"Свобода": Янукович значительно хуже, чем Бандера
Юрий Михальчишин сравнил действующего Президента Украины и Степана Бандеру.
Об этом сообщает Цензор.НЕТ со ссылкой на "Левый берег".
Читайте также на «Цензор.НЕТ»: Тягнибок обещает привести власть в сознание
"Идеологически и стилистически национализм расставит чрезвычайно точные акценты. В частности, Янукович - значительно хуже, чем Бандера. Бандера - он на портрете изображен, может когда-то что-то неоднозначное - в сознании жителей Востока и Юга - и делал, но все это очень далеко. Тогда как Янукович вполне реальный, он рядом, ну вот, буквально, в телевизоре. Сравните эти два ощущения", - заявил Юрий Михальчишин.
Читайте также на «Цензор.НЕТ»: Яценюк о Бандере: Я уважаю каждого украинца, который боролся за независимость и соборность Украины
Матеріал з Вікіпедії - вільної енциклопедії.
Діяльнсть ОУН і УПА на Донбасі була поширена у 1940-1958 роках. Перші підпільники з'явились тут наприкінці 1940 року. До приходу похідних груп ОУН досить добре діяли місцеві українські патріоти. За активністю дій добре виділялись такі міста, як:
Слов'янськ;Горлівка;Краматорськ;Костянтинівка;Ясинувата;Мар'їнка;Красногорівка;Маріуполь.
Також активно діяли в Ольгинському та Вольноваському районах. Керівником ОУН на Донеччині був Стахів Євген Павлович.[1]
Передумови
В 1933 році почалась нова хвиля русифікації
Донбасу. Більшість шкіл знову стали російськомовними, часописи
індустріальних міст були переведені на російську мову. Цю подію
негативно сприйняли патріотично налаштовані мешканці Донеччини.
На початку жовтня 1941
року радянська влада готувала евакуацію установ та організацій.
Партизанські групи, котрі залишила радянська влада також евакуювалися в
східному напрямку (окрім маріупольської, через несподівану ситуацію).
При евакуації знищувалися всі хто чинив спротив, а кого не могли забрати
розстрілювали. Про це свідчать масові розкопки в різних містах
Донеччини. Так на Рутченковому полі в Донецьку були знайдені рештки розстріляних в'язнів, на вулиці Артема -
замуровані трупи в тюрмі. В Макіївці знайдені рештки розстріляних учнів
ФЗУ, яким було лише 15-17 років, при евакуації через хаос та паніку
вони заплутались, і їх розстріляли. Деякі вважали це вигадкою німців.
Але в 1989
році студенти провели розкопки на місцях розстрілу, і виявили, що тіла
муміфікувалися. Це дало змогу детально вивчити рештки. Також через те що
верхній шар ґрунту був муміфікований, збереглися всі документи котрі
розкрили правду стосовно тих подій. Через це багато мешканців Донеччини
підтримували діяльність ОУН-УПА.
Похідні групи
В місті Маріуполь 8 жовтня 1941 з'явилася перша похідна група ОУН(б). У складі її було 12 осіб очолюваних Володимиром Болгарським-Булавським. Сам він скоріш за все належав до групи «Пума», яка формувалася зі студентів-українців Відня.
Група була розділена на дві частини: перша вступила до поліції, інша
працювала перекладачами. Але обидві групи тепер мали змогу отримувати
важливі данні, і шукати прихильників української ідеї. Болгарський
очолив відділ Наросвіти Мар'їнського району, де працював разом з Тарасом Шкевритько, котрого розстріляло Гестапо у 1944 році. Але німці дізнались про справжні наміри діяльності членів групи ОУН(б) і заарештували їх та вислали з Донбасу.
Похідна група ОУН(м) з'явилася у Донецьку наприкінці 1941 року. Її керівником був Орест Зибачинський.
Вони знайшли прихильників української ідеї серед працівників поліції.
Але гестапо вирахувало керівництво групи і депортувало його.
