В ПР пугают "бойкотирующую" Европу интеграцией с Россией
Последние заявления европолитиков заставляют Украину внимательнее отнестись к предложению сотрудничества с Россией и, возможно, вернуться к рассмотрению интеграционных проектов, заявляет член ПР Владимир Зубанов.
Об этом сообщает Цензор.НЕТ со ссылкой на пресс-службу Партии регионов. По словам Зубанова, «вызывают неприятие отдельные самоуверенные заявления европейских коллег, некоторых украинских оппозиционеров и так называемых независимых аналитиков относительно, мол, целенаправленного бойкота украинской власти со стороны лидеров государств-членов ЕС, который может стать началом дипломатической изоляции нашей страны». По мнению В.Зубанова, «подобные откровенно деструктивные заявления, которые являются недальновидной попыткой исключить нашу страну из общеевропейского контекста и евроинтеграционных процессов в угоду одной осужденной за нанесение ущерба Украине, вредят не только нашей стране. От таких огульных обвинений проиграют все, и прежде всего проигрывает объединенная Европа».
СМОТРИТЕ НА Цензор.НЕТ: Мы, поляки, понимаем, почему Президент ФРГ не хочет подать руку Януковичу", - "Газета Выборча". + ФОТО
«Эти заявления, как и призывы к бойкоту Евро-2012, свидетельствуют о марионеточных умонастроениях их авторов, которые не хотят слышать объективных фактов о состоянии дел в нашем государстве, не хотят самостоятельно анализировать события, а лишь слепо верят всему филигранно срежиссированому в Качановке спектаклю, каждый акт которого начинается слишком вовремя и рассчитан исключительно на сердобольных иностранных зрителей», - сказал он. «В этом контексте хотелось бы привлечь внимание к объективной, незаангажированной и взвешенной позиции руководства УЕФА, которое на соответствующие заявления сразу подчеркнуло, что в ассоциации «каждый день внимательно наблюдает за ситуацией в Украине», однако не видит причин для внесения изменений в график Евро-2012», - отметил депутат.
СМОТРИТЕ: Германия: Соглашение с Украиной приостановлено. Нам нужно помочь Тимошенко. + ВИДЕО
Что касается отмены Ялтинского саммита лидеров стран Центральной Европы, то, по мнению В.Зубанова, лишь трое из 16 европейских лидеров, «прежде всего в связи с собственными узкопартийными интересами (Албании, Хорватии и Чехии), приняли решение о неучастии из-за внутриполитической ситуации в Украине. Остальным же помешали различные объективные обстоятельства». «Решение перенести саммит было абсолютно верным. Минимум, это позволит сэкономить значительные бюджетные средства, которые сегодня более целесообразно направить на реализацию социальных инициатив Президента. Очевидно, что далеко не все в европейских институтах и среди членов ЕС с «распростертыми объятиями» ждут Украину. Мы хорошо знаем отношение каждого члена Евросоюза», - заявил В.Зубанов.
ЧИТАЙТЕ: Отмена саммита в Ялте - это предупреждение перед изоляцией, - евродепутат
«Одновременно, объективно анализируя развитие последних событий вокруг саммита стран Центральной Европы, Евро-2012, подписания Соглашения об ассоциации, мы просто не можем не обратить внимание на последние довольно интересные инициативы руководства России по развитию интеграционных процессов в рамках СНГ и евразийского региона», - заявил он. «Хотя евроинтеграция, безусловно, и впредь будет оставаться внешнеполитическим приоритетом Украины, предложения российской стороны, безусловно, особенно в свете последних событий, будут изучаться наиболее тщательно. И, возможно, нам следует вернуться к рассмотрению интеграционных проектов на постсоветском пространстве», - сказал В.Зубанов. Ранее Цензор.НЕТ сообщал, что экс-премьер-министр Хорватии призывает ввести против Украины экономические санкции.
Про таке і не хочеться писати, але серце болить, як ті, що мають чинити і жити за Божими заповідями , самі чинять протилежне. Говорять одне, а роблять речі не сумісні зі станом священства.
Хочемо звернути увагу людей, громадськості , вірних Української Греко-Католицької Церкви на кричущі факти зловживання владою, привласнення собі церковних грошей і майна. Багато про це всі говорять , бідкаються , але лише потайки, а в цих випадках треба кричати на весь голос.
В Івано-Франківській Єпархії Української Греко-Католицької Церкви є економ о. Михайло Клапків, який за 5 років перебування на цій посаді «зумів» купити собі машину АУДІ А-5 більше, як за 50 000 Євро, тобто 550 000 гривень, купити план під будову будинку в Угорниках - Івано-Франківська міська рада, а також побудувати будинок площею більшою як 300 м 2 з басейном, пише franuk.com.
Був ніким і нічим, а за 5 років при владі і доступі до церковних (Єпархіальних ) - людських грошей накрав від 1 500 000 до 2 000 000 гривень.
Цей священик целібат - не одружений - і хіба одній людині стільки треба.
