РУС
10590 посетителей онлайн
"Свобода" проведет в Киеве марш в 70 годовщину УПА
ВО "Свобода" планирует 14 октября, в 70 годовщину Украинской повстанческой армии, провести Марш борьбы в Киеве.
Об этом сообщает Интерфакс-Украина со ссылкой на информацию партии в Facebook, передает Цензор.НЕТ.
14 октября церкви восточного обряда (православные и греко-католики) отмечают праздник Покрова Пресвятой Богородицы, который был одним из важнейших праздников запорожского казачества, а также считается днем создания Украинской повстанческой армии (УПА).
Смотрите также: В Украине проведен первый турнир среди любителей игры "Криївка": В каждой команде есть бойцы УПА и предатели-энкаведисты. + ВИДЕО
Начиная с 2005 года, в этот день в разных городах Украины проходят шествия и митинги сторонников украинского национализма.
Топ комментарии
Листівка до 40-річчя Антибільшовицького Блоку Народів
http://ounuis.info/components/com_mtree/img/listings/o/35.jpg
http://ounuis.info/components/com_mtree/img/listings/o/35.jpg
http://ounuis.info/components/com_mtree/img/listings/o/36.jpg
http://ounuis.info/components/com_mtree/img/listings/o/37.jpg
http://ounuis.info/components/com_mtree/img/listings/o/38.jpg
Листівка, присвячена 40-й річниці створення Антибільшовицького Блоку Народів
Наркому внутрішніх справ СРСР Л.Берії
26.07.1945 p. №8/156451
ПОВІДОМЛЕННЯ ПРО ОРГАНІЗАЦІЮ ТА РЕЗУЛЬТАТИ РОБОТИ СПЕЦІАЛЬНИХ ГРУП ДЛЯ БОРОТЬБИ 3 ОУНІВСЬКИМ БАНДИТИЗМОМ У ЗАХІДНИХ ОБЛАСТЯХ УКРАЇНИ
Частину бандитів УПА, що з'явилися з повинною, використовують спочатку як окремих агентів-бойовиків, а пізніше у бойових групах особливого призначення, названих нами спеціальними групами. У тих випадках, коли агент-бойовик, який влився в банду або в підпілля ОУН, - не мав можливості фізичного знищення або захоплення керівника-ватажка, у його завданні була компрометація ватажка банди або місцевого підпілля для посилення та активізації розкладу банди або місцевої організації ОУН...
Комплектування спецгруп при оперативних групах НКВС УРСР проводилося за принципом підбору агентів бойовиків, які були перевірені на виконанні завдань ліквідації оунівського бандитизму (у тому числі вбивств населення, яке співчувало ОУН - УПА). У Ровенській та Волинській областях до складу спеціальних груп вливалися також колишні партизани-ковпаківці, добре обізнані з місцевими умовами, які мали великий досвід боротьби з оунівським бандитизмом.
За своїм зовнішнім виглядом і озброєнням, знанням місцевих побутових особливостей і мови і конспіративним способом дій особовий склад спеціальних груп нічим не відрізнявся від бандитів УПА, що вводило в оману апарат живого зв'язку та ватажків УПА й оунівського підпілля.
У випадках загрози розшифровки або неможливості здійснення захоплення зазначених за планом ватажків ОУН - УПА учасники спецгруп знищують останніх, до того ж у багатьох випадках створюють таке враження в оунівському середовищі і серед населення, що знищення керівників ОУН - УПА здійснено бандитами СБ. До складу кожної спецгрупи входить від 3 до 50 і більше осіб, залежно від легенди і завдання, які являють собою особливий "почет" вигаданого бандитського керівника. Станом на 20 червня 1945 p. всього в західних областях України діє 156 спецгруп із загальною кількістю учасників у них 1783 особи.
Нарком внутрішніх справ НКВС УРСР Рясний
Білас І. Репресивно-феодальна система в Україні 1917 - 1953. - Київ: Либідь, 1994. - C.460-464.
