РУС
3887 посетителей онлайн
"Северодонецк-2" потребовал референдум по НАТО
Съезд считает необходимым обратиться лидерам депутатских фракций Верховной рады Украины, к исполнительному секретариату НАТО, а также к председателю Парламентской Ассамблеи НАТО с требованием собрать заседание по украинскому вопросу накануне Бухарестского саммита НАТО.
Кроме того, съезд считает необходимым обеспечение контроля общественности за деятельностью Национального центра по вопросам евроатлантической интеграции Украины, Комиссии Украина-НАТО, Военного комитета Украина-НАТО, совместной рабочей группы Украина-НАТО по вопросам военной реформы, совместной рабочей группы в области вооружений, национальных координаторов по сотрудничеству Украины с Альянсом.
Кроме того, съезд намерен оказать содействие проведению всеукраинского гражданского форума "Против милитаризации Украины" 2 апреля этого года.
Делегаты второго Всеукраинского съезда депутатов в Северодонецке также заявили, что усматривают в действиях президента попытку перехода к тоталитарному режиму. Об этом идет речь в резолюции, предварительно одобренной делегатами съезда.
Среди прочего, в документе речь идет о том, что в Украине "сформирована опасная монополия политических сил, называющих себя демократическими, но фактически узурпировавших волеизъявление украинского народа".
Согласно резолюции, "так называемая коалиция демократических сил, поддерживаемая главой государства, исповедует философию прошлого, идеологию реванша, практику социального популизма, технологии информационного манипулирования и мораль политической безответственности". В действиях правительства Юлии Тимошенко делегаты съезда усматривают социальный популизм и управленческий авантюризм, что, по их мнению, "с каждым днем усиливает разрушительные тенденции в экономике страны, ухудшает уровень жизни людей".
По мнению участников съезда, поддержавших резолюцию, кризисные явления, которые могут быть преодолены только при координации действий всех ветвей власти, обостряются тем, что в стране почти год не работает парламент: "Кое-кто называет это переходной демократией, однако не дает ответа на вопрос: переход от чего и к чему? Разве что переход от спекулятивной демократии к авторитарному режиму. Именно такой курс вырисовывается в стараниях гаранта Конституции существенно изменить Основной закон в обход Верховной рады".
Делегаты северодонецкого съезда убеждены, что это "ошибочный и гибельный курс". Своей задачей они считают "открытый, откровенный и широкий диалог с людьми, единение их в поиска истины, отстаивание Конституции, защиту своих прав".
Кроем того, Второй всеукраинский съезд советов всех уровней в Северодонецке в субботу, 1 марта, принял Декларацию прав русской культуры и культур других народов Украины.
В частности, в документе подчеркивается, что "невнимание со стороны государства к культурным различиям народов и неспособность к культурному взаимопониманию и диалогу взаимно обогащающих культур является одной из причин напряженности в межэтнических отношениях и международных конфликтов".
В Декларации под "культурой народов Украины" понимается "материальная и духовная среда, созданная в течение веков, поколениями людей, проживающих в эпоху Великого литовского княжества, Речи Посполитой, Российской империи, Австро-Венгерской империи, Советского Союза, Венгрии, Чехословакии, на территориях, ныне входящих в современный состав Украины".
В документе подчеркивается, в частности, что русская культура и культуры других народов Украины обладают правом на защиту и поддержку со стороны государства, которое несет юридические и моральные обязательства перед прошлым, настоящим и будущим за сохранение и развитие культурного наследия всех народов и этносов, проживающих на территории Украины.
Декларация включает 12 статей, которые также предусматривают обязательства Украины в качестве гаранта сохранения и развития культурного наследия.
В настоящее время северодонецкий съезд завершил свою работу.
В раброте съезда принял участие лидер Партии регионов Виктор Янукович.
Также приехали экс-министр топлива и энергетики Юрий Бойко и депутат Государственной думы России Константин Затулин.
Между тем, по информации члена оргкомитета съезда Виктора Бескровного, в митинге в Северодонецке во время съезда депутатов всех уровней участвовали около 42 тысяч человек от разных партий.