Ми дивуємось з державних чиновників, що коли мають доступ до державних грошей то крадуть, а тут люди церковні - священик, якщо так можна про них сказати. Отець Михайло Клапків зовсім молода людина, але вкрай не вихований, грубіян, гордий, зверхній, що при спілкуванні з ним зовсім не вподобає на священика -особливо його моральний стан.
Щоб підсилити свої можливості, ЗУНР 12.01.1919 р. направила в автономну Русинську Країну підрозділи УГА, щоб приєднати до свого складу автономну Русинську Країну, але зазнала фіаско. Тому ЗУНР не оставалось іншого, як просила допомоги від Великої України під обіцянку приєднатись до неї. Умови цього приєднання були обумовлені в Попередньому договорі ЗУНР і УНР, підписаного 1 грудня 1918 р. у Фастові. 4-й пункт цього договору написано так: "Западноукраїнська Народна Республіка, у зв'язку із створеними історичними обставинами, особливими правовими інституціями, а також культурними і соціальними відмінностями особливостей життя на своїй території і її населення, як майбутньої частини неподільної Української Народної Республіки отримує автономію…". Тобто, державні діячу ЗУНР домоглися від України офіційного визнання, що українці Галичини повністю відрізняються від українців України.
сайт Грани АлМаСа
Галичани - набагато більші словяни чим кацапи . А якщо вже про їх "несловянкість" говорити, то напевне краще бути в рідстві з галілеянами чим з угро-фінами
Галичане это исторические русичи и украинцы. Галицко - Волынское княжество было единственным законным правопреемником Киева, в отличии от Владимиро-Суздальских сепаратистов. Основатель Галицко-Волынского княжества Роман Мстиславович был сыном Мстислава Изяславовича, сына князя Киевского Изяслава Мстиславовича, который защищал Киев от набегов лже-князя Юрия Долгорукого, который вел себя в Киеве не как князь, а как иноземный завоеватель. Именно князья Владимиро-Суздальские, в особе Юрия Боголюбского начали позорную практику разграбления киевских земель. В 1204 году Роман Мстиславович закрепил правопреемственность Галицко-Волынского княжества став одновременно Князем Киевским.
После монгольского нашествия политическая столица Руси переместилась в Галич, причем князь Данило Галицкий присоединил Киев к Галицко- Волынскому княжеству. Духовная столица Руси осталась в Киеве, где и есть по сей день.
Именно князь Данило Галицкий был центром антиордынского сопротивления. Мир признал Данила Галицкого единственным законным правителем Руси, что было потверждено коронацией Данила Галицкого в титуле Короля всея Руси. Данило Галицкий поднял восстание против монголов, но был предан своими западными союзниками и вынужден был капитулировать 1259 году.
В 1349 году Галичина была анексирована Польским королем Казимиром ІІІ.
Но это не значит, что галичане не боролись с окупантами. В 1490 - 1492 произошло крупное антипольское восстание под руководством народных предводителей Мухи и Борули. С 16 ст. набирает обороти опришковское движение, которое своего апогея достигло в 17 ст. под руководством Олексы Довбуша.
Во время Хмельниччины Богдан Хмельницкий совершил два похода в Галиччину, которую считал частью Руси, правда взять Львов ему не удалось.
Из-за первого раздела Польши (1772 год) Галичина попала в состав Австро - Венгерской империи. Лояльное законодательство Габсбургской империи позволило еще больше развиться украинскому (или как его тогда называли русинскому) движению. Во Львове была создана литературное общество «Руська трійця». Девизом общества были слова Шашкевича «Світи, зоре, на все поле, поки місяць зійде». Во Львове началось издание украиноязычного альманаха «Русалка Дністровая». 2 мая 1848 года во Львове была создана первая украинская политическая организация «Головна Руська Рада», которая провозгласила о единстве всего украинского народа.
Со второй половины 19 ст. в Галичине начинают образовываться многочисленные украинские национально-культурные организации: общество «Просвіта», «Літературне товариство ім. Т.Шевченка», спортивные организации «Січ», «Сокіл» и другие.
И хватит врать, что впервые Галичину к Украине присоединил Сталин. Напомню, что Галичина воссоединилась с Великой Украиной 22 января 1919 года, когда законное правительсвто Украинской Народной Республики подписало «Акт Злуки» с правительством Западно-Украинской Народной Республикой. И лишь окупанты - советские с одной стороны, польские с другой разорвали единый народ по разным государствам. А теперь таварищи коммунисты кричат, чтоб им галичане в ножки кланялись, что присоединили. Не надо было Ленину и Ко пхнуть свою морду в Украину!
И возникает вопрос по чью дудку пляшут те, кто с подачи украинофоба Табачника начал «антигалицкую истерию»? Столько грязи в адресс жителей Восточной Украины, как этих коммунистов и прочих недалеких людей в адреса галичан, я от галичан не слышал. Только может какие то недоразвитые политики. И то, та кто кричала огородить жителей Донбасса колючей проволкой, была не галичанка, а моя землячка из Днепропетровска (хай їй грець) Юлия Тимошенко.
