Языковой закон грозит межнациональными конфликтами и дестабилизацией в системе образования, - эксперт
Принятие закона об основах государственной языковой политики грозит дестабилизацией в системе образования, считает директор Центра образовательного мониторинга Павел Полянский.
Об этом сообщает Цензор.НЕТ со ссылкой на "Интерфакс-Украина".
"Принятие закона об основах государственной языковой политики таит в себе угрозу еще большей дестабилизации в системе образования", - отмечается в пресс-релизе с ссылкой на П.Полянского, обнародованном на пресс-конференции в среду.
По словам П.Полянского, закон не содержит каких-то новаций в отношении прав граждан на получение образования на родном языке. В то же время, по его мнению, механическое внедрение закона в систему образования и сумма, в которую это может обойтись, могут привести к конфликтам, в том числе, и межнациональным.
Читайте на «Цензор.НЕТ»: На Одесчине молдаване вслед за болгарами потребовали сделать свой язык региональным
"Перетряхивание" ученических контингентов и сети учебных заведений может привести к межнациональным конфликтам как в ученической, студенческой, так и в педагогической среде, разрушить единое образовательное пространство", - считает директор Центра образовательного мониторинга.
Как сообщалось, Верховная Рада приняла инициированный Партией регионов законопроект "Об основах государственной языковой политики" 3 июля. 8 августа президент Украины Виктор Янукович подписал его, а вступил в силу закон 10 августа. Он предусматривает возможность официального двуязычия в регионах, где численность нацменьшинств превышает 10%.
Читайте также на «Цензор.НЕТ»: Янукович подписал языковой закон из-за слабости Галичины, - Герман
Одесский областной и городской советы, Харьковский, Херсонский, Николаевский и Севастопольский горсоветы, Краснолучский горсовет (Луганская обл.), Запорожский, Донецкий, Херсонский и Днепропетровский областные советы уже приняли решение о признании русского языка региональным. Кроме того, крымский парламент поручил до 10 октября 2012 года подготовить и внести на рассмотрение крымских депутатов предложение по реализации "языкового закона".
,дневники и письма писал исключительно ,на русском языке ,так же поступали
Леся-Украинка ,Иван Франко ,Михаил Коцюбинский и многие другие ,в Украине, нет
ни одного, нормального человека ,который бы не знал русский язык ,русский язык,
среди 6 языков, является официальным языком О.О.Н., ни один писатель ,писавший
на украинском языке, не получил Нобелевскую премию по литературе, и только
жалкая кучка маргиналов ,за деньги, в основном из Львова , ведут безуспешную
борьбу ???? На ступеньках, Украинского Дома, сидел "протестующий" ,который
читал книгу, В.Суворова" ЛЕДОКОЛ "???? Патриотизм, это когда любят свою Родину
,национализм ,когда такие как Ирина Фарион, из партии "Свобода " , ненавидят
всех остальных ?????
1696 - ухвала польського сейму про запровадження польської мови в судах і установах Правобережної України.
1690 - засудження й анафема Собору РПЦ на «кіевскія новыя книги» П. Могили, К. Ставровецького, С. Полоцького, Л. Барановича, А. Радзивиловського та інших.
XVIII століття
1720 - указ царя Московії Петра І про заборону книгодрукування українською мовою і вилучення українських текстів з церковних книг.
1729 - наказ Петра ІІІ переписати з української мови на російську всі державні постанови і розпорядження.
1731 - вимога цариці Анни Іванівни вилучити книги старого українського друку, а «науки вводить на собственном российском языке». У таємній інструкції правителеві України князю О. Шаховському 1734 наказала всіляко перешкоджати українцям одружуватися з поляками та білорусами, «а побуждать их и искусным образом приводить в свойство с великоросами».
1763 - указ Катерини II про заборону викладати українською мовою в Києво-Могилянській академії.
1769 - заборона Синоду РПЦ друкувати та використовувати український буквар.
1775 - зруйнування Запорізької Січі та закриття українських шкіл при полкових козацьких канцеляріях.
1789 - розпорядження Едукаційної комісії польського сейму про закриття всіх українських шкіл.
XIX століття
1817 - запровадження польської мови в усіх народних школах Західної України.