Источник: Интерфакс-Украина
Василь Базів, для «Главреда»
29.02.08 // 11:10
У чаді антинатовської істерії, яку роздуто останніми місяцями в Україні до запаморочення як низів, так і верхів, «сир-бор» розгорівся, як це заведено в Україні, не навколо національних інтересів українських, а навколо національних інтересів російських.
Мовляв, у НАТО ми не підемо ніколи і нізащо, бо НАТО завжди і всюди була проти Росії. Як йти в агресивний блок, що спрямував своє жало проти братів наших старшеньких?
Про національну безпеку не те, що України, а її громадян, їхніх сімей, дітей та внуків, ви помітили, розмова навіть не йде. У відповідності до рабської хохляцької багатовікової виучки, українці готові підставити сідниці свої голі усім земним загрозам і викликам, аби лише затулити власним геополітичним буфером трохи уже менше, ніж одну шосту суші. Логіку меншовартісним малоросам нав”язано залізну: йти в НАТО – означає йти проти Росії.
vip.glavred.info
Українська мода у Вашингтоні!
Миллионер Лев Парцхаладзе дружит со своей женой через Интернет
Николай Азаров меняет очки раз в пять лет
Я теж проти усього того, що проти Росії. І не тільки тому, що там справді живуть - хоча їх все менше й менше у національному складі Російської Федерації - брати-слов”яни, а, перш за все, тому, що добросусідство із Росією – ключовий наш національний інтерес.
Але чи то є правда, що якщо ми з НАТО, то ми не з Росією. Чи то є справді так, що НАТО – ворог Росії за визначенням був, є і буде, а тому якщо ми станемо другом ворога – то теж перетворимось на ворога?
Насмілюсь доповісти, що то є зовсім несвята неправда. На фоні нашої навколонатовської тріскотні дозволю собі проголосити сенсацію – зовсім недавно Росія сама просилася у НАТО. Вона була однієї ногою там. Але Росія не стала членом НАТО не тому, що раптом передумала, а тому, що, незважаючи на її палке бажання влитися у натовські ряди, її туди не взяли. Наголошую, не взяли її, а не вона не захотіла.
А діло було так. Зовсім недавно – це уже за порогом 21 століття, яке щойно стартувало. То була не просто осінь 2001-го, а початок нової ери в історії людства після 11 вересня.
Після нападу на США – найбільшого за усю історію цієї держави – Росія, влада і народ, повністю і безумовно стали на боці американців. Президент Дж. Буш кваліфікував те, що сталося у відповідності до пророцтв професора С.Хантінгтона: «Це боротьба усього світу, це боротьба цивілізацій». Нова світова війна після провалу світового комунізму, після третьої світової «холодної» буде війною цивілізацій – так наврочив знаменитий гарвардський старець.
Росіяни розділяли таке бачення, бо на їхній території уже продовж півтори десятиліття безперервно триває це зіткнення цивілізацій, трагічним символом якого для усього світу стали діти Беслану. 79 відсотків росіян підтримували американців і тільки 6 відсотків вважали, що Америку покарали правильно.
Ще такого не було в історії двох країн – соціологія зафіксувала, що дві третини росіян висловилися за найтісніше зближення Росії і США. Тої тривожної осені настрої антитерористичної коаліції можна було зрівняти хіба що із взаємною симпатією часів антигітлерівської коаліції.
Президент Путін, услід за Горбачовим, який першим у Кремлі сказав, що НАТО – більше не ворог, вважає своїм обов”язком подати знак Брюсселю: «Кажуть, що НАТО стає швидше політичною, а не військовою організацією. Ми спостерігаємо за цим процесом. Якщо справа піде таким чином, то усе значно зміниться. Ми віримо, що те, що відбувається, веде до якісної переміни у стосунках Росії і Заходу».
За цими гучними компліментами пішло діло. Путін дав зрозуміти, що слів на вітер не кидає, що заради «якісної переміни», а саме практичного злиття Росії із НАТО, він готовий робити реальні кроки.
Президент Росії віддає команду підрозділам МВФ згорнути базу у Камрані і вийти із В”єтнаму, а також закриває російську базу стеження у Лурдесі, що муляла око американцям впродовж десятиліть, бо знаходилася у них під носом – на Кубі.