И вы тут изголяетесь, что де «галичане - поляки», только любви к Польше я в галичанах не заметил, зато у вас, «истинных патриотов Украины» нет да проскакивает трепетное отношение к России и призывы к воссоединению с «братским народом», которые можно расценить как посягание на территориальную целостность Украины, чего у галичан не заметно в отношении Польши.
Хватит делить Украину! Мы все украинцы - и галичане, и буковинцы, и надднепряне, и жители Донбасса. Займитесь лучше чем то полезным, чем выносить мозг людям вашей брехней и анигосударственной истерией.
В ХI в. київський монах Нестор (1056-1114) зібрав доступні йому відомості про племена східних слов'ян і написав літопис під назвою "Повість временних літ", яка починається з часів "великого переселення" народів. Так, у "Повісті временних літ" написано, що частина східних слов'ян об'єдналась навколо городища Новгород і обрала собі князем Рюрика. Друга частина східних слов'ян оселилась південніше на землях, які займав Хазарський каганат або Хазарія, яка охоплювала величезну територію. Це територія сьогодні України і Молдавії, Нижнє і Прикаспійське Поволжя та Північний Кавказ. Київ був на півночі Хазарії і мав назву Самбатас. Етнічно Хазарія була конгломератом тюркських і фінно-угорських племен. Слов'янські племена, які зайняли північну територію Хазарії, платили їй за це данину.
Після смерті князя Рюрика, воєвода Олег у 879 р. став регентом малолітнього Ігоря, сина Рюрика. У 885 р. він почав приєднувати під свою владу слов'янські племена, які оселились на півночі Хазарії. "Підійшовши до радимичів, Олег спитав у них: "Кому данину даєте?" Вони відповіли: "Хазарам". І сказав їм Олег: "Не давайте хазарам, а мені давайте. І стали вони давати… Олегові по цилягу, як раніше хазарам давали", - написав Нестор у літописі "Повість временних літ" (далі - "Повість").
Оскільки варязька дружина служила і жила за рахунок грабіжницьких походів, то Олег у 907 р. зробив похід на багату Грецію. Щоб посилити у цьому поході свою дружину, Олег запросив приєднатись до цього походу племенам, які не були залежні від Київського князівства. У "Повісті" написано, що Олег запросив у цей похід на Грецію у якості союзників "і хорватів, і дулібів, і тиверців, які є толковини", - тобто є чужинці.
Повторимо, що під час "великого переселення" народів Карпати розмежували розселення слов'янських племен на західних і східних. Навіть племена хорватів Карпатами розмежувались на західних і східних. Західні хорвати були у складі Великої Моравії, де першими прийняли християнство. Тому їх було названо білими хорватами. Сьогодні білі хорвати у складі України (Закарпатська область) та Словаччині (Пряшівський край) і називають їх "русини". Східні хорвати оселились на сході від Карпат в регіоні, який має назву Лемківщина. Він і сьогодні входить до складу Польщі, а його жителі мають назву "русини" або "лемко-русини".
Але хто ж такі тиверці, яких у "Повісті" згадано разом із хорватами у якості чужинців? У статті "Тиверці" "Української радянської енциклопедії" написано: "тиверці вперше згадуються у "Повісті временних літ" поряд із східнослов'янськими племенами. Археологічними пам'ятками тиверців є численні залишки поселень і городищ на території Молдовії (Алчедарське поселення, Єкімауці та ін.". В статті про "Алчедарське поселення" тиверців сказано, що воно існувало в VI - початку ХII ст. і знаходилось біля однойменного села Алчедара Резинського району Молдавської РСР, яке спустошили кочівники". Про тиверське село Єкімауці написано, що воно існує по сьогодні в Резинському районі Молдавії, яке у 1-й половині Х ст. було городищем і його спалили також кочівники. Аналогічно сказано і в статті "Тиверцы" "Советской исторической энциклопедии», що "тиверці у 907 р. в якості союзників князя Олега і в 944 р. в складі військ Ігоря приймали участь в поході на Царгород… Під ударами печенігів і половців, тиверці до 12 ст. відійшли на північ і змішались з сусідніми слов'янськими племенами".
Тобто, племена тиверців проживали далеченько від оселившихся на сході від Карпат східнослов'янських племен, - у теплому Причорномор'ї і сьогоднішній Молдавії, які входили до складу Хазарії. Якщо слов'янські племена за проживання у північних володіннях тюркоязичної Хазарії давали їй данину, то тиверці данину Хазарії чомусь не давали. Але хто ж цими слов'янськими племенами на півночі Хазарії були, із якими тиверці у 12 ст. почали змішуватись, енциклопедії замовчують.
Оскільки землі східних хорватів і бужан (волинян) були у складі Польщі, то в "Повісті" за 981 р. написано так: "Іде Володимир до Ляхів займати міста їх, Перемишль, Червень і інші". Цим походом Володимир приєднав до Руської Землі частину території Польщі, на якій проживали хорвати і бужани, а також та частина тиверців, яка уже переселилась до них, тобто на північ. Але після повернення Володимира до Києва, бужани, східні хорвати та осівши поміж ними тиверці перестали йому підкорятись. Тому Володимир у 984 р. здійснив другий похід на захід, яким покорив і приєднав до Руської Землі тільки бужан (волинян), поміж якими уже оселилась частина тиверців.
