей».
http://www.e-reading.org.ua/bookreader.php/24512/Istarhov_-_Udar_Russkih_Bogov.html
«Так на цьому просторі і в східній смузі Європейської Росії зустрічаємо безліч рік, назви яких закінчуються на ва: Протва, Москва, Силва, Косва тощо. Лише в Ками можна налічити до 20 приток, назви яких мають таке закінчення. Va фінською означає вода. Назва самої Оки фінського походження: це — зросійщена форма фінського joki, що означає ріка взагалі. Навіть племінні назви мері й весі не зникли безвісти в центральній Великоросії: тут зустрічається чимало сіл і річок, які мають їхні назви. Повітове місто Тверської губернії Весьєгонськ отримало свою назву від весі Єгонської, що жила тут… Визначаючи за цими слідами у географічній номенклатурі межі розселення мері й весі, виявимо, що ці племена жили колись від злиття Сухони та Юга, від Онезького озера й ріки Ояті до середньої Оки, захоплюючи північні частини губерній Калузької, Тульської і Рязанської. Отже, руські переселенці, які приходили в Ростовський край, зустрічалися з фінськими тубільцями в самому центрі нинішньої Великоросії» [5, с. 42].
«Монастирі зі свого боку зробили власний внесок у справу колонізації, якій нова Русь (фінські племена. — В. Б.) також до певної міри була зобов'язана своїм виникненням. Рух монастирської колонізації відбувався головним чином у протилежному напрямку, як чинили те звичайні колоністи, яких спонукали виключно практичні міркування. Якщо звичайні колоністи йшли в багаті південні землі, то ченці, натхнені вищими ідеалами, вирушали на північний схід, у пустельні місця і непрохідні ліси. Без них сюди довго б іще не проникли й підприємливі миряни. Там вони стикалися з фінським населенням, яке ще поклонялося ідолам, і виконували двояке завдання: розробляли незаймані землі й просвіщали душі язичників. Вони все просувалися і просувалися вперед» [4, с. 42].
І продовжує:
«На сході, з боку татарського кордону, релігійна проповідь також випередила завоювання. Монастирські заклади, що виникли тут задовго до взяття Казані, ще в чотирнадцятому столітті перешили за р. Суру, а потім проникали й далі, допомагаючи, а іноді й захищаючи прогрес національного руху. Маючи у своєму розпорядженні більші засоби, часто добре укріплені, монастирі були підтримкою для армії під час військової кампанії. Монастир Святого Кирила зі своїми валами, оснащений артилерією і 38 масивними вежами, у стратегічному сенсі переважав Новгород» [4, с. 42–43].
Ось такі, дорогі читачі, монастирі!
«До половини XIV ст. маса російського населення, затиснута ворогами в межиріччя Оки і верхньої Волги, тіснилася тут на поодиноких розчищених серед лісу та боліт смугах зручної землі (зверніть увагу: оброблюваної землі дуже мало, отже, і людей мало — харчуватися нема з чого. — В. Б.). Татари і Литва замикали вихід із цього трикутника на захід, південь і південний схід (але ж уже в ті часи українці входили у Велике Литовське князівство, як окремий народ, про що збереглися дані в європейській історії. — В. Б.). Залишався відкритим шлях на північ і північний схід за Волгу; але там був глухий непрохідний край, подекуди зайнятий дикунами-фінами; російському селянинові з родиною і бідними пожитками страшно було пуститися в ці бездоріжні нетрі (хто повірить, що туди пішов селянин? — В. Б.). «Багато було тоді нехрещених людей за Волгою», тобто мало хрещених, свідчить старий літопис одного заволзького монастиря про часи до Сергія. Монах-пустельник і пішов туди сміливим розвідником. Переважна більшість нових монастирів із половини XIV до кінця XV ст. виникла серед лісів костромського, ярославського й вологодського Заволжя (за В. О. Ключевським, у цей період виникло до 150 нових монастирів. — В. Б.): цей волзько-двінський вододіл став північною Фіваїдою православного Сходу. Стародавні пам'ятки історії російської церкви свідчать, скільки сили духу проявлено було російським чернецтвом у цьому мирному завоюванні фінського язичницького Заволжя для християнської церкви і російської народності (ось вони, великороси! — В. Б.). Численні лісові монастирі ставали тут опорними пунктами селянської колонізації: монастир слугував для переселенця-хлібороба і господарським керівником, і позичковою касою, і парафіяльною церквою, і, нарешті, притулком на старість. Навколо монастирів осідало бродяче населення (фінські й татарські племена. — В. Б.), як коріннями дерев зчіплюється хисткий піщаний ґрунт. Заради порятунку душі чернець утікав від світу в заволзький ліс, а мирянин чіплявся за нього й за його допомогою заводив у цьому лісі новий російський світ. Так створювалася верхньоволзька Великоросія дружними зусиллями ченця й селянина (християнина. — В. Б.), вихованих духом, який вдихнув у російське (фінське — В. Б) суспільство преподобний Сергій» [5, с. 74].
Як бачимо, професор Ключевський дуже вдало підсумував думку, як за допомогою монастирів і ченців з фінських племен утворилася нація великоросів.
http://www.youtube.com/watch?v=vXuNY1VbVLI Hej, sokoly!