коммун-фашистку",стукачку" ,члена Полит совета В.О".Свобода" ,Ирину Фарион и
станет ясно, с кем мы имеем дело??? Патриот ,это человек который любит свою
Родину ,а националист ,как Ирина Фарион ,ненавидит всех остальных!!! Голосуем
за "Удар" Виталия Кличко, альтернативы НЕТ ??? В.О. «Свобода» принесёт народу
Украины, нищету и гражданскую войну ???
Газета "Свобода" заснована у 1893 році в США. Вона є найстаршою у світі україномовною газетою що видається безперервно. Електронний архів Свободи відкритий для вільного користування - це унікальне джерело інформації з історії українства.
Военный прокурор войск МВД Украинского округа
15 февраля 1949 г.
№ 4/001345
Секретарю Центрального Комитета КП(б) Украины товарищу Н.С.Хрущеву
ДОКЛАДНАЯ ЗАПИСКА О ФАКТАХ ГРУБОГО НАРУШЕНИЯ СОВЕТСКОЙ ЗАКОННОСТИ В ДЕЯТЕЛЬНОСТИ т. н. СПЕЦГРУПП МГБ
Министерством Госбезопасности Украинской ССР и его управлениями в Западных областях Украины, в целях выявления вражеского, украинско-националистического подполья, широко применяются т. н. спецгруппы, действующие под видом бандитов «УПА». Этот весьма острый метод оперативной работы, если бы он применялся умело, по-настоящему конспиративно и чекистски подготовленными людьми, несомненно, способствовал бы скорейшему выкорчевыванию остатков бандитского подполья.
Однако, как показывают факты, грубо-провокационная и неумная работа ряда спецгрупп и допускаемые их участниками произвол и насилия над местным населением, не только не облегчают борьбу с бандитизмом, но наоборот, усложняют ее, подрывают авторитет советской законности и бесспорно наносят вред делу социалистического строительства в Западных областях Украины.
Например:
1. В марте 1948 года спецгруппа, возглавляемая агентом МГБ «Крылатым», дважды посещала дом жителя с. Грицки Дубовицкого р-на Ровенской области - ПАЛАМАРЧУКА Гордея Сергеевича, 62 лет, и, выдавая себя за бандитов «УПА», жестоко истязала ПАЛАМАРЧУКА Г.С. и его дочерей ПАЛАМАРЧУК А.Г. и ПАЛАМАРЧУК З.Г., обвиняя их в том, что, якобы, они «выдавали органам МГБ украинских людей». «Крылатый» и участники его группы подвергали пыткам ПАЛАМАРЧУК А. Г. и ПАЛАМАРЧУК З.Г., подвешивали, вливали им в нос воду и, тяжко избивая, заставили ПАЛАМАРЧУК З.Г. и ПАЛАМАРЧУК А.Г. дать показания, что они с органами МГБ связаны не были, а, наоборот, были связаны с участниками украинского националистического подполья.
Участники спецбоевки предупредили членов семьи ПАЛАМАРЧУКА о том, что если они посмеют заявить органам Советской власти о посещении их дома бандитами, то над ними будет учинена расправа. На основании полученных таким провокационным путем «материалов», 18 июля 1948 года Дубровицким РО МГБ ПАЛАМАРЧУК З.Г. и ПАЛАМАРЧУК А.Г. были арестованы, причем, как заявили арестованные, сотрудники райотдела МГБ во время допросов их также избивали, заставляли продолжительное время стоять на ногах и требовали, чтобы они дали показания о связи с бандитами. В результате вмешательства Военной Прокуратуры провокационный характер обвинения ПАЛАМАРЧУК З.Г. и ПАЛАМАРЧУК А.Г. был установлен, и постановлением УМГБ от 24 сентября 1948 г. дело по обвинению указанных лиц было прекращено.
2. В ночь на 22 июля 1948 г. спецгруппой МГБ из с. Подвысоцкое Козинского р-на Ровенской области был уведен в лес местный житель КОТЛОВСКИЙ Федор Леонтьевич, которого участники спецгруппы подвергали пыткам, обвиняя его в том, что у него в доме часто останавливаются работники из числа совпартактива и в том, что якобы он выдавал органам Советской власти бандитов.