Печеніги і половці систематично нападала на Руську Землю і Володимиру було не до хорватів і оселившихся поміж них тиверців. Він у 984 р. здійснив похід у Хазарію, розгромив печенігів і половців, а в 989 р. зробив успішний похід на Крим. Тільки після цього Володимир у 992 р. здійснив похід на захід, про який у "Повісті" написано так: "Іде Володимир на Хорватів, прийшлось йому воювати з хорватами". Але на захист хорватів Лемківщини виступила Польща, а тому цей похід Володимира був невдалим.
Таким чином і після 992 р. до Руської Землі хорвати і тиверці не входили. Про це у "Повісті" за 992 р. написано таким чином, що хорватів і тиверців, які були чужинцями для Руської Землі, просто не згадано: "Ось хто тільки говорить по-слов'янськи на Русі: поляни, древляни, новгородці, полочани, дреговичі, сіверяни, бужани, прозвані так тому, що сиділи на Бугу, потім стали називатися волинянами. А ось інші народи, що дають данину Русі: чудь, меря, весь, муроми, черемиси, мордва, пермь, чечера, ямь, литва, зимигола, корсь, нарова-ливонці - ці говорять на своїй мові", - написано Нестором у "Повісті".
Однак Ярославу Мудрому, Великому князю Київському, у 1031 р. вдалось приєднати до Руської Землі частину польської Лемківщини, населену східними хорватами, а поміж ними і тиверцями. На займаній ними території було утворено удільне Галицьке князівство, назване так із-за городища Галич, столиці тиверців. В результаті тиверці стали галичанами. Оскільки на престол удільного князівства назначались особи із династії Рюриковичів, то Ярослав Мудрий назначив непокірним галичанам не одного, а трьох князів - Володимира, Бориса і Ростислава, синів Чернігівського князя Ігоря Святославовича. Однак тиверці-галичани не захотіли бути під владою Києва, а тому убили Володимира і Бориса, а Ростиславу удалось втекти за Карпати до білих хорватів, - тобто до русинів, які вже були у складі Угорщини.
Галицьке князівство перебувало у складі Руської Землі символічно. Бо систематичні напади печенігів і половців на Руську Землю спустошували і обезсилювала її, а тому Києву було не до закріплення своєї влади в Галичині. Замість того, щоб допомогти слов'янам в боротьбі з половцями і печенігами, Галицьке князівство також затіяло боротьбу проти Руської Землі і в 1094 р. заволоділо Києвом. В результаті князь Галицький зайняв престол Землі Руської, яку історики недавно (приблизно 200 років тому) почали називати Київська Русь. Тобто, якби тиверці-галичани були слов'янами, то прийшли б на допомогу слов'янам Київської Русі і не воювали на стороні тюркоязичних половців і печенігів.
У 1240 р. на територію Київської Русі вдерлися татаро-монгольські орди і заволоділи Києвом та Галицьким князівством. В результаті Галицький князь Данило Романович втік в Угорщину, де його син Лев Данилович у 1247 р. одружився на дочці короля Угорщини Бейли IV. Нагадаємо, що угро-фінські племена до переселення в Подунав'є кочували в Хазарії, а тому були давніми земляками з тиверцями. За порадою тестя-короля Угорщини Бейли IV, Лев Данилович поїхав на поклін д
У 1867 р. Австрія реформувалась в Австро-Угорщину, яка 28 червня 1914 р. оголосила війну Росії. По ініціативі українських політичних діячів Галичини, Австрія сформувала із своїх українців 17 піхотних полків під назвою "Українські січові стрільці". Більшість із них воювала на Східному фронті проти російської армії, яка наполовину була із російських українців. З перших днів війни війська Австро-Угорщина почали зазнавати нищівні поразки, чим скористались українські політичні діячі Галичини. Щоб помститись лемко-русинам за те, що вони не підтримували українців Галичини в боротьбі з поляками, українці політичні діячі Галичини переконали командування австрійськими військами, що нібито русини за походженням є росіянами. Тому всі русини є шпигунами на користь Росії, в результаті чого війська Австро-Угорщини зазнають поразку за поразкою. В результаті у Відні було прийнято рішення всіх русинів русофільської орієнтації судити військовими польовими судами, а винесені їм смертні вироки зразу же публічно виконувати. Було встановлено, щоб жандармерія виплачувала гонорар за кожний донос на русинів русофільської орієнтації.
Після поспішних вироків русинам тільки за те, що вони русинської національності, їх будинки і майно грабувались місцевими українцями, а потім спалювались. Тюрми Львова були вщент переповнені русинами, переважно інтелігенцією. До 3 вересня 1914 р., тобто до взяття Львова руською армією, через тюрми Львова пройшло 6 тис. русинів. Багатьом із них військові польові суди не встигали винести вирок, а тому колонами відправляли їх у концентраційні табори Австрії. Тільки в перший рік війни 12 тисяч лемко-русинів таким чином було відправлено в Австрію, де вони зимували під відкритим небом, але за колючим дротом. В тому числі в горезвісному таборі "Талергоф", розрахованому на 10 тис. в'язнів. Тільки через "Талергоф" до кінця війни пройшло майже 60 тис. лемко-русинів і російських військовополонених. Мало кому із них вдалося вижити.