Так само конструктивно вела себе Росія і у антитерористичній коаліції, у якій вона виконувала незвичну для себе роль непровідної сили, бо старшими цього разу були США. Однак, імперські амбіції було вгамовано заради нового союзництва – Росія надала свій повітряний простір Сполученим Штатам у їхній афганській кампанії, поділилася, як і належиться альянту, розвідувальною інформацією, подбала завдяки своїм впливам на пострадянському просторі про лояльність до дій американців країн СНД, в тому числі середньоазійських, тобто мусульманських, які дозволили американцям розмістити на своїй території їхню живу силу і техніку.
В Афганістані, де натовці на чолі із США розв’язали війну, озброєний російською зброєю і керований російським впливом Північний альянс виконав брудну роботу із «зачистки» режиму талібів. Виглядало тоді цілком переконливо, що у здійсненні політики Вашингтона Москва була активнішою, ніж навіть Париж чи Берлін, тобто офіційні союзники США по НАТО.
Цю принципово нову геополітичну реалію одностайно відмітила практично уся західна преса. Варто навести лише цитату із газети «Інтернешнл геральд трібюн»: «Путін покінчив зі століттями російських хитань між Сходом і Заходом і зробив стратегічний вибір на користь того, що майбутнє його країни безумовно лежить у Європі... Росія остаточно вирішила стати західною країною».
А що ж по той бік Атлантики? Реакція була цілком вмотивованою і адекватною. Знову безпрецедентна соціологія: американське суспільство, яке перебувало у шоку після немислимого нападу на їхню країну, на три чверті свого складу вважало Росію своїм новим союзником. Стереотипи «холодної» війни розсипалися в унісон із розсипанням веж Світового торгового центру. У відповідності до таких метаморфоз громадської думки Конгрес США вносить на розгляд безпрецедентне рішення – списання боргу нового союзника. Більше того, пропонується 3,5 мільярда доларів направити на виконання «плану Нанна-Лугара», а саме на фінансування проектів у російській ядерній технології. У Палаті представників більшість висловлюється за припинення фінансування 34 супутників космічного стеження, тобто анулювання дітища космічних війн Рейгана - Національної протиракетної оборони
Так на порядок денний уже не тільки США, а Заходу загалом стало питання докорінного перегляду із часів Фултонської промови Черчілля усього геополітичного спектру союзницьких стосунків.
Ініціативу проявляє, як не дивно, батьківщина того самого Черчілля, устами якого була проголошена «холодна війна», що, у свою чергу, покликало до життя таку організацію, як НАТО. Прем’єр-міністр Великої Британії Тоні Блер виступає речником Заходу із позицією, прямо протилежною проголошеній у 40-хроках минулого століття його знаменитим попередником.
«План Блера» означав не мало - не багато, а саме підписання Росією Вашингтонського договору, що означає входження Росії у НАТО на правах повноправного члена. Впливова американська газета «Крісчен сайенс монітор» не приховує свого захоплення: «Вступ Росії у НАТО завершує процес створення структури європейських держав, яка в кінцевому підсумку принесе постійний мир... У заходу є другий шанс назавжди закінчити «холодну війну», покінчити із розділенням Європи».
Із геополітичного зсуву глобального масштабу, що намітився, одразу ж випливли тактичні кроки: не далі, як цього ж кривавого вересня у Росію терміново прилітає головний торгово-економічний посланець Білого Дому Р. Зеллік і враз підносить Росії подарунок «на блюдечке с золотой окаемочкой» – вступ у СОТ, надання статусу країни із ринковою економікою, відміна поправки Джексона-Веніка.
От що означав новий формат «НАТО-20» (19 теперішніх альянтів плюс Росія). У майже 9-мільйонні ряди (включно із резервістами) армій НАТО (включно із тоді ще кандидатами, а нині новими членами із східної Європи та Балтії) вливається більше, ніж 2,5-мільйонна армія Росії. Плюсуйте відповідно 46.920 і 25.550 танків, 677 і 454 кораблів МВФ, 27 і 4 бази ВВС, 11.927 і 9.529 військових літаків.