Эти провокационные действия преследовали цель путем истязаний и угрозы лишения жизни заставить КОТЛОВСКОГО дать показания, что он является врагом советской власти. В результате истязаний КОТЛОВСКИЙ находился на излечении в больнице с 27 июля по 27 августа 1948 г. По заключению больницы, КОТЛОВСКОМУ Ф.Л. были нанесены тяжелые телесные повреждения, с явлениями сотрясения мозга и омертвлением мягких тканей тела.
3. В ночь на 22 июля 1948 г. той же спецгруппой был уведен в лес житель с. Ридкив МИХАЛЬЧУК С.В., инвалид Отечественной войны. В лесу МИХАЛЬЧУК был подвергнут допросу, во время которого его связывали, подвешивали и тяжко избивали, добиваясь таким путем показаний о связи с бандитами. Продержав МИХАЛЬЧУКА в течение 2 суток в лесу, участники спецгруппы его отпустили, причем в результате избиений он в течение 7 дней находился на стационарном излечении в больнице.
4. В ночь на 23 июля 1948 г. этой же спецгруппой из с. Подвысоцкое была уведена в лес гр-ка РЕПНИЦКАЯ Нина Яковлевна, рожд. 1931 г. (т.е. 17-ти лет. В.К.). В лесу РЕПНИЦКАЯ была подвергнута пыткам. Допрашивая РЕПНИЦКУЮ, участники спецгруппы тяжко ее избивали, подвешивали вверх ногами, вводили в половой орган палку, а затем поочередно изнасиловали. В беспомощном состоянии РЕПНИЦКАЯ была брошена в лесу, где ее нашел муж и доставил в больницу, в которой находилась продолжительное время на излечении.
Из приведенных выше примеров видно, что действия т. н. спецгрупп МГБ носят ярко выраженный бандитский антисоветский характер и, разумеется, не могут быть оправданы никакими оперативными соображениями. Не располагая достаточными материалами, т. н. спецгруппы МГБ действуют вслепую, в результате чего жертвой их произвола часто являются лица, не причастные к украинско-бандитскому националистическому подполью.
Наряду с этим следует указать, что этот метод работы органов МГБ хорошо известен ОУНовскому подполью, которое о нем предупреждало и предупреждает своих участников. В частности, об этом свидетельствует факт обнаружения у убитого бандита «Гонты» полного отчета о провокационных действиях спецгруппы МГБ в отношении гр-на КОТЛОВСКОГО.
В августе 1948 года Военной Прокуратурой было прекращено дело арестованных Львовским областным Управлением МГБ СТОЦКОГО Степана Петровича и ДМИТРУК Екатерины Григорьевны. Указанные лица в сентябре 1947 года были незаконно арестованы и поскольку никаких материалов об их антисоветской деятельности не было, они были пропущены через спецбоевку МГБ, где в результате применения незаконных методов допроса вынуждены были оговорить себя.
Насколько жестокими были пытки, которым подвергались указанные выше граждане, свидетельствует тот факт, что СТОЦКИЙ с 22 сентября 1947 года по январь 1948 года находился на излечении в Лопатинской больнице и в стационаре внутренней тюрьмы УМГБ по поводу глубоких и обширных язв, образовавшихся в результате физического воздействия на мягкие ткани тела. В процессе следствия выяснилось, что Стоцкому стало известно, что его избивали не бандиты, а лица, имеющие отношение к органам МГБ. В связи с отсутствием материалов для предания суду, СТОЦКИЙ и ДМИТРУК, почти спустя год после их ареста, из-под стражи были освобождены.
В апреле 1943 года Львовским Облуправлением МГБ была освобождена из-под стражи ЗАЦЕРКОВНАЯ Мария, рожд. 1927 года, арестованная Заболоцким РО МГБ Львовской области. В процессе расследования дела было установлено, что ЗАЦЕРКОВНАЯ была пропущена через спецбоевку, где, будучи избитой и под угрозой повешения, вынуждена была оговорить себя, что состоит в «ОУН» и является станичной.