Аналогічну акцію розправи з русинами Угорщини командування австро-угорських військ застосувало стосовно русинів Угорщини, тобто проти русинів сьогоднішньої Закарпатській області і Прешовського краю Словаччини. Це викликало обурення в інтелігенції Будапешту. У 1915 р. в Ужгороді УНІО видало календар "Місяцеслов" на 1916 р. під редакцією священика Августина Волошина. У ньому (с. 59-60) з цього приводу написано наступне. Щоб розібратись на місці, прем'єр-міністр Угорщини Тісо приїхав на Мараморошчину і побачив в центрі села Ясіня декілька віселиць. Командування австро-угорськими військами пояснило йому, що збирають сельчан, аби на їх очах повісити декількох русинів, які не відмовились виконувати наказ командування російської армії у спорудженні дзотів і окопів. Тісо спитав: "І таким чином ви хочете виховувати патріотизм і любов русинів до Угорщини?". Зрозуміло, що прем'єр-міністр Угорщини Тісо не міг відмінити прийняте Австро-Угорщиною рішення по фізичному знищенню русинів русофільської орієнтації. Але розпорядився, щоб всі доноси на русинів спочатку провіряти на їх достовірність, а вже потім судити, та щоб смертні вироки не виконувати привселюдно.
А.Волошину присвоєно звання Герой України, який у молодості не випадково вороже ставився до українських націонал-радикалів Галичини. У календарі "Місяцеслов" на 1909 р. він написав: "Ту страшу заразу українізму і радикалізму, яка в Галичині в останній час так сильно розбушувалась, яка ввела постійну боротьбу, русина відчужуючи від церкви, яка фальшиву свою правду не любов'ю, а страшною ненавистю розповсюджує, цю заразу переніс (із Галичини священик - П.Г.) Ортинський і до Америки", - для розповсюдження серед русинської діаспори.
Щоб ослабити у війні Росію, Австро-Угорщина і Німеччина вирішили обмежити Росію територіально. Перш за все шляхом відновлення суверенної Польщі у кордонах 1772 р. В результаті лідер поляків Юзеф Пілсудський 23 жовтня 1916 р. проголосив відновлення суверенної Польщі, яку негайно визнали Німеччина, Австро-Угорщина, Болгарія і Туреччина, а потім і країни Антанти. Таким чином Німеччина та Австро-Угорщина відмовились на користь відновленої Польщі територіями, якими заволоділи із 1772 р. В результаті австрійська Галичина, а також німецька і російська частини Польщі, стали складовою суверенної Польщі. Другим і більш суттєвим зменшенням території Росії було утворення суверенної України. Для цього Відень відрядив із Львова до Києва свого громадянина М.Грушевського, який своєю активністю та фінансовою підтримкою з Відня таки зумів проголосити суверенну Українську Народну Республіку (УНР) із столицею в Києві. За це йому встановили в Києві пам'ятник, але звання Героя України не дали.
Однак українські політичні діячі Галичини прийняли рішення, щоб Галичину і далі залишити у складі Австрії на правах автономної республіки та приєднати до неї українські землі Росії. Але Австрія відкинула ці домагання і українські політичні діячі 19.10.1918 р. проголосили Галичину у якості суверенної республіки під назвою Західноукраїнська Народна Республіка (ЗУНР). В результаті Польща розпочала проти українських сепаратистів війну. Оскільки сили були нерівні, "Українсько-галицька армія" (УГА) почала відступати і зупинилась у Станіславі (Івано-Франківську). Щоб відмежуватись від українських націонал-радикалів і ЗУНР, всі русинські села Галичини 5.12.1918 р. провели у селі Фльоринка на Лемківщині з'їзд, на якому проголосили "Руську Раду", обрали священика М.Юрчакевича її головою та доручили йому приєднати Лемківщину до русинів Угорщини, які домагались і 21.12.1918 р. домоглися автономності під назвою "Русинська Країна", яку очолив адвокат А.Штефан із Рахова.
Щоб підсилити свої можливості, ЗУНР 12.01.1919 р. направила в автономну Русинську Країну підрозділи УГА, щоб приєднати до свого складу автономну Русинську Країну, але зазнала фіаско. Тому ЗУНР не оставалось іншого, як просила допомоги від Великої України під обіцянку приєднатись до неї. Умови цього приєднання були обумовлені в Попередньому договорі ЗУНР і УНР, підписаного 1 грудня 1918 р. у Фастові. 4-й пункт цього договору написано так: "Западноукраїнська Народна Республіка, у зв'язку із створеними історичними обставинами, особливими правовими інституціями, а також культурними і соціальними відмінностями особливостей життя на своїй території і її населення, як майбутньої частини неподільної Української Народної Республіки отримує автономію…". Тобто, державні діячу ЗУНР домоглися від України офіційного визнання, що українці Галичини повністю відрізняються від українців України.