У самій Росії, незвично гамуючи великодержавний гонор, із дивовижною відвертістю пишуть: «Росія сьогодні живе за рахунок військових резервів СРСР. Їх залишилося 37% від колись недоторканих запасів. 100% вертольотів працюють за межами відпрацьованого ресурсу... Через 10-20 років РФ не буде у стані відвернути зовнішню загрозу. Армія уже практично не може проводити повнокровні випробування, навчання і широкомасштабні маневри».
Раніше такі одкровення означали не що інше, як антирадянську пропаганду і наклеп на конституційний лад, а тут отаке от сповідання перед новими союзниками.
До речі, наукові кола по обидва боки запрацювали на повну потужність. Враз заговорили чи не всі світила геополітичної науки, до яких звикли політики не тільки прислухатися, а й керуватися їхніми умовиводами при прийнятті стратегічних рішень.
Сьогодні важко зважити на терезах, кого було більше – тих, що за , чи тих, що проти, але інтелектуальна еліта США розділилася із значно виразнішою полярністю, ніж це спостерігалося у Росії. Протилежні фланги можна окреслити бодай такими оцінками. З одного боку: «Посилати американські війська - а також британські, французькі чи німецькі – вмирати на берегах Амура заради збереження Сибіру – це було би дивовижним викликом Заходу» або «Сполучені Штати і Росія просто приречені бути противниками...Остання економічна криза у Росії висуне до важелів влади російських лідерів, ворожих Заходу...Поразка демократії і капіталізму примножать кількість спірних питань між Росією і Сполученими Штатами і викличе нові загрози американській безпеці»; і з другого боку: «Росія попросту потрібна Америці, що опинилася у скрутному становищі. Хіба мало значить союзник, у руках якого 45% світової ядерної зброї? Для заходу страшніша слабка Росія, яка супроводжує свій занепад ядерним розповсюдженням. Стримування, ізоляція і ігнорування інституціональним розвитком Росії є політикою, яка здатна трансформувати російську революцію у загрозу американській безпеці».
У цьому таборі оптимістів знаходимо багато відомих академічних імен, зокрема навіть патріарха американської політологічної школи Дж. Кеннана, автора знаменитої «телеграми», яка визначила американську політику щодо СРСР в умовах «холодної» війни протягом усієї другої половини 20 століття, і з посилання на яку розпочала свою не менш знамениту статтю у Foreign Affairs «Стримування Росії» нинішній український прем’єр Юлія Тимошенко.
Після масової апробації академічними колами «план Блера» вийшов на розгляд на офіційний рівень. Процес обговорення не переступив за календарні межі того злощасного 2001-го. Позицію Великої Британії підтримали Італія та Іспанія. Стриманішими були Франція і Німеччина.
Це була, напевно, ключова точка біфуркації у тривожному і сповненому безліччю нових викликів формуванню архітектоніки нового постбіполярного світу і нового світового порядку. Глобальна дилема звисала над принишклим світом до самого дня саміту глав держав-членів Північноатлантичного альянсу. Людство запам»ятає цю дату, яка стала точкою відліку обраного геополітичного вектора глобального розвитку - 7 грудня 2001 року НАТО відмовив Росії у вступі в альянс.
Вирішальною була позиція США. Після кількох місяців роздумів і внутрішньої боротьби адміністрація Дж. Буша не підтримала план Т. Блера.
Апологетом входження Росії у НАТО був тодішній керівник зовнішньополітичного відомства США, колишній кадровий натовський генерал Колін Пауелл. Його підтримував міністр торгівлі Д. Еванс. Але на цьому табір лобістів вступу Росії у НАТО вичерпувався.
А на протилежній терезі зосередилися сили значно вагоміші – віце-президент Р.Чейні, міністр оборони Д. Рамсфельд, помічник президента з національної безпеки К. Райс, які опиралися на впливове оборонне та розвідувальне співтовариство.
У результаті К. Пауелл подав у відставку, а зовнішньою політикою тепер керує К.Райс, яка зайняла його місце.