10 октября 1948 года Здолбуновским райотделом МГБ, Ровенской области, был арестован за пособничество бандитам житель хутора ********, Здолбуновского района ДЕМБИЦКИЙ Петр Устинович. ДЕМБИЦКИЙ обвинялся в том, что по заданию бандитов «ОУН» собирал для них зерно. Расследованием установлено, что в сентябре 1948 года к нему в дом явились вооруженные бандиты и потребовали, чтобы он среди жителей хутора собрал для них 30 центнеров хлеба. Боясь репрессии за невыполнение этих требований, ДЕМБИЦКИЙ обратился к некоторым жителям хутора с просьбой собрать зерно, но в этом ему граждане отказали. Спустя несколько дней к ДЕМБИЦКОМУ вновь явилось несколько человек вооруженных и, дав ему время один час, приказали собрать у жителей хутора зерно и доставить в указанное место.
Боясь неизвестных, ДЕМБИЦКИЙ запряг свою лошадь, погрузил на повозку 3 мешка лично ему принадлежащего зерна и повез это зерно в указанное неизвестными место. Однако неизвестные, как оказалось, участники спецгруппы МГБ, доставили ДЕМБИЦКОГО в райотдел МГБ, где был составлен акт о задержании ДЕМБИЦКОГО с поличным. После ареста ДЕМБИЦКОГО, в Военную Прокуратуру явилась его жена, которая среди посетителей вела разговоры о том, что под видом бандитов действовали сотрудники МГБ, запугавшие и спровоцировавшие её мужа.
Подобные факты из деятельности спецгрупп МГБ, к сожалению, далеко не единичны и, как показывает следственная практика, если в отдельных случаях спецгруппам, путем насилия и запугивания, все же удается получить «признательные показания» от отдельных лиц о связи их с бандитским подпольем, то добросовестное и проведенное в соответствии с требованиями закона расследование неизбежно вскрывает провокационную природу этих «признательных показаний», а освобождение из тюрьмы арестованных по материалам спецгрупп влечет за собой дискредитацию советской законности, органов МГБ и возможность использования каждого случая [провокаций] во вражеских, антисоветских целях украинскими националистами.
Выступая в роли бандитов «УПА», участники спецбоевок МГБ занимаются антисоветской пропагандой и агитацией. Однако серьезная опасность подобной деятельности заключается не только в этом. Выступая в роли украинских националистов, участники спецбоевок идут дальше по линии искусственного, провокационного создания антисоветского националистического подполья.
Как показало расследование, проведенное Управлением Охраны МГБ Ковельской ж. д. по делу Ногачевского Ф. И. и других, спецгруппа Ровенского Областного Управления МГБ в составе «Степового», «Верхового» и других, действуя провокационным путем, проводила среди граждан Козинского района, Ровенской области, антисоветскую агитацию, обрабатывала граждан в националистическом духе, создала из местного населения антисоветскую националистическую группу в составе 9 человек, через которую проводила сбор денежных средств и продуктов питания, якобы для нужд «УПА».
Не говоря уже о том, что подобная «деятельность», которую кое-кто пытается оправдать соображениями оперативного характера, прямо направлена против мероприятий партии и правительства, проводимых в Западных областях Украины,- кто может поручиться за то, что «обработанные» таким провокационным путем лица не уйдут из-под контроля органов МГБ и не совершат террористический акт, диверсию или иное злодеяние. Ведь имеют же место факты, когда в результате беспечности и притупления бдительности со стороны отдельных работников МГБ даже агентура МГБ выходила из-под контроля органов государственной безопасности и занималась антисоветской деятельностью.
Например: в ночь на 13 сентября 1948 года в с. Ставки, Ровенского района, Ровенской области, участниками антисоветской националистической организации был разоружен боец самоохраны КОВАЛИШИН и совершен террористический акт над жительницей с. Ставки КУЧИНЕЦ Лидией Фадеевной, являвшейся секретным сотрудником органов МГБ.