сайт Грани АлМаСа
ну что галыцайцы пошли на хрен из нашей украины. быдло галыцайское
Галицькою мовою Українською мовою Російською мовою Польською мовою
Бабрати неохайно робити неряшливо делать niechlujnie zrobic
Баритисі затримуватися задерживаться marudzic
Бевхати стукати стучать pukac
Бігматисі божитися божиться przysiegac
Вгамселити вдарити ударить
Вздріти побачити увидеть zobaczyc
Вивернутисі викрутитися выкрутиться wiggle
Вивідати розізнати разузнать zapytac
Визвіритисі розізлоститися рассердится zly
Викаблучуватисі хизуватися щеголять afiszowac
Вимантити випросити выпросить wyzebrac
Витрутити виштовхнути вытолкнуть wypchnac
Внадитисі часто заходити часто заходить czesto chodza
Ворохобити бунтувати бунтовать buntowac
Втихомиритисі заспокоїтися успокоиться uspokoic
Вівкати галасувати шуметь halas
Віддаватисі виходити заміж выходить замуж poslubic
Віднєкувати відмовляти отказывать odmowic
Відпекатисі позбутися избавиться pozbyc sie
Вінувати давати придане давать приданое dаc wiano
Московська мова стала називатися російською лише після перейменування в 1721 р. Московії на Російську імперію. Тому слід відверто говорити про російську мову як,
по-перше, про наймолодшу серед слов'янських,
по-друге, про певну штучність її створення на основі церковнослов'янської, яка, в свою чергу, теж штучно створена для релігійних потреб на основі староболгарської,
по-третє, про її несамостійність. Адже, згідно з чотиритомником академіка Фасмера «Этимологический словарь русского языка», у російській мові 58,5% пізніх запозичень із тюркської, німецької, французької, 29,5% запозичень з української, 0,8% - з інших східнослов'янських, 0,9% - власне російська складова. Українська ж, як ще у XIX ст. доведено поліглотом-лінгвістом польського походження М. Красуським, є древньою мовою. Саме вона була «спонсором» не тільки слов'янських, а й певної частини індоєвропейських мов. Так вважають, зокрема, й англійські вчені - Роберт Макрам, Уільям Крен та Роберт Макней у своїй праці «The storу of English».
07.04.2012 00:37
Ответить
Щоб ослабити у війні Росію, Австро-Угорщина і Німеччина вирішили обмежити Росію територіально. Перш за все шляхом відновлення суверенної Польщі у кордонах 1772 р. В результаті лідер поляків Юзеф Пілсудський 23 жовтня 1916 р. проголосив відновлення суверенної Польщі, яку негайно визнали Німеччина, Австро-Угорщина, Болгарія і Туреччина, а потім і країни Антанти. Таким чином Німеччина та Австро-Угорщина відмовились на користь відновленої Польщі територіями, якими заволоділи із 1772 р. В результаті австрійська Галичина, а також німецька і російська частини Польщі, стали складовою суверенної Польщі. Другим і більш суттєвим зменшенням території Росії було утворення суверенної України. Для цього Відень відрядив із Львова до Києва свого громадянина М.Грушевського, який своєю активністю та фінансовою підтримкою з Відня таки зумів проголосити суверенну Українську Народну Республіку (УНР) із столицею в Києві. За це йому встановили в Києві пам'ятник, але звання Героя України не дали.
Однак українські політичні діячі Галичини прийняли рішення, щоб Галичину і далі залишити у складі Австрії на правах автономної республіки та приєднати до неї українські землі Росії. Але Австрія відкинула ці домагання і українські політичні діячі 19.10.1918 р. проголосили Галичину у якості суверенної республіки під назвою Західноукраїнська Народна Республіка (ЗУНР). В результаті Польща розпочала проти українських сепаратистів війну. Оскільки сили були нерівні, "Українсько-галицька армія" (УГА) почала відступати і зупинилась у Станіславі (Івано-Франківську). Щоб відмежуватись від українських націонал-радикалів і ЗУНР, всі русинські села Галичини 5.12.1918 р. провели у селі Фльоринка на Лемківщині з'їзд, на якому проголосили "Руську Раду", обрали священика М.Юрчакевича її головою та доручили йому приєднати Лемківщину до русинів Угорщини, які домагались і 21.12.1918 р. домоглися автономності під назвою "Русинська Країна", яку очолив адвокат А.Штефан із Рахова.
Щоб підсилити свої можливості, ЗУНР 12.01.1919 р. направила в автономну Русинську Країну підрозділи УГА, щоб приєднати до свого складу автономну Русинську Країну, але зазнала фіаско. Тому ЗУНР не оставалось іншого, як просила допомоги від Великої України під обіцянку приєднатись до неї. Умови цього приєднання були обумовлені в Попередньому договорі ЗУНР і УНР, підписаного 1 грудня 1918 р. у Фастові. 4-й пункт цього договору написано так: "Западноукраїнська Народна Республіка, у зв'язку із створеними історичними обставинами, особливими правовими інституціями, а також культурними і соціальними відмінностями особливостей життя на своїй території і її населення, як майбутньої частини неподільної Української Народної Республіки отримує автономію…". Тобто, державні діячу ЗУНР домоглися від України офіційного визнання, що українці Галичини повністю відрізняються від українців України.