1832 - реорганізація освіти на Правобережній Україні на загальноімперських засадах із переведенням на російську мову навчання.
1847 - розгром Кирило-Мефодієвського товариства й посилення жорстокого переслідування української мови та культури, заборона найкращих творів Шевченка, Куліша, Костомарова та інших.
1859 - міністерством віросповідань та наук Австро-Угорщини в Східній Галичині та Буковині здійснено спробу замінити українську кириличну азбуку латинською.
1862 - закриття безоплатних недільних українських шкіл для дорослих в підросійській Україні.
1863 - Валуєвський циркуляр про заборону давати цензурний дозвіл на друкування україномовної духовної і популярної освітньої літератури: «ніякої окремої малоросійської мови не було і бути не може».
1864 - прийняття Статуту про початкову школу, за яким навчання має проводитись лише російською мовою.
1869 - запровадження польської мови в якості офіційної мови освіти й адміністрації Східної Галичини.
1870 - роз'яснення міністра освіти Росії Д.Толстого про те, що «кінцевою метою освіти всіх інородців незаперечне повинно бути обрусіння».
1876 - Емський указ Олександра ІІ про заборону друкування та ввозу з-за кордону будь-якої україномовної літератури, а також про заборону українських сценічних вистав і друкування українських текстів під нотами, тобто народних пісень.
1881 - заборона викладання у народних школах та виголошення церковних проповідей українською мовою.
1884 - заборона Олександром IIІ українських театральних вистав у всіх малоросійських губерніях.
1888 - указ Олександра IIІ про заборону вживання української мови в офіційних установах і хрещення українськими іменами.
1892 - заборона перекладати книжки з російської мови на українську.
1895 - заборона Головного управління в справах друку видавати українські книжки для дітей.
[ред.]
XX століття
1908 - чотирма роками після визнання Російською академією наук української мови мовою(!) Сенат оголошує україномовну культурну й освітню діяльність шкідливою для імперії.
1910 - закриття за наказом уряду Столипіна всіх українських культурних товариств, видавництв, заборона читання лекцій українською мовою, заборона створення будь-яких неросійських клубів.
1911 - постанова VII дворянського з'їзду в Москві про виключно російськомовну освіту й неприпустимість вживання інших мов у школах Росії.
1914 - заборона відзначати 100-літній ювілей Тараса Шевченка; указ Миколи ІІ про скасування української преси.
1914, 1916 - кампанії русифікації на Західній Україні; заборона українського слова, освіти, церкви.
1922 - проголошення частиною керівництва ЦК РКП(б) і ЦК КП(б)У «теорії» боротьби в Україні двох культур - міської (російської) та селянської (української), в якій перемогти повинна перша.
1924 - закон Польської республіки про обмеження вживання української мови в адміністративних органах, суді, освіті на підвладних полякам українських землях.
1924 - закон Румунського королівства про зобов'язання всіх «румун», котрі «загубили матірну мову», давати освіту дітям лише в румунських школах.
1925 - остаточне закриття українського «таємного» університету у Львові
1926 - лист Сталіна «Тов. Кагановичу та іншим членам ПБ ЦК КП(б)У» з санкцією на боротьбу проти «національного ухилу», початок переслідування діячів «українізації».
1933 - телеграма Сталіна про припинення «українізації».
1933 - скасування в Румунії міністерського розпорядження від 31 грудня 1929 p., котрим дозволялися кілька годин української мови на тиждень у школах з більшістю учнів-українців.
1934 - спеціальне розпорядження міністерства виховання Румунії про звільнення з роботи «за вороже ставлення до держави і румунського народу»всіх українських вчителів, які вимагали повернення до школи української мови.
1938 - постанова РНК СРСР і ЦК ВКП(б) «Про обов'язкове вивчення російської мови в школах національних республік і областей», відповідна постанова РНК УРСР і ЦК КП(б)У.
1947 - операція «Вісла»; розселення частини українців з етнічних українських земель «урозсип» між поляками у Західній Польщі для прискорення їхньої полонізації.
1958 - закріплення у ст. 20 Основ Законодавства СРСР і союзних республік про народну освіту положення про вільний вибір мови навчання; вивчення усіх мов, крім російської, за бажанням батьків учнів.