Как установлено предварительным и судебным следствием, организаторами данной националистической группы и инициаторами убийства гр-ки КУЧИНЕЦ Л. Ф. являлись секретные сотрудники Ровенского РО МГБ - ПАРФЕНЮК Н. В. и ГРИЦАЙ С. И., которые в результате преступного делячества и притупления бдительности со стороны Нач-ка РО МГБ майора ЕГОРОВА к уголовной ответственности привлечены не были.
Получив данные о причастности ПАРФЕНЮКА и ГРИЦАЯ к националистической организации, разоружению бойца группы самоохраны и убийству гр-ки КУЧИНЕЦ Л. Ф., Нач-к РО МГБ майор ЕГОРОВ вызвал ПАРФЕНЮКА и ГРИЦАЯ в РО МГБ и, установив в беседе с ними, что они являются организаторами и участниками перечисленных выше преступлений, тем не менее не арестовал их, а по «оперативным соображениям» отпустил. Воспользовавшись этим, ПАРФЕНЮК и ГРИЦАЙ, предупредив о возможных арестах других участников террористической группы, скрылись.
Таким образом, грабежи местного населения спецбоевиками рассматриваются как неизбежное зло и политические последствия подобных эксцессов явно недооцениваются.
Насилия и грабежи, даже самый факт появления в населенном пункте спецбоевок, действующих под видом банды, как и любое бандитское проявление, действует на жителей устрашающе и несомненно мешает делу социалистического строительства в Западных областях УССР, создает у некоторой части населения ложное мнение о том, что бандитское подполье еще сильно, что его следует бояться и т. п.
ОУНовские бандиты терроризируют граждан, желающих вступить в колхозы, но если в селе появляется не ОУНовская банда, а действующая под видом банды спецбоевка, от этого положение не меняется. В этом отношении характерен следующий случай:
28 сентября 1948 года в Каменец-Подольский горотдел МГБ колхозники села Завалье по телефону сообщили, что в селе появилась вооруженная банда в составе 12 человек, которая подошла к кооперативу и колхозному амбару, проверила замки, а затем проследовала в направлении с. Слободка-Рихтецкая.
Фактически это была не ОУНовская банда, а спецбоевка Тернопольского областного управления МГБ. Характерно, что эту спецбоевку приняли за банду не только колхозники, но и работники Каменец-Подольского горотдела МГБ, откуда для ликвидации «банды» на грузовой автомашине была направлена группа сотрудников и офицеров Каменец-Подольского военного училища МВД. Эта «операция» закончилась тем, что в результате аварии автомашины были убиты офицеры - ст. лейтенант ХАРЧЕНКО И. П. и лейтенант КИРПАЧЕВ В. М., а 16 офицеров и шофер-солдат КОНДРАЦКИЙ получили телесные повреждения.
Примеры из деятельности спецгрупп, повлекшие преступные результаты, можно бы было продолжить, но материалы, которыми располагает Военная прокуратура, конечно, не исчерпывают всех случаев нарушения советской законности, допускаемых спецгруппами. Факты, о которых я докладываю Вам, были вскрыты в процессе расследования конкретных следственных дел, однако не каждый случай нарушения советской законности находит свое отражение в следственных делах и расследуется. Мне кажется, что большинство фактов именно не расследуются.
Больше того, если Военная прокуратура и ставит перед МГБ УССР вопросы о наказании преступников, грубо попирающих советские законы, то со стороны МГБ УССР это не находит должного и быстрого реагирования: выискиваются не столько доказательства преступной деятельности лиц, грубо нарушивших закон, сколько различные поводы для того, чтобы «опровергнуть» факты, сообщенные Военной прокуратурой, и заволокитить следствие.
Например, о фактах грубейшего нарушения законности спецбоевиками УМГБ Ровенской области Военная прокуратура сообщила в МГБ УССР еще в начале октября 1948 года, но тем не менее преступники были арестованы только в феврале с. г., причем до ареста их Начальник Управления МГБ по Ровенской области тов. Шевченко пытался «опровергнуть» факты, вскрытые Военной прокуратурой, и убедить секретаря Ровенского обкома КП (б)У тов. БЕГМУ, что эти факты якобы расследовались и нашли подтверждение.
