Где нет украинского языка, там заканчивается Украина, - "свободовец" Михальчишин
Событие более чем 70-летней давности - Акт восстановления украинской государственности, провозглашенный 30 июня 1941 года, реконструировали во Львове.
На пл. Рынок перед Львовским городским советом прошло вече, посвященное дню провозглашения Акта возобновления украинской государственности. Участие в мероприятии приняли около 200 человек, передает Цензор.НЕТ со ссылкой на Захід.нет.
«30 июня 2012 года с балкона Львовского городского совета Ярослав Стецько провозгласил Акт восстановления украинского государства. Это театрализованное военно-историческое действо посвящено 71-й годовщине знаменательного события», - отметили организаторы.
Перед участниками вече, среди прочих, выступили депутат Львовского областного совета Юрий Зинченко, который поздравил всех присутствовавших с праздником от имени главы Львовского облсовета Олега Панькевича, а также глава братства УПА Олесь Гуменюк, народный депутат Владимир Вязивский и депутат городского совета ВО "Свобода" Юрий Михальчишин.
ЧИТАЙТЕ ТАКЖЕ НА Цензор.НЕТ: На проведении ЕВРО-2012 Львов заработал 500 миллионов гривен
Последний обратился к присутствовавшим людям старшего поколения от имени своего поколения и попросил у них прощения за то, что на сегодняшний день, по его словам, нет украинского соборного государства, за которое старшие люди воевали и проливали кровь.
Кроме того, "свободовец" высказал уюеждение в том, что Украина ограничена не географическими рамками, а кровью и духом. "Там, где нет украинской крови, - там заканчивается Украина. Там, где нет украинского языка, заканчивается Украина. Там, где нет украинского духа, заканчивается Украина", - отметил Юрий Михальчишин.
ЧИТАЙТЕ ТАКЖЕ НА Цензор.НЕТ: "Свобода" актуализировала национализм, убрав из него чужеродные либеральные примеси, - Ильенко
На торжественной академии по случаю 71-й годовщины провозглашения Акта восстановления Украинского государства награждены первые лауреаты областной премии им. Степана Бандеры, основанной Львовской областным советом.
Первыми лауреатами награды стали научный работник, публицист, общественный деятель, руководитель ОО «Научно-идеологический центр имени Дмитрия Донцова» Олег Баган, общественный деятель, политик, издатель, правозащитник и краевед из города Лохвица на Полтавщине Александр Панченко, народный артист Украины, режиссер, распорядитель книги «Круты. Январь 1918 года» киевлянин Ярослав Гаврилюк и историк, общественный деятель, автор десятков исследовательских трудов Евгений Перепичка.
ЧИТАЙТЕ ТАКЖЕ НА Цензор.НЕТ: В украинских городах Россия создает центры пропаганды русского языка
Отметим, что 30 июня 1941 года во Львов вступил 1-й Бранденбургский батальон из 330 воинов-украинцев батальона «Нахтигаль» во главе с Романом Шухевичем. Воспользовавшись моментом, ОУН инициировала собрание около сотни деятелей украинского национального движения в доме «Просвіти». Среди участников собрания был и будущий предстоятель УГКЦ Иосиф Слипый. Это собрание вошло в историю как Украинское национальное собрание, которое провозгласило Акт восстановления Украинского государства. Настоящий документ предусматривал возрождение Украинского государства в пределах, которые сформировались после Акта соединения УНР и ЗУНР 22 января 1919 года.
тот максимум, который можно было «выжать» из народного говора на
литературной ниве. Мало кто знает, что половина его текстов написана на
литературном русском языке. Шевченко это - мужицкий поэт, в нем нет
универсальной, аристократической глубины мысли и утонченности формы. По
сути, смысл его творчества сводится к хронической, рифмованной злобе
холопа на весь мир, который, по его мнению, к нему несправедлив. Именно
от агрессивного-плаксивого, кровожадного пафоса его стихов так «тащатся»
«свидоми», от воспевания казатчины и гайдаматчины, от выпадов в адрес
«москалей», а не от какой-то гениальности его произведений.
Когда
в Галиции из него принялись лепить идола, многие церковники были в шоке
от его *********** поэзии и жалобно вопрошали, а нельзя ли на эту роль
выбрать кого-то другого. Им сказали, что нельзя. Пришлось Кобзаря
редактировать, а многое из его творчества просто утаивать от набожной
публики.
http://censor.net.ua/video_news/102605/russkiyi_soldat_upa_ya_gorjus_kogda_menya_nazyvayut_banderovtsem_video
білих - россійских націоналістів після Громадянської війни - мізерні. Поза
владою більшовиків лишилися цілі терени - Фінляндія, країни Балтії, Польща.
Ніде білі не створили ніякої політичної сили. Показовий приклад Західної
України. Волинь та Полісся - колишні терени Російської Імперії. Там лишилося
чимало офіцерів та службовців Імператорської армії. Там було чимало людей, які
явно співчували «колишнім», особливо на тлі шовіністичного диктату
встановленого поляками. Створили білі там рух власних прибічників? Привернули
симпатії людей? Захистили їх від полонізації? Дзуськи! Симпатії людей
привернули на свій бік члени Організації Українських націоналістів. Не колишня
австрійська Галичина, а саме колишня російська Волинь стала місцем створення та
розбудови Української Повстанської армії. Може саме за це УПА так ненавидять
росіяни-імперці? За щире змалювання нікчемності білої еміграції?