сайт Грани АлМаСа
В ХI в. київський монах Нестор (1056-1114) зібрав доступні йому відомості про племена східних слов'ян і написав літопис під назвою "Повість временних літ", яка починається з часів "великого переселення" народів. Так, у "Повісті временних літ" написано, що частина східних слов'ян об'єдналась навколо городища Новгород і обрала собі князем Рюрика. Друга частина східних слов'ян оселилась південніше на землях, які займав Хазарський каганат або Хазарія, яка охоплювала величезну територію. Це територія сьогодні України і Молдавії, Нижнє і Прикаспійське Поволжя та Північний Кавказ. Київ був на півночі Хазарії і мав назву Самбатас. Етнічно Хазарія була конгломератом тюркських і фінно-угорських племен. Слов'янські племена, які зайняли північну територію Хазарії, платили їй за це данину.
Після смерті князя Рюрика, воєвода Олег у 879 р. став регентом малолітнього Ігоря, сина Рюрика. У 885 р. він почав приєднувати під свою владу слов'янські племена, які оселились на півночі Хазарії. "Підійшовши до радимичів, Олег спитав у них: "Кому данину даєте?" Вони відповіли: "Хазарам". І сказав їм Олег: "Не давайте хазарам, а мені давайте. І стали вони давати… Олегові по цилягу, як раніше хазарам давали", - написав Нестор у літописі "Повість временних літ" (далі - "Повість").
Оскільки варязька дружина служила і жила за рахунок грабіжницьких походів, то Олег у 907 р. зробив похід на багату Грецію. Щоб посилити у цьому поході свою дружину, Олег запросив приєднатись до цього походу племенам, які не були залежні від Київського князівства. У "Повісті" написано, що Олег запросив у цей похід на Грецію у якості союзників "і хорватів, і дулібів, і тиверців, які є толковини", - тобто є чужинці.
Повторимо, що під час "великого переселення" народів Карпати розмежували розселення слов'янських племен на західних і східних. Навіть племена хорватів Карпатами розмежувались на західних і східних. Західні хорвати були у складі Великої Моравії, де першими прийняли християнство. Тому їх було названо білими хорватами. Сьогодні білі хорвати у складі України (Закарпатська область) та Словаччині (Пряшівський край) і називають їх "русини". Східні хорвати оселились на сході від Карпат в регіоні, який має назву Лемківщина. Він і сьогодні входить до складу Польщі, а його жителі мають назву "русини" або "лемко-русини".
У 1867 р. Австрія реформувалась в Австро-Угорщину, яка 28 червня 1914 р. оголосила війну Росії. По ініціативі українських політичних діячів Галичини, Австрія сформувала із своїх українців 17 піхотних полків під назвою "Українські січові стрільці". Більшість із них воювала на Східному фронті проти російської армії, яка наполовину була із російських українців. З перших днів війни війська Австро-Угорщина почали зазнавати нищівні поразки, чим скористались українські політичні діячі Галичини. Щоб помститись лемко-русинам за те, що вони не підтримували українців Галичини в боротьбі з поляками, українці політичні діячі Галичини переконали командування австрійськими військами, що нібито русини за походженням є росіянами. Тому всі русини є шпигунами на користь Росії, в результаті чого війська Австро-Угорщини зазнають поразку за поразкою. В результаті у Відні було прийнято рішення всіх русинів русофільської орієнтації судити військовими польовими судами, а винесені їм смертні вироки зразу же публічно виконувати. Було встановлено, щоб жандармерія виплачувала гонорар за кожний донос на русинів русофільської орієнтації.
Після поспішних вироків русинам тільки за те, що вони русинської національності, їх будинки і майно грабувались місцевими українцями, а потім спалювались. Тюрми Львова були вщент переповнені русинами, переважно інтелігенцією. До 3 вересня 1914 р., тобто до взяття Львова руською армією, через тюрми Львова пройшло 6 тис. русинів. Багатьом із них військові польові суди не встигали винести вирок, а тому колонами відправляли їх у концентраційні табори Австрії. Тільки в перший рік війни 12 тисяч лемко-русинів таким чином було відправлено в Австрію, де вони зимували під відкритим небом, але за колючим дротом. В тому числі в горезвісному таборі "Талергоф", розрахованому на 10 тис. в'язнів. Тільки через "Талергоф" до кінця війни пройшло майже 60 тис. лемко-русинів і російських військовополонених. Мало кому із них вдалося вижити.