Органы МГБ под руководством партии проводят огромную работу по выкорчевыванию остатков украинско-националистического бандитского подполья, в борьбе с которыми хороши все средства и нужны хитрость и изворотливость.
Но несмотря на сложность обстановки и коварность врага, недопустимы нарушения партийных и советских законов, недопустимы нарушения постановлений СНК СССР и ЦК ВКП (б) от 17 ноября 1938 года и постановления ЦК КП (б) У от 23 января 1948 года, на что Вы, Никита Сергеевич, неоднократно указывали.
Поэтому, как коммунист, для которого партийные решения являются незыблемым законом жизни, я считаю своим долгом о приведенных выше фактах доложить Вам.
Военный прокурор войск МВД
Украинского округа полковник юстиции
Кошарский
Центральный государственный архив общественных объединений Украины (бывший партийный архив Института истории партии при ЦК Компартии Украины). Ф. 1, оп. 16, д. 68, л. 2-10.
Білас І. Репресивно-феодальна система в Україні 1917 - 1953. - Київ: Либідь, 1994. -C.469-477
http://ounuis.info/components/com_mtree/img/listings/o/29.jpg
Підпільна газета "Борітеся - поборете" - орган національної думки. Розповсюджувалася за кордоном серед українських туристів, спортсменів, артистів. Також відсилалася в Україну підпільними каналами зв'язку.
З друкарні ім. Івана Мазепи.
http://ounuis.info/components/com_mtree/img/listings/o/9.jpg
Всеукраїнський тижневик. Виходить з 1954 р.
Газета "Шлях перемоги" - офіційний пресовий орган революційної ОУН. Заснована Степаном Бандерою
http://ounuis.info/components/com_mtree/img/listings/o/95.jpg
Легендарний журнал міжвоєнного періоду, що виходив у Львові і редагувався Дмитром Донцовим. На окремих примірниках стоїть штамп польської поліції про конфіскацію.
Представлені 2 річники: за 1923 рік (Ч.Ч. 1-18) і неповний за 1924 рік (Ч.Ч. 1; 3; 4; 5; 6; 7).
http://ounuis.info/components/com_mtree/img/listings/o/57.gif
"Ідея і Чин" - орган Проводу Організації Українських Націоналістів на Українських Землях у 1942-1946 роках. В журналі друкувалися офіційні документи ОУН, політико-теоретичні, інформативні й полемічні статті, коментарі й огляди поточних подій, списки полеглих на полі слави, бібліографії підпільних видань тощо. Він містить дуже багато інформації про збройну боротьбу на Україні та інші події.
Ця інформація має джерельну вартість, бо черпана з підпільних звітів і від очевидців.
Випуск журналу нерівномірний. 1942р. з'явилося лише одне видання, 1943 - чотири, 1944 та 1945 - по два, 1946 - одне, майже потрійне видання. Редакторами журналу були Дмитро Маївський, Мирослав Прокоп, Михайло Палідович і Петро Федун (Петро Полтава).
Публікація офіціозу ОУН не була єдиним завданням журналу "Ідея і Чин". Друге важливе завдання - давати об'єктивну інформацію про події в Україні, про умови життя українського народу, про боротьбу проти окупантів. Це було особливо важливо, коли мати на увазі, що в умовах нацистського й комуністичного режиму не було вільної преси, а органи влади та дозволена ними преса замовчували або фальшували події. В такому плані підпільна преса ОУН, а також "Ідея і Чин" були теж першоджерельним матеріалом для пізнання діяльності організації.
Инициатором установления памятника стала Ассоциация «H-T 1951».
Польський та український Президенти відкрили під Перемишлем меморіал українцям, загиблим від рук польської армії
Марина ТКАЧУК
Колишнє українське село Павлокома у Польщі, за 40 км від Перемишля, нарешті дочекалося історичної справедливості, щирої молитви й сотень паломників. Про це місце, вмите кров'ю 366 мирних мешканців-українців, убитих у 1945 році польськими вояками, знатимуть віднині більше по обидва боки кордону. Днями тут за участю Президента України Віктора Ющенка та Президента Польщі Леха Качинського відкрили меморіал, запалили свічки, прочитали молитву представники різних конфесій. А раніше ж на місці масового поховання українців був смітник, мешканці Павлокоми не дозволяли навіть ставити хрести та й українців-паломників не жалували...