1960-1980 - масове закриття українських шкіл у Польщі та Румунії.
1970 - наказ про захист дисертацій тільки російською мовою.
1972 - заборона партійними органами відзначати ювілей музею І.Котляревського в Полтаві.
1973 - заборона відзначати ювілей твору І. Котляревського «Енеїда».
1972 - постанова ЦК КПРС «Про підготовку до 50-річчя створення Союзу Радянських Соціалістичних Республік», де вперше проголошується створення «нової історичної спільноти - радянського народу», офіційний курс на денаціоналізацію.
1978 - постанова ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР «Про заходи щодо подальшого вдосконалення вивчення і викладення російської мови в союзних республіках»(«Брежнєвський циркуляр»).
1983 - постанова ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР «Про додаткові заходи з поліпшення вивчення російської мови в загальноосвітніх школах та інших навчальних закладах союзних республік» («Андроповський указ»), яким зокрема введено виплату 16% надбавки до платні вчителям російської мови й літератури; директива колегії Міносвіти УРСР «Про додаткові заходи по удосконаленню вивчення російської мови в загальноосвітніх школах, педагогічних навчальних закладах, дошкільних і позашкільних установах республіки», спрямована на посилення зросійщення.
1984 - постанова ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР «Про дальше вдосконалення загальної середньої освіти молоді і поліпшення умов роботи загальноосвітньої школи».
1984 - початок в УРСР виплат підвищеної на 15% зарплатні вчителям російської мови порівняно з вчителями мови української.
1984 - наказ Міністерства культури СРСР про переведення діловодства в усіх музеях Радянського Союзу на російську мову.
1989 - постанова ЦК КПРС про «законодавче закріплення російської мови як загальнодержавної».
1990 - прийняття Верховною Радою СРСР Закону про мови народів СРСР, де російській мові надавався статус офіційної.
2012- Закон Колесниченко и Кивалова который возобновил геноцыд
http://censor.net.ua/video_news/214887/istoriya_rusifikatsii_sto_let_nazad_90_jiteleyi_vostoka_ukrainy
_govorili_na_ukrainskom_a_jelanie_govorit
Тут и так все знают что москвищи это быдло
колоніст намагається знищити
мову, культуру, історію окупованого народу і навязати свою. Так московська
імперія і до сього часу діє в Україні.
знищити державність України, перемолоти українців як націю. Для цього широко
реалізуються різні проекти. Я називаю їх Московські проекти в Україні. Вони
відомі раніш - це федералізація, (розпалювання сепаратизму ), нав'язування
панівного стану російської мови, культури і російської церкви, руйнування
ідентичності українців, гальмування націє і державотворчих процесів в Україні,
культурна, демографічна і економічна експансія,полишення українців національної
пам'яті, культури, історії, гордості. Паплюження всього українського: наших
національних геніїв, апостолів, провідників, героїв, всіх хто будив українців
на боротьбу за незалежність. Використовуються різні інформаційні диверсії і
інше
Справа в тому, що назва "русские" появилися у 18ст. і означала не що інше, як ЗАГАЛЬНА назва жителів Росії. В 1721р. Московію перейменували в імперію Росія. Причина перейменування проста - "Московія" по-французьки "Barbarie", а по-голландськи "Barbarjse", тобто "Варвари".(скористайтесь Гугл-перекладачем. Тільки поспішіть, бо москалі цей недостаток перекладача швиденько виправлять) Так і приходилось царю Петру їздити за границю інкогніто, як " слуга Петро Михайлов". Кому ж охота зватись правителем дикунів? Тоді і звернули увагу на Україну, яка на той час вже була під протекцією Московії. Вірніше, рішили використати історичну назву України "РУСЬ". В Європі Русь і русин здавна називали "Russia", "russian". Московські дипломати де підкупом, де погрозами, почали вмовляти Європу, що Московія це і є "Russia". З перейменуванням держави постало питання, як же називати жителів "России"? Ломоносов пропонував називати "россияне", відповідно до правил граматики словянської мови. Та він був один серед тисяч вчених іноземців при царському дворі, які традиційно жителів "Russia" називали "russian". Саме це "russian", тобто буквально "русские", попало в канцелярію а потім і в російську літературну мову.