Аналогічну акцію розправи з русинами Угорщини командування австро-угорських військ застосувало стосовно русинів Угорщини, тобто проти русинів сьогоднішньої Закарпатській області і Прешовського краю Словаччини. Це викликало обурення в інтелігенції Будапешту. У 1915 р. в Ужгороді УНІО видало календар "Місяцеслов" на 1916 р. під редакцією священика Августина Волошина. У ньому (с. 59-60) з цього приводу написано наступне. Щоб розібратись на місці, прем'єр-міністр Угорщини Тісо приїхав на Мараморошчину і побачив в центрі села Ясіня декілька віселиць. Командування австро-угорськими військами пояснило йому, що збирають сельчан, аби на їх очах повісити декількох русинів, які не відмовились виконувати наказ командування російської армії у спорудженні дзотів і окопів. Тісо спитав: "І таким чином ви хочете виховувати патріотизм і любов русинів до Угорщини?". Зрозуміло, що прем'єр-міністр Угорщини Тісо не міг відмінити прийняте Австро-Угорщиною рішення по фізичному знищенню русинів русофільської орієнтації. Але розпорядився, щоб всі доноси на русинів спочатку провіряти на їх достовірність, а вже потім судити, та щоб смертні вироки не виконувати привселюдно.
А.Волошину присвоєно звання Герой України, який у молодості не випадково вороже ставився до українських націонал-радикалів Галичини. У календарі "Місяцеслов" на 1909 р. він написав: "Ту страшу заразу українізму і радикалізму, яка в Галичині в останній час так сильно розбушувалась, яка ввела постійну боротьбу, русина відчужуючи від церкви, яка фальшиву свою правду не любов'ю, а страшною ненавистю розповсюджує, цю заразу переніс (із Галичини священик - П.Г.) Ортинський і до Америки", - для розповсюдження серед русинської діаспори.
Щоб ослабити у війні Росію, Австро-Угорщина і Німеччина вирішили обмежити Росію територіально. Перш за все шляхом відновлення суверенної Польщі у кордонах 1772 р. В результаті лідер поляків Юзеф Пілсудський 23 жовтня 1916 р. проголосив відновлення суверенної Польщі, яку негайно визнали Німеччина, Австро-Угорщина, Болгарія і Туреччина, а потім і країни Антанти. Таким чином Німеччина та Австро-Угорщина відмовились на користь відновленої Польщі територіями, якими заволоділи із 1772 р. В результаті австрійська Галичина, а також німецька і російська частини Польщі, стали складовою суверенної Польщі. Другим і більш суттєвим зменшенням території Росії було утворення суверенної України. Для цього Відень відрядив із Львова до Києва свого громадянина М.Грушевського, який своєю активністю та фінансовою підтримкою з Відня таки зумів проголосити суверенну Українську Народну Республіку (УНР) із столицею в Києві. За це йому встановили в Києві пам'ятник, але звання Героя України не дали.
Однак українські політичні діячі Галичини прийняли рішення, щоб Галичину і далі залишити у складі Австрії на правах автономної республіки та приєднати до неї українські землі Росії. Але Австрія відкинула ці домагання і українські політичні діячі 19.10.1918 р. проголосили Галичину у якості суверенної республіки під назвою Західноукраїнська Народна Республіка (ЗУНР). В результаті Польща розпочала проти українських сепаратистів війну. Оскільки сили були нерівні, "Українсько-галицька армія" (УГА) почала відступати і зупинилась у Станіславі (Івано-Франківську). Щоб відмежуватись від українських націонал-радикалів і ЗУНР, всі русинські села Галичини 5.12.1918 р. провели у селі Фльоринка на Лемківщині з'їзд, на якому проголосили "Руську Раду", обрали священика М.Юрчакевича її головою та доручили йому приєднати Лемківщину до русинів Угорщини, які домагались і 21.12.1918 р. домоглися автономності під назвою "Русинська Країна", яку очолив адвокат А.Штефан із Рахова.
Щоб підсилити свої можливості, ЗУНР 12.01.1919 р. направила в автономну Русинську Країну підрозділи УГА, щоб приєднати до свого складу автономну Русинську Країну, але зазнала фіаско. Тому ЗУНР не оставалось іншого, як просила допомоги від Великої України під обіцянку приєднатись до неї. Умови цього приєднання були обумовлені в Попередньому договорі ЗУНР і УНР, підписаного 1 грудня 1918 р. у Фастові. 4-й пункт цього договору написано так: "Западноукраїнська Народна Республіка, у зв'язку із створеними історичними обставинами, особливими правовими інституціями, а також культурними і соціальними відмінностями особливостей життя на своїй території і її населення, як майбутньої частини неподільної Української Народної Республіки отримує автономію…". Тобто, державні діячу ЗУНР домоглися від України офіційного визнання, що українці Галичини повністю відрізняються від українців України.
Вчора, 9 травня, у Трускавці біля пам'ятника Бандери відбулися заходи з нагоди відзначення Дня перемоги.
Влаштувало музичний супровід за участю живого оркестру, який заграв пісню «Катюша» та інші пісні радянських часів, кафе «Злата», яке у такий спосіб вирішило прорекламуватись.
«Дорогі трускавчани та гості нашого міста. Сьогодні у цей травневий день, у 67-і роковини великої перемоги для вас гостинно відкриває двері кафе-бар «Злата»…», - зверталася ведуча заходу до людей, які проходили повз.
Если вы, быдлота, пойдете к Путину, то минимум, что вам светит - это судьба Березовского.
А максимум - лагерь усиленного режима.
Давайте, рискните...
Сначала - Крым, а там видно будет...