Десятки років ніхто не знав про страшну різню у Павлокомі. Часи змінилися. Сотні людей різного громадянства, свідки тих страшних подій, родичі загиблих приїхали до Павлокоми вшанувати пам'ять полеглих, вкрили пагорби жовто-блакитними прапорами й згадали ті страшні часи. Для того, аби простити, але не забути...
Час лікує...
Павлокома 13 травня була, як ніколи, людна: десятки автівок та автобусів, сотні людей. Місцеві мешканці усміхнені й привітні - махають руками зустрічним авто й виглядають президентів - свого, Леха Качинського, та українського - Віктора Ющенка. Це був великий день. Принаймні для України: Польща визнала Павлокому й вшанувала разом із українцями її жертв - жертв польської зброї... Це сталося вперше в історії.
Уздовж алеї цвинтаря вишиковуються пластуни та харцежі, майорять польські та українські державні прапори, молоді поляки залюбки фотографуються із ветеранами УПА у військовій формі, тримаючи у руках знамено чужої армії... Сивий дідусь у військовому строї, ветеран УПА, спокійно, по-батьківськи пояснює молодому поляку: «Наш націоналізм - це не шовінізм. Ми - не москалі! Ми теж хочемо у Європу. І ми маємо бути разом... Ми повинні зрозуміти, що час примирення вже настав». На знак згоди юнак киває головою... Так, часи змінилися...
А 62 роки тому все було інакше в Павлокомі, на усій території так званого Закерзоння. Нам відомо про примусове виселення українців із етнічних територій, про операцію «Вісла» й жорсткий супротив наших земляків. Чому страшна трагедія із жорстоким вбивством дітей та жінок сталося саме в цьому селі, ніхто не скаже вже достеменно. У кожного - у поляка та українця - своя правда. Офіційна (польська) версія і передісторія така: упродовж 1-3 березня 1945 року вояки відділу Армії Крайової під командуванням Юзефа Бісса (псевдонім «Вацлав») під час нападу на село Павлокома вбили 366 його мешканців-українців, серед них жінок і дітей. Акція начебто була помстою за вбитих підрозділами УПА 11 поляків.
Однак існує чимало подробиць цієї трагедії та інші версії.
Польські вояки розстріляли навіть дітей і місцевого священика
... Мешканцю Павлокоми Андрію Лемцю у 1945-му було шість років. Він, син місцевого українського священика отця Володимира, добре пам'ятає той страшний день. Польське військо несподівано напало на село. Перелякані мешканці сховалися у сільській церкві - вона, власне, і стала катівнею - місцевих українців там роздягли догола, мордували, а потім групами відводили на місцевий цвинтар і там розстрілювали. Три величезні ями стали братськими могилами для 366 українців. Убили вояки і священика - батька Андрія Лемця. Хлопчика ж із вагітною матір'ю (загалом же врятованих було близько 40 осіб) під конвоєм відвели до сусіднього села Селиська, звідки вже люди розлетілися по всьому світу. Пана Андрія, наприклад, доля закинула у Самбір Львівської області. Але він пам'ятає про цю трагедії, приїхав на могилу батька.
Ганна Прядка приїхала із земляками з Німеччини вшанувати пам'ять загиблих. Їй також на той час було шість років, й інакше, як окупантами, поляків пані Ганна не називає. «Наше серце б'ється інакше, як польське», - емоційно запевняє жінка й переповідає страшні речі. Кажуть, що була для польських воїнів-націоналістів у Павлокомі умова: убивати всіх українців у селі, хто старший восьми років. Але очевидці запевняють: поляки табу не дотрималися, і є, мовляв, цілий список убитих дітей, яким ще навіть не встигли дати імена. Не жаліли вояки, стверджують свідки трагедії, і вагітних жінок... Загалом же тієї ночі було знищено більше 13 українських родин...