Это бесполезно свой се се сер про сра…
Теперь сидят и обтекают.
Не комменты, а одно зловонье от них.
Они понятия не имеют что такое Украина
и украинцы, но сидят и гавкают по приказу
хозяина.
Москви відносно України і українців в Україні.
На мій погляд, стратегічна ціль Москви не змінилась: знищити державність
України, перемолоти українців як націю. Для цього широко реалізуються різні
проекти. Я називаю їх Московські проекти в Україні. Вони відомі раніш - це
федералізація, (розпалювання сепаратизму ), нав'язування панівного стану
російської мови, культури і російської церкви, руйнування ідентичності
українців, гальмування націє і державотворчих процесів в Україні, культурна,
демографічна і економічна експансія,полишення українців національної пам'яті,
культури, історії, гордості. Паплюження всього українського: наших національних
геніїв, апостолів, провідників, героїв, всіх хто будив українців на боротьбу за
незалежність.
Використовуються різні інформаційні диверсії і інше.
яркий представитель того поколения украинских националистов, коих общественное
мнение ассоциирует с итальянскими фашистами и немецкими нацистами.
Он, активист
Национал-Социалистической партии Украины, не скрывает свои симпатии к партийным
силам Муссолини и Гитлера.
http://disser.com.ua/content/353588.htmlАннотация к работе:Михальчишин Ю. А. Трансформація політичного руху в масову політичну партію нового типу на прикладі NSDAP і PNF (порівняльний аналіз). - Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук за спеціальністю 23.00.02 - політичні інститути та процеси. - Львівський національний університет імені Івана Франка, Львів, 2009.
У дисертації на підставі опрацювання широкого кола джерел і матеріалів досліджено проблему трансформації протестного соціально-політичного руху в масову антисистемну політичну партію нового типу на прикладі Націонал-соціалістичної німецької робітничої партії (NSDAP) та Національної фашистської партії Італії (PNF) у період 1919-1925 та 1919-1922 рр. У роботі запропоновано авторську робочу модель транзиту дивергентних політичних феноменів, якими є рухи та партії, на підставі методів структурної конфліктології та системи якісних індикаторів інституалізації. Визначено основні характеристики ідеологічної бази й соціального складу націонал-соціалістичного та фашистського рухів, тенденції до зміни цих параметрів і їхнього впливу на конституювання NSDAP і PNF як антисистемних партій-рухів.
У "Висновках" дисертації подано загальні підсумки дослідження відповідно до визначених мети та завдань.
Встановлено, що проблема дослідження механізмів трансформації протестних соціально-політичних рухів у контексті інституалізації антисистемних політичних партій, які ставлять за мету ліквідацію існуючого політичного режиму революційним шляхом, у політичній науці залишається недостатньо вивченою. Аналіз наявного історичного досвіду функціонування та еволюції найтиповіших політичних феноменів антисистемного спрямування дає змогу обґрунтувати адекватність теоретичної моделі інституалізації в контексті ілюстративно-аргументаційного фактологічного матеріалу. Дослідження базувалось на наступній гіпотезі: внаслідок революційного підйому та латентної громадянської війни в умовах стабілізації партійної системи екстремального плюралізму в Німеччині та Італії у 1919-1925 рр. відбувалось інституційне оформлення антисистемних політичних партій нового типу, представлених Націонал-соціалістичною партією Німеччини (NSDAP) та Національною фашистською партією Італії (PNF). Підтверджено, що ґенеза цих політичних партій була нерозривно пов'язана з ефективним функціонуванням масових протестних націонал-соціалістичного та фашистського рухів, відтак, трансформувавшись у партійні суб'єкти, вони зберегли окремі характерні ознаки політичних рухів, набувши при цьому низку якісно нових характеристик. Останнє дає змогу говорити про доцільність запровадження поняття "партія-рух" для адекватного опису об'єкта дослідження.
Доведено, що процес трансформації протестного руху в антисистемну політичну партію нового типу передбачає подолання внутрішніх структурних конфліктів, які виникають у процесі еволюції організаційної структури та ідеологічно-світоглядної бази руху. До того ж, вивчення процесу становлення соціально-політичних рухів, які стали об'єктом цього дослідження, дає підстави припускати наявність загальної кореляції між інституалізацією структурного конфлікту та інституалізацією політичних партій антисистемного типу як незалежними змінними величинами.
Німецький націонал-соціалізм та італійський фашизм слід віднести до протестних суспільно-політичних рухів, що зародилися та інституалізувалися в масові антисистемні політичні партії нового типу на периферії політичної системи з домінуванням чинника регіоналізації. В Італії фашистський рух корелював із регіональними особливостями традиційних суспільно-політичних рухів, відтак набуваючи специфічної республіканської орієнтації в провінції Романья, іредентистської - в провінції Трентіно, синдикалістської - в Емілії, монархічної - в південних областях країни. Націонал-соціалістичний рух у Німеччині отримав специфічну охоронницько-консервативну орієнтацію в Баварії, націонал-революційну - в Рурському промисловому районі, нігілістсько-народницьку - в Шлезвіг-Гольштайні тощо. На відміну від Італії, де фашистський рух, попри регіональну специфіку, залишався однорідним, у Німеччині в 1925-1926 рр. націонал-соціалістичний рух фактично поділився на баварський та північно-західний напрями.
............................................................................................................................