Що було далі – це уже інше питання. Будучи відкинутою з порога НАТО, Росія пішла іншим шляхом – запустила власний цивілізаційний енергетичний проект з метою відновлення втраченого Москвою геополітичного статусу, що передбачає вихід із американського антитерористичного фарватеру у ключових проблемах міжнародної політики – навколо Іраку та Ірану. Сталося так, як прогнозували тодішні прихильники «плану Блера»: «Якщо Росія буде виключена із фундаментальних утворень на Сході і на Заході, вона розпочне конструювати власний центр сили».
А який для нас урок із вище викладеної геополітичної фабули, коли не тільки Росія і США, а весь світ опинилися у точці біфуркації, коли був зроблений саме такий вибір, хоча були й інші. Чи правильний цей вибір – покаже історія. Чи правильно поступив Вашингтон, що відмовив Москві у членстві у НАТО – вона, історія, розсудить.
А нам, роблячи уже свій вибір, слід щонайменше знати, що було саме так, як було, що було не тільки після падіння Берлінської стіни, а що могло бути і не було після падіння нью-йоркських веж. Відбувалося, але не відбулося у недалекому минулому, але може повторитись і відбутись у близькому майбутньому.
Щоб ми, заплутавшись у зотлілих тенетах пріснопам’ятних часів радянської антинатовської пропаганди, не виглядали завтра печерними дикунами, коли раптом шалено мінливий світ виставить нас на посміховисько.
Усім нашим аналітикам і політикам, які б’ються над розгадкою ребусів української політики, можна відповісти, перефразувавши хрестоматійне кредо Білла Клінтона: «Дурненькі! Уся справа - у геополітиці!». Внутрішні мотиви поведінки наших дуже вже принципових, ідейних та послідовних політичних «топів» – ніщо, а зовнішні – усе!
Саме вони, ці зовнішні нитки мотивації, вишикували нині «блокіраторів» навколо президії українського парламенту, саме цими нитками зшивається запопадливий альянс проти Альянсу золотомільярдного людства. Уся справа у геополітиці, яка здатна в одну мить розвернути на 180 градусів не тільки наших домашніх політичних маріонеток, а й саму, розшматовану і беззахисну на геополітичних вітрах, Україну.
Бо навіть після цього невдалого сватання майже семирічної давності Росія сьогодні стоїть до НАТО незрівнянно ближче, ніж Україна, бо Росія і НАТО працюють разом настільки масштабно у різних сферах і на різних рівнях, що такий розмах Україні і не снився. До речі, на бухарестський саміт НАТО, який в Україні нині став притчею во язицех, уже запрошено російського президента. Напевно, це буде новий президент, який, на відміну від нинішнього, не належатиме до числа найвпливовішого у Росії розвідувального співтовариства, а лише має у ньому друга, що є суттєвою різницею.
Нині у російських наукових колах, у яких на відміну від кіл політичних прийнято мислити категоріями не поточними і мінливими, а стратегічними і стійкими, чути голоси жалю з приводу того, що не сталося, з приводу того, що у 2001-му Росія не стала членом НАТО: «У новому світі після вересня 2001 року наша країна у складному становищі. 145-мільйонна Росія виявилася ізольованою між мільярдними Заходом, Китаєм та ісламським світом». Тому «у Росії фактично немає альтернативи стратегічному повороту у сторону зближення зі стабільним Заходом. В іншому випадку Росії доведеться йти на нову масштабну національну мобілізацію, що кінцево обезкровить ослаблену у 1989-1998 роках Російську державу», оскільки уже тепер, лише через кілька років після 11 вересня, за словами колишнього посла США у Москві Т.Пікерінга, «******* Росія відсунулася на північ і схід і стала більш віддаленою від Західної Європи..., ніж це було у 17 столітті».
Чи зробить Росія цей стратегічний поворот - із північного сходу на південний захід? Очевидно, це справа самої Росії, яка все ще продовжує зосереджуватись, не надто прислухаючись останнім часом до порад із Заходу про те, що без вестернізації не буде модернізації.
А ми у малоросійському і меншовартісному чаді дотупцюємось на місці до того, що ніяк не виключеною і цілком можливою буде перспектива, коли двері НАТО Україні відчинятиме російський солдат.