Наприкінці лютого 1942 року починає діяти група Євгена Стахіва та Івана Клима. Роботу південних районів Донеччини з північними районами забезпечували два проводи ОУН (б) з центрами в Маріуполі та Горлівці. Донецьк в обласній мережі виконував роль номінального центру. В ньому було утворено міський провід ОУН. Але через діяльність агентів НКВД,
які потрапили в структуру Донецького проводу, було розгромлено 5
районних проводів ОУН. Також Донецьким НКВД взята повністю під контроль
міська організація ОУН.
Побачила світ книга про діяльність ОУН на Миколаївщині
http://www.ukrnationalism.org.ua/news/?n=4508
У
Миколаєві вийшла книга «ОУН на Миколаївщині в роки війни». Її автор
голова обласного товариства «Меморіал» і лідер місцевого осередку
«Української справи» Юрій Зайцев тривалий час досліджував діяльність
підпілля Організації Українських Націоналістів на Миколаївщині. Понад 18
років роботи в архіві СБУ знадобилося для видання книги, у якій подано
списки понад 600 підпільників і слідчих, списки загиблих у боротьбі,
багато світлин.
Окремий нарис присвячується Богдану Бандері, братові Провідника
ОУН Степана Бандери, який у складі похідних груп вирушив на Східну
Україну і загинув на Миколаївщині. Цікавими для читача будуть також
спомини учасників підпілля.
http://www.mnru.mk.ua/viewstory.php?sid=84932
Автор:
Юрій Зайцев, миколаївський краєзнавець, голова товариства "Меморіал"
| Доданий:
2012-04-10| Переглядів:
140 |
Рубрика:
№ 13 (2012 р.)
У
1929 році в Відні було створено Організацію українських
націоналістів, яку очолив Євген Коновалець. Ідейною основою ОУН
став "інтегральний націоналізм" Дмитра Донцова, який базувався на
виховані нового, молодого покоління українців, які в збройній
боротьбі виборють українську незалежність та відновлять Українську
державу. В 1938 році агент НКВС Судоплатов по завданню радянського
керівництва проводить за кордоном терористичний акт і убиває
полковника Коновальця. Після цього в 1940 році в ОУН відбувається
розкол в основному на грунті стратегії подальшої боротьби за волю
України. Частина ОУН, яку очолював полковник Мельник, перебувала за
кордоном і сподівалася, що з початком війни німці дозволять українцям
відродити державність. Друга частина ОУН, очолювана Степаном
Бандерою, в своїх намірах була більш радикальною і в основному
складалася з молоді, яка раніше потерпала від поляків, а на цей момент
від більшовицької влади, яка анексувала територію Західної України у
Польщі в 1939 році. З початком війни між фашистською Німеччиною та
СРСР похідні групи ОУН рухалися вслід за німцями і створювали
органи української влади. 30 червня 1941 року у Львові було
проголошено незалежну Українську державу, але німці вимагали від
Степана Бандери скасувати Акт про незалежність і отримали
відмову. Після цього С. Бандеру та інших провідників організації було
заарештовано і відправлено до концтабору. Німці схаменулися і
невдовзі почали заарештовувати і знищувати оунівців по всій
Україні. З цього моменту ОУН йде у підпілля й розпочинає боротьбу
проти німецьких загарбників.
З
приходом на українську землю Другої світової війни на території
Миколаївщини було вирішено створити розгалужену мережу підпілля,
яке б стояло на засадах організації українських націоналістів
(ОУН).
ОУН
на Миколаївщині являла собою велику організацію, яка налічувала
до 2 тисяч чоловік. Головною метою була боротьба проти німецьких та
російських загарбників. Сьогодні відомості щодо ОУН на Миколаївщині
і, зокрема, на Вознесенщині можна знайти лише у карних справах її
учасників, живих свідків майже не залишилося. Навіть за даними з
архівів НКВС-КДБ можна відтворити доволі цілісну картину такого
явища в історії Миколаївщини, як ОУН 1941-1944 років.
Дотепер
про підпілля ОУН у Вознесенському районі нам було відомо тільки зі
свідчень зв'язкового миколаївського обласного проводу Володимира
Хоменка.
ХОМЕНКО
ВОЛОДИМИР, 1925 р.н., м. Миколаїв, вул. 3-я Військова, робітник з-ду 61
Ком. З 1944 р. на фронті, був поранений, мав нагороди. Засуджений на 10
р.таборів. Відбував у Казахстані, там і залишився після звільнення.
Але
зв'язковий бачить дійсність зі сторони. Він навіть не знає дійсних імен
тих людей, з ким спілкувався, бо знав їх по псевдо. Тому, коли ми
вийшли на слідчу справу єдиного члена перших похідних груп ОУН на
Миколаївщині, який був захоплений КДБ у 1944 році відразу після
звільнення Вознесенська, Гороєцького Івана, багато чого стало відомим.
Особливо це стосується формування вознесенської похідної групи, її шлях
до Вознесенська, перші кроки в чужому місті. У таких же умовах опинилися
й інші похідні групи.
З офіційного бюлетеня № 16, 2004 р., серії "Реабілітовані історією" дізнаємося:
ГОРЕЦЬКИЙ
ІВАН СТЕПАНОВИЧ, 1908, с. Ловчі Львівської обл., українець, із селян,
малоосвічений. Проживав у м. Вознесенську, посада та місце роботи -
невідомі. Заарештований 29.03.1944 р. Військовим трибуналом 3-го
Українського фронту, 08.09.1944 р. засуджений до розстрілу з
конфіскацією майна. Дата страти та місце поховання невідоме.
Реабілітований у 1991 р.
Справжнє
прізвище є ГОРОЄЦЬКИЙ - так воно дається скрізь по слідчій справі, крім
одного місця. Так і в особистому підпису. Місце народження - с. Ловчи
Городецького району.
Чи
він малоосвічений? 7 класів школи у ті часи вважалися доволі пристойною
освітою для пересічного громадянина. А те, що невідома посада під час
арешту, то в кого вона є, та посада, коли знаходишся у зоні бойових дій.
Та й за що засуджений?
Ось і виходить, що офіційна довідка просто приховує характеристику людини.
Заарештований
він був, мабуть, раніше, бо вже є протокол допиту від 25.03.1944 р., а
Вознесенськ був звільнений 24.03.1944 р., а с. Натягайлівка на другий
день - і вже тоді був заарештований Гороєцький. Як можна так швидко
вирахувати людину?
Про
це можна дізнатися із книги "Миколаївщина в новітній історії", м.
Миколаїв, 2007 рік. На сторінці 127-й, де описуються заслуги
радянського підпілля на Миколаївщині, зокрема зазначається: "Народні
месники заарештували і передали у відповідні органи 259 чоловік".
Тож
відразу зазначимо, що Гороєцький заарештований за участь у підпіллі ОУН
у часи окупації, за що і був розстріляний. У тому ж 1944 році були
розстріляні учасники підпілля ОУН на Вознесенщині: ЗАПАРА МИКОЛА
МАРКОВИЧ, ЗАСУЛЬСЬКИЙ ОЛЕКСІЙ ДЕМИДОВИЧ, КОЗЛОВСЬКИЙ АДОЛЬФ
ОЛЕКСАНДРОВИЧ, ПИСАРЕНКО ОЛЕКСАНДР ОЛЕКСАНДРОВИЧ.
…Гороєцький
показував на допитах, як перегруповувалися групи у липні 1941 р. біля
Вінниці, як познайомився з керівником групи Лещенком і як ця група
Лещенка пішла на Вознесенськ.
"Разом з Лещенком наша група складалася з 6 чоловік. Там ще були:
Оролюк Ігор - 24 р., із Західної України, високого зросту, повний, темно-русявий.
Петро - 27 р., у Кракові тримав мануфактурний магазин, низького зросту, повний, світло-русявий, очі блакитні.
Ірина - 21 р., із Зах. України, низька, худорлява, ніс великий.
Ірина - 18 р., із Зах. України, дочка священика, низька, повна, білява, очі блакитні.
Ніхто
з цих людей зі мною не був відвертий, як з новою людиною у групі. На
мої запитання завжди була відповідь: "Не твоя справа", "Це тобі не треба
знати"