Однією з них була родина Катерини Барбашек із Перемишля. Цю малесеньку бабусю в інвалідному візку цiєї суботи неможливо було не помітити на кладовищі - так вона тужила й гірко плакала. Її історію переповідає сестра Катерина (бабуся нині мешкає в будинку для людей похилого віку й не може обійтися без сторонньої допомоги). Їй було 15 років, коли сталася трагедія. Пані Катерину та її батьків урятувала випадковість - на момент погрому вони були в іншому селі. А коли повернулися, то 15 членів їхньої родини вже не було серед живих... « Пані Катерина збирала всі свої сили, аби приїхати сюди сьогодні. Вона вже дуже слаба», - каже сестра милосердя.
«Жінкам вирізали груди, а юнакам випалювали на спинах тризуби»
Звісно, ця трагедія була не одна така. Тому в Павлокомі в суботу можна було зустріти свідків подібних жахів - тільки з інших селищ. «Я також переселенець, - розповідає нинішній львів'янин, художник Іван Мігус, політв'язень, що відсидів 18 років у сталінських тюрмах. - Моє село було на кордоні Галичини із Холмщиною. Ольгівок називається. Я свідок того, як поляки йшли великими загонами на наші села, як вони знищували їх i палили. Нашого села їм не вдалося взяти, бо воно було дуже патріотично налаштоване. І село наше так боронилося, що тільки в одному бою за одну ніч загинуло 24 селян. Якраз тоді з Холмщини втікали до нас люди. І я бачив жахливу картину: батько поганяє підводу, на якій лежать тіла його дітей: донька 17 років із вирізаними й засоленими грудьми і син, у якого на спині випалений тризуб. Я бачив це, дитино, власними очима й ніколи цього не забуду!.. Нас усіх до єдиного виселили - кого в нинішню Україну, кого на німецькі території... Але сьогодні сюди, у Павлокому, приїхало з усіх усюд стільки людей! Я пройшовся: із усієї Польщі купа моїх знайомих - усі вони переселенці».
Нині Іван Мігус не має злоби на поляків. Каже, що потрібно прощати. «Я приїхав сюди для того, щоб віддати честь тим безневинно вбитим людям. Щоб подивитися на це все і щоб, знаєте, зворушити душу. Бо часом уже і починаєш забувати. А не можна. Потрібно миритися, пробачати, але не забувати! Інакше цивілізованими ми не будемо ніколи», - каже пан Іван.
Помста чи спланована акція?
Українці не вірять у те, що різня у Павлокомі була помстою за вбивство місцевих поляків. Серед аргументів - відсутність будь-яких документів про існування чи поховання, свідчень, прізвищ цих 11 людей. Тоді як дані про всіх загиблих у Павлокомі українців існують. Навіть припускаючи варіант загибелі поляків, ветеран УПА Григорій Слободенюк заперечує участь воїнів Української повстанської армії у розправі над ними. «Рiч у тiм, що ми зустрічалися із польськими боївками - ми їх ловили, це не секрет. І в них командири були - російські комуністи. Во
В результаті акції село було оточено бойовиками АК і БХ, спалено понад 300 селянських будинків, вбито 600-1000 мирних жителів, українців. Серед убитих переважну більшість (70%) становили жінки і діти. Більшість загиблих перед смертю зазнали знущань і тортур.[1] [2]
Усього в ході акції в Сагринь та прилеглих селах, бойовиками АК і БХ було вбито близько 1300 українців із числа мирного населення, в основному жінок, дітей і людей похилого віку.[3] Всупереч твердженням ветеранів АК, що дана акція була проведена для попередження дій проти поляків з боку УПА, останні не мали підрозділів у даному районі.[4] [5]
Керівником акції був Зенон Яхимек, у 1943-44 рр. командир підрозділу Армії крайової в Томашівському повіті, Люблінського воєводства.[6]
"Byłem gorszy od zwierzęcia. Byłem żołnierzem AK"