А може й не відчинятиме, а зачинятиме.
Автор - професор кафедри глобалістики Міжнародного університету «Україна», Надзвичайний і Повноважний Посол України
******* шо за бред....**...сь ваще
1. О нарушениях прав граждан на достойную оплату труда и приближении ее к цивилизованному Европейскому уровню.
2. О системных нарушениях прав граждан регионов на качественное медицинское обслуживание.
3. О праве населения на культурное обслуживание и спортивное развитие и решение проблемы возможности для подавляющего большинства населения, а не только чиновников или депутатов всех уровней посещения театров, музеев, концертных и спортивных залов.
4. О доведении уровня боевой подготовки ВС Украины и денежного довольствия военнослужащих, а также пенсионного обеспечения военнослужащих запаса до стандартов наиболее подготовленных армий стран НАТО.
такие вопросы и их решение я поддерживаю независимо от партии, но видно народ любит "хавать" НАТО и русский язык, а не эти вопросы
были у власти - про Севедонецк никто не помнил.
выгнали их - решили себе значимости придать. хотя суть этого полный 0. выступило пару шишек, а толку 0 кроме пиара
1. Мова
2. Народні історичні традиції
3. Є там якась віра ( чи атеїзму не зраджують)
4. Відбувався на сході національний визвольний РУХ
5. Що для України вони хочуть
Содоміти і кацапісти(какцапський різновид фашизму, що вирізняється явними сатанинськими тенденціями)
виростили покоління тупих казлів, що гордяться своєю дрімучою посконною тупістю і тим, що вони не знають ні одної мови крім абикнаффєнного "языка" на "катором разгаварівал" сіфілітік, сатаніст і пассівний ******ст лєнін (Бланк).
Бідні ідіоти навіть не здогадуються , що крім абикнаффєнної фєні-"язіка", що годиться тільки для засовування в жопу тухлого мумія лєнвнвдємона Бланка існують сотні світових мов, наприклад італійська, українська, чеська, польська, французька, китайська та інші, а також світова література і інші загальнолюдські здобутки.
Але найбільшим здобутком цивілізації для Ідіотів Абикнаффєнних залишається **********, сурогати алкогольних напоїв і партія РигАнальних голубих ******астів та її сателіт- партія пасівних кремлінських комуняк.
Ці та інші подібні "партії" збоченців і кримінальних "авторитетів" об"єднує нестерпна тяга до гівна з сортіра гаспадіна-таваріща Верховного Гобліна Вукі-Пукі з Ракетами і Ручним Медведом на Ланцюжку, якого ще називають Пукокрємліном, або просто Пукіним.
Інколи, знаходячись в екстазі від сосання пукінського лайна, Ідіоти Абикнаффєнні навіть кажуть, що це лайно куди більше "вставляє" їх чим улюблений даунецький **********-виріб відомого злодія шапкокрада *********** Калєснікова і Бригадного Хама.
Найбільш небезпечним різновидом какцапізму єЗомбі-Совки -зовні ніби живі люди , але насправді ходячі мерці, позбавлені Душі і Божої благодаті-сатаністи, що поклоняються лєнінадємону Бланку і його внучку Крємліну Ліліпутіну. Інколи ці ходячі мерці навіть заявляють , що у них є „дєті”, але це звичайно неправда бо в Зомбі-Совків в процесі пересування від могили до могили випадають тільки смердючі какашки.
Бережіться Зомбі-Совків і при зустрічі негайно бийте по смердючій голові і клешнях Зомбі лопатою або іншим знаряддям і поливайте гасом щоб не смерділи!
----------
А что такое "Северодонецк-2" ?
Украинофобское сборище бандитов, алкоголиков, чиновничков разного ранга, проплаченное Кремлем через Затулина.
Все стараются падлы для своего северного хазяина.
Достойное место для них - каталажка
2 Кто там был "почётным"?????
3 Ответ на предыдущие вопросы покажет "кому нужен" этот балаган
А в донецкой области проживает 75% украинцев и 98% населения области понимаютт украинский.
Да и те 500демонстрантов-украинцев були в основном местные а вот из 1500 промоскальских большая часть была приезжие.