Самі бачите, що німецьке слово "русские" ніякого відношення до самої Русі не має.
Російські вчені ось вже 300 років маються, як би ДОКАЗОВО приліпити "русских" до Русі. Та нічого не виходить. Тому росіяни вирішили узаконити лапшу і в примусовому порядку в російську граматку для слова "русский", яке означало " 1. жители России; 2. относящийся к России", ввели ще одне значення, а саме, " 3. относящийся к Руси" . І цим в Росії офіційно дозволено фальшувати історію Русі. Так сказати, в порядку захисту історії від фальшування. Справді, для чого доказувати, що на Русі ніхто не розмовляв на російській мові? Тепер досить сказати , що на Руси "разговаривали на русском язике" і зразу всім доказано, що це і є російська мова. А "русский" князь Володимир Мономах автоматом стає "російським" государем.
Та не все так просто. В українській мові нема слова "русские". Тому росіяни аж ніяк не охочі розмовляти на історичні теми на українській мові. Тут "русские" = "русини", "руськие" аж ніяк не пройде.
А тепер поговоримо про мову. З утворенням імперії Росія постала гостра необхідність в одній общепонятній імперській мові, зрозумілій для всіх жителів Росії -великоросів, малоросів, білорусів (саме так в імперії перейменували москалів, русин і литву). Після трьох років праці Ломоносов запропонував використати для цього київську письмову мову, яка виникла на Русі із церковно-словянської. На цій мові на Русі і в Великому Князівстві Литовському написано мільйони документів. В 1755р. Ломоносов видав "Российскую грамматику", яка основана на "Словенській граматиці" Смотрицького. Ломоносов вивчав цю граматику в Києво-Могилянці. (ці роки із біографії Ломоносова росіяни вперто викреслюють, не згадують, хоча признають, що граматику Смотрицького Ломоносов вивчив назубок ще в отрочествє). Як писав Ломоносов "В правописании наблюдать надлежит, 1) чтобы оно служило к
удобному чтению каждому знающему российской грамоте, 2) чтобы не отходило далече
от главных российских
диалектов, которые суть три: московский, северный, украинский". "Российская грамматика" і стала основою для нової мови -"русского язика". Імперія почала насаджувати нову мову всьому населенню Росії через систему освіти. Великоруси прийняли "русский язик" без всяких комплексів. Я так розумію, по причині власної недорозвиненості, відсталості великоросів в розвитку власної мови. Однак русифікація України і Білорусії обернулася трагедією, етноцидом цих народів.
Тепер ви розумієте, що відстоюючи рідну мову українці не дають загинути народу Русі. Російська мова це лиш зліпок з писемної, а не розмовної мови Русі.
До речі, це пояснює, яким чином сама що не є чухна оволоділа письмом, яким на Русі вміли користуватися лише високоосвічені люди, чому мова руських старовинних пітописів так подібна до російської літературної мови. Не ходив же Сковорода в чухну вчитися писати?
Тобі потрібні тут москалі,матюки,стекломой и путен терорист?
Хочиш щоб україна зникла запроданець?
І на кой ляд нам це наречие з матами?
Відповідай ?
р-******". -Тю кляті,зовсім показились!
Хорошо заплачу, мало не покажется...
Российские импер-большевики атаковали границы Украинской Народной Республики в январе 1918 года, сразу после принятия Центральным Советом IV Универсала об объявлении Украины самостоятельным государством, - то есть за месяц до мифического 23 февраля. Это была целенаправленная, откровенная интервенция. Большевистские "братья" даже не скрывали своей цели - они стремились оккупировать Украину.
"Помните также, что так или иначе, а нам необходимо вернуть Украину России. Без Украины нет России. Без украинского угля, железа, руды, хлеба, соли, Черного моря Россия существовать не может: она задохнется, а с ней и Советская власть, и мы с вами… Знайте, что для достижения намеченной цели все средства одинаково хороши", - говорил перед русско-советскими захватчиками Л. Троцкий (работы Украинского Научного Института. - Варшава, 1932. - С.149-151).
Не будем описывать, по сути, первые массовые геноцидные явления в украинских городах при продвижении Советской армии с востока и севера к Киеву - это было еще в январе.
А мы же празднуем в феврале!
Заметим только, что трагедия под Крутами 29-30 января была далеко не самой большой…
Так что же было в феврале?
9-го февраля 1918 г. после девятидневного обстрела Киева из крупнокалиберных пушек (их кто-то оставил в Дарнице - только в Печерской Лавре зафиксировали более 700 взрывов) 30-ти тысячная армия Муравьёва и Ремнёва ворвалась в святой город.
Только за первые 3 дня жуткой средневековой резни (людей убивали штыками и ножами - экономили патроны), красноармейские отряды расстреляли, сожгли живьем и замучили, по разным данным, от 6 до 12 тысяч киевлян. В частности, возле Лавры закололи штыками Митрополита Владимира. 200 школьников-участников Украинского спортивного общества казнили большевики возле Мариинского дворца того же 9 февраля.
Интересны воспоминания верного ленинца В. Затонского, которые непосредственно касаются этого периода (В. Затонский "Из воспоминаний об украинской революции". - Летопись революции. - 1929. - № 5-6. - С.116-117): "Я приехал в Киев именно тогда, когда он был взят. Страшное, кошмарное зрелище. ...Мы вошли в город: трупы, трупы и кровь… Тогда расстреливали всех … просто на улицах. Я сам чуть не погиб: среди белого дня меня один из наших патрулей остановил. Я ему показал удостоверение члена Украинского Правительства, написанное на украинском языке, с печатью Всеукраинского Центрального Совета рабочих, крестьянских и красноармейских депутатов… Да и тут бы, наверное, расстреляли, - тогда же это просто на улице делали, - если бы, к счастью, во втором кармане не было второго мандата - члена Совнаркома РРФСР с подписью Ильича. …Я вспоминаю, влетело и М. О. Скрипнику. И опять счастливый случай спас нам Николая Алексеевича".
В. Затонский недаром упомянул украинский язык своего удостоверения - в феврале 1918 года в Киеве, да и по всей Украине, расстреливали тех, кто разговаривал на украинском или просто носил украинскую одежду, или у кого дома на стене висел портрет Тараса Шевченко. Заметим также, что просто на улицах людей не расстреливали не то что немецкие нацисты, но даже и "красные кхмеры" в Камбодже!
Возможно, именно 23 февраля 1918 г. "защитники Отечества" пели в Киеве первый гимн Советской армии, мародерствуя и постреливая юных киевлян:
Эх, яблочко, сбоку красное.
Что Украине конец -
Дело ясное...
"Состояние красногвардейцев и их руководителй", которое они продемонстрировали в Киеве и в Украине, объясняли даже наивные украинские коммунисты в "Программе Украинской Коммунистической партии" (Винница, 1920. - С.25): "Принимая во внимание неразвитую коммунистически и еще империалистическую волю русского пролетариата в России и отчасти на Украине, У. К. П. борется с всякими контрреволюционными попытками использовать сие явление в интересах империалистической политики России относительно Украины..."
В. Винниченко пишет в 1919 году драму "Между двух сил". Вот монолог одного из героев этого произведения:
"Как не збожеволеть, мадам, как не збожеволеть? Ведь вы только посмотрите туда за окно: горы трупов этих проклятых украинцев. Горы, мадам, понимаете ли вы это? Мальчики, дети, старики. К стенке - и готово. По усам узнают контрреволюцию. Малороссийские усы - и к стенке. … Как не... божеволеть? А? Ведь это же ясно, что социализм пришел, и не какой-нибудь там гнилой, европейский, а большевистский, российский, самый настоящий".
за те, щоб мати можливість
знати російську, а за те щоб не знати українську.В державі Україна повинна бути
одна державна мова- українська. А враховуючи ,що українська мова в імперіїї 350
років несамовито нищилась, держава зобовязана забезпечить її захист і
розвиток, тому що ведеться боротьба під
лозунгом: **Защитим русский язык и уничтожим в Украине украинский.**
українці, наступним
кроком буде введення для нас комендантської години і
аусвайс.І це на нашій
землі, де ми не пришлі, не приймаки. Пята колона і зондер
команда намагається
зробити щоб Україна
була без українців,
українці без
української мови.
Гнать таких узкопрофильных директоров по "патриотизму" в